Соціологія молоді

План

1. Вік і суспільство.

2. Нерівність у трактуванні вікових категорій.

3. Соціологія молоді:

а) проблема дефініції поняття “молодь”;

б) соціологічні теорії молодості і молоді;

в) соціологічний аналіз бунту молоді.

4. Молоде покоління сучасної України.

Вік є одним із базових критеріїв соціальної стратифікації в усіх суспільствах. Він має істотний вплив на людську поведінку і є важливою підставою певних соціальних очікувань щодо його носія.

Вікова структура населення України характеризується постійним зростанням частки осіб пенсійного віку. В 1989 році кількість населення у віці старшому за працездатний становила 21,2%, а в 1998 – 23,3%. Загальна кількість населення нашої країни також знижується: за 1989 – 2000 рр. воно скоротилося з 52 млн.осіб до, приблизно, 49,7 млн. Отже, його втрати за ці роки дорівнюють 1млн.996 тис. осіб (див. таблицю). Багато хто заговорив про вимирання населення України. Насправді можна говорити не про вимирання, а про зміну вікової структури населення України. Ми, тобто населення України, просто постарішаємо. Така тенденція притаманна практично усім європейським країнам, однак у заможних країнах вікова структура вирівнюється за рахунок зовнішньої міграції із бідніших країн. За підрахунками учених, уникнути демографічної старості Україна змогла би уникнути лише в тому випадку, якщо українські жінки народжуватимуть по 3-4 здорових дитини. Якщо ж ні, то ми все одно не вимремо, просто станемо країною іншого масштабу.

Джерела приросту (зменшення) населення України

Роки	Кількість населення, тис. осіб	Зміни за рік, тис. осіб
		Загальний приріст	Природний приріст	Міграційний приріст
1989	51 706,7	136,6	92,3	44,3
1994	52 114, 4	- 386,0	- 242,8	- 143,2
1999	50 105,6	- 394,8	- 350,0	- 44,8

Вікова соціологія – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає закономірності й особливості соціального розвитку та діяльності людини в різних вікових спільнотах у процесі її розвитку як особистості. Вона вивчає загальні особливості та характеристики психології, менталітету, поведінки та діяльності, властиві представникам певної вікової групи, обумовлені як біологічними та фізіологічними чинниками, так і соціальними.

Ерік Еріксон описує життя людини як послідовність етапів. Кожен етап ставить перед індивідом унікальне завдання, сконцентроване навколо певного кризового моменту у житті індивіда. Для того, щоб розвиватися нормально, індивід повинен подолати цю кризу. Здійснюючи переходи з одного етапу на інший, індивід формується як особистість.

Етап розвитку	Психологічна криза	Домінуюче соціальне середовище	Сприятливий результат
Немовля	Довіра на противагу недовірю	Сім’я	У дитини виробляється почуття довіри до батьків і до світу
Раннє дитинство	Самостійність на противагу сорому і сумнівам	Сім’я	Дитина виробляє почуття самоконтролю без втрати самоповаги
Вік 4-5 років	Ініціатива на противагу почуттю провини	Сім’я	Дитина вчмться задавати напрямок і ціль своїм діям
Вік від 6 років до настання статевого дозрівання	Працелюбство, старанність на противагу відчуттю підпорядкованості, залежності	Школа, сусіди	Дитина набуває відчуття впевненості у своїх знаннях, силах
Підлітковий вік	Усвідомлення власної особистості на противагу невизначеності із соціальними ролями	Група ровесників і агенти вторинної соціалізації	Індивід розвиває самоідентифікацію – ясне відчуття власного “Я”
Юність	Кохання на противагу самотності	Друзі і сексуальні партнери	Індивід виробляє здатність прагнути до здійснення конкретної карє’ри, зав’язувати тривалі дружні і любовні стосунки
Дорослий вік	Творчий розвиток на противагу застою	Нова сім’я, робота	Індивіда хвилюють проблеми за межами власної сім’ї: інші люди, суспільство в цілому, майбутні покоління
Похилий вік	Цілісність на противагу відчаю	Вихід на пенсію і спливання життя	Індивід відчуває задоволення від прожитого життя

Хоча існує також думка, що у сучасному суспільстві життєвий цикл стає все гнучкішим і не пов’язується з віком занадто жорстко. Ми стаємо свідками того, що соціолог Б. Нойгартен визначила, як „суспільство, яке не залежить від віку”, в якому не існує єдиної вікової норми для набуття певної соціальної ролі. Вона відзначає, що сьогодні вже не є рідкістю 28-річний мер, 35-річна бабуся, 50-річний пенсіонер чи 60-річний молодий батько.

