43Причини виникнення та особливості стилю модерн.

Причини виникнення стилю модерн.Стиль модерн за короткий термін захопив мистецтво усіх цивілізованих країн та залишив по собі помітпий слід у кожпій національній культурі. Епоха модерну проіснувала недовго: 20—30 років у різних країнах, але вплив модерну на всі види мистецтва вражаючий. Сліди модерну ми знаходимо в усьому: в архітектурі й живописі, в монументальному мистецтві, книжковій графіці, плакаті, рекламі, дизайні та одязі.Появу стилю модерн пояснюють різними причинами. Наприклад, стомленістю XIX ст. та загальним декадапсом європейської культури. Кінець століття ототожнюється з декадансом, занепадом, духовним розкладом, з втратою моральних критеріїв, розгубленістю інтелігенції перед лицем соціальних негараздів і суперечностей, що посилюються. У цілому стиль модерн має ознаки втомленості, виснаженості.Іншою причиною появи стилю модерн називають демократизацію суспільного життя наприкінці століття. Бурхливе зростання міст за рахунок сільського населення призводить до появи в містах масового споживача, який хоче оволодіти вищими досягненнями мистецтва, але в освітньому, духовному плані не готовий до цього. З'являється також потреба у зведенні будівель, архітектурних споруд. Майстри модерну, наполегливо намагаючись зробити побут мистецтвом, а мистецтво побутом, створили певну універсальну пластичну систему, виразні засоби якої характерні й для монументального панно й для фасону сукні, для живописного полотна і ложки чи виделки на столі. Майстри модерну намагалися задовольнити масову художню свідомість.На виникнення модерну вплинув також конфлікт між піднесеними ідеалами (неоромантизм) та буржуазною прозою життя, який надзвичайно загострився наприкінці століття. Модерн шукав вирішення цього конфлікту в зовнішніх контактах між мистецтвом і життям з неминучим наголосом на утилітарно-прикладній, декоративній функції творчості.Пояснюють виникнення модерну й "вольовими зусиллями декількох художників", які сумували "за стилем" і створили його (А. Гауді, X. ван де Вельде, Ф. Шехтель, О. Бердслі, Г. Клімт та ін.). Вони мріяли зробити побут людини красивим та стильним. Вони намагалися вийти на вулиці, звести нові будівлі, розписати стіни небаченими до цього часу фресками, прикрасити мозаїкою. І це їм вдалося.Стиль модерн набуває поширення в усіх країнах Європи, але в різних країнах він має свою назву.Особливості стилю модерн. Символізм дуже вплинув на вибір сюжетів та їх тлумачення в модерні. Для мистецтва модерну притаманна зацікавленість міфологічними персонажами та алегоричними мотивами. Міф, що виявився засобом переосмислення реальності, вимагав від художника потрійної умовності: самого міфу, історичної епохи та живописної мови. Для модерну було важливо, щоб міфологічний герой відбивав природну сутність людини. На картині М. Врубеля "Царівна-Лебідь" жінка-птах, що зберегла чарівну жіночу красу та набула приваблюючої м'якості лебедя, постає в межах театральної сцени, ніби подвоюючи тим самим умовність, притаманну мистецтву модерну. Поряд з міфом, як його молодша сестра, розташувалася казка.Полюбляли художники модерну також відтворювати та інтерпретувати мову чужих культур, пропускаючи всі явища крізь призму індивідуального "Я" (О. Бснуа, К. Сомов, Л. Бакст та ін.); інтерпретувати чужий задум в інших видах мистецтва, наприклад, в книжковій графіці, декораціях, театральних виставах. Частіше за все образи в модерні видобуваються не безпосередньо з життяПопулярними темами та сюжетами модерну були ідея росту, вияву життєвих сил, поривання, безпосереднього, несвідомого почуття, прямий вираз стану душі, пробудження, становлення, розвитку, молодості, весни. Причому, виявляючи людську пристрасть, її бурхливість і взагалі будь-який стан, майстер модерну доводить її до межі можливого. "Бузок" Врубеля — це не натюрморт, не пейзаж. Для втілення стихії кольору важко підібрати назву жанру.У славнозвісній картині "Весна" Ходлера показано пробудження почуття, становлення життєвих сил. Парафразом ходлерівської теми стала картина "Юність" Петрова-Водкіна.Художники модерну часто шукали нагоди втілити любовну пристрасть. Популярним став мотив поцілунку, що буквально переходив від одного майстра до іншого. Відомий "Поцілунок" Беренса (1898 р.) подавав одне з перших рішень цього мотиву. Розташувавши в центрі дві голови, що злилися, вперетвореного на візерунок, орнамент.Модерн породив новий рід героїнь, здатних відверто виявляти своє почуття, свій внутрішній стан, вогонь своєї душі, полум'я любові, рух тіла. Жінка в екстазі — це мотив, що досить часто зустрічається в мистецтві модерну.

