- •Структурування обчислень на рівні підзадач Блочна організація програм Принцип модульності програм
- •Поняття підпрограми
- •Принцип локалізації
- •Концепція розподілу пам’яті
- •Процедурне програмування Організація підпрограм
- •Механізм передачі параметрів
- •Різновиди підпрограм
- •Покажчики та посилання
- •Способи передачі параметрів
- •Рекурсія
- •Стандартні бібліотечні модулі.
- •Бібліотечні модулі користувача
- •Компіляція модулів
Способи передачі параметрів
Класифікація способів передачі параметрів. Параметри підпрограми використовуються як інструмент для передачі в неї вихідних даних і повернення в основну програму (зовнішню підпрограму) отриманих результатів. Така передача у самому простому випадку може здійснюватися і за допомогою глобальних змінних зовнішнього блоку, що дозволяє говорити про процедуру без параметрів. При цьому очевидно, що процедура - це нісенітниця, якщо вона взагалі не використовує в якості вихідних даних ніяких даних з викликаючої програми і не повертає їй (або не виводить) результатів обчислень.
Загалом, параметри підпрограм розрізняються:
-
за механізмом передачі -
-
передаються за значенням (value);
-
передаються за адресою (за посиланням) (addr);
-
за способом взаємодії з підпрограмою -
-
є тільки вхідним параметром (in);
-
є тільки вихідним параметром (out);
-
є як вхідним, так і вихідним параметром (inout).
Відповідно, теоретично можливі 6 способів передачі параметрів:
-
value in
value out
value inout
addr in
addr out
addr inout
Дамо коротку характеристику цих способів передачі параметрів. При цьому треба зазначити, що деякі дії є спільними для усіх шести способів. Зокрема, при реалізації будь-якого способу передачі параметрів
-
у випадку виклику підпрограми виконується виділення пам'яті під формальні параметри і локальні дані (зазвичай, у стеці);
-
по завершенні виконання підпрограми пам'ять, виділена під формальні параметри і локальні дані, очищається.
Особливості реалізації кожного із способів передачі параметрів представимо у вигляді таблиці:
Тип параметра |
При виклику підпрограми |
Під час роботи підпрограми |
По завершенню підпрограми |
value in |
виконується копіювання значень фактичних параметрів у стек |
зміна значень формальних параметрів не впливає на вміст комірок пам'яті фактичних параметрів |
нові значення формальних параметрів, отримані в процесі роботи підпрогра-ми, губляться разом з очищенням пам'яті |
value out |
|
|
використовуючи скопійовані адреси фактичних параметрів, виконується запис результуючих значень формальних параметрів у комірки пам'яті фактичних параметрів |
value inout |
|
|
використовуючи скопійовані адреси фактичних параметрів, виконується запис результуючих значень формальних параметрів у комірки пам'яті фактичних параметрів |
addr in |
виконується копіювання адрес (але не значень!) фактичних параметрів у стек |
|
вплив підпрограми на викликаючу через такі параметри відсутній |
addr out |
|
|
спеціального копіювання результатів не потрібно, оскільки результат відразу зберігається у комірках па-м'яті фактичних параметрів |
addr inout |
|
|
спеціального копіювання результату не потрібно, оскільки всі дії з формальними параметрами виконувалися безпосередньо над комірками пам'яті фактичних параметрів |
Слід зазначити, що при конкретній реалізації в якій-небудь мові програмування, можуть бути деякі відмінності від описаного.
В мовах програмування, як правило, використовується не більше двох - трьох зазначених способів передачі параметрів. Зокрема, у мові Pascal реалізовані наступні три способи:
-
за значенням (value in);
-
за адресою з аргументами-покажчиками (addr inout);
-
за адресою з аргументами-константами (addr in).
У мові ж С підтримуються такі способи передачі параметрів у функції:
-
за значенням (value in);
-
за адресою з аргументами-покажчиками (addr inout);
-
за адресою з аргументами-посиланнями (addr inout).
Відповідно до способів передачі параметрів, що підтримуються мовами програмування, розрізняють параметри–значення, параметри–змінні, параметри–посилання, параметри– константи.
Параметри–значення. Параметри-значення – це параметри, що передаються у підпрограму способом value in (за значеннями).
Даний спосіб передачі аргументів підпрограми передбачає створення копії значення фактичного параметра і передачі її відповідному формальному параметру. Зміна копії у тілі підпрограми не впливає на значення оригіналу в операторі виклику. Механізм передачі таких параметрів можна представити наступною схемою:
Після ініціалізації формального параметра значенням фактичного параметра, останній є недоступним з підпрограми - вона не в змозі ні змінити його, ані використати яким-небудь іншим способом.
Відповідні параметри називають параметрами-значеннями, оскільки кожен такий параметр в тілі підпрограми представляє значення відповідного фактичного параметра.
Декларування такого способу передачі параметрів у Pascal здійснюється наступним чином:
параметр-значення ::= ім'я {, ім'я} :тип.
Наприклад,
рrocedure Proc (par1, par2 : byte; par3 : word).
Як фактичні параметри-значення можуть використовуватися константи, змінні, вирази.
Схожим чином здійснюється оголошення параметрів-значень і у мові С. Наприклад,
void func(int);
main ( )
{ int n = 4;
n= func(n);
cout << “n = “ << n << endl;
return 0;
}
void func(int num);
{ return (num + 5) *num;
}
Параметри–змінні. Якщо передача параметрів відбувається за значеннями, то у тілі підпрограми не можна змінити значення змінних, що є фактичними параметрами. Однак, формальні параметри підпрограми визначають не лише дані, які передаються на обробку до підпрограми, а також дані, які повертаються підпрограмою у вигляді результатів. Такі параметри в тілі підпрограми повинні представлятися не значеннями, які є тільки вхідними даними підпрограми, а деякими змінними, що існують поза тілом підпрограми. Щоб підпрограма могла присвоїти значення таким змінним, необхідно забезпечити безпосередній доступ до них із підпрограми.
