Масштаби терору

Відповідно до відомостей, опублікованим особисто начальником відділу ВЧК по боротьбі з контрреволюцією М.Лацисом, в 1918 році і за 7 місяців 1919 року були розстріляні 8 389 чоловік, з них: Петроградської ЧК — 1206; Московської — 234; Київської — 825; ВЧК 781 чоловік, ув'язнено в концтаборах 9 496 чоловік, у в'язницях — 34 334; узято в заручники 13 111 чоловік й арештовані 86 893 чоловік^[19]. Сам М. Я. Лацис вважав ці цифри скромними:

...Якщо можна в чому-небудь обвинуватити ЧК, то не в зайвій запопадливості до розстрілів, а в недостатності застосування вищої міри покарання.[20]

Особлива комісія генерала Денікіна з розслідування більшовицьких злочинів, оцінює кількість загиблих у 1 766 118 человік, з них 28 єпископів, 1215 священнослужителів, 6 775 професорів і вчителів, 8 800 докторів, 54 650 офіцерів, 260 000 солдат, 10 500 поліцейських, 48 650 поліцейських агентів, 12 950 поміщиків, 355 250 представників інтелігенції, 193 350 робітників, 815 000 селян^[21].

Радянський історик О. Мозохін оцінює кількість жертв червоного терору до 50 тисяч^[22].

Червоний терор в Україні

На території України червоний терор розпочався у січні 1918 року із вторгненням червоногвардійських загонів Муравйова. З цього моменту насильство і терор стали основними методами утвердження тут Радянської влади.^[23]. За висловом В. Г. Короленка, Арешти і позасудові розстріли політичних опонентів під приводом боротьби з контрреволюціонерами тут стали звичним, «побутовим явищем» радянської дійсності^[23].

Дії червоногвардійців в Україні відрізнялися особливою жорстокістю. Наприклад, Харківське ЧК використовувало скальпування і «знімання рукавичок з кистей рук», в Полтаві і Кременчузі священнослужителів саджали на кіл. У Катеринославі застосовували розп'яття й побиванння каменями, в Одесі офіцерів прив'язували ланцюгами до дощок, вставляючи в топлення й жарячи, або розривали навпіл колісьми лебідок, або опускали по черзі в казан з окропом й у море^[24].

Преса про червоний терор

Чисельною є група матеріалів преси про діяльність ВЧК або червоний терор більшовиків в Україні 1919 р. Про розстріли в Києві, Харкові, Вінниці, Житомирі та інших містах України, про жертви «чрезвичайки», як називали цю комісію в народі, свідчили майже всі періодичні видання в Україні.</ref>. Єврейські погроми в Україні були явищем, повз яке не могла пройти жодна газета^[25].

Жертвами більшовицького терору в Києві, Одесі та інших містах стали: ректор Української Академії Мистецтва О.Мурашко, відомий письменник Д.Маркович та поет В.Чупринка, тисячі інших, про що писала газета «Рідне слово» в статті «Жертви «чрезвичайки» серед українців»^[26].

«Середньовічним жахом лунає від звісток і дій «чрезвичайки», які доходять до нас з Харкова», – так починається стаття «Страхіття Харківської ЧК» в газеті «Шлях»^[27]. А в публікації «Розкриття Київської «чрезвичайки» після баченого автор твердить, що в камерах будинку по Садовій, 5 «творилось не звичайне вбивство, тут панував «червоний терор». Так, на стіні однієї з тюремних жіночих камер був зроблений напис: «О, як страшно вмирати! Марія Шляпина. 26.08.1919 р.»^[28].

Інші газети наводять факти діяльності ВЧК в Україні за даними Головної ліквідаційно-слідчої комісії, яка була створена при Уряді Директорії в 1919 році^[25]. Так, в замітках «Жертви більшовизму» та «Розкопки могил розстріляних більшовиками» газета «Громадянин» вказувала, що «за приблизними підрахунками у Вінниці більшовицькою «чрезвичайкою» було розстріляно до 3 тис. чол.»^[29]. Про розстріли в Києві та постанови Київської губернської «чрезвичайки» інформує також газета «Трудова громада» та інші видання^[30].