Величезна кількість вказаних мотивів все-таки не означає, що іконографія модерну забарвлена лише в оптимістичні тони збудження, пробудження пориву. У самому пориві та екстазі крилася недосконалість, надрив, часом перенапруга. Радість пориву змішувелась з тривожним очікуванням.Однією з особливостей стилю модерп була орієнтація па органічні, природні форми. Причому, орієнтація на природне проходить крізь усі рівпі модерну, від ідей "філософії життя", тяжіння до природності в людині (у П. Гогепа, наприклад) до улюблених мотивів декору: лебеді, павичі, метелики і бабки, іриси й лілеї, латаття, стилізовані окреслення хмар і хвиль, хвилясте жіноче волосся. До того ж, в модерні ми не зустрінемо традиційного жанру пейзажу або патюрморту, де зображені квіти, дерева, тварини.

Весь процес формотворення у модерні імітував природні форми. У модерні поширилась мода па різноманітні вироби, що імітують квітку в склянці або вазі, букет. В Росії великим майстром цього жанру був П. Фаберже. Французький архітектор Гімар знайшов переконливу форму ліхтаря у вигляді горіха серед листя. Першокласними майстрами прикладного мистецтва модерну були Ла-лик, Тіффані, Беренс, вап де Вельде, Римельшмід, Макінтош та інші.Стихійність, "віталізм", саморозвиток форм зумовлюють ще одну якість модерну — принцип динамічної рівноваги.Ця якість модерну також пов'язана з його орієнтуванням на природний світ. Жива природа завжди творить динамічну рівновагу, Модерн тяжів до синтезу мистецтв — це була його велика історична заслуга. Він вчинив опір виключній перевазі станкових форм, у яких мистецтво розвивалося після епохи Відродження, і дав поштовх пошукам монументально-декоративних. В образотворчому мистецтві стилістика модерну краще виявляє себе в графіці. Графічність, культ "чистої лінії"— характерна особливість модерну, і це не випадково. Мова лінії умовніша, ніж мова кольору та світлотініВ картині культ лівії виявився у перевазі ритму. Не випадково в живопису модерну використовуються полотна витягнутого формату (Г. Клімт — "Соломія", "Юдіф") або, навпаки, фризонодібні (М. Врубель — "Демон звержений").

44Загальна характеристика творчості імпресіоністів .

Романтик Делакруа, який теоретично досліджував закони кольору – значення додаткових кольорів, кольорових контрастів, рефлексій кольору у тіні – став безцінним для майбутніх імпресіоністів.

