3. Види права інтелектуальної власності

Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої

діяльності. Межі творчої діяльності людини практично не визна-

чені. Немає такої сфери людської діяльності, щоб там не можна

було проявити творчості. Творче начало властиве людині від на-

родження, але одним дано більше, іншим менше. Творчість - це

діяльність, в результаті якої народжується щось якісно нове, що

відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історич-

ною унікальністю.

Творчість властива тільки людині. Природа розвивається, але

не творить, хоч інколи природою створюється справжні шедеври.

Проте, то не усвідомлена творчість, яка властива людині. Творчість

- складний процес, який зумовлюється индивідуальними здібно-

-23-

стями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед

собою поставив та іншими факторами, які передбачити важко.

Творити - в широкому значенні цього слова - означає ство-

рювати шось нове, тобто таке, чого раніше взагалі не було. Проте,

термін <творчість> вживається й в іншому, в спеціальному зна-

ченні. В цьому значенні творчість,- це не будь-яка робота, а лише

усвідомлена творча діяльність. Вона характерна тим, що результа-

том цієї діяльності утворюється якісно нове(*40).

В спеціальній літературі до цього часу прийнято виробництво

поділяти на два види: матеріальне виробництво і духовне вироб-

ництво. В процесі матеріального виробництва виробляються зна-

ряддя праці, сировина, матеріали, готові вироби тощо. Результа-

том так званого духовного виробництва є твори науки, літератури,

мистецтва і т. д. Звідси робиться висновок, що творчість - це

сфера духовного виробництва, яке наділено певними якостями

інтелектуальної діяльності людини(*41). Не вдаючись в глибоку дис-

кусію з цього приводу, зауважимо лише: важко погодитися з тим,

що творчість - це виробництво. Безумовно, в якійсь мірі це так,

бо матеріальне виробництво - це виробництво матеріальних цінно-

стей, а духовне виробництво - духовних цінностей. Ось тут і при-

хована невідповідність цих понять. На нашу думку, не можна зви-

чайне виробництво чого б то не було прирівнювати до творчого

процесу. А саме творчий процес називають духовним виробницт-

вом. Навряд чи можна погодитися з тим, що будь-яке виробницт-

во і творчість - це одне і те ж. Звичайно, будь-якому виробництву

властива творчість, але стверджувати, що виробничий процес і

творчий процес по своїй суті адекватні, зараз мабуть, мало хто

наважиться. Вислів <духовне виробництво> видавали скоріше як

образний.

Між тим все ж таки духовна сфера життя людини існує. Отже,

існують і духовні цінності людини. Проте, спробуйте знайти в будь-

якому словнику, що це таке - духовні цінності. Сфера духовного

життя людини визначається рівнем відповідності внутрішнього світу

людини загальновизнаним людським цінностям. Внутрішній світ

людини охоплює собою багато аспектів ?? життя. Це честь, гідність,

порядність, чесність, доброзичливість, співчуття до чужої біди чи

горя. Це світогляд людини, її бачення реального і духовного світу,

світовідчуття тощо. Одним словом- це духовний світ людини, це

сфера її духовного життя. Тому, на наш погляд, вважати технічну

творчість духовною творчістю не можна. Безпечно, духовність

людини впливає на рівень і зміст технічної творчості. Сахаров А. Д.,

міра нашої совісті, сам засудив застосування тих винаходів, які він

розробив.

(**40) Див.: Йоффе О.С. Основы авторского права. М., 1969. С. 6.5 Ионас В.Я.

Произведения творчества в гражданском праве. М., 1972. С. 91.

(**41) Див.: Йоффе О.С. Зазначена праця, с. 5.

-24-

Але якщо мислительні операції, засобами яких знайдено те чи

інше технічне рішення, вважати духовною сферою, то тоді техніч-

ну творчість варто визнати духовною. Але нам видається, що це не

так.

Творчий процес безумовно інтелектуальний(*42), що проходить у

свідомості людини, але це ще не означає, що він є духовним. Нам

видається, цей інтелектуальний процес може бути і бездуховним.

Недарма патентне законодавство багатьох країн містить норми, за

якими не визнаються винаходами технічні рішення, які супере-

чать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі (ст. 5

п. 1 Закону України <Про охорону прав на винаходи і корисні

моделі>).

Але не вдаючись глибоко в цю філософську проблему, нам

видається, що поділ видів творчості можна здійснювати дещо за

іншим критерієм. Передусім, об'єктивно існує такий вид творчої

діяльності, як наукова чи науково-дослідна діяльність. В свою чергу,

вона поділяється на фундаментальну і прикладну. За критерієм

належності науки цей вид діяльності можна поділити на академі-

чну, вузівську, відомчу і навіть заводську. Наскільки цей поділ

відповідає реальному стану речей, зараз сказати важко.

В результаті фундаментальної наукової творчості появляються

такі наукові досягнення, як наукові відкриття. Це найвищий рівень

наукового пізнання матеріального світу. В колишньому СРСР на-

укові відкриття мали правову охорону(*43). Вони підлягали обов'яз-

ковій державній реєстрації, автору відкриття видавався диплом з

одноразовою грошовою винагородою. Відкриття реєструвалися з

пріоритетом з 1947 р. Проте, в часи перебудови, коли почалися

активні кодифікаційні роботи, ще за часів радянської влади поча-

лася активна дискусія з приводу доцільності надання науковим

відкриттям правової охорони. Варто підкреслити, що на той час

колишній СРСР добився включення наукових відкриттів в перелік

об'єктів правової охорони в ряд міжнародних конвенцій(*44). Проте,

в цій дискусії перемогли прихильники погляду про недоцільність

надання науковим відкриттям спеціальної правової охорони.

В результаті цієї дискусії чи то по інерції, чи то в знак при-

хильності до Москви, чи то з інших причин, але Національна Ака-

демія наук України (НАН України) також висловилась проти на-

дання спеціальної правової охорони науковим відкриттям. В да-

ний час в Україні немає такої спеціальної правової охорони

наукових відкриттів. Проте, самі наукові відкриття існували, існу-

ють і будуть здійснюватися в майбутньому.

(**42) Див.: Йоффе О.С. Советское гражданское право. Том ІІІ. Ленинград, 1965.

С.5.

(**43) Див. Положение об открытиях, изобретениях и рационализаторских предло-

жениях 1973 г.

(**44) Див. Шатров В.П. Международное сотрудничество в области изобретательс-

кого и авторского права. М., 1982. С. 169.

-25-

Наукове відкриття - це встановлення закономірностей, влас-

тивостей і явищ матеріального світу. До певної пори людина про

ці, об'єктивно існуючі закономірності, властивості чи явища про-

сто не знала. В результаті, як правило тривалих, копітких і доро-

гих науково-дослідних робіт зазначені закономірності, властивості

явища людиною виявляються, пізнаються, встановлюються. Отже,

на відміну від винаходу та інших технічних рішень, які людиною

створюються, наукові відкриття людиною не створюються, вони

існують в природі незалежно від волі людини, а людиною лише

пізнаються. Отже, цей процес вивчення навколишнього середови-

ща, матеріального світу, людини тощо почався, як тільки появи-

лася сама людина, і буде продовжуватися, поки людина буде жити

на землі. Отже, встановлені відкриття є і вони не втрачають свого

значення з плином часу, нові відкриття також будуть виявлятися,

встановлюватися, відкриватися.

Світова традиція склалася таким чином, що наукові відкриття

в силу їх надзвичайно великої цінності для всього людства не виз-

наються об'єктами чийогось монопольного чи якого іншого вик-

лючного права. Наукові відкриття - надбання всього людства, і

цими науковими досягненнями людство має користуватися безпе-

решкодно. Саме цим пояснюється та обставина, що майже усі

правові системи не передбачають спеціальної правової охорони

наукових відкриттів.