Розглянемо деякі напрямки вікової соціології, а саме: з’ясуємо деякі соціальні аспекти старіння, які досліджує соціальна геронтологія, а також детальніше поговоримо про соціологію молоді (ювенологію).

Проблеми соціальної геронтології.

У традиційному суспільстві люди старшого віку, як правило, користувалися глибокою пошаною. До слів старійшин спільноти завжди прислухалися при вирішенні важливих питань. У патріархальних родинах авторитет як чоловіків, так і жінок із віком зростав. В індустріальних суспільствах, навпаки, старші люди здебільшого втрачають авторитет як у родині, так і в більших соціальних групах. Це викликане наступними чинниками:

- виходом на пенсію і раптовим припиненням соціальної активності, яка протягом довгих років становила сенс життя людини;

- вихід на пенсію часто спричинює обмеження фінансової спроможності людини, і це при тому, що людина старшого віку вимагає більшої опіки, дуже часто їй життєво необхідні ліки;

- проблема самотності. В сучасному суспільстві діти і батьки переважно живуть окремо, іноді далеко одні від одних, а з віком старші люди втрачають членів родини і близьких друзів, звужується коло їхніх знайомих.

Соціологічні дослідження показують, що чим вищий рівень освіти і соціально-економічний клас пенсіонера, тим більше дезорганізується її особистість і життя після смерті чоловіка чи дружини. Але після того, як мине термін трауру, у жінок з’являється більше можливостей організувати своє життя по-новому, ніж у чоловіків.

Вікова дискримінація

Вікова дискримінація (ейджизм”) грунтується на переконанні, що певні вікові категорії є гірші за інші. Від такого роду дискримінації потерпають переважно стосується старші люди. Їм, наприклад, важче влаштуватися на роботу, ніж молодим. Іноді вікова дискримінація є непомітною, але вона є присутньою в суспільстві, націлюючи його членів на те, що старість є не просто небажаною, а чимось майже непристойним. Наприклад в усіх фільмах, рекламних роликах, інших видах реклами апелюють до молодих. Популярні люди намагаються виглядати молодими навіть коли їм вже давно за п’ятдесят. У широкого загалу старість асоціюється зі слабкістю.

Американський соціолог Норман Гудмен наводить погляди представників різних соціологічних теорій на пояснення соціальної нерівності з огляду на вік:

Структурно-функціоналістський підхід наголошує на необхідності поступового відходу старших людей з відповідальних позицій у суспільстві. Оскільки всі люди смертні, то для суспільства корисніше, якщо процес заміщення одних людей, посідаючих відповідальні ролі, іншими, буде відбуватися організовано. супільство тоді справно і виважено функціонує, не піддаючись лихоманці.

Конфліктологічний підхід пропонує інакше розуміння. Ті, хто має владу у суспільстві, а це переважно особи середнього віку, намагаються її утримати. Для цього вони намагаються виключити з суспільного ринку праці осіб старших і дуже молодих. Старші люди є менш мобільні, а потреби їх вищі, ніж у молодих, тому, усуваючи їх з місць праці особисереднього віку забезпечують собі домінуюче становище у суспільстві.

“…Вік вимушеної відставки варіюється від 55 до 75 років, причому усі рішення однаково суб’єктивні і ненаукові. Кожну цифру, підкинуту нам звичаєм або випадковістю, можна захищати з однаковим успіхом. Там, де на пенсію звільняють у 65 років, поборники цієї системи завжди доведуть вам, що розум і сила починають вичерпуватися в 62. Здавалось би, ось і відповідь, якщо би там, де на пенсію ідуть у 60, вам не повідомили, що люди втрачають діловий хист десь до 57 років…

Що робити вам самим, коли прийде пора відставки. установлена вами для ближніх? Само собою зрозуміло – наш випадок особливий. Ми не претендуємо на велику цінність, але так уже сталося, що нас цілком неможливо замінити. Як нам не шкода, доведеться зачекати декілька років, тільки заради суспільства…”. (Паркинсон С. Законы Паркинсона. – М., 1998. – С. 58).