Що відрізняє імпресіонізм від інших мистецьких течій і що викликає такий інтерес до їхньої творчості? Імпресіоністи знаходили поезію не тільки “на пленері” (на повітрі), куди вони всупереч академічній традиції перенесли процес створення полотна, але й у кафе, на репетиції балету, на скачках, на ринку тощо... Тільки неповний перелік назв картин першого з великих імпресіоністів Едуарда Мане (1832-1883 р.р.) дає уявлення про відкритість та багатовимірність сприняття світу їхнім творцем: це найбільш “скандально” відомі на той час “Сніданок на траві” та “Олімпія”, а також “Портрет Маларме”, “Пан і пані”, “Старий музикант”, “Флейтист”, “Гітара і капелюх”, “Лола з Валенсії”, “Любитель абсенту”, “Нана”, “В кафе”, “У папаші Латюіля”, “На пляжі”, “У човні”. Чому ж після першої спільної виставки художників, яка відбулась у 1874 році за участю Клода Моне, Каміля Пісарро, Едгара Дега, Альфреда Сіслея, Огюста Ренуара, Берти Морізо та Поля Сезанна критика відгукнулась такими словами як “шарлатани”, “пачкуни”, “невігласи” і врешті-решт – “імпресіоністи”?. Творчість імпресіоністів внесла в мистецтво дух демократизму, нелицемірства і свободи, який міг налякати “превілейованих” як нагадування про примару Комуни. Адже наступні виставки суспроводжувались все менш рішучими протестами критики і публіки, а до 1880 року авторитет імпресіоністів зміцнився, щоб завершитись рішучою перемогою у 1886 році, коли відбулась їх остання спільна виставка. Насправді йдеться про більш глибокий вплив на свідомість через підсвідоме сприйняття мистецьких образів. Адже “імпресіонізм” ( враження) фактично руйнує і розмиває чітку картину світу. Можливо бачення імпресіоністів, що сіє тривогу і невпевненість, торує шлях свідомості до того присмеркового стану де розмита грань між реальністю і маренням. Спрочатку мистецьке бачення імпресіоністів природно викликає несприйняття,але згодом стає зрозуміло, що імпресіоністи тільки з випередженням відорбразили стан суспільної свідомості, що тільки формувався у цей час і став реальністю тільки у наступну епоху нігілізму. Можливо, їхня творчість стала символічною ознакою розпаду попередньої структури, порядку, що підтримував впевненість особистості у законах світу та їх непохитності. Про всяк випадок “Оперний проїзд у Парижі” К.Пісарро, “Руанський собор опівдні” К.Моне, “Блакитні танцівниці” Е. Дега так само як його ж численні зображення у різний період гори Сен-Вітуар сприймаються в межах єдиної “мистецької логіки”. І ця «мистецька логіка» імперсіоністів сприймається органічним підгрунтям “Зоряної ночі” великого голандця, постімпресіоніста Вінсента Ван Гога ( 1853-1890 р.р.). У будь-якому разі загальновизнаною є та точка зору. Творчість імпресіоністів та постімпресіоністів (період приблизно з 1886 по 1906 р.р.) стала ознакою народження абсолютно нового мистецтва та підготувало грунт для виникнення нових художніх стилів та напрямків : символізма, експресіонізма, фовізма, кубізма та інших.

45Поняття модерну та модернізму.

Для хронологічного обмеження історичного періоду з кінця 19 до середини 20-го століття, коли сучасний тип мислення вивявив себе особливо потужно використовується термін “модерн”. Іноді цей період хронологічно розповсюджують аж до часів Відродження, коли відбулось історичне самоусвідомлення людини і фактичний розрив з теоцентричною моделлю світу і ствердження антропоцентричної моделі. Для загальної характеристики стану культури у період з кінця 19 сторіччя до середини 20-го століття зазвичай використовується термін “модернізм”. Під модернізмом розуміється серія фундаментальних змін, якими було розірвано з попередньою традицією у майже всіх сферах культурної діяльності: мистецтві, науці, політиці, філософії, тощо. Масштаби цього розриву не уміщувалися у звичні межі коливань інтелектуального поступу супільства. Назва “модернізм” не одразу стала універсальним позначенням явища широкомасштабних культурних змін. Спочатку термін застосовувався до революційних новацій, що торкались всіх видів мистецтва, але згодом стало зрозуміло, що модернізм виявляє себе у звязку і з іншими фундаментальними змінами цього періоду, як то психологія Фрейда і Юнга, теорія відносності Ейнштейна, філософія Л.Вітгенштейна, антропологія Фрезера, літературні твори Ф.Кафки, Д. Джойса та Марселя Пруста, музична творчість Равеля, Дебюссі, Шенберга, Хіндеміта тощо.

