Аналіз стійкості дефіциту поточного рахунку платіжного балансу україни

Сергій Ніколайчук

Кандидат економічних наук,

начальник управління методології, аналізу

та прогнозування платіжного балансу

департаменту платіжного балансу

Національного банку України

Надія Шаповаленко

Головний економіст

департаменту платіжного балансу

Національного банку України

Тенденція до погіршення стану поточного рахунку намітилася в Україні ще в 2005році. А наприкінці2008-го високий його дефіцит (1.0% від ВВП) став одним із чинників значної вразливості економіки України до змін зовнішніх умов та кризи платіжного балансу. Хоча нині зрозумі­ло, що досягнутий у 2008 році рівень дефіциту поточного рахунку був неприйнятний, є потреба в дослідженні причин, котрі зумовили такий дефіцит, та розробці системи аналізу зовнішньої стійкості платіж­ного балансу з метою попередження виникнення надмірного дефіциту в майбутньому. Викладені в статті міркування відображають автор­ську точку зору.

Дефіцит  поточного  рахунку  (ПР) виникає, коли країна заощаджує менше, ніж інвестує, а різниця по­кривається чистим припливом капі­талу (детальніше про місце сальдо ПР в системі національних рахунків див. у додатку). Сам по собі дефіцит ПР не є ані проблемою, ані позитивним фактом, оскільки якщо в країні не ви­стачає внутрішних ресурсів для фінан­сування свого розвитку, вона може по­зичити кошти за кордоном. Рубіні та Вочтель (1999 р.) вказують на два важ­ливих аспекти формування дефіцитів ПР в перехідних економіках. З одного боку,  вони відображають успішність структурних змін, що дає змогу залу­чати боргові та інвестиційні ресурси і прискорювати темпи економічного зростання. А з другого — високі де­фіцити ПР (які перевищують рівень, котрий вважається прийнятним) часто відображають помилки в управлінні перехідними процесами на макрорівні, що призводить до накопичення неприйнятних дисбалансів. У подальшому такі дисбаланси реалізуються у вигляді кризи платіжного балансу (ПБ) (це спостерігалося, наприклад, у Чехії в 1997 році, в Росії у 1998-му та у низці інших країн, зокрема в Україні наприкінці 2008 року) або спонука­ють до внесення різких змін у макро-економічну політику (серед яких — де­вальвація обмінного курсу, жорсткіші фіскальні та монетарні заходи). За ви­сокого дефіциту поточного рахунку кра­їна є вразливою до можливих коливань ринкових настроїв та розворотів пото­ків капіталу, що, за нормальних умов, є джерелом фінансування цього дефіциту. Загальноприйнято, що дефіцит ПР, який перевищує 5% від ВВП, є важли­вим попереджувальним сигналом для осіб, відповідальних за проведення економічної політики, та для фінансо­вих ринків (Мілезі-Ферретті та Разін, 1996 p.). Однак зрозуміло, що таке просте правило не є достатньо інфор­мативним. Зокрема, багато країн мало справу з дефіцитами ПР, котрі протя­гом досить тривалого періоду часу перевищували 5% від ВВП, і уникало зо­внішніх криз. Водночас окремі країни з дефіцитом ПР менше 5% від ВВП (наприклад, Індонезія у 1997 році) ма­ли серйозні проблеми. Тому важливим є набір факторів, котрі визначають формування дефіциту ПР, та їх вплив на зовнішню стійкість[Англомовні терміни "external sustainability", "sustainability of current account deficit" та "sustainable current account deficit" ми пропону­ємо перекладати українською мовою відповід­но як "зовнішня стійкість", "стійкість поточ­ного рахунку" та "прийнятний дефіцит поточ­ного рахунку", що, на нашу думку, найточніше відображає економічну сутність цих понять.]. Мета даної статті полягає в аналізі цих факторів для розуміння причин кризи 2008 ро­ку, дослідженні сучасного стану зо­внішнього сектору економіки та пер­спектив на майбутнє.