3. Культурна традиція як форма удосконалення

Свобода в контексті філософії Макліна інтерпретується крізь призму вільного самовизначення людини, яке поширюється в певному взаємозв’язку з іншими людьми в суспільстві. Розвиток громадянського суспільства в історичному процесі є конгруентним зі здійсненням особистої свободи особи і складається зі стверджувальних і заперечувальних дій стосовно підтримування життя. Важливе значення в такому процесі розгортання людського буття має прагнення людини до кращого, гарнішого або доброго відносно того, що вона вважає за гідне осуду. У такому сенсі речі, які людина використовує і створює, є добрими для неї в міру здійснювання ступеневого покращення їхньої якості. Таким чином, вважає Маклін, потреба вдосконалення притаманна життю людини; вона може сповнюватися лише за умов вияву вільної волі і є основою людських відносин, що покликані підтримувати життя. Добро є виявом процесу розвитку речей і суспільних відносин. Відтак у “онтологічному чи об’єктивному сенсі всі істоти є добром до тієї межі, до якої їхнє існування може бути корисним для вдосконалення інших”⁶⁰⁷.

Оскільки визначення речі і явища добрим чи лихим пов’язане з їхньою оцінкою стосовно суб’єкта лише в контексті певного суспільства чи культури, то і речі, і відношення набувають значення вартості. Її можна обрати або відхилити, виходячи з актуальних пріоритетів культури. У такий спосіб вартості пов’язуються також з волею, яка визнає їх актуальність чи зайвість. Тому різні індивіди чи групи осіб у різний період мають відмінні сукупності вартостей. Це уконституйовує, за словами Макліна, “базову типологію культури,... що вибудовується в традиції чи в спадкові”.

Окреслюючи природу і роль вартостей в розгортанні самоздійснення людини і громадянського суспільства, Маклін звертається за підтримкою до філософії Мартіна Гайдеґґера, зокрема до феноменології. Гайдеґґер намагався показати людину, особовість якої здійснюється у сфері моральної дії; вона полягає в тому, щоб самість людини трансцендувалася поза вузьку самозацікавленість і усвідомлювала себе в зовнішньому світі як істоту, природа якої полягає в тому, щоб турбуватися про іншого, в чому кожен зацікавлений за своєю природою. У такому аспекті самоздійснення та свобода стають дечим більшим, аніж проста спонтанна дія чи вибір, і навіть значнішим, ніж самовизначення, що зумовлюється простим вибором. “Свобода окреслює – феноменолог міг би сказати навіть, що конституює – чийсь світ як результат домагання людських рішень і динамічних акцій”⁶⁰⁸. З їхньої сукупності створюється комплекс соціальної впорядкованості в діях соціальних груп, які уконституйовують громадянське суспільство.

Важлива роль належить власне добровільно обраним діям, які завжди є виявом належного самоусвідомлення і самоврядування. Те, що чинить людина в сенсі добра чи лиха для себе, залежить від характеру її акцій. “За визначенням, лише морально добрі дії вносять позитивну частку до особистого і соціального здійснення, тобто до розвитку і вдосконалення осіб одних з іншими в спільності”⁶⁰⁹. У такий спосіб складаються певні зразки особистої і соціальної поведінки, елементом яких є потреба добра як вдосконалення і які набули значення духовних (не матеріальних) чеснот.

Звідси, на думку Макліна, випливає фундаментальне, базове право особи, що відноситься до її фізичної і соціальної дійсності. Йдеться про право людини жити за власною свідомістю і сумлінням. Свобода сумління є водночас свободою свідомості і має бути підтримана демократичними режимами. Проте коли право стосується лише чиєїсь свідомості, то властиво релігія йде далі – вона вияснює природу Божої милості, що її повсякчас згадують люди в скрутні хвилини, коли потрібна допомога. Таким чином, певні чесноти – це результат не просто людської практики, але також пошуків у сфері божественного чи священного. Загалом, вважає Маклін, вартості і чесноти людей складаються в певні “патерни”, зразки соціального життя, завдяки яким розвивається і здійснюється свобода. “Це називається – культура”⁶¹⁰.

Звідси два значення слова „культура”. З одного боку, „культура” походить з латинського слова, яким позначали культивування землі. Ціцерон та інші латинські автори застосовували це слово, щоб сказати про культивування духу і розуму. У такому значенні культура відповідає давньогрецькому термінові освіта (paideia) в сенсі розвитку, плекання характеру, смаку, правильного судження та німецькому терміну “формування” (bildung). З іншого боку, поняття культура може називатися терміном “civis” (громадянин, громадянське суспільство і цивілізація). “Це відображає потребу людини належати до соціальної групи чи спільноти з тим, аби людський дух продукував властиві йому результати”⁶¹¹. Розгортання таких спільних результатів духовної праці відбувається в традиції, яку Маклін визначає як нагромадження мудрості минулого, породжуваної людським духом. У ній забезпечуються координати розуміння і злагоджених взаємодій у спільноті. Свої арґументи обґрунтовує посиланням на праці Ґ. Гадамера. Збагачуючи розум індивіда зразками вартостей, що ідентифіковані в минулому, культурна традиція продукує дещо аналогічне. Такий погляд на роль культури і традиції близький до концепції культурної еволюції Ф. Гаєка, згідно з якою розум не стільки породжує культуру, скільки сам є її продуктом і розвивається разом з культурною традицією. „Культура не є ані природною, ані штучною, ані генетично передаваною, ані раціонально задуманою. Вона є традицією засвоєних правил поведінки, які ніколи не були „винайдені” і функцій яких діючий індивід найчастіше не розуміє”⁶¹². З іншого боку, визнання культури в сенсі програмування горизонту розуміння близьке до поглядів, які висловив свого часу Ф. Ніцше і розвинув у своїй герменевтиці Г. Гадамер.