Проте, на нашу думку, правова охорона відкриттів доцільна.

Вона передусім закріплює державний пріоритет на відкриття, що

само по собі не так вже маловажне. Вона закріплює індивідуаль-

ний пріоритет вченого, який це відкриття зробив. Державна реє-

страція наукового відкриття фіксує його наявність і оголошує про

зроблене відкриття. Тому, на нашу думку, збереження спеціальної

правової охорони відкриття у законодавстві України нікому не

зашкодило б(*45).

Результати науково-дослідних робіт у вигляді завершених звітів

за загальним правилом охороняються засобами авторського пра-

ва. Проте, ст. 5 Закону про авторське право в переліку творів, що

підпадають під дію цього Закону, не згадує про звіти про науково-

дослідну роботу. На нашу думку, такий результат науково-дослід-

них робіт охоплюється поняттям <літературні письмові твори нау-

кового характеру>. Проте Закон <Про власність> результати нау-

ково-дослідних робіт прямо проголошує об'єктом права власності.

Отже, будь-які результати науково-дослідних робіт підлягають пра-

вовій охороні, якщо вони оформлені у формі звіту. Закон України

<Про науково-технічну інформацію> від 25 червня 1993 р.(*46), в ст. 2

також визнає, що науково-технічна інформація охоплює отриму-

вані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, про-

ектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності резуль-

(**45) Див.: Любищев А.А. В защиту науки. Ленинград, 1991. 294 с.

(**46) Див.: Голос України 1993, 25 червня.

-26-

тати, зафіксовані o oі?і?, яка забезпечує їх відтворення, викори-

стання та поширення ( підкреслено автором - О. П.).

Проте, результати науково-дослідних робіт, особливо приклад-

них, можуть бути у вигляді винаходів, корисних моделей, селек-

ційних досягнень тощо. В такому разі зазначені результати охоро-

няються патентами або свідоцтвами, тобто засобами права про-

мислової власності, а не авторського.

Засобами авторського права охороняються такі результати на-

уково-дослідних робіт, які певним чином опубліковані або обна-

родувані. Якщо ж результати науково-дослідних робіт реалізува-

лися у винаході чи якому іншому технічному рішенні, то вони

охороняються засобами права промислової власності. Тобто пра-

вова охорона результатів науково-дослідної діяльності зумовлюється

формою їх реалізації - описом чи втіленням в креслення, або ж в

металі - конструкції, улаштуванні, пристрої і т. п.

Результати іншої інтелектуальної діяльності (крім науково-дос-

лідної) поділяються на дві основні групи. Та група результатів твор-

чості, що охороняється авторським правом, своєї власної назви

поки що не має і це, безперечно, не можна вважати нормальним.

Друга група складається із результатів науково-технічної твор-

чості і відповідно називається <промислова власність>. Назва цієї

групи відповідає реальному стану речей - результати, що склада-

ють промислову власність, дійсно використовуються в промисло-

вості, сільському господарстві, галузях господарства та іншої сус-

пільно-корисної діяльності.

Оскільки назва <промислова власність> визначається за сфе-

рою використання результатів, що її складають, то було б доціль-

но за таким же критерієм визначити назву тієї групи результатів

інтелектуальної творчості, що охороняється авторським правом.

Результати цього виду творчості і результатів її стосуються духов-

ного життя людини. Вони формують духовний світ людини, її світо-

бачення і світосприйняття, ставлення до навколишнього середо-

вища і до іншого собі подібного, норму поведінки і взагалі те, що

прийнято зараз називати загально-людськими цінностями.

Отже, якщо результати інтелектуальної діяльності використо-

вуються у сфері духовного життя людини чи суспільства, збагачу-

ють духовний світ людини, то і цю творчість можна назвати духов-

ною творчістю і відповідно духовною власністю. Звичайно, ця теза

далеко не безспірна. Ми лише намагаємося підкреслити, що заз-

начений вид творчої діяльності та її результати взагалі не мають

своєї власної спеціальної назви. Не сприйнятний термін <авторсь-

ка діяльність>, він занадто розпливчатий і не відбиває змісту цього

виду творчості. Не можна також назвати групу результатів цього

виду діяльності <авторські результати> чи <авторське право тощо>.

В усякому разі назву треба шукати.

Перелік конкретних видів творчої діяльності та їх результатів,

що охороняються авторським правом, наведено в ст. 5 Закону

-27-

України <Про авторське право і суміжні права> від 23 грудня 1993 р.

Цей перелік умовно можна поділити на окремі групи;

усні твори (виступи, лекції, промови, доповіді, наукові по-

відомлення, проповіді та інші усні твори);

письмові наукові твори (статті, монографії, підручники, бро-

шури, методично-навчальні розробки, ілюстрації, карти, плани,

ескізи, пластичні, що стосуються географії, геології, топографії,

архітектури та інших галузей науки, виступи, доповіді, наукові

повідомлення, тези тощо);

літературні письмові твори (белетристичного характеру будь-

якого жанру, драматичні);

мистецькі: а) музичні з текстом і без тексту, музично драма-

тичні;

б) образотворчого мистецтва (скульптура, картини, малюнки,

гравюри, літографії, фотографії, архітектура, твори прикладного

мистецтва;

аудіовізуальні твори;

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки творів;

різноманітні збірники творів.

Зазначений перелік завершується визнанням об'єктами пра-

вової охорони будь-яких інших творів, що відповідають вимогам

закону. Перелік занадто деталізований і його можна було б скоро-

тити за рахунок згрупування творів зі спільними ознаками в ок-

ремі групи. Можна було б визначити й так: <Авторське право по-

ширюється на твори науки, літератури і мистецтва, які є результа-

том творчої діяльності, а саме...> і навести в якості прикладу

найбільш поширені види творів. Можна було б зробити ще ряд

окремих зауважень щодо переліку, проте це буде зроблено, коли

мова буде йти про об'єкти авторського права.

Другу групу інтелектуальної діяльності складають види науко-

во-технічної творчості. Результатами цих видів творчості за Па-

ризькою Конвенцією є патенти на винаходи, загальнокорисні мо-

делі, промислові рисунки чи зразки, фабричні або товарні знаки,

знаки обслуговування, фірмове найменування, вказівка про місце

проходження або найменування місця проходження, а також бо-

ротьба з недобросовісною конкуренцією. Зазначені результати є

об'єктами правової охорони і об'єднуються під загальною назвою

<Промислова власність>. Це поняття розуміється в самому широ-

кому значенні і поширюється не тільки на промисловість і торгів-

лю в самому широкому значенні, а також і на сільське господар-

ство, добування корисних копалин і на всі продукти, - як вироб-

лювані, так і природного походження, наприклад, вино, зерно,

тютюнові вироби, фрукти, худоба, корисні копалини, мінеральні

води, пиво, квіти, мука.

Під патентами на винаходи також розуміються різні види про-

мислових патентів, які визнаються законодавством країн Союзу,

-28-

наприклад: ввізні патенти, патенти на удосконалення, додаткові

патенти і посвідчення(*47).

За радянським законодавством цей перелік дещо ширший, він

включав раціоналізаторські пропозиції, які законодавством заруб-

іжних країн не визнаються об'єктом правової охорони(*48).

Чинний Цивільний кодекс України (розділ VІ) передбачає право

на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів

і послуг, раціоналізаторську пропозицію(*49).

