2) Застосування певних прийомів і засобів, які допомагають розуміти дійсний зміст правової норми, зокрема:

1. граматичне, або філологічне тлумачення — це усвідомлення дійсного змісту правової норми, шляхом його дослідження з точки зору значення тих чи інших слів, залежно від розміщення сполучників, розділових знаків, прийменників у тексті (наприклад, „стратити неможливо помилувати”) Приклад, санкція ч.2 ст.365 КК за перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалось застосуванням зброї або болісними, чи такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років із позбавленням права обіймати певні посади чи зайтися певною діяльністю на строк до 3 років.

2. логічне тлумачення — це усвідомлення змісту норми права, шляхом безпосереднього використання законів формальної логіки, тобто з'ясування логічної структури правової норми. Зміст логічного тлумачення розкривають певні прийоми:

• логічне перетворення — перебудова тексту з відновленням членів речення, яких бракує. Наприклад, частинка норми „обвинувачений має право” стосується не одного якогось суб’єкта, а всіх, хто підпадає під відповідне процесуальне положення. Тому для надання наведеній формулі її дійсного значення слід додати слово „кожен”.

• Виведення норм з норм. Наприклад, з тексту „організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників” (ст.441 ЦК) випливає, що будь-яка установа, підприємство чи організація зобов’язані відшкодувати шкоду.

• Аналогія. Цей прийом застосовується тоді, коли законодавець не дає вичерпного переліку обставин, ознак і вживає при цьому звороти „та інші”, „в аналогічних випадках”. Наприклад, в Загальній частині КК вказується, що при зазначенні покарання суд має право враховувати і інші обставини, які пом’якшують вину.

3. систематичне тлумачення — це з'ясування змісту правової норми на основі встановлення її системних зв'язків з іншими правовими нормами, інститутами, галузями права, місце у системі права в цілому.

• Зв’язок норми, що тлумачиться, з нормою, що розкриває зміст, значення слів або виразів, які використані у нормі.

• Зв’язок між загальними і спеціальними нормами. Його сутність полягає в тому, що спеціальні норми встановлюють певні особливості, як правило винятки.

• Зв’язки між відсильними статтями НПА.

4. історичне тлумачення — це з'ясування змісту правової норми на основі дослідження історичного контексту, в якому вона була прийнята, які цілі на той час ставилися перед нею;

5. цільове, або телеологічне тлумачення — це з'ясування її цілей на основі виявлення її завдань, мети.

3. Види тлумачення правових норм.

Залежно від різних критеріїв розрізняють різні види та способи тлумачення.

За суб'єктами тлумачення поділяються на офіційне і неофіційне. Офіційне тлумачення — це тлумачення правової норми, яке здійснюється компетентними органами і є формально обов'язковим для всіх суб'єктів її застосування і реалізації.

Офіційне тлумачення залежно від того, на яке коло суб’єктів розраховане це тлумачення, поділяється на нормативне і казуальне. Нормативне тлумачення норми права характеризується загальнообов'язковістю, поширенням дії на всі випадки застосування реалізації роз'яснюваної норми.

Існують два види нормативного тлумачення:

1. аутентичне, тобто тлумачення, здійснене тим самим органом, що встановив дану норму;

2. легальне, або делеговане, тобто тлумачення органу, який не приймав дану норму, але спеціально уповноважений законом давати її загальнообов'язкове роз'яснення. Наприклад, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Казуальне тлумачення — це таке тлумачення, яке розраховане і стосується конкретного випадку, з приводу якого і дається роз'яснення даної правової норми.

Казуальне тлумачення буває:

1. судове, тобто тлумачення судом правової норми, у зв'язку з розглядом конкретної справи, яке знаходить своє закріплення в рішенні чи вироку суду з конкретної справи;

2. адміністративне — це тлумачення, яке здійснюється вищими адміністративними органами (міністерствами, державними комітетами іншими центральними органами державної виконавчої влади), коли вони дають офіційну відповідь на запити підпорядкованих установ з приводу трактування та застосування окремих положень нормативних актів в конкретному випадку.

Неофіційне тлумачення — це тлумачення правової норми, що здійснюється будь-яким суб'єктом і не є формально обов'язковим.

• Види неофіційного тлумачення:

1. доктринальне — це тлумачення норм права вченими правниками. Воно знаходить своє закріплення у статтях, монографіях, наукових коментаріях практики, усних та письмових обговореннях проектів законодавчих актів та правової практики. Воно не має загальнообов'язкової сили і його переконливість базується на авторитеті вчених, глибокій науковій аргументації та обґрунтованості. Цей вид тлумачення має суттєвий вплив на правотворчу та правозастосувальну діяльність;

2. професійне, або компетентне тлумачення — це тлумачення, яке здійснюється юристами-практиками: адвокатами, прокурорами, юрисконсультами тощо;

3. буденне, або повсякденне тлумачення — це тлумачення правових норм всіма іншими суб'єктами правовідносин. Значення цього виду неофіційного тлумачення полягає у виявленні рівня правової свідомості учасників правовідносин.