Маклін розрізняє об’єктивний сенс культури, що має композиційний характер на зразок класичного визначення Е. Тайлора: “культура – це комплекс, який включає знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї та інші спроможності і навички, набуті людьми як членами суспільства”. Такий сенс властивий для вимог тієї соціальної науки, що намагається відкривати і встановлювати “об’єктивні закони” в соціальних відносинах за аналогією до природничих наук. Інакшого сенсу культура набуває в концепції К. Ґірца, який зосереджує увагу на значенні усіх тих елементів для людей у їхній активності щодо формування і власного світосприйняття, і власного суспільного оточення. “У такий спосіб, контрастуючи аналіз культури щодо експериментуючих наук, які відшуковують закони, Ґірц розглядає культуру радше в сенсі інтерпретативної науки (підкреслення моє – А. К.), яка досліджує значення”⁶¹³. Відтак вкрай важливо, наголошує Маклін, цитуючи К. Ґірца, бути свідомим того, що “уявлюваний універсум, у контексті якого діють [члени спільноти], має характер знаків”⁶¹⁴. З такого підходу випливає визначення К. Ґірца: культура – це “історично передаваний патерн значень, втілених у символах, системах зумовлених концептів, виражених у символічних формах, засобами яких люди комунікують, відтворюють і розвивають їхнє знання про довкілля та ставлення до життя”⁶¹⁵.

Дж. Маклін вважає, що поширення в часі й передавання певного культурного контексту значень закріплюється в культурній традиції. Вона виступає кумулятивним досягненням у закріпленні найглибших значень життя і може бути названа “тілом мудрості”. Особливо яскравим сенс традиції проступав у домодерних і сільських суспільствах. Він носив і носить не лише зовнішній культурний характер, а має водночас внутрішній, соціальний зміст самоорганізації людей у певній спільноті. У такому аспекті поняття культурної традиції близьке до визначення її як еволюційного процесу самоорганізації. Про це пише Анатолій Свідзинський, розглядаючи культуру як самоорганізацію структур життя і суспільного впорядкування, неминучим елементом чого є розумово-вольові зусилля⁶¹⁶. Близьке до Маклінового визначення традиції зустрічаємо також в українського автора В. Г. Несторенка: „Традиція виступає щодо людини як певна система передаваних від генерації до генерації усталених форм світосприйняття й мислення, практичної поведінки й символічних дій (обряди), які подаються й сприймаються як гідні наслідування зразки. <...> Насильницьке руйнування традиції завжди призводить до незворотних, негативних змін в самих засадах способу життя людей”⁶¹⁷.

Наголошена увага до традиції як іманентного вияву культурної еволюції спільноти і, ширше, цивілізації, на думку Макліна, може бути корисна тим, що позбавляє, по-перше, від однобічного євроцентристського погляду на природу громадянського суспільства і, по-друге, дозволяє уважніше придивитися до внутрішніх тенденцій поступу, що має місце в кожному суспільстві, залишаючись хіба на різних рівнях прояву. Очевидно, визнання позитивної ролі культурної традиції зближує переконання Макліна з концепціями громадянського суспільства А. де Токвіля та нашого сучасника Р. Патнема. Позитивна оцінка нормативної частки культурної традиції в соціальному прогресі людства дозволяє прийняти принцип плюралізму в підході до міжнародних процесів і вартостей, а також сприяє виокремленню нового аспекту в дослідженні природи громадянського суспільства. Йдеться про те, що громадянське суспільство має еволюційну історичну природу, тобто воно складається не відразу, а поступово розгортається як громадянський поступ певної спільноти і людства. Очевидно, в різноманітних культурах існують форми, в яких можемо фіксувати елементи і ступені громадянського поступу. Інша річ, що вони не вивершилися остаточно і не склалися в суцільну дійсність громадянського суспільства. Причини і перешкоди на шляху до повноцінного громадянського суспільства належить шукати і в середині традицій культури, і зовні них – у міжнародних політичних та економічних чинниках. Підхід до громадянського суспільства з погляду соціально-громадянського поступу, що здійснюється в межах множини культурних традицій світу, дозволяє також дотриматися принципу універсальності щодо еволюції життя і побачити за багатьма різноманітними культурами спільні елементи поступу. Проблема в тім, що коли в контексті західної цивілізації громадянський поступ вивершився в громадянському суспільстві, то з різних, часто політично зумовлених причин, у решти частин світу громадянське суспільство залишається (в кращому випадку!) бажаним вибором.