Перший варіант проекту Цивільного кодексу України, як уже

зазначалось, всі інтелектуальні права поділяв на два підрозділи -

І - Авторське право і суміжні права; ІІ - Право промислової

власності та інші результати творчої діяльності. Цей підрозділ скла-

дався з таких глав: 1 - Право на винаходи, корисні моделі і про-

мислові зразки; 2 - Право на знаки для товарів і послуг; 3 -

Право на використання найменування місця походження товару;

4 - Право на фірмове найменування; 5 - Право на секрети ви-

робництва (ноу-хау); 6 - Право на раціоналізаторську пропози-

цію; 7 - Право на селекційні досягнення; 8 - Припинення недо-

бросовісної конкуренції.

Зазначені глави в проекті були розташовані в такому ж поряд-

ку, як вони викладені тут. Передусім звертає на себе увагу безси-

стемність викладу зазначених глав, - чисто технічні рішення вик-

ладені вперемішку з іншими виключними правами. Спочатку йдуть

глави про винаходи, корисні моделі, промислові зразки, тут же

глава про знаки для товарів і послуг, завершується главою про

селекційні досягнення. В цьому викладі немає логічного зв'язку і

внутрішньої системи.

Більш логічною нам видається система цього розділу в Мо-

дельному кодексі. Хоча розділ не поділяється на підрозділи, а лише

на глави (на нашу думку, це його недолік), але глави розділу вик-

ладені в більш логічній послідовності. За главами про авторське

право і суміжні права йде глава <Винаходи. Корисна модель, Про-

мисловий зразок>; наступна глава <Секрети виробництва. Захист

від недобросовісної конкуренції>; за нею йде глава - <Селекційні

досягнення>; а потім глава - <Способи індивідуалізації виробів і

учасників економічного обороту. Фірмове найменування. Товар-

ний знак. Найменування місця походження товару>. Назви глав в

Модельному кодексі та їх зміст занадто громіздкі і дуже переван-

тажені. Тому переносити таку систему в проект Цивільного ко-

дексу України, на нашу думку, не варто. Проте, їх внутрішній ло-

гічний взаємозв'язок очевидний і він має бути сприйнятий, але не

механічно.

(**47) Див.: Богуславский М.М. Патентные вопросы в международных отношени-

ях. М., 1962. С. 284.

(**48) Див.: Патентное законодательство зарубежных стран в 2-х томах.

(**49) Зазначений розділ Цивільного кодексу України викладений в редакції Зако-

ну України <Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів

України щодо охорони інтелектуальної властивості> від 28 лютого 1995 р.

Відомості Верховної Ради Україною 1995, № 13, ст.85.

-29-

Видається більш переконливою схема, за якою в окрему групу

виділені правові засоби індивідуалізації товарів, послуг і учасників

обороту. За Модельним кодексом - <Способи індивідуалізації

виробів і учасників економічного обороту...>, а далі йде перелік

цих способів. Ця ідея видається переконливою. Але ліпше зазна-

чені способи не втискувати в одну главу.

Більш доцільно розділ V проекту Цивільного кодексу України

<Право інтелектуальної власності> поділити на три підрозділи: 1-й

<Авторське право. Суміжні права>; 2 - <Право промислової влас-

ності>; 3-й - <Правові засоби індивідуалізації виробів, послуг і

учасників цивільного обороту>. Цей останній підрозділ має нази-

ватися саме <Правові засоби...> а не <способи...> як в Модельно-

му. В назву цього підрозділу треба включити також і послуги, а

учасників назвати не <економічного обороту>, а цивільного, що

принципової різниці не має, але мова йде про Цивільний кодекс,

тому має йти про цивільний оборот.

Зміст першого підрозділу як в проекті Цивільного кодексу

України, так і в Модельному кодексі заперечень не викликає. Проте,

внутрішня структура підрозділу <Авторське право і суміжні права>

в проекті Цивільного кодексу України більш вдала, ніж в Модель-

ному. Але спочатку про назву цього підрозділу. В Модельному, як

уже відзначалося, немає поділу на підрозділи, а лише на глави.

Першою главою в ньому і глава - <Загальні положення>, потім

йде глава - <Авторське право> І глава <Суміжні права>. В проекті

Цивільного кодексу України глави <Загальні положення> немає. Її

наявність в Модельному кодексі викликає сумнів, оскільки ті по-

ложення що внесені в цю главу, неодмінно повторюються в на-

ступних главах. Поділ на підрозділи видається більш доцільним.

Але назвати перший підрозділ краще не <Авторське право і суміжні

права>, а <Авторське право. Суміжні права>, тобто замість сполуч-

ника <і> поставити крапку, оскільки це все ж різні групи прав.

В проекті Цивільного кодексу України зазначений підрозділ

має чотири глави: <Авторське право>; <Суміжні права>; <Колек-

тивне управління майновими правами>; <Захист авторського пра-

ва і суміжних прав>. Поділ цього підрозділу на чотири глави дає

можливість розташувати нормативний матеріал більш вільно і ло-

гічно.

До другого підрозділу <Право промислової власності> логічно

включити право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки,

секрети виробництва (ноу-хау), право на захист проти недобросо-

вісної конкуренції, право на селекційні досягнення та на раціона-

лізаторські пропозиції. Об'єднання зазначених об'єктів в одному

підрозділі зумовлюється тим, що всі вони є результатами науково-

технічної або близької до неї творчості. Таким чином, цей підрозділ

має складатися з п'яти відповідних глав, в яких будуть викладені

права на результати відповідних видів творчості.

-30-

Одним із мотивів поділу другого підрозділу на два самостійні

підрозділи й те, що ці види творчості мають різні функціональні

призначення. Ті результати науково-дослідної творчості, що об-

єднуються поняттям <Промислова власність>, мають своїм при-

значенням надання виробництву та іншим видам доцільної діяль-

ності людини необхідних засобів і знарядь праці, машин, устатку-

вання, приладів, способів, речовин, матеріалів тощо.

До третього підрозділу, який пропонується назвати <Правові

засоби індивідуалізації виробів, послуг і учасників цивільного обо-

роту> логічно віднести право на знаки для товарів і послуг, право

на використання найменування місця походження товару; право

на фірмове найменування. Названа група прав також об'єднується

спільним призначенням - вони мають своєю метою розрізняти

товари, послуги і учасників обороту від подібних товарів і послуг,

що виробляються чи надаються іншими особами.

В такому вигляді розділ <Право інтелектуальної власності> в

проекті Цивільного кодексу України буде мати чіткий, логічно за-

вершений вигляд. Нормативний матеріал в ньому буде викладе-

ний за схемою, що визначається реальним станом речей.

Перший підрозділ охоплює ту сферу інтелектуальної діяльності,

що стосується духовного життя людини, тому й пропонується на-

звати цей вид творчості духовною діяльністю чи творчістю.

Другий підрозділ стосується передусім виробництва та іншої

доцільної суспільно-корисної діяльності людини. Результати цьо-

го виду творчості, який можна назвати науково-технічною творч-

істю, об'єднуються в групу, що називається <Промислова власність>.

Назва цього підрозділу якнайкраще відповідає його змісту і тому

не потребує зміни чи доповнення.

Третій підрозділ є новим і поки що не усталеним. Проте, ті

виключні права, що об'єднані в цьому розділі, також спільні за

своїм призначення. Їх мета - індивідуалізація виробів, послуг і

учасників цивільного обороту.

В число об'єктів інтелектуальної діяльності, яким надається

правова охорона, не входить наукове відкриття, про що йшлося

вище. Проте, законодавець поки що залишає відкриття в числі

об'єктів, яким надається правова охорона(*50).

(**50) Див.: Закон України <Про внесення змін і доповнень до деяких законодав-

чих актів України щодо охорони інтелектуальної власності> - Відомості

Верховної Ради України, 1995, № 13, ст.85.

