31

Тема № 2.8. Правова охорона навколишнього природного середовища в населених пунктах, сільському господарстві, промисловості, на транспорті та в атомній енергетиці.

/2 год./

1. Правова охорона навколишнього природного середовища в населених пунктах.

2. Правова охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві.

3. Правова охорона навколишнього природного середовища у промисловості.

4. Правова охорона навколишнього природного середовища на транспорті.

5. Правове регулювання поводження з радіоактивними речовинами .

6. Правове регулювання поводження з відходами та іншими токсичними речовинами.

Законодавство

1. Базельска конвенція про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх видаленням. Прийнята 22 березня 1989 року. Ратифікована Україною 1 липня 1999 року // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. – 2-е вид., доп. – Львів: Норма, 2002. – С.35-55.

2. Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду. Прийнята 21 травня 1965 року. Ратифікована Україною 12 липня 1996 року // Там само. – С.373-382.

3. Конвенція про ядерну безпеку. Прийнята 20 вересня 1994 року. Ратифікована Україною 17 грудня 1997 року // Там само. - С.406-413.

4. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року // ВВРУ. – 1991. - № 41.

5. Закон України “Про основи містобудування” від 16 листопада 1992 року.

6. Закон України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року // Голос України. – 1994. – 8 квітня.

7. Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 року

8. Закон України “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 року // Голос України. – 1995. – 16 березня.

9. Закон України “Про статус гірських населених пунктів” від 15 лютого 1995 року // Голос України. – 1995. – 16 березня.

10. Закон України “Про пестициди і агрохімікати” від 2 березня 1995 року // Голос України. – 1995. – 11 квітня.

11. Закон України “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 року // Голос України. – 1995. – 30 серпня.

12. Закон України “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” від 14 січня 1998 року // Голос України. – 1998. – 24 лютого.

13. Закон України “Про відходи” від 5 березня 1998 року // Голос України. – 1998. – 14 квітня.

14. Закон України “Про меліорацію земель” від 14 січня 2000 року // Голос України. – 2000. – 3 березня.

15. Закон України “Про перевезення небезпечних вантажів” від 6 квітня 2000 року // Голос України. – 2000. – 13 травня.

16. Закон України “Про планування та забудову територій” від 20 квітня 2000 року // ВВРУ. – 2000. - № 31. – Ст.250.

17. Закон України “Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами” від 14 вересня 2000 року // ВВРУ. – 2000. - № 44. – Ст.374.

18. Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 21 червня 2001 року // Голос України. – 2001. - 9 серпня.

19. Закон України “Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення” від 13 грудня 2001 року //Збірник законодавчих актів України про охорону навколишнього природного середовища. – Чернівці: Зелена Буковина, 2002. – Т.8. – С.31-33.

20. Закон України “Про Генеральну схему планування території України” від 7 лютого 2002 року // ВВРУ. – 2002. - № 30. – Ст.204.

21. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Затв. постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/09-ВР // Голос України. – 1998. – 4 квітня.

22. Постанова КМУ від 8 квітня 1999 року № 559 “Про такси обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів” // Збірник законодавчих актів України про охорону навколишнього природного середовища. – Чернівці: Зелена Буковина, 2000. – Т.6. – С.167-169.

23. Постанова КМУ від 13 липня 2000 року № 1120 “Про затвердження Положення про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх утилізацією/ видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів”

24. Методичні рекомендації з організації роздільного збирання твердих побутових відходів, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 5 серпня 2008 р. № 242.

25. Методичні рекомендації з організації збирання, перевезення, перероблення та утилізації твердих побутових відходів, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 11 серпня 2008 р. № 247.

26. Правила з організації збирання, перевезення, перероблення та утилізації твердих побутових відходів, затверджені наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 11 грудня 2006 р. № 407.

27. Правила надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджені постановою КМУ від 10 грудня 2008 р. № 1070 // Офіційний вісник України. – 2008. - № 95. – Ст.3138.

28. Правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 29 червня 1994 року № 70.

29. Програма поодження з твердими побутовими відходами, затверджена постановою КМУ від 4 березня 2004 року № 265 // Офіційний вісник україни. – 2004. - № 10. – Ст.595.

30. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 19 червня 1996 року № 173 “Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів”.

31. Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92. Міністерство України у справах будівництва і архітектури. Київ, 1993.

Основна література:

1. Бринчук М. М. Экологическое право (право окружающей среды): Учебник для высших юридических учебных заведений. – М.: Юристъ, 1999. – С.280-282; 303-309.

2. Ванькович С. Інвентаризація зелених насаджень // Вісник екологічної адвокатури. – 2002. - № 20. – С.12-14.

