Залежність вартості фінансових витрат, пов’язаних з банкрутством (реальним і прогнозованим), від розміру боргів корпорації1

Очікувані фінансові витрати	Сума боргу, млн дол.
	0	5	10	20	30
Імовірність	0,0	0,05	0,15	0,50	0,95
Теперішня вартість очікуваних витрат (5 млн помножити на вказану ймовірність)	0	0,25	0,75	2,5	4,75

Збільшення можливості фінансових труднощів знижує поточну вартість корпорації, очікувані фінансові витрати на подолання можливого банкрутства зростають.

Ситуація

Припустимо, що поточна вартість корпорації становить 5 млн дол. Чим вищий борг, тим вища можливість банкрутства. Якщо борг становить 5 млн дол., вона дорівнює 0,05, за боргу в 30 млн дол. вона зростає до 0,95. Тому в першому випадку витрати на подолання фінансових труднощів становитимуть 0,25 млн дол., у другому вони зростуть до 4,75 млн дол., тобто наблизяться до поточної вартості корпорації.

Витрати банкрутства поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати пов’язані з оплатою юридичних та адміністративних витрат. Банкрутство — не тільки економічний, а і юридичний процес. Передавання активів корпорації особам чи об’єднанням кредиторів оформляють юристи, які працюють «за великі гроші». В американській літературі зазначається, що «банкрутство для юристів, як кров для акул…»¹. Деяка частина активів «зникає» в юридичному процесі банкрутства. Прямі витрати банкрутства називають також «податком» на банкрутство. Перед менеджерами корпорацій завжди стоїть питання: випускати облігації і цим знижувати податки з прибутку чи в перспективі за кепських справ готуватися до платежу «податків на банкрутство».

Непрямими витратами називають витрати, пов’язані з ухилянням від подання офіційного повідомлення про банкрутство у разі настання фінансового виснаження. Термін «фінансове виснаження», введений у наукову термінологію у книзі американських економістів С. Росса, Р. Вестерфілда і Б. Джордана, влучно характеризує становище корпорації, яка ще не є банкрутом, але відчайдушно бореться за збереження контролю над своїми активами. Практично не всі корпорації дозволяють визнати себе офіційними банкрутами, а вдаються до всіляких заходів, часто марних, щоб «утриматися на плаву».

Напередодні банкрутства загострюється боротьба між двома групами утримувачів активів: акціонерами і кредиторами. Менеджери корпорацій докладають зусиль, спрямованих на стримування активності кредиторів, які, вимагаючи повернення своїх коштів, послабляють загальне управління корпорацією, що знижує реалізацію продукції, прибуток, виплати за дивідендами, вартість активів. Отже, структура капіталу з високою часткою позичкових коштів є більш небезпечною у випадку фінансового виснаження корпорації. Тому, прогнозуючи структуру капіталу, менеджери повинні враховувати можливі витрати на подолання фінансового виснаження.

Р. А. Брейлі і С. Майєрс запропонували теорію компромісу (Tradeoff Theory) для формування структури капіталу¹. Її сутність полягає в тому, що під час визначення вартості фірми враховуються не тільки податковий захист, а й витрати, яких зазнає корпорація у зв’язку з подоланням фінансових труднощів. Виходячи із сутності теорії вартість корпорації визначається за формулою:

.

де Т_С — ставка корпоративного податку;

R_DD — очікувані виплати процентів за борги;

R_D — очікувана дохідність боргових зобов’язань.

Для визначення приведеної вартості витрат банкрутства треба обчислити ці витрати за формулою²:

.

Результат показує певний процент вартості корпорації, котрий піде на покриття витрат. Далі визначаємо приведену, тобто дисконтовану, вартість витрат банкрутства:

.

Автори концепції компромісу аналізують таку ситуацію. Перед- бачається, що залізнична корпорація має 20-процентну можливість стати банкрутом протягом п’яти років, очікувана дисконтна ставка — 8 %. Витрати банкрутства становлять 1,4 % відносно ринкової вартості корпорації за п’ять років до банкрутства. Використовуємо формулу визначення очікуваних витрат:

Для великих фірм витрати банкрутства можуть бути незначними, у даній ситуації — 0,19 % вартості корпорації. Проте в малих і середніх корпораціях вони можуть бути набагато вищі. Особливо це стосується фірм із більшою часткою нематеріальних активів.