-31-

4. Становлення законодавства України

про інтелектуальну власність

Законодавство України про інтелектуальну власність надзви-

чайно молоде і його становлення продовжується. Говорити про

завершення цього процесу поки що передчасно. Зараз мова йде

-31-

про становлення державності, про формування правової держави.

Отже, якщо не було держави, то навряд чи можна говорити про

право неіснуючої держави. І все ж Україна має свою власну істо-

рію, в тому числі і історію держави й права. Нас, звичайно, більше

цікавить історія становлення цивільного права і, зокрема, права

про інтелектуальну власність.

В процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно

важлива роль відводиться цивільному законодавству, що формуєть-

ся, і складовою частиною якого є законодавство про інтелектуаль-

ну власність. В літературі справедливо стверджується, що в ієрархії

права друге місце після Конституції (Основного Закону) має по-

сідати цивільне право(*51). І це справді так. Воно регулює ті суспільні

відносини, які за своїм змістом складають життєву тканину сус-

пільства. Проте, як це не парадоксально, в Україні ніколи не було

свого завершеного цивільного законодавства. На її території в різні

часи діяло законодавство тих держав, до складу яких входила Ук-

раїна: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російсь-

кої держави, Австро-Угорщини. Багато факторів і найголовніший

серед них - відсутність власної самостійної і незалежної держави

зумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське

та інше законодавство, але не українське.

В той же час не можна категорично стверджувати, що Україна

зовсім не мала ніякого цивільного законодавства. Це були правові

традиції' і норми звичаєвого права. Литовський Статут утрьох його

редакціях є пам'яткою не лише литовського народу, а й українсь-

кого і білоруського. Багато його норм є подальшим розвитком

приписів <Руської правди> часів Київської Русі(*52). Правові звичаї

продовжували існувати в Україні навіть у той час, коли вона вхо-

дила до складу Росії. Згадаймо юридичні документи України XVІІІ

і першої половини XІX століть: <Права, по которым судится ма-

лороссийский народ> ( 1743), <Экстрат малороссийских прав> ( 1767),

<Экстрат из указов, инструкций и постановлений> (1786), <Собра-

ние прав Малороссии> (1807), <Свод местных законов западных

губерний> (1837). Під час роботи кодифікаційної комісії на чолі з

Ф. Давидовичем було прийняте рішення про створення окремих

збірників, які б систематизували діючі норми кримінального і ци-

вільного права. Це була чи не перша спроба розробити проект

першого Цивільного кодексу України. <Собрание прав Малорос-

сии> було підготовлено на основі чинних в Україні Зерцала За-

конів, Литовського Статуту, Права Хелмського, Магдебургського

(**51) Див.: Алексеев О.С. Возвращение частного права. Юридический Вестник.

Всероссийская правовая газета, 1992, № 18, с. 3; Алексеев С.С. Гражданское

право как частное право. Проблемы развития гражданского законодатель-

ства и методология преподавания гражданско-правовых дисциплин. Мате-

риалы научно-практического семинара 29-30 января 1993 г. Харьков, 1993,

с. 19-23.

(**52) Див.: Статут Великого Княжества Литовського. Минск. 1960.

-32-

та інших. Цей збірник діяв в Україні до 1843 р., в ньому в основ-

ному були викладені норми цивільного права(*53). Проте, внаслідок

самодержавної політики царської Росії основним джерелом усіх

галузей права в Україні в першій половині XІX ст. став <Свод

законов Российской империи> в редакції 1842 р., Х том якого містив

норми цивільного права. Але свого власного цивільного кодексу

не мала й Росія, не могла його мати й Україна.

Не було більш-менш сформованого цивільного законодавства

України і в 1918-1920 р.р., коли було проголошеноУкраїнську На-

родну Республіку. В Законі УНР <Про порядок видання законів>

від 8 грудня 1917 р. проголошувалось: <Всі закони і постанови, які

мали силу на території Української Народної Республіки до 7 жов-

тня 1917р,. оскільки вони не змінені і не скасовані Універсалами,

постановами Української Центральної Ради, мають силу і надалі

як закони і постанови Української Народної Республіки>. До них

відносилися і норми цивільного права <Своду законов Россий-

ской империи>, які поширювалися на територію України>(*54).

Авторське право появилося в Росії лише на початку XІX ст. в

досить своєрідній формі - в Статуті Цензурному від 22 квітня

1828 р., в якому царський уряд визнав за автором виключне право

на відтворення своїх творів шляхом друку. Проте, уже в законі 8

січня 1830 р. право автора на створений ним твір визнається як

право власності, яким можна торгувати. Твір розглядався як <май-

но благонабуте>, а його автору (або перекладачу) надавалося вик-

лючне право видання і продажу довічно. Зазначені права перехо-

дили до спадкоємців строком на 25 р., пізніше (1857 р.) цей строк

був продовжений до 50 р. При черговому перевиданні Х тому Зво-

ду законів Російської імперії авторське право вперше переносить-

ся в цей том в якості додатку до ст. 420 Х тому, ч. 1. В цьому

додатку авторське право розглядається як право власності(*55). Про-

те, вже 20 березня 1911 р. приймається закон про авторське право,

який досить детально регулював авторські відносини(*56). Цим зако-

ном права автора були істотно погіршені(*57).

В перші роки радянської влади було прийнято ряд норматив-

них актів, які регулювали авторські відносини. Лише 30 січня 1925

р. були прийняті <Основи авторського права>(*58) як загальносоюз-

ний закон. Саме цим пояснюється те, що в Україні з 1925 р. по

(**53) Див.: Дубровіна А. Б. Суспільний лад, механізм управління та право України

в період розкладу феодально-кріпосницької системи і зростання капіталі-

стичних відносин (перша половина XІX ст.) К., 1966. С. 93-109; Ткач А.П.

Історія кодифікації дореволюційного права України. К., 1968. С. 141-165.

(**54) Див.: История государства и права Украинской ССР. T.І. К., 1987, с. 226.

(**55) Див.: Табашников И.Г. Литературная, музыкальная и художественная соб-

ственность. СПБ. 1878, с. 345.

(**56) Див.: Положенис об авторском праве. С. 2, 1914, кн. ІІ розділ І?, ст. 6951-

69575.

(**57) Див.: Антимонов B.C., Флейшиц Е.А. Авторське право. М., 1957, с. 21.

(**58) Див.: СЗ СССР, 1925, № 7, ст. 67.

-33-

1929 р. не було прийнято загального закону про авторське право.

В Україні в цей час приймалися лише нормативні акти по окре-

мим проблемам авторського права, зокрема, постанова РНК УРСР

віл 8 грудня 1925 р. <Про авторський гонорар за публічне вико-

нання драматичних і музичних творів>(*59).

Багато положень з <Основ авторського права> були потім пе-

ренесені в наступне радянське законодавство про авторське пра-

во. Проте, строки дії авторського права після смерті автора були

скорочені до 25 р., а в Основах авторського права СРСР від 16

травня 1928 р.(*60) авторське право мало чинність лише за життя ав-

тора. Основи допускали можливість будь-якої об'єктивізації творів,

на які поширювалось авторське право. Окремі закони про авторське

право як союзні, так і республіканські діяли впритул до другої

кодифікації цивільного законодавства. Так, в Україні діяв Закон

від 6 лютого 1929 р.(*61).

Цивільний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р.(*62) авторське

право включив повністю. Йому присвячений ІV розділ, який скла-

дається із 41 статті (475-516 Цив. код. РСФСР).

Цивільний кодекс УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР

18 липня 1963 р.(*63) також містить розділ ІV <Авторське право>, який

складається із 44 статей (ст. 472-516 Цивільного кодексу України).