3. Дмитренко І. А. Екологічне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С.315-340.

4. Екологічне право: Особлива частина: Підручник для студентів юрид. вузів та факультетів /за ред. акад. АПрН В.І.Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – С.278-289;

5. Ерофеев Б.В. Экологическое право России. – М.: Юристъ, 1996. – С.493-521.

6. Козак З. Розташування автомобільних стоянок // Вісник екологічної адвокатури. – 2002. - № 18. – С.29-31.

7. Корнякова Н. Поняття відходів за законодавством України та Європейського Союзу: порівняльно-правовий аналіз // Право України. – 2004. - № 5. – С.149-153.

8. Корнякова Н. Юридична природа поводження з відходами за законодавством України // Право України. – 2004. - № 8. – С.107-113.

9. Мелень О. Правове регулювання обрізування зелених насаджень // Вісник екологічної адвокатури. – 2001. - № 17. – С.19.

10. Мелень О. Привласнення паркових територій // Вісник екологічної адвокатури. – 2002. - № 20. – С.7-8.

11. Мельник Л., Мельник О. Економічна точка опори екологізації суспільного виробництва // Економіка України. – 1998. - № 7. – С.64-69.

12. Остапик Я. Що заборонено робити на території зелених насаджень // Вісник екологічної адвокатури. – 2001. - № 15. – С.33.

13. Топилко І. Правове регулювання знесення зелених насаджень // Вісник екологічної адвокатури. – 2001. - № 16. – С.32.

14. Федорищева А., Бутрим О. Техногенно-екологічна ситуація в Україні та управління. рівнем її безпеки // Економіка України. – 1998. - № 5. – С.74-80

Додаткова література

1. Природопользование: Учебник. Под ред. проф. Э.А.Арустамова. – М.: Издательский Дом “Дашков и К”, 2000. – С.59-62; 163-181; 258-268.

2. Бакай А. Право на застройку земельных участков в населенных пунктах // Підприємництво, господарство і право. – 2001. - № 11.

3. Балюк Г.І. Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки в Україні. – К., 1997.- 196 с.

4. Балюк Г.І. Ядерне право України: стан та перспективи розвитку (правові аспекти радіоекології). – К., 1996. – 140 с.

5. Бекирова Э. Э. Правовые аспекты лицензирования как способа государственного регулирования хозяйственной деятельности в сфере обращения с отходами // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия “Юридические науки”. – Т.21 (60). – 2008. - № 1. – С.116-122.

6. Білобран О. Спалювання листя // Вісник екологічної адвокатури. – 2001. - № 16. – С.31.

7. Боголюбов С.А. Экологическое право. Учебник для вузов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА*М, 2000. – С.372-394.

8. Ващишин М. Я. Правовий режим спеціальних сировинних зон в Україні // Матеріали Міжрегіональної науково-практичної конференції “Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави” (Івано-Франківськ, 24-25 вересня 2004 р.). – Івано-Франківськ, 2004. – С.105-109. (про безпеки с/г, в т.ч. продовольчої продукції)

9. Денега В.П. Становлення інституту зелених насаджень // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства. Збірник наукових статей. Випуск ХХІ. – Івано-Франківськ, 2009.

10. Загурская Л. О некоторых аспектах управления переработкой отходов в Республике Беларусь // Підприємництво, господарство і право. – 2001. - № 5.

11. Ільїна Н. Л. Юридична природа екологічної безпеки при плануванні й забудові міст України // Матеріали Міжрегіональної науково-практичної конференції “Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави” (Івано-Франківськ, 24-25 вересня 2004 р.). – Івано-Франківськ, 2004. – С.43-47.

12. Корнякова Н.О. Місце відносин щодо поводження з відходами у системі правовідносин по забезпеченню екологічної безпеки // Матеріали Міжрегіональної науково-практичної конференції “Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави” (Івано-Франківськ, 24-25 вересня 2004 р.). – Івано-Франківськ, 2004. – С.36-42.

13. Макодзеба В. До питань екології економіки і соціології // Економіка України. – 1994. - № 12. – С.48-52.

14. Мелень О. Санітарно-захисні зони для тваринницьких та птахівничих сільськогосподарських підприємств // Вісник екологічної адвокатури. – 2002. - № 20. – С.15-16.

15. Миняев И. Е. Вопросы организации экологической службы города // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1991. - № 6. – С.59-65.

16. Ріпенко А. І. Правовий режим земель, зайнятих вулицями та дорогами міст та інших населених пунктів // Актуальні проблеми держави і права: збірник наукових праць. Вип. 52. – Одеса: Юридична література, 2010. – С.247-253.