46Основні напрямки в культурі декаденсу.

Позитивіська філософія стала основною появи натуралізму, але символами цієї доби (ХХ ст.) при всій поширеності інших напрямків стають мистецтво декаденсу і його основними рисами модернізм і генетично пов’язаний із ним – авангардизм. Декаденство стало ідеологічним явищем на рубежі ХІХ – ХХ ст. Відрізняється настроями безнадійності, неприйняття життя і опиралися на філософські ідеї Шатобріана та Шопенгауера. В основі цього вчення лежить твердження, що цивілізація вичерпала себе і вступила в стадію спаду і згасання. Основні риси:

• прийняття дійсності;

• відмова від громадянського у мистецтві;

• культ краси як вищої цінності;

• містицизм, віра в надприродні сили;

• індивідуалізм;

• відмова від моралі буржуазного суспільства.

Естетичні принципи декаденсу:

• поетизація слабості, згасання, руйнації;

• індивідуалізм і естетство, як бунт проти нелюдського буржуазного мистецтва;

• зовнішня правдоподібність.

Риси декаденсу найбільш чітко виявилися у французькому символізмі (в поезії П.Верлена) і у творчості натуралістів.

Декадентство (фр. декадентської - занепадницький) - занепад, культурний регрес, спочатку використовувався як історичний термін для позначення культурних явищ Римської імперії к. II-IV ст. Також цим терміном позначають модерністський напрямок в образотворчому мистецтві, музиці, літературі та архітектури, в творчої думки, самовираженні як таких - кінця XIX - початку XX століть, що характеризуються витонченим естетизмом, індивідуалізмом, імморалізм. Його засновники виступили перш за все як противники старих течій мистецтва, головним чином, академізму. Проголошені ними принципи мали спочатку чисто формальний характер: декаденти вимагали створення нових форм у мистецтві, більш гнучких і більше відповідних ускладненому світовідчуттям сучасної людини. Традиційне мистецтвознавство розглядає декадентство як узагальнююче визначення кризових явищ європейської культури 2-ої половини XIX - початку XX століть, позначених настроями зневіри, песимізму, хворобливості, безнадійності, неприйняття життя, крайнього суб'єктивізму (при подібних, близьких до тенденційним, епатуючих формулах і штампах - стилістичних прийомах, пластику, композиційних побудовах, акцентуаціях і т. д.). Це складне й суперечливе явище у творчості взагалі, має джерелом кризу суспільної свідомості, розгубленість багатьох художників перед різкими соціальними контрастами, - самотність, бездушність і антагонізми дійсності. Відмова мистецтва від політичної і цивільних тим художники-декаденти вважали проявом і неодмінною умовою свободи творчості. Постійними темами є мотиви небуття і смерті, заперечення історично сформованих духовних ідеалів та цінностей. Ідея декадансу сходить до XVIII століття, до Монтеск'є, а далі, після Дезіре Низара - французького письменника і критика (фр. Дезіре Nisard) - вона була підхоплена критиками як термін для образи Віктора Гюго та романтизму в цілому.Більш пізніше покоління письменників-романтиків, як наприклад Теофіль Готьє і Шарль Бодлер, використовували це слово як знак пошани, як символ заперечення того, що вони вважали «банальним прогресом». У 1880-х роках група французьких письменників називала себе декадентами. У Британії головною фігурою декадансу був Оскар Уайльд. Як літературний рух декаданс - це перехідний етап між романтизмом і модернізмом. Часто символізм плутають з декадансом. Кілька молодих авторів були іронічно віднесені до декадансу в пресі середини 1880-х років. Значна частина маніфесту Жана Моро була присвячена саме цій проблемі і суперечок з цього приводу. Деякі з цих авторів взяли його, а деякі ні.