Після прийняття Цивільного кодексу в його розвиток було прий-

нято ряд нормативних актів з окремих питань, наприклад, про

розмір ставок авторського гонорару за використання тих чи інших

творів, про авторські договори та інші. Звичайно, до розділу ІV

цього Кодексу було прийнято ряд змін і доповнень. Але радикаль-

ним нормативним актом, що докорінно обновив авторське право,

став Закон України <Про авторське право і суміжні права>, прий-

нятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 р.(*64). В розвиток

цього Закону також прийнято ряд нормативних актів. Так, на-

приклад, прийнята постановка Кабінету Міністрів України від 18

листопада 1994 р. № 784 <Про мінімальні ставки авторської вина-

городи за використання творів літератури і мистецтва>. 18 липня

1995 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 532 <Про

державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і

мистецтва> та інші. 31 травня 1995 р. Верховна Рада України прий-

няла Закон <Про приєднання України до Бернської конвенції про

охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24

липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979 р.). У зв'язку з прийняттям

(**59) Див.: СУ УРСР, 1925, № 100, ст. 550.

(**60) Див.: СЗ СССР, 1928, № 27, ст. 245 і 246.

(**61) Див.: СЗ УРСР, 1929, № 7, ст. 55.

(**62) Див.: Ведомости Верховного Совета РСФСР, 1964, № 24, ст. 416.

(**63) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1963, № 51, ст. 731.

(**65) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № ІЗ, ст. 64.

-34-

Закону України <Про авторське право і суміжні права> до Цивіль-

ного кодексу України були внесені зміни.

Отже, авторське право в Україні почалося розвиватися хоча й

під впливом Москви з 20-х років. До того часу власного авторсь-

кого права Україна не мала. Але й авторське право, що було запо-

чатковано в 1929 році, українським вважалося формально, бо воно

було точною копією російського авторського права.

Приблизно таким же шляхом розвивалось і право на винахо-

ди, промислові зразки та інші результати технічної творчості. Пер-

шим актом, що встановлював загальні правила по видачі привілеїв

на винаходи в царській Росії, був маніфест 17 червня 1812 р., опуб-

лікований під назвою <Про привілеї на різні винаходи і відкриття

в художніх промислах>(*65). За цим законом видача привілей носила

факультативний характер і держава не зобов'язана була видавати

привілею при наявності в пропозиції певних ознак. Строк при-

вілеї встановлювався за бажанням заявника, але не більше як на

10 років. В 1833 р. була зроблена спроба істотно переробити закон

1812 р. Проте, за обома цими законами привілеї видавались на

розсуд начальства.

Першим царським законом про винаходи пореформеної Росії

був закон від 30 березня 1870 р.(*66) Цей закон уже перехопив досвід

Західної Європи і поклав в основу її законодавство. Останнім за-

коном царської Росії про патенти був закон від 20 травня 1896 р.(*67).

Він дотримувався перевірочної системи видачі патентів, в резуль-

таті якої перевірялась наявність істотної новизни. Патент вида-

вався на строк 15 років. Патент міг переходити до інших осіб за

договором або в спадщину.

Перший радянський декрет про винаходи був прийнятий 30

червня 1919 р. Цим декретом вперше було запроваджено авторсь-

ке свідоцтво замість патента, а сам винахід оголошувався надбан-

ням держави(*68). Наступним етапом був Закон про патенти на вина-

ходи 1924 р.(*69). В період НЕПу радянська держава повернулась до

патентів, але встановлювала примусове відчуження патенту на свою

користь, якщо з патентоволодільцем не вдавалося досягти угоди.

Патент видавався на 15 років. Це вже був союзний закон, який

став обов'язковим для всіх республік. Власне, з цього часу законо-

давство про винахідництво було тільки загальносоюзним і Україна

була позбавлена можливості мати власне законодавство про вина-

ходи та інші результати технічної творчості(*70).

(**65) Див.: <Полное собрание законов>, т. ХХХІІ, № 25, 143.

(**66) Пиленко АЛ. Право изобретателя, т. І СПб, 1902, с. 188.

(**67) Див.: Там же, с. 170-171.

(**68) Див.: СУ РСФСР, 1919, № 34, ст. 341.

(**69) Див.: Постановление ЦИК и Совнаркома СССР от 12 сентября 1924. СЗ.

СССР. 1924, № 9, ст. 97.

(**70) Див.: Цивільний кодекс України, ст.3.

-35-

Закон 1924 р. був замінений законом від 9 квітня 1931 р., яким

було затверджено Положення про винаходи і технічні удоскона-

лення(*71). Цим законом знову було відновлено авторське свідоцтво,

а також визнаний новий об'єкт правової охорони - технічні удос-

коналення. Це Положення діяло до 5 березня 1941 р., коли поста-

новою Раднаркому СРСР було затверджено нове Положення про

винаходи і технічні удосконалення(*72). Воно, в свою чергу було за-

мінено новим від 24 квітня 1959 р.(*73), за яким технічні удосконален-

ня були замінені раціоналізаторськими пропозиціями. Нарешті,

згадане Положення було замінено Положенням про відкриття,

винаходи і раціоналізаторські пропозиції 1973 р.(*74). 31 травня 1991

р. Верховною Радою СРСР було прийнято Закон СРСР <Про ви-

находи в СРСР>(*75). Цим Законом єдиним правоохоронним доку-

ментом було визнано патент, сам винахід - товаром з усіма на-

слідками, що з цього випливають.

Закон набрав чинності з 1 липня 1991 р., але з фактичним

розпадом СРСР він майже не діяв. Проте, його позитивна роль

все ж мала місце - його основні положення були сприйняті зако-

нодавствами колишніх республік, оскільки він мав уже ринковий

характер.

Отже, законодавства про промислову власність Україна не мала

ніколи. Тільки після проголошення незалежності в Україні поча-

лися активні кодифікаційні роботи, в тому числі і в галузі законо-

давства про промислову власність. Очевидно, першою ластівкою

в цьому напряму варто вважати Закон України <Про власність>,

який у своїх ст. ст. 13 і 41 ствердив, що результати інтелектуальної

діяльності є об'єктами права власності, і дав приблизний перелік

результатів інтелектуальної діяльності, яким налається правова

охорона передусім цим Законом.

18 вересня 1992 р. Указом Президента України було затверд-

жено Тимчасове положення про правову охорону об'єктів про-

мислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні(*76).

Одночасно велась робота по розробці пакету законів про правову

охорону об'єктів промислової власності.

В цей же час Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна

визнала для себе чинними Паризьку конвенцію про охорону про-

мислової власності, Мадрідську угоду про міжнародну реєстрацію

та Договір про патентну кооперацію(*77). Проте, основу законодав-

ства про промислову власність, мабуть, склав Закон України <Про

(**71) Див.: Постановление ЦИК и Совнаркома от 9 апреля 1931 г. - СЗ СССР,

1931, №21, no.80.

(**72) Див.: Постановление СНК СССР от 5 марта 1941 г.

(**73) Див.: СП СССР, 1959, № 9, ст. 59.

(**74) Див.: СП СССР, 1973, № 19, ст. 109.

(**75) Див.: Известия, 1991, 15 июня.

(**76) Див.: Інновація. 1992, NЇ 4-5, серпень-вересень.

(**77) Там же.

-36-

основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяль-

ності> від 13 грудня 1991р.(*78). Хоча в цілому Закон носить деклара-

тивний характер, проте він проголосив ряд принципових засад. В

Законі дано визначення науково-технічної діяльності, проголоше-

но про створення ринку науково-технічної продукції, визначають-

ся державні пріоритети в науково-технічній діяльності, результати

науково-технічної діяльності проголошуються об'єктами права

власності тих, хто створив цей результат.

