Р ис. 3.5. Гідроізоляція стін: а – зовнішня стіна при рівні ґрунту вище підлоги; б – при рівні ґрунту нижче підлоги; в – внутрішня стіна;

г – підвальна стіна; 1 – горизонтальна ізоляція; 2 – вертикальна ізоляція

Жорстку гідроізоляцію у вигляді шару цементної штукатурки в 2–3 см застосовують при маловологих ґрунтах. Ізоляцію потрібно наносити після завершення кладки стіни, оскільки при недотриманні цієї вимоги відбувається осіданні будівлі, в зв’язку з чим у цементній штукатурці з’являються тріщини, які погіршують гідроізоляцію.

Пластичні ізоляції наносять двома способами – намазуванням і на­клеюванням. Обмазувальну ізоляцію виконують із шару бітуму, об­клею­вальну – із гнучких рулонних матеріалів: руберойду, перга­міну, толю і т. ін., які приклеюють відповідними мастиками на поверхню стіни.

Для того, щоб ґрунтова капілярна волога не піднімалася вгору по стіні, на рівні підлоги підвалу й над цоколем улаштовується гори­зон­тальна гідроізоляція. У безпідвальних будівлях горизонтальну гідро­ізоляцію прокладають у цоколі на 15–20 см вище рівня тротуару або вимощення.

Теплоізоляція стін. При кладці зовнішніх стін із цегли, для підви­щення їх теплоізоляційних властивостей усередині стін улаштовують порожнечі. Для підвищення термічного опору кладки та поліпшення звукоізоляції стін застосовують також ефективні стінові матеріали: пористу, дірчасту й пустотілу цеглу, керамічні пустотілі блоки, пов­нотілі й пустотілі легкобетонні блоки.

Товщина зовнішніх стін визначається за теплотехнічними розра­хунками, а також за розрахунками міцності найбільш навантажених ділянок стін. У більшості випадків таку товщину визначають за тепло­технічними розрахунками (див. табл. 4.4, 4.4, а). Приймається товщи­на зовнішніх, а також внутрішніх стін і перегородок кратною гори­зонтальним розмірам цегли й розчинного шва: 120 мм (у півцеглини), 250 мм (в одну цеглину), 380 мм (у півтори цеглини) і т. ін.

Навісні стіни споруджують із одно- або тришарових панелей, які надходять на будівельний майданчик у повній заводській готовності.

Повнозбірні каркасно-панельні будівлі монтують із застосуванням типових стінових навісних одношарових панелей. Номенклатура ти­пових виробів включає стінові панелі уніфікованої товщини 250, 300 і 350 мм. Їх виготовляють із легких і ніздрюватих бетонів. Легкобетонні панелі виготовляють із керамзитобетону, шлакопемзобетону та ін., об’ємною масою 900–1 200 кг/м³. Для виготовлення стінових панелей з ніздрюватого бетону використовують газобетон, пінобетон, газо­си­лі­катний та піносилікатий бетони з об’ємною масою 500–700 кг/м³. Тов­щину таких панелей вибирають на основі теплотехнічного розра­хун­ку, з урахуванням зовнішньої й внутрішньої температуру повітря, ма­теріалу стінових панелей і вологості приміщення. Отримані дані роз­­рахунку порівнюють із товщиною типових конструкцій і прий­мають найближче більше значення товщини уніфікованих панелей.

Від правильно обраної товщини панельної стіни залежить темпе­ра­турно-вологісний режим будівлі, витрати на опалення, вентиляцію, електроенергію.

Кріплять навісні панелі до елементів каркасу за допомогою за­клад­них деталей та металевих з’єднувальних елементів на зварюванні (рис. 3.6).