2. Сутність основних функцій центральних банків

Традиційно центральний банк виконує п’ять основних функцій: здійснює монопольну емісію банкнот, є банком банків, банкіром уряду, здійснює грошово-кредитне регулювання та банківський нагляд.

а) будучи емісійним центром країни, центральний банк володіє монопольним правом випуску банкнот, що забезпечує йому постійну ліквідність. Гроші центрального банку складаються із готівки (банкноти, монети) і безготівкових грошей (рахунки комерційних банків в центральному банку).

Кожна банкнота ФРС несе на собі печатку того Федерального резервного банку, який її випустив. Крім цього, на ній вказаний номер Федерального резервного округу, номер серії стереотипа, рік випуску, а також є підпис скарбника і печатка державної скарбниці. В США випускаються банкноти достоїнством в 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 500 доларів.

В Україні банкноти Національного банку України введені в обіг з другого вересня 1996 р. Номінальною вартістю 1 (два зразки), 2, 5, 10, 29, 50 та 100 гривень та монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок.

б) функція банка банків полягає в тому, що, з одного боку, центральний банк зосереджує у себе обов’язкові резерви комерційних банків, з іншого - надає їм необхідну кредитну підтримку. Центральний банк є кредитором в останній інстанції. Рятуючи комерційні банки від банкрутства в період фінансової паніки, він надає їм кредитну підтримку шляхом емісії грошей або продажу цінних паперів. Концентрація обов’язкових резервів в центральному банку означає, що центральний банк може в певних межах здійснювати контроль за діяльністю комерційних банків.

в) функція банкіра уряду накладає певні взаємні права і обов’язки на уряд і центральний банк. Державна скарбниця (Міністерство фінансів) зобов’язана зберігати вільні грошові ресурси в центральному банку у вигляді вкладів (депозитів). Центральний банк, в свою чергу, віддає державній скарбниці весь свій прибуток понад визначеної, заздалегідь встановленої норми.

г) головними інструментами грошово-кредитної політики є:

-облікова (дисконтна) політика;

-операції на відкритому ринку;

-регулювання банківських резервів.

Облікова політика - це умови, за якими центральний банк купує векселя у комерційних банків. Нерідко покупці розраховуються з постачальниками не зразу після відвантаження продукції, а через певний строк (наприклад, через три місяці). Для підтвердження відстрочки платежу виставляється вексель. Постачальник товару може використати цей вексель таким чином: або чекати настання вказаного строку оплати, або оплатити ним свої грошові зобов’язання, або реалізувати його комерційному банку (тобто врахувати вексель). Купляючи вексель, комерційний банк сплачує, звичайно, не всю суму, а лише її частину, стягуючи певний процент (комісію). Комерційний банк, у випадку потреби, може переоблікувати отриманий вексель в центральному банку.

Звичайно , що центральний банк у цьому випадку також стягує на свою користь певний процент - облікову ставку. Встановлюючи єдину облікову ставку, центральний банк тим самим визначає саму низьку межу облікової ставки комерційних банків (комісійний процент яких перевищує облікову ставку центрального банку , як правило, на 0,5 - 2%). Крім векселів засобом забезпечення одержуваних позик можуть бути товари, а також різноманітні цінні папери (скарбницькі векселя, акції і облігації компаній та ін.).

Другим важливим інструментом кредитної політики є операції на відкритому ринку. Політика відкритого ринку виражається в купівлі-продажу цінних паперів центральним банком. Вона проводиться з метою здійснити вплив на ресурси комерційних банків. В період високої кон’юнктури центральний банк нав’язує комерційним банкам купівлю цінних паперів. Така операція істотно обмежує можливості комерційних банків, скорочуючи їх ресурси. Зменшення ресурсів комерційних банків викликає, в свою чергу, скорочення обсягу і більш жорсткіші умови кредитування населення та фірм, що, безумовно, робить стримуючий вплив на економічну активність. В період кризи, коли комерційні банки гостро потребують ліквідні грошові кошти, центральний банк скуповує у них цінні папери, полегшуючи їх фінансове становище. Таким чином, на відміну від облікової політики, операції на відкритому ринку є інструментом оперативного впливу на економіку.

Третім важливим інструментом кредитної політики є регулювання банківських резервів. Обов’язкові резерви - це мінімальна норма вкладів (депозитів) комерційних банків в центральному банку. Збільшуючи мінімальну норму резервів, яку комерційні банки зобов’язані тримати в центральному банку, останній обмежує можливості банків надавати позики своїм клієнтам. Ця мінімальна норма встановлюється в законодавчому порядку. Вона визначається як процент від загальної суми вкладів комерційних банків. Регулювання обов’язкових резервів розпочалось в США з 1930 р., в Україні - з 1991 р. Воно має подвійне значення: з одного боку, гарантує мінімальний рівень ліквідності комерційних банків, з іншого боку, - виступає як важливий інструмент грошово-кредитної політики центрального банка.

