Питання для самоконтролю

1. Державне управління: поняття і наукові засади.

2. Поняття „державне управління” у методологічному арсеналі суспільних наук.

3. Предмет та функції теорії державного управління.

4. Державно-управлінські відносини та їх правове регулювання як складові предмету теорії державного управління.

5. Які особливості характерні методів державного управління?

6. Взаємозв’язок та залежність принципів управління з методами управління.

7. Назвіть основні концептуальні теорії та школи державного управління.

8. Новітні технології в теорії державного управління.

9. Зростання ролі спеціалізації в галузі державного управління.

Література: основна [1, 3, 4, 24, 32, 40, 42].

додаткова [13, 27, 28, 35, 36, 37, 46, 55, 58].

Тема 2. Державна влада, її органи та органи державного управління в Україні

Ключові слова і терміни: влада, державна влада, політичний режим, форми демократії, система органів виконавчої влади України.

Питання для самостійної роботи

1. Організація влади та державне управління в умовах незалежної України.

2. Система державного управління на початковому етапі Незалежності (1991-1994).

3. Управління державою у перехідний період (1994-1996).

4. Конституційна модель організації влади та державного управління (1996-2002).

5. Система органів виконавчої влади України: загальна характеристика, управлінські зв’язки.

6. Центральні органи виконавчої влади: права, компетенція, функції.

Методичні вказівки до теми

Влада – завжди двостороння взаємодія суб’єкта і об’єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою. Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав’язування волі когось іншого, з іншого – підкорення їй.

Державна влада – публічно-політичні, вольові відносини, що утворюються між державним апаратом і суб’єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус.

Ознаками державної влади є:

1) публічна влада – виступає від імені всього суспільства (народу), має „публічну” основу своєї діяльності;

2) апаратна влада – концентрується в апараті, системі органів держави і через ці органи здійснюється;

3) верховна влада – юридично уособлює загальнообов’язкову волю всього суспільства, має у своєму розпорядженні монопольне право видавати закони і спиратися на апарат примусу як один із засобів дотримання законів та інших правових актів;

4) універсальна влада – поширює владні рішення на усе суспільство: вони є загальнообов’язковими для всіх колективних і індивідуальних суб’єктів;

5) суверенна влада – відділена від інших видів влади усередині країни;

6) легітимна влада – юридично (конституційно) обґрунтована і визнана народом країни, а також світовою спільнотою;

7) легальна влада – узаконена у своїй діяльності, в тому числі у застосуванні сили в межах держави.

Сутність державної влади полягає в тому, що, відображаючи загальну волю громадян держави, вона справляє цілевизначальний, організуючий, регулюючий вплив на все суспільство.

Політичний режим є сукупністю способів, засобів і методів практичного здійснення правлячими колами, головним чином вищими посадовими особами, державної владної волі.

Політичний режим покликаний виступати каналом двостороннього зв’язку держави і суспільства, влади і людей. Це може забезпечити демократичний політичний режим.

Демократія трактується багатогранно, і зокрема як:

• тип політичної системи і соціальної організації суспільства, форма укладу будь-якої організації, яка ґрунтується на рівноправності її членів, періодичній виборності та звітності органів управління, прийнятті рішення за принципом більшості;

• один із політичних режимів;

• форма організації держави, політичної системи і влади, коли всі громадяни беруть участь в управлінні.

Розрізняють дві основні форми демократії: пряму (або ідентитарну) і опосередковану (або репрезентарну, представницьку) демократію.

Пряма демократія передбачає постійну участь всіх громадян в розробці рішень, відсутність відмінностей між державою і суспільством.

Представницька демократія розглядається як найбільш оптимальна форма демократичної організації влади та суспільства, яка здатна дати максимальний простір для реалізації усієї багатоманітності соціальних інтересів.

Під час аналізу та оцінювання державного управління, як правило, зазначається наявність бюрократії. Бюрократія – система управління, в якій влада належить адміністрації чиновників.

Розрізняють два основних типи бюрократії: „імперську” бюрократію, яка виникла в азіатських імперіях і спирається на авторитет традиції, і раціонально-легальну бюрократію, яка виникла при переході до індустріального суспільства.

Адміністративний аспект державного управління полягає у виконавчій та розпорядчій діяльності держави, що реалізується виконавчою владою, а також у практичній організації виконання законів, інших нормативних актів, юридичних приписів.

Виконавчий характер діяльності органів виконавчої влади полягає у практичному втіленні в життя законодавчих актів, оперативному та динамічному управлінні економічною і соціальною сферами, а також державно-політичною діяльністю (оборона, безпека, митна справа).

Розпорядчий характер державно-управлінської діяльності полягає у виданні органами виконавчої влади постанов, розпоряджень, наказів, інструкцій, правил та інших підзаконних актів.

Визначальним елементом системи державного управління є об’єкт державного управління. Як об’єкти управлінської діяльності органів виконавчої влади виступають ті суспільні відносини, види діяльності й соціальні ролі, які безпосередньо пов’язані з відтворенням матеріальних і духовних продуктів та соціальних умов життєдіяльності людей.

Є різні підходи до класифікації об’єктів державного управління.

Залежно від якостей та призначення розрізняють організаційні, соціальні та інші об’єкти.

За рівнями управління розглядаються такі типи об’єктів як людина, колективи й об’єднання людей, суспільство в цілому.

Відповідно до організаційно – структурного критерію об’єктом державного управління виступають формально визначені структури (область, місто, підприємство), а за функціональним критерієм – види діяльності (роздержавлення, інформатизація, приватизація тощо).

Відповідно до основних сфер суспільства об’єкти управлінської діяльності державної влади поділяються на такі видові групи: соціальні, економічні і духовні.

Об’єктам управлінської діяльності органів державної влади притаманні такі властивості:

1) цілеспрямованість, як формує основу для аналізу й класифікації об’єктів управління залежно від цілей, що ставляться, зіставлення таких цілей з реальними об’єктивними можливостями;

2) самоактивність, яка виражається у здатності до саморуху на основі внутрішніх (власних) спонукальних причин і реалізується шляхом перетворення навколишніх умов і взаємозв’язків, шляхом установлення з ними активної взаємодії, або через пристосування до ситуації;

3) здатність до самоуправління своєю життєдіяльністю і своїм розвитком;

4) адаптивність до умов і факторів природного й соціального буття;

5) залежність від об’єктивних умов і факторів суспільної життєдіяльності й відтворення їх у своєму функціонуванні й організації.

Система органів виконавчої влади України – не просто спільність однорідних одиниць, а цілісна система, сукупність органів, у якій всі складові частини взаємопов’язані і водночас становлять самостійні підсистеми органів за своїми особливостями завдань, організаційної структури, функцій, компетенції та з певною автономією кожного окремого органу.

Система органів державної влади в Україні:

• вищий представницький орган державної влади;

• глава держави;

• вищий виконавчий орган влади;

• представницькі органи влади на місцях;

• виконавчі органи влади на місцях;

• судові органи влади;

• правоохоронні та контроль-наглядові органи;

• органи внутрішніх справ у механізмі правової держави;

• міністерство юстиції та Вища рада юстиції.