Питання до заліку з ділової української мови для студентів заочної форми навчання

1. Українська ділова мова в системі українознавства.

2. Розкрити зміст поняття “державна мова”.

3. Головні функції мови.

4. Поняття про ментальність нації. Мовні критерії ментальності.

5. Розкрити зміст поняття “рідна мова”.

6. Проблеми співвідношення національних, міжнародних та допоміжних мов.

7. Традиційні та сучасні теорії походження української мови.

8. Стилі сучасної української мови.

9. Лінгвоцид в Україні.

10. Поняття про усне ділове мовлення.

11. Поняття про ділову риторику.

12. Головні закони ділової риторики.

13. Поняття про текст.

14. Розвиток риторики в Україні.

15. Види та жанри публічних виступів.

16. Основні види публічного мовлення. Промова.

17. Основні види публічного мовлення. Дискусія. Диспут. Дебати.

18. Культура усного ділового спілкування.

19. Норми української літературної мови.

20. Ознаки культури мови.

21. Етикетні норми сучасної ділової людини.

22. Діловий імідж.

23. Документ як свідок історії.

24. Поняття про реквізит документа.

25. Вимоги до тексту документа.

26. Класифікація документів.

27. Довідково-інформаційні документи.

28. Службове листування як найпоширеніший вид ділового мовлення.

29. Етикет ділового листування.

30. Написання професійного резюме.

31. Пояснювальна записка як вид інформаційної документації.

32. Оголошення та рекламне оголошення як вид інформаційних документів.

33. Запрошення як вид інформаційного документа.

34. Документи колегіальних органів. Протокол.

35. Рецензія. Вимоги до написання.

36. Документи з кадрових питань.

37. Реквізити автобіографії.

38. Вимоги до написання характеристики.

39. Мова службових паперів.

40. Характеристика офіційно-ділового стилю.

41. Характеристика доручення за основними класифікаційними ознаками.

42. Мовленнєво-етикетні вимоги до телефонної розмови.

43. Поняття про рекламу. Вимоги до тексту реклами. Зразок реклами.

44. Вживання великої літери в офіційних документах.

45. Відмінювання числівників у ділових паперах.

46. Правопис і відмінювання прізвищ та імен по батькові.

47. Особливості укладання професіограми.

48. Терміни та їх місце у діловому мовленні. Професійна лексика.

49. Граматична форма ділових документів.

50. Граматичні особливості вживання прийменників по, в, у, на.

Особливості перекладу спеціалізованих текстів

Кожна мова має власні традиції та норми побудови словосполучень і речень, а також самобутні усталені вислови. Незважаючи на спорідненість, російська та українська мови мають суттєві (а часом і принципові) відмінності у синтаксисі та фразеології.

Науковий та діловий стилі української мови протягом багатьох десятиліть формувалися під впливом російської мови. Такий вплив узагалі не можна кваліфікувати як негативне явище, оскільки деякі запозичені синтаксичні конструкції були потрібні для формування власного українського наукового й ділового стилів. Негативні наслідки спричинило те, що під впливом російської мови часто-густо з української мови вилучалися питомі синтаксичні елементи – словосполучення, моделі речень тощо і натомість запозичалися відповідні російські конструкції. Усе це призвело до того, що в українських наукових і ділових текстах почало вживатися чимало синтаксичних структур, не властивих українській народній мові. Як відомо, різним мовам притаманне неоднакове наближення літературної мови до живої народної: російська мова була зорієнтована на книжний виклад, а українська – на народний, розмовний.

Після кількох десятиліть використання в науковій сфері переважно російської мови взагалі зникла проблема синтаксису українських наукових текстів, бо таких текстів було дуже мало, і в них нерідко переважали конструкції, які порушували чи обмежували синтаксичні норми української літературної мови. Повернення української мови у сферу науки, техніки та діловодства в 90-х роках ХХ століття виявило, що стиль сучасних науково-технічних та ділових текстів суперечить синтаксичним традиціям української мови.

У російських науково-технічних та ділових текстах широко вживають конструкції з віддієслівним іменником, що надає викладові книжного (а точніше – канцелярського) відтінку.

Однією з основних і безперечних прикмет української мови є те, що в ній дієслівні елементи мають перевагу над іменниковими. Тому українська мова тяжіє до зворотів з дієсловом у неозначеній формі й різних особових формах, а також з дієприслівниками, там, де у російській мові здебільшого вживаються віддієслівні іменники, що можна проілюструвати такими прикладами:

Російськомовний варіант речення: Задача ликвидации каких-либо нарушений уставов и руководств, решительного укрепления дисциплины требует коренного улучшения контроля за деятельностью подчинённых, разумного использования дисциплинарных прав, устранения ошибок в работе.

Україномовний варіант-відповідник: Завдання ліквідувати будь-які порушення статутів і настанов та рішуче зміцнити дисципліну вимагає докорінно поліпшити контроль за діяльністю підлеглих, розумно використовувати дисциплінарні права, переборювати помилки в роботі.

Наведена російськомовна фраза містить шість віддієслівних іменників (у тому числі один іншомовного походження – ликвидации). В україномовній фразі залишився тільки один, конче потрібний іменник, – порушення, а замість інших ужито дієслова, що значно поліпшило виклад змісту.