15. Руденко М. Методика здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів у сфері поводження з відходами // Право України. – 1999. - № 1. – С.54-57.

16. Транин А. А. Вопросы правовой охраны природного комплекса столицы России // Государство и право. – 2001. - № 1. – С.40-46.

17. Транин А. А. Эколого-правовые аспекты в решении транспортных проблем крупных городов России (на примере Москвы) // Государство и право. – 2002. - № 6. – С.29-34.

18. Шаповалова О. Про стандартизацію порядку організації екологічної паспортизації підприємств // Право України. – 1995. – № 1. – С.36-39.

19. Юрескул В. Екологічна санітарія як засіб ефективного поводження з рідкими побутовими відходами // Підприємництво, господарство і право. – 2007. - № 10.

20. Юрескул В. Ю. Вдосконалення правового регулювання роздільного збирання твердих побутових відходів // Актуальні проблеми держави і права: збірник наукових праць. Вип. 52. – Одеса: Юридична література, 2010. – С.190-196.

1. Правова охорона навколишнього природного середовища в населених пунктах

Найважливішим завданням екологічного законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища є охорона життя та здоров’я людини, забезпечення та підтримання необхідних умов для забезпечення її життєдіяльності, працездатності та повноцінного відпочинку. Міста, селища міського типу, інші населені пункти є тією частиною довкілля, де проходить життя та діяльність людини. Головним чином саме тут реалізується конституційне право громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє середовище.

Згідно з Концепцією сталого розвитку населених пунктів основними напрямками державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів у галузі екології є:

• узгодженість соціального, економічного, містобудівного та екологічного аспектів розвитку населених пунктів та прилеглих територій;

• раціональне використання земельних, водних, рекреаційних та інших природних ресурсів, створення умов для їх відновлення;

• поліпшення санітарно-гігієнічного та екологічного стану населених пунктів, створення безпечних для життя та здоров’я людини умов, впровадження сучасних систем умов, впровадження сучасних систем збирання, вилучення, переробки та знешкодження відходів;

• забезпечення захисту від несприятливих природних явищ, запобігання виникненню техногенних аварій та ліквідації їх наслідків;

• проведення наукових досліджень, які б сприяли вирішенню екологічних та інших питань забезпечення сталого розвитку населених пунктів;

• удосконалення чинного законодавства з питань регулювання планування і забудови населених пунктів, реформування землекористування, охорони довкілля.

Охорона навколишнього природного середовища населених пунктів ведеться за кількома напрямками:

• шляхом планування охорони довкілля в населених пунктах;

• планування та забудови території;

• забезпечення в населених пунктах дотримання санітарного режиму;

• охорона зелених насаджень.

Екологічно спрямований розвиток населених пунктів повинен здійснюватись на підставі ретельно розроблених планів. Найпоширенішою їх формою є довгострокові комплексні екологічні програми, які є основою інших видів планування охорони довкілля. Розробка, узгодження та затвердження еколог. програм передбачено Положенням про порядок розроблення екологічних програм, затв. постановою КМУ від 31 грудня 1993 р.

Екологічна програма – це комплекс взаємоузгоджених територіальних заходів, спрямованих на поліпшення співіснування природних екологічних систем та суспільства. Планування охорони довкілля в населених пунктах, як правило, відображається в місцевих екологічних програмах, в яких вказується

• мета програми,

• термін її реалізації,

• основні напрямки її дії,

• комплекси заходів, що мають здійснювати на кожному з етапів,

• механізм реалізації та фінансування програм, контроль за її виконанням.

Планування та забудова населених пунктів здійснюється на підставі кількох видів планової документації:

• генерального плану розвитку населеного пункту;

• проекту планування та забудови міста;

• плану земельно-господарського устрою.

В Україні генеральні плани розроблені для всіх міст обласного підпорядкування, районних центрів. При розробці генеральних планів враховується зональність, екологічна безпека, раціональна організація території.

До генеральних планів включають екологічні вимоги до планування території населеного пункту, спрямовані на виключення несприятливого впливу негативних факторів на здоров’я людини та довкілля.

На підставі генеральних планів розробляються проекти планування і забудови міста та його окремих частин. Правовою основою тут є ЗУ від 16 листопада 1992 року “Про основи містобудування”, а також різноманітні державні будівельні норми (ДБН), згідно з якими здійснюється розробка проектів планування і забудови населених пунктів з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрологічних, екологічних та інших умов.