Треба відзначити Закон <Про науково-технічну інформацію>

від 25 червня 1993 р.(*79). Потім було прийнято пакет законів про

промислову власність, серед яких: Закон України <Про охорону

прав на винаходи і корисні моделі>(*80), <Про охорону прав на про-

мислові зразки>(*81), <Про охорону прав на знаки для товарів і по-

слуг>(*82), - ці закони були прийняті 15 грудня 1993 р. Цього ж дня

було прийнято Закон про <Племінне тваринництво>(*83). Трохи ран-

іше був прийнятий Закон <Про охорону прав на сорти рослин>(*84).

Наведені закони склали правову основу захисту прав на об'єкти

промислової власності. Крім названих законодавчих актів, були

прийняті ряд інших, в яких в тій чи іншій мірі йшлося про інте-

лектуальну власність.

Зокрема, були прийняті Закон України <Про державну таєм-

ницю> від 21 січня 1994 р.(*85), <Про захист інформації в автоматизо-

ваних системах> від 5 липня 1994 р.(*86), <Про наукову і науково-

технічну експертизу> від 10 лютого 1995 р.(*87). У зв'язку з прийнят-

тям пакету законів про промислову власність внесені відповідні

зміни до Цивільного кодексу України, в Кодекс законів про пра-

цю України, до Митного кодексу(*88) та інші. Відповідні зміни вне-

сені також і до раніше прийнятих законів України(*89).

Чи можна вважати становлення законодавства про інтелекту-

альну власність України закінченим? Безумовно, ні. Процес ста-

новлення продовжується. Зараз йдуть роботи по завершенню про-

екту Цивільного кодексу України, прийняття якого зумовить не-

обхідність розробки ще ряду законодавчих проектів.

(**78) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1992, № 12, ст. 172.

(**79) Див.: Голос України, 1993, 25 липня.

(**80) Див.:Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 32.

(**81) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 34.

(**82) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 36.

(**83) Див.: Голос України, 1994, 11 січня.

(**84) Див.: Голос України, 1993, 21 травня.

(**85) Див.: Голос України, 1994, 10 березня.

(**86) Див.; Голос України, 1994, 4 серпня.

(**87) Див.: Голос України, 1995, 22 березня.

(**88) Див.: Закон України <Про внесення змін і доповнень до деяких законодав-

чих актів України щодо охорони інтелектуальної власності> від 28 лютого

1995 р. - Відомості Верховної Ради України, 1995, № ІЗ, ст. 85.

(**89) Див.: Там же.

-37-

Проте, прийняття законів України про інтелектуальну власність

- це надзвичайно велика громадсько-політична подія в житті на-

шої держави. Не дивлячись, на те, що прийняті закони в ряді

випадків сирі, недосконалі, протирічать один одному, часто ма-

ють нечіткі формулювання тощо, все ж їх прийняття - явище

надзвичайної ваги.

По-перше, це свідчення того, що Україна спроможна розро-

бити і прийняти власне законодавство про інтелектуальну власність,

якого вона до цього часу не мала. Не можна вважати законодав-

ством України про винаходи, раціоналізаторські пропозиції і про-

мислові зразки, що містяться в VІ розділі Цивільного кодексу Ук-

раїни, оскільки норми цього розділу копіювали відповідне зако-

нодавство колишнього СРСР, і то в самому загальному вигляді(*90).

По-друге, законодавство про інтелектуальну власність в значній

мірі наближено до вимог ринкової економіки. Воно оголосило

результати інтелектуальної діяльності товаром, свободу розпоряд-

жатися цими результатами на свій розсуд тощо. По-третє, воно

дає змогу Україні інтегруватися в європейську правову систему,

що буде сприяти її зближенню з європейським співтовариством.

По-четверте, законодавство про інтелектуальну власність України

разом з тим не відійшло від відповідного законодавства країн СНД.

П'ятою визначальною рисою цього законодавства є те, що воно в

основному результати інтелектуальної діяльності проголосило

об'єктами права власності.

Не дивлячись на окремі явні недоліки зазначеного законодав-

ства, в цілому його все ж належить оцінити позитивно. Безумов-

но, воно потребує подальшого удосконалення. Уже зараз в про-

цесі його застосування виявилися і виявляються уразливі місця,

прогалини, неузгодженості тощо. Про деякі з них варто згадати

саме тут. Ці проріхи тощо мають бути враховані при інкорпорації

цього законодавства до Цивільного кодексу України.

Передусім, звертає на себе увагу назва самого патентного відом-

ства. В Законі <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі>

(ст. 1) Відомство розшифровується як <Державний комітет Украї-

ни з питань інтелектуальної власності>, в дужках (<Держпатент

України>). Як уже видно, повна назва Відомства не відповідає ре-

альному стану речей, оскільки інтелектуальну власність ототож-

нювати з промисловою власністю аж ніяк не можна. Треба відзна-

чити, що такі спроби були раніше, але трохи іншого характеру, -

намагання інтелектуальній власності протиставляти промислову

власність. Саме протиставляти, а не навпаки. Тут же маємо спро-

бу ототожнити промислову власність з інтелектуальною власні-

стю. Вище було показано, що інтелектуальна власність об'єднує в

собі як результати творчої діяльності, що охороняються авторсь-

(**90) Див.: Цивільний кодекс Української РСР. Офіційний текст із змінами і до-

повненнями на 1 квітня 1988 р, Київ, 1988.

-38-

ким правом, так і результати, що охороняються патентним пра-

вом. Таке тлумачення поняття інтелектуальної власності визнано

в усьому світі, визнано воно і в Україні. Проте, інколи трапляють-

ся прикрі чи то помилки, чи усвідомлені перекручення.

Чим керувалися автори проекту Закону <Про охорону прав на

винаходи і корисні моделі>, визначаючи Відомство як комітет по

інтелектуальній власності, - важко сказати. Але нам здається, що

це не помилка, оскільки таке тлумачення поняття інтелектуальної

власності міститься і в деяких інших статтях цього та інших за-

конів про промислову власність. Так, п. 2 ст. 4 цього Закону та

відповідні статті інших законів про промислову власність визна-

чають, що іноземні та інші особи, що проживають чи мають пос-

тійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Відом-

ством реалізують свої права через представників у справах інте-

лектуальної власності, зареєстрованих в Держпатенті.

Навряд чи можна визнати, що патентний повірений і пред-

ставник у справах інтелектуальної власності - це одна і та ж осо-

ба. Мало знайдеться сміливців, які б взялися вести як патентні,

так і авторські справи. Уже той факт, що в Тимчасовому поло-

женні про патентних повірених(*91) вони називаються саме патент-

ними повіреними, свідчить про неадекватність цих понять.

Назва патентного Відомства України також не адекватна ре-

альному стану речей. Поняттям <інтелектуальна власність> охоп-

люються результати творчої діяльності, котрі захищаються авторсь-

ким правом, і до Держпатенту України ніякого відношення не

мають. Але, навіть, якщо припустити, що Державне агенство з

авторських прав і суміжних прав України є підпорядкованим Дер-

жавному комітету України з питань інтелектуальної власності, то

в такому разі це не Держпатент України.

Друге питання, що виникає у зв'язку з проблемою становлен-

ня законодавства про інтелектуальну власність України, це місце

цього законодавства в проекті нового Цивільного кодексу Украї-

ни. З цього приводу висловлюються різні погляди. Цікаву думку

висловив проф. О. А. Пушкін. Він пише, що право інтелектуаль-

ної власності - це речове право і це не повинно викликати ніяко-

го сумніву. Воно характеризується тими ж рисами абсолютності і

виключності. І тому, здавалось би, логічно розділ <Право інтелек-

туальної власності> помістити зразу за розділом <Право власності

та інші речові права>. Проте, не можна не враховувати, що здійснен-

ня права інтелектуальної власності пов'язано з виконанням дещо

специфічних договорів, видачею ліцензій і встановленням на їх

основі таких же специфічних зобов'язань. Тому даний розділ не-

(**91) Див.: Інновація, 1993, № 2. Це Положення постановою Кабінету Міністрів

України від 10 серпня 1994 р. № 545 було замінено на Положення про пред-

ставників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених) - Інно-

вація, 1995, № 1-2.

