2Світоглядні універсалії європейського середньовіччя.

 Теологія, або релігійна філософія, стала вищою формою ідеології, призначеної для еліти, у той час як для величезної маси неписьменних, ідеологія виступала, насамперед, у вигляді «практичної», культової релігії.  Сплав теології й інших рівнів релігійної свідомості створював єдиний ідеолого-психологічний комплекс, що охоплює всі прошарки феодального суспільства. 

  XI ст. - час народження схоластики як широкого інтелектуального руху.  Схоластика- філософія, що виростає з теології і нерозривно з нею пов'язана, але не тотожна з нею.  Сутність її - осмислення догматичних посилань християнства з раціоналістичних позицій і за допомогою логічного інструментарію.  Цим обумовлено те, що центральне місце в схоластиці зайняла боротьба навколо проблеми універсалій-

загальних понять.  У її інтепретації позначалися три основних напрямки: реалізм, номіналізм і концептуалізм. 

 XII сторіччя іноді називають віком «середньовічного гуманізму», «середньовічним ренесансом».  Саме тоді відбувається зростання інтересу до античної спадщини, зміцнення раціоналізму, виникає європейська світська література, змінюється масова релігійність у напрямку до індивідуалізації віри; зароджується особлива культура міст, що піднімаються.  УXII столітті з протиборства різноманітних напрямків у схоластиці виріс відкритий опір авторитету церкви.  Її виразником був Петро Абеляр (1079-1142), якого сучасники називали «самим блискучим розумом свого століття».  У своєму творі «Да і ні» Абеляр розвив методи діалектики, чим значно просунув схоластику вперед.  

У філософії наростання інтересу до греко-римської спадщини виражається  в більш поглибленому вивчанні древніх мислителів.  На латинську мову починають перекладатися їхні твори, насамперед твори Аристотеля, а також трактати Евкліда, Птолемея, Гіппократа й інших античних авторів. 

Вчення Аристотеля швидко завоювало величезний авторитет у наукових центрах Італії, Франції, Англії.  Проте на початку XIII ст. воно зустріло величезний опір. 

У XIV в. ортодоксальна схоластика, що підтверджувала можливість примирення розуму і віри на підставі підпорядкування першого одкровенню, була піддана критикі з боку радикально настроєних англійських філософів Дунса Скотта і Вільяма Оккама, що відстоювали позиції номіналізму.  Оккам говорив про вічність руху і часу, про нескінченність всесвіту.  Боротьба церкви з окканізмом сприяла розвитку і поширенню в XV ст. іншого його напрямку - формально-логічного, у центрі уваги якого було вивчення знаків - «термінів» як самостійних логічних категорій.  Схоластика вироджувалася в абстрактну гру слів. 

  Найбільшим мислителем, що вплинув на становлення натур філософії відродження, був Микола Кузанський (1401-1464).  Микола Кузанський наполягав на відособленні предмета раціонального пізнання (вивчення природи) від богослов'я, тим самим нанесши суттєвий удар по ортодоксальній схоластиці.