Надання земельних ділянок здійснюється на підставі плану земельно-господарського устрою населеного пункту, який складається на основі генерального плану. Порядок складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту затверджений спільним наказом Мінбудархітектури та Держкомзему від 24 вересня 1993 року. План земельно-господарського устрою повинен містити

• повну інформацію про поділ земель населеного пункту за цільовим призначенням,

• форми власності,

• економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель,

• про напрямки природоохоронної діяльності,

• організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдосконалення структури територій, освоєння земель, покращання їх якості,

• про особливості використання земель у санітарно-захисних зонах,

• про шкідливі та небезпечні промислові та комунальні підприємства,

• зони та округи санітарної охорони, джерела водопостачання.

Згідно із ЗУ “Про екологічну експертизу” проекти генеральних планів населених пунктів, схеми районного планування, схеми влаштування промислових забудов, ін. передпланова та проектна документація підлягають обов’язковій державній екологічній експертизі.

Особливим напрямом правової охорони навколишнього природного середовища в населених пунктах є забезпечення в них санітарного режиму. Санітарна охорона довкілля - це діяльність органів санітарно-епідеміологічного нагляду за охороною життя та здоров’я громадян від несприятливого впливу довкілля. Метою цієї охорони є забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, що включає створення оптимальних умов життєдіяльності, які забезпечують низький рівень захворювань, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення, а також усунення умов для виникнення та розповсюдження інфекційних захворювань.

Для досягнення цієї мети у ЗУ “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” визначено, що органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування зобов’язані забезпечувати мешканців міст та інших населених пунктів питною водою, кількість та якість якої повинна відповідати вимогам санітарних норм та державним стандартам (ст. 18 Закону).

З метою запобігання погіршення якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання та забезпечення охорони водопровідних споруд встановлюються зони санітарної охорони. Зони санітарної охорони мають три пояси, які відрізняються правовим режимом.

Перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору та територію водопровідних споруд. На території цього поясу забороняються всі види будівництва, проживання людей, скидання стічних вод, купання, водопій та випас худоби, вилов риби, застосування пестицидів, органічних та мінеральних добрив.

Господарсько-побутові та промислові стічні води, які скидаються у відкриті водні об’єкти на території другого та третього поясів зони санітарної охорони, повинні відповідати Правилам охорони поверхневих вод, додатковим вимогам державного санітарного нагляду та органів охорони довкілля України.

Чинним законодавством України регулюються питання боротьби з шумом у населених пунктах. Такого роду вимоги встановлюються ЗУ “Про охорону атмосферного повітря” (ст. 23).

Основними причинами, що зумовлюють незадовільний стан якості атмосферного повітря в населених пунктах є:

недотримання підприємствами режиму експлуатації пилогазоочисного обладнання;

нездійснення заходів із зниження обсягу викидів забруднюючих речовин до встановлених нормативів;

низькі темпи впровадження новітніх технологій;

значне збільшення кількості транспортних засобів, зокрема тих, що вичерпали строк придатності.

Упродовж останніх років у промислово розвинутих містах в атмосферному повітрі постійно реєструвалась наявність до 16 поліциклічних вуглеводнів (8 з яких є канцерогенами) та важких металів (хром, нікель, кадмій, свинець, берилій). Загалом канцерогенний ризик у 2009 р. досяг 6,4 – 13,7 випадку онкологічних захворювань на 1 тис. осіб, що значно перевищує міжнародні показники ризику.

Також з метою охорони атмосферного повітря в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, що впливають на стан атмосферного повітря, запроваджуються санітарні захисні зони.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль та нагляд за додержанням санітарного законодавства в населених пунктах, є органи та установи, що складають Державну санітарно-епідеміологічну службу України. Свої завдання санепідемслужба виконує шляхом санітарного нормування, видачі дозволів, здійснення наглядових та контрольних функцій.

Санітарне нормування довкілля полягає в запровадженні мінімуму допустимих концентрацій забруднюючих речовин, радіоактивних випромінювань, шуму, вібрації, шкідливого впливу магнітних полів та інших фізичних, біологічних , хімічних впливів.

Зелена рослинність у населених пунктах є самостійним об’єктом правової охорони. За своїм цільовим призначенням земельні насадження поділяються на чотири види:

• захисні;

• озеленювані;

• декоративні;

• плодові.

За функціональними ознаками зелені насадженні населених пунктів поділяються на три групи:

• загального користування – міські та районні парки та сквери, бульвари, набережні, лісопарки;

• обмеженого користування – населення на територіях громадських та житлових будівель, шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, промислових та інших підприємств;

• спеціального призначення – насадження вздовж вулиць, ліній електропередач високої напруги, в санітарно-захисних та охоронних зонах, на території ботанічних та зоологічних садів.

Порядок охорони зелених насаджень у містах та інших населених пунктах регулюється Правилами утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів, затверджений наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 70 від 29 липня 1994 року.