-39-

обхідно помістити після традиційного розділу <Зобов'язальне пра-

во>(*92). Н. М. Мироненко також вважає, що інститут права приват-

ної власності заслуговує на визнання в якості окремого, самостійно-

го цивільно-правового інституту, але про місце цього інституту в

проекті кодексу вона своєї думки не висловила. Поряд з цим вона

висловила ряд цікавих і обгрунтованих думок з приводу визнання

права інтелектуальної власності лише за творцем цієї власності.

Обгрунтованим видається її твердження, що суб'єкту права інте-

лектуальної власності належать ті ж самі правомочності - право

на володіння, на користування і розпорядження, що звичайному

власнику. Але не можна погодитися з твердженням Н. М. Миро-

ненко, що суб'єкту права інтелектуальної власності належить пра-

во на недоторканість. Таке категоричне твердження не відповідає

реальному стану речей. Право на недоторканість мають лише ав-

тори творів науки, літератури і мистецтва(*93). Що стосується резуль-

татів технічної творчості, то їх автори такого права не мають.

Тому є слушною думкою В. Ф. Чигиря про те, що було б неро-

зумним заборонити використання науково-технічних досягнень в

якості вихідної бази для створення нового технічного рішення. На

думку В. Ф. Чигиря, право інтелектуальної власності має містити-

ся після розділу <Зобов'язальне право>. Проте, не можна погоди-

тися з його твердженням, що результати інтелектуальної діяль-

ності не можуть бути об'єктами права власності(*94).

Викладені та інші зауваження щодо місця, поняття і змісту

права інтелектуальної власності, безумовно, мають важливе тео-

ретичне і практичне значення. Деякі з них будуть враховані, інші

не будуть, але головне не цьому. Головне в тому, що процес ста-

новлення власного законодавства України про інтелектуальну

власність, як тепер кажуть, пішов. Нам здається, зупинити його

вже ніхто не спроможний. Отже, це законодавство буде.

(**92) Див.: Пушкин А.А. Проблеми совершенствования правового регулирования

имущественных и личных неимущественных отношений, соответствующих

отраслей законодательства и учебных дисциплин. - Проблемы развития граж-

данского законодательства и методология преподавания гражданских право-

вых дисциплин. Материалы научно-практического семинара 29-30 января

1993 г. с. 15.

(**93) Див.: Мироненко Н.М. Щодо питання про інтелектуальну власність. Тези

доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції <Про-

блеми підготовки нового Цивільного кодексу України>. (20-21 травня 1993

року). Київ, 1993, с. 58-62.

(**94) Див.: Чигирь В.Ф. Право собственности и другие вечные права в проекте

Гражданского кодекса - Там же, с. 67-70.

-40-

5. Роль і значеиня інтелектуальної власності для України

Можна було б цей параграф назвати й інакше, проте і в назві

варто підкреслити неоціниму роль інтелектуальної власності в дер-

жавотворенні України. Ця теза не потребує особливо переконли-

вих доказів, бо кожному зрозуміло, що без незалежної інтелекту-

-40-

альної власності будь-яка держава не може забезпечити собі неза-

лежність політичну, економічну і будь-яку іншу. Інтелектуальний

рівень будь-якото суспільства визначає його цивілізованість і су-

веренність. Чим багатша країна інтелектом, тим багатша вона усім.

Ця аксіома підтверджується багатим всесвітнім досвідом. Скільки

б ми не проголошували що ми найпрацьовитіші, найталановитіші

і ще багато інших <най...>, від цього нічого не зміниться, поки ми

не навчимося передусім зберігати свій національний інтелект. І не

тільки зберігати. Для того, щоб його зберігати, спочатку треба його

мати. Отже, треба його вирощувати, плекати, розвивати, зберігати

і розумно використовувати.

Інтелектуальна діяльність - це передусім творча діяльність,

рівень якої зумовлює науково-технічний і духовний розвиток того

чи іншого суспільства. Від рівня творчої діяльності залежить доб-

робут суспільства. Цей постулат ніде в світі не піддається сумніву,

навпаки, його скрізь намагаються неухильно дотримуватися. Там,

де цій справі надають належної уваги, там...не будемо говорити,

що там. Там просто краще живуть люди. І якщо в державі піклу-

ються справді про народ, його інтереси, то там не розвалюють

науку.

Є така відома істина: наука ще жодної держави не розорила.

Наукова діяльність - це виший рівень творчості, і чим більше

людей беруть участь в такій діяльності, тим багатша ця держава.

Ця істина не потребує доказів. Про це свідчить світова практика.

Ми не маємо наміру давати повний аналіз науково-технічного рівня

країн світу. Це не входить з завдання даного дослідження, яке має

своєю метою дати більш-менш повний аналіз власного законодав-

ства про інтелектуальну власність. Але деякі приклади із світової

практики будуть наведені.

Головний редактор газети <Голос України> мав розмову з Над-

звичайним і Повноважним Послом Федеративної Республіки

Німеччина в Україні паном Александером Арно. Бесіда стосува-

лась багатьох аспектів нашого життя, проте, ми торкнемося тих

питань, які нас цікавлять. Так от, пан Посол наголосив на тому,

що тільки демократичний устрій - гарантія нормальних відносин

у країні, підкресливши при цьому, що демократія - це дуже важ-

ка, складна система, сповнена внутрішніх суперечностей, але це

найдостойніша система для держави і найнадійніша гарантія для

громадян. У нас же проголошується повернення до командно-ад-

міністративної системи управління економікою.

Досягнутий Німеччиною рівень виробництва, добробуту тощо

пан Посол пояснив не тільки працьовитістю і дисципліною німців,

а й головним чином високим рівнем науки. <Звідси і виробництво

на високому рівні. Німеччина вже в 1948 року змогла вийти на

світовий ринок з конкурентоспроможними товарами. Це дуже важ-

ливо. Так, багато заводів і фабрик було у нас зруйновано. Як і у

вас. Та в основному зберігся технічний персонал, рівень кадрів.

Нові ідеї вмить, по суті, втілювалися у виробництво. Весь свій

-41-

інтелектуальний, технічний, духовний потенціал спрямовували на

налагодження сучасної економіки, на світову продукцію(*95) (підкрес-

лено автором -О. П.). Пан Посол відзначив також, що Німеччи-

на весь час думала не тільки про те, як виробити, але й як прода-

ти, як експортувати свою продукцію. Всі інші думки були зорієн-

товані на зовнішню торгівлю. Конкурувати, то в глобальному

масштабі. Такої орієнтації належною мірою поки що немає в Ук-

раїні.

Ще один приклад. На Кіровоградщині організували День

відкритого поля, коли демонструвалися окремі селекційні досяг-

нення і деяка сільгосптехніка. Шкода, не наші досягнення, - за-

рубіжні. Французька насіннєва фірма <Рустіка Семанс> демонст-

рувала свої гібриди, а компанія <Ельф Санофі> хвалилася своєю

технікою. Слід відразу підкреслити - хвалитися було чим. Фран-

цузькі гібриди соняшника дають можливість збирати врожай на 4-

6, а то й на 8 центнерів олійного насіння з гектара більше. Ком-

байн <Домінатор> з одного гектара зібрав 40 центнерів ячменю.