Такі можливості притаманні так званим параметрам-змінним. Параметри-змінні – це параметри, що передаються у підпрограму способом addr inout. Механізм передачі параметрів такого типу можна представити наступним чином:
При виклику підпрограми такому формальному параметру передається не значення фактичного, а адреса аргумента в сегменті даних, що дає змогу підпрограмі напряму модифікувати значення цього аргумента.
На відміну від формального параметра-значення, фактичним параметром для якого може бути будь-який вираз відповідного типу, для параметра-змінної фактичним параметром може бути лише змінна.
Якщо деякий параметр підпрограми представляє результат її виконання, то він обов'язково повинен задаватися як формальний параметр-змінна.
Щоб відрізнити параметр-змінну від параметра-значення у мові Pascal, перед ним в списку формальних параметрів записується службове слово var. Відповідна БНФ-нотація:
параметр-змінна ::= var ім'я {, ім'я} :тип.
Наприклад,
Procedure Proc (par1, par2 : byte; var par3 : word).
У мові С для реалізації даного способу передачі параметрів треба описати відповідний формальний параметр як покажчик на деяку змінну. У цьому випадку формальному параметру передається адреса аргумента, що надає функції можливість прямого доступу до даних, які передаються, а також можливість зміни цих даних, використовуючи операцію розіменування. Наприклад,
void prim (int *);
main ( )
{ int n = 4;
prim (&n);
cout << “n = “ << n << endl;
return 0;
}
void prim (int *nPtr);
{ *nPtr = (*nPtr + 5) * *nPtr;
}
Недоліком даного споособу передачі параметрів є недостатня захищеність даних, оскільки підпрограма має доступ до них і може зіпсувати дані, що передаються до неї.
Параметри-посилання. Це різновид параметрів-змінних. Характерний такий спосіб передачі параметрів для мови С. При такій передачі відбувається пряме звертання до параметра, але через його псевдонім (інше ім’я). Механізм передачі параметрів за посиланням можна представити так:
Наприклад,
void prim (int &);
main ( )
{ int n = 4;
prim (n);
cout << “n = “ << n << endl;
return 0;
}
void prim (int &nRef);
{ nRef *= nRef ;
}
Параметри-константи. Параметри-константи – це параметри, що передаються у підпрограму за адресою способом addr in. Цей спосіб передачі параметрів використовується у мові Pascal. Механізм такої передачі параметрів можна представити наступним чином:
Для декларації такого способу передачі параметрів при описі заголовків підпрограм перед ідентифікаторами параметрів-констант ставиться ключове слово Const. БНФ-нотація:
параметр-змінна ::= const ім'я {, ім'я} :тип.
Наприклад,
Procedure Proc (const par1, par2 : byte; const par3 : word).
В якості фактичних параметрів-констант можуть використовуватися як змінні, так і константи. Однак, забороняється виконувати присвоювання формальним параметрам-константам і формальні параметри-константи не можуть передаватися як фактичні параметри іншим підпрограмам.
Параметри-константи доцільно використовувати у випадках, коли потрібно передавати структури даних, які займають великий об’єм пам'яті, але змінювати вихідні значення параметрів з алгоритмічної точки зору неприпустимо. У результаті економно використовується ОП і одночасно гарантується цілісність вихідних даних.
Алгоритм реалізації виклику підпрограми. Узагальнимо процес виконання виклику підпрограми:
1. В стеці виділяється пам'ять під процес виконання виклику підпрограми.
2. Обчислюється й запам'ятовується у відповідній пам'яті підпрограми точка повернення в основну програму.
3. Обчислюються значення аргументів, що відповідають параметрам-значенням, і адреси пам'яті аргументів, що відповідають параметрам-змінним. Виконується підстановка аргументів.
4. Виконуються оператори тіла підпрограми. У стеці запам'ятовується значення, що повертається як результат виклику функції.
5. Значення змінної з ім'ям функції копіюється з локальної в пам'ять основної програми. Процес виконання виклику підпрограми закінчується і продовжується виконання основної програми із точки повернення.
Після закінчення виконання виклику підпрограми пам'ять стека стає недоступною програмі і можна вважати, що вона очищена. Тому її можна наново зайняти під локальні змінні при виконанні наступного виклику якої-небудь підпрограми.
Слід зауважити, що не може бути повної незалежності між підпрограмами. Залежність між ними існує:
-
через списки параметрів;
-
тоді, коли вони користуються спільними (глобальними) змінними;
-
всі блоки програми залежать від структури даних цієї програми;
-
підпрограми залежать від логіки функціонування програми (від того фактору, що підпрограма може викликатися іншими підпрограмами).
Отже, підпрограми повинні бути незалежними в межах інтерфейсу програми і структури даних. Практика показала, що чим вищий ступінь незалежності блоків, тим простіше розібратись в окремих підпрограмах і в програмі в цілому; тим менша ймовірність появи нових помилок при виправленні старих, або внесенні змін в програму, тобто менша ймовірність так званого хвильового ефекту.
Із сказаного вище випливає, що не слід без крайньої необхідності використовувати в підпрограмах глобальні змінні. Всі зв’язки між підпрограмами повинні підтримуватися через списки параметрів.