Отже, російським конструкціям з віддієслівними іменниками типу требовать применения решительных мер, идти по направлению к цели, дело не терпит отлагательства та учиться игре на скрипке відповідають українські, у яких замість виділених іменників ужито дієслова: вимагати вжити рішучих заходів, прямувати до цілі, зі справою не можна зволікати та вчитися грати на скрипці.

Особливу групу становлять вислови з розщепленими присудками, що описують дію двома словами: дієсловом-присудком, який вказує тільки на те, що щось відбувається, і віддієслівним іменником-додатком, який показує, що саме відбувається. Навчальні та наукові праці рясніють такими висловами: вести (а також здійснювати, проводити, реалізувати тощо) вимірювання (випробування, гартування, дослідження, зміцнення, нагрівання, прикладення сил, розтягання тощо), які майже витіснили з ужитку правильне і стисле вимірювати, випробувати, гартувати, досліджувати, зміцнювати, нагрівати, прикладати, розтягати тощо.

Замість розщеплених присудків, що не становлять усталених дієслівно-іменникових сполук, необхідно вживати дієслова.

Там, де в російській діловій та фаховій мові вживають мовні конструкції типу дієслово + віддієслівний іменник, в українській мові найчастіше вживається дієслово, яке влучно передає те саме значення, наприклад:

рос.: выполнять вычисления укр.: обчислювати

выполнять моделирование моделювати

заниматься анализом аналізувати

заниматься исследованием досліджувати

иметь место бути

иметь применение застосовуватися

находиться в нерешительности вагатися

находиться в ожидании чекати кого, чого

кого, чего на кого, що

находиться в противоречии с чем суперечити чому

обеспечивать безопасность убезпечувати

осуществлять гармонизацию гармонізувати

осуществлять контроль контролювати

осуществлять тестирование тестувати

потерять сознание знепритомніти

привести к улучшению поліпшити

привести к ухудшению погіршити

прийти в негодность зіпсуватися

прийти к убеждению переконатися

приходить в упадок занепадати

провести работу по попрацювати над

проводить опрос опитувати

работать учителем учителювати

Варто зауважити, що в розмовній російській мові переваги теж надають дієсловам, тому з живих уст ми чуємо: я приготовила обед, я убираю квартиру, а не канцеляризми на кшталт: я завершила приготовление обеда, я осуществляю уборку квартиры.

У багатьох випадках замість російських конструкцій з віддієслівними іменниками доцільно використовувати українські дієприслівникові звороти, що можна проілюструвати таким прикладом:

рос.: Тут мы видим вымирание укр.: Бачимо, що вимирають

окремі тваринні

отдельных видов животных види, не залишаючи

без сохранения потомства. потомства.

Духові української мови (у тому числі її наукового стилю) відповідає вживання дієприслівникових зворотів чи підрядних речень замість багатьох російських прийменникових конструкцій з віддієслівними іменниками, наприклад:

рос.: без вычисления укр.: не обчисливши (не

обчислюючи)

для пояснения щоб з’ясувати

для обеспечения щоб забезпечити

для описания щоб описати

для доказательства щоб довести

за неимением не мавши (не маючи)

из-за отсутствия данных не мавши (не маючи) даних

по получении одержавши

по подписании підписавши

по рассмотрении розглянувши

по истечении срока коли закінчився строк, як

вийшов термін

по окончании закінчивши

по ознакомлении ознайомившись

после измерения вимірявши

при использовании користуючись

при исследовании досліджуючи

при описании описуючи

при определении визнаючи

при наличии коли (якщо) є

при отсутствии коли (якщо) немає

при необходимости коли (якщо) треба

при произношении вимовляючи

путём укрепления подпоры зміцнивши підпору

с прекращением нагревания припинивши нагрівати

Зауважимо, що запропоновані варіанти природніші для української мови, ніж скальковані з російської конструкції для пояснення, після одержання, при описуванні, за наявності, за відсутності, які формально не виходять за межі українських синтаксичних норм, проте перевагу варто віддавати наведеним вище словам та словосполученням.

Отже, наведені вище приклади показують, що притаманні українській літературній мові дієприслівникові вислови доцільно ширше вживати в навчальній і науково-технічній літературі та офіційно-ділових документах, оскільки вони надають текстам стислості та ясності.

Але з наведених рекомендацій не слід робити хибний висновок, ніби віддієслівних іменників треба уникати скрізь.

По-перше, їх зазвичай використовують у дефініціях та заголовках наукових праць, а також у реченнях, де ці іменники:

• виконують функцію підмета або додатка, наприклад: програмування – це така навчальна дисципліна…; шукати виправдання;

• входять до складу термінологічних словосполук: виконувати лінійне згладжування швидких коливань; розробити алгоритм розв’язування задачі; лабораторія досліджування теплотривкості.

По-друге, обминаючи віддієслівні іменники з прийменниками для, по, при у зазначених, невластивих українській мові, зворотах, українська мова знає їх здебільшого з прийменниками на та за, наприклад, піти на гуляння, сказати на прощання, відбулося за його царювання.

Отже, вживати віддієслівні іменники у певних, властивих українській мові конструкціях, цілком виправдано, проте в багатьох випадках, особливо коли речення переобтяжене віддієслівними іменниками на -ння, щоб уникати “ннякання”, доцільніше вживати інші мовні засоби, а саме дієслова та дієприслівники.