§4. Підзаконні акти.

Підзаконними актами виступають такі правові акти, які видаються компетентними органами на підставі закону, відповідно до його змісту і на його виконання. Підзаконні акти покликані деталізувати, конкретизувати положення закону. Тому й кількісно їх набагато більше.

До характерних ознак підзаконного акту належать:

а) вони засновані на законі. Підзаконний характер правового акта відображається, в першу чергу, в тому, що він видається внаслідок повноважень суб`єкта правотворчості, визначених законом;

б) підзаконні акти мають меншу юридичну силу порівняно з законами. У разі розходження в їх змісті правореалізаційний суб`єкт чи правозастосовний орган безумовно повинні керуватися законом;

в) вони регламентують набагато ширше коло суспільних відносин порівняно з законами.

Критерії для класифікації підзаконних актів є різноманітними. З точки зору наявності в них норм права вони поділяються на нормативні та індивідуальні. Індивідуальні акти діють одноразово і торкаються конкретного життєвого випадку чи індивіда. Підкреслимо це, бо, нагадаємо, закони завжди є нормативними актами.

За суб`єктами видання і належною їм юрисдикцією підзаконні акти поділяються на чотири групи:

1) загальні підзаконні акти - це підзаконні акти, котрі діють на всій території країни й видаються главою держави та урядом;

2) відомчі підзаконні акти - це такі акти, які діють на обмежену сферу суспільних відносин й видаються міністерствами і відомствами (наприклад, накази, розпорядження);

3) місцеві підзаконні акти - це акти, юридична сила яких поширюється на певну ділянку території країни, наприклад, певну адміністративно- територіальну одиницю. До них належать акти безпоседнього волевияву територіальної громади, акти місцевих органів державного управління і органів місцевого самоврядування;

4) внутрішньоорганізаційні підзаконні акти - це акти, регламентація яких поширюється лише в рамках певної установи, підприємства, організації. Вони видаються керівниками чи керівними органами цих організацій. Наприклад, наказ ректора університету про зарахування студентами першого курсу таких - то осіб.

Між наведеними групами підзаконних актів залежно від їх юридичної сили існує система ієрархії у вищевказаній послідовності.

Глава 7. Норми права §1. Поняття норми права.

Норма права — це суб`єктивно існуюче загальнообов`яз­кове правило поведінки, яке регулює поведінку між людьми і забезпечене силою державного примусу. Кожна правова норма виступає елементарною частинкою системи права. Тому розкривати природу норми права можливо лише через призму її місця в єдиній системі об`єктивного права.

Поняття "правової норми" відображає одну з основних властивостей права - його нормативність - і тому є одним із найважливіших в юридичній науці.

Визначимо особливості правової норми:

1) Вона є таким правилом поведінки, яке виражає суспільну вимогу. Норма права виступає не лише мірою свободи суб`єктів, але й міру їх необхідної поведінки. Цілий ряд вчених, правда, вважають, що правова норма є державним приписом з усіма випливаючими з цього наслідками. Проблема тут, видається нам, у тому, як розуміти суть держави: чи це організація над суспільством, чи вона все таки лише одна з функцій громадянського суспільства.

2) Норма права є формою визначення і закріплення прав і обов`язків. Реальне регулювання поведінки людей якраз і здійснюється через наділення правами одних і обов`язками інших. Різні суб`єкти правовідносин мають одночасно комплекс прав і обов`язків.

3) Норма права має загальнообов`язковий характер: звертаючись до всіх, норма права не адресована нікому персонально. Норма права забезпечує таку поведінку суб`єктів, яка би сприяла збереженню і розвитку суспільства як системи.

4) Вона є формально-визначеним правилом поведінки, тобто закріпленою в тексті офіційного документу, виданого державою. Проте це не означає, що норма права співпадає із статтею, наприклад, нормативного акту. Існують різні способи викладу (зовнішнього вираження) юридичної норми і про це ми скажемо нижче.

5) Правова норма є таким правилом поведінки, реалізація або застосування якого забезпечується силою державного примусу. Останній здійснюється компетент­ними на те державними органами: судами, правоохорон­ними органами.