Поряд з трьома основними інструментами кредитної політики існують і інші. До них відносяться, насамперед, вибіркове регулювання окремих видів кредиту (біржового, споживчого тощо). Центральний банк може, наприклад, встановити мінімальні норми внеску готівки за куплені на біржі цінні папери, за придбані в кредит предмети споживання тощо).

д) центральний банк здійснює контроль за додержанням юридичними особами банківського законодавства та власних нормативних актів.

У разі порушення суб’єктами банківської діяльності законодавства, економічних нормативів, порядку, строків та технології виконання банківських операцій, допущення несанкціонованої емісії, невиконання нормативних актів центрального банку, неподання звітності чи надання недостовірної звітності, збиткової діяльності, створення становища, що загрожує інтересам вкладників та кредиторів банку центральний банк має право:

-порушувати перед засновниками питання про проведення заходів щодо фінансового оздоровлення комерційного банку, його реорганізації чи припинення діяльності;

-підвищувати норми обов’язкових резервів;

-призначити тимчасову адміністрацію для управління банком на час фінансового оздоровлення;

-стягувати грошовий штраф у розмірі доходу, одержаного в результаті неправомірних дій комерційного банку;

-виключати комерційний банк з Книги реєстрації банків.

Основні принципи функціонування:

1. принцип незалежності;

2. принцип президентського та парламентського контролю;

3. принцип централізації;

4. принцип економічної самостійності;

5. принцип єдності системи банку;

6. принцип вертикальної структури управління.

Центральний банк України виконує такі функції:

1. визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2. монопольно здійснює емісію національної валюти ;

3. виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4. встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5. організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6. визначає систему, порядок і форми платежів , у тому числі між банками;

7. визначає напрямки розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8. здійснює банківське регулювання та нагляд;

9. веде державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10. веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11. здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12. складає платіжний баланс, здійснює його аналіз і прогнозування;

13. представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14. здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію центрального банку на здійснення валютних операцій;

15. забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16. аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17. організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18. реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі центрального банку;

19. бере участь у підготовці кадрів для банківської системи;

20. визначає особливості функціонування банківської системи в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21. здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Є всього 24 функції

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконанням своєї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. Як і центральні банки інших країн з ринковою економікою, НБУ покликаний бути емісійним центром держави, банком уряду, органом державного регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного регулювання економіки. Виконуючи свої функції, НБУ впливає на всі сторони економічного життя країни і передусім забезпечує стабільність національної грошової одиниці. Для цього НБУ як центральний банк держави здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; процентну політику; рефінансування комерційних банків; операції з цінними паперами на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу.

НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Національний банк розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу територіальних управлінь НБУ на замовлення комерційних банків. Функція НБУ як банку держави полягає в тому, що він зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади, веде рахунки Державного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашення та виплати доходу за ними.

Як головний орган валютного регулювання і контролю НБУ видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку. З метою забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної грошової одиниці НБУ проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Згідно з основними засадами грошово-кредитної політики НБУ здійснює формування золотовалютних резервів і управляє резервами, складає платіжний баланс, здійснює його аналіз і прогнозування.

НБУ забезпечує безперебійну роботу платіжної системи, встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб, відіграє провідну роль у процесі створення та впровадження системи електронних платежів (СЕП). Із січня 1994 р. Національний банк України запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних комп'ютерних технологій, до якої нині залучена вся банківська система України. НБУ організовує та регламентує міжбанківські розрахунки через СЕП, бере участь у здійсненні розрахунків, гарантує надійність і безпеку СЕП, здійснює нагляд за платіжною системою, реалізує програму розвитку національної системи масових електронних платежів.

Одна з важливих функцій НБУ – представляти інтереси України у взаємовідносинах із центральними банками інших держав, з міжнародними фінансовими організаціями. НБУ тісно співробітничає з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, центральними банками Німеччини, Нідерландів, Австрії, Великобританії, Франції, Польщі, Угорщини, Словаччини, Фінляндії, США, а також з провідними комерційними банками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, складання платіжного балансу, впровадження прийнятих у міжнародній практиці систем розрахунків та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, має кореспондентські відносини з понад 40 іноземними банками.