Наш комбайн <Нива> також з одного гектара того ж самого поля

зібрав лише 32 центнери ячменю. Обидві ділянки були поруч. В

агрофірмі імені Кірова Донецької області голандський комбайн

<Джондир> на площі 300 га намолотив з кожного зібраного гекта-

ра на 8-10 центнерів більше, ніж комбайн <Дон> або <Нива>(*97). Тому

не можна не погодитися з думкою кореспондента який пише: <Со-

ромно і боляче. За наших селекціонерів... за наших конструкторів і

машинобудівників, не здатних створити сільськогосподарську тех-

ніку, яка могла б конкурувати з технікою зарубіжних фірм>(*98). Тому

й не дивно, що Україна, яка має найкращі чорноземи у світі, ви-

рощує зерна на душу населення 746 кг, а США - 1250, Угорщина

- 1240, Франція - 1024 кг. Тому Україна експортує зерна на 25

млн. доларів США, а імпортує на 84 млн. дол. США. Україна імпор-

тує зерно навіть із Швеції і Швейцарії(*99).

Ось наша найпередовіша у світі наука. Зате Україна споживає

природного газу найбільше у світі. Тут ми попереду планети усієї.

Петро Яцик - відомий бізнесмен і щедрий меценат з Канади

- каже: <Всі народи ставлять науку та її носіїв на вищий суспіль-

ний щабель. Мусить бути на те причина. І вона полягає в тому, що

кожний народ посідає те місце в світі, на якому стоїть його наука.

І чим вищий цей рівень, тим більше пошани, тим більше економ-

ічних успіхів має народ>(*100).

(**95) Уроки історії і уроки сьогодні. Голос України, 1995, 5 травня.

(**96) Грузін. В. Краще раз побачити. Сільські вісті, 1994, 9 серпня.

(**97) Манько В. Не тісне шефство, а тісне партнерство. Голос України, 1995, 16

травня.

(**98) Див.: Грузін В. Краще раз побачити. Сільські вісті, 1994, 9 серпня.

(**99) Наталка Прудка, Сафулін Ю. Жито, пшениця і всяка пашниця. Київ, 1994,

25 червня.

(**100) Яцик Петро. Я допомагав і допомагаю науці. Голос України, 1995, 17 червня.

-42-

В Сінгапурі, Кореї, Тайвані, Малайзії та деяких інших вважа-

ють за основне джерело багатства працю, особливо працю у взає-

модії з використанням досягнень науки та нових технологій у про-

мисловості та сільському господарстві(*101).

За даними ООН найкращі досягнення в економіці за останній

рік має Китай. Швидких темпів економічного розвитку і приро-

сту досягли країни, які послідовно поділяють перших 15 місць за

цими показниками: Китай, В'єтнам, Сінгапур, Таїланд, Малайзія,

Південна Корея, Індонезія, Тайвань, Папуа-Новая Гвінея, М'ян-

ма, Шри-Ланка, Туніс, Уганда, Індія і Філіпіни(*102).

Валовий національний продукт в Південній Кореї в розрахун-

ку на душу населення на початку шестидесятих років обчислював-

ся десятками доларів на рік. Як кажуть не густо. Рівень самих

бідних країн. Сьогодні цей показник перевищив 4 тисячі доларів

- рівень міцної середньо розвинутої країни. І знову ж таки за

рахунок науково-технічних досягнень. Свого часу ми дуже хвали-

лися новою і справді прогресивною технологією - безперервним

розливом сталі. Держкомстат Російської Федерації повідомляє, що

за останні чотири місяці поточного року частка безперервного

розливу сталі зросла з 30 відсотків в січні-квітні минулого року до

35 відсотків цього року. Видається, що в Україні стан цих справ не

кращий. В Південні Кореї це прогресивний спосіб використовуєть-

ся на усіх сталеплавильних підприємствах - усі 100 відсотків(*103).

Відомо, що духовний і науково-технічний рівень того чи іншого

суспільства формується з трьох складових - освіти, культури (у

самому широкому значенні цього слова) і науки. В тій самій

Південні Кореї із 100 випускників середньої школи до вузів всту-

пають 80. В Україні із 100 випускників середньої школи до вузів

вступають лише 22. Правда, останнім часом ця цифра зросла на 5

осіб за рахунок комерційних навчальних закладів(*104), але підкрес-

лимо, не за рахунок якості.

Хіба можна налагодити належну якість середньої освіти, коли

вчителі змушені страйкувати, бо не можуть заробити собі на хліб,

а зароблене не можуть одержати. Ще в липні минулого року в

газеті <Голос України> було опубліковано інтерв'ю з Головою

Комісії Верховної Ради України з питань науки та народної осві-

ти, в якому він стверджував, що без освіти немає еліти, з чим не

погодиться важко(*105). Проте, за минулий рік майже нічого не зроб-

лено в цьому напрямку.

19-21 жовтня цього року у Львові має відбутися Міжнародна

наукова конференція <Національна еліта та Інтелектуальний по-

тенціал України>. Один із й організаторів академік Папської ака-

(**101) Див.: Урчукін В. Держави 2000 року. Голос України, 1995, 13 липня.

(**102 Див.: Китай опередил весь мир. Киевские ведомости, 1995, 13 июля.

(**103) Див.: Лацис Отто. Хорошее дело <Банкротство>. Известия, 1995, 27 июня.

(**104) Див.: Гондюл В.П. Период романтизма в альма-матер миновал. Рыночная

площадь, 1994, 22 июля.

(**105) Див.; Баранович Л. Без освіти нема еліти. Голос України, 1994, 8 липня.

-43-

демії соціальних наук (Ватикан) Степан Вовканич пише: <Украіна

як незалежна держава не сформувала власної еліти усталеним шля-

хом вибору - починаючи від обдарованої дитини чи студента, до

керівника-новатора і патріота...Плекання національної еліти у

розвинених країнах починається уже в сім'ї, триває у традиційних

елітарних садочках, школах семінаріях та університетах>(*106).

З шановним академіком можна погодитися в тому, що обда-

рованих дітей, школярів треба виявляти чим раніше, тим краще і

особливо опікуватися ними. Але нам здається несприйнятливою

думка про те, що таких дітей слід виховувати тільки в елітарних

садочках, школах тощо. Піти таким шляхом означає перекрити

дорогу іншим непересічним особистостям, які не мають змоги

навчатися в таких елітних закладах. Нам відомо, хто має мож-

ливість навчатися в них. Відомий нам Петро Яцик ні в яких еліт-

них навчальних закладах не навчався, але досяг високих вершин у

своїй діяльності.

Що така конференція буде проведена - то не погано. Питан-

ня національної еліти варто обговорювати і розв'язувати в кращий

спосіб. Проте, не можна погодитися з твердженням, що Україна

не має своєї національної еліти. Може українська національна

еліта не відповідає вимогам шановного академіка, але вона була і є.

І зараз доцільніше було б ставити питання не стільки про вирощу-

вання національної еліти з пелюшок, скільки про збереження її

від тієї руїни, в яку вона попала. Немає сумніву в тому, що на

конференції про це буде йти мова. Але ж хіба Україна не має

прославлених вчених, талановитих професорів і дослідників, літе-

раторів і скульпторів та інших митців. Має Україна і кмітливих

господарників, економістів та інших прикладних фахівців. Але ж

їх у нас просто крадуть, розтягують по всьому світу. Мова має йти

передусім, як уберегти уже наявну національну еліту. Спостері-

гається інтенсивне, добре організоване, а, по суті, піратське виве-

зення умів та інтелектуальної власності. Закордонні фірми вільно

знаходять та на пільгових - за мірками нашого злиденного існу-

вання - умовах наймають на постійну роботу за кордоном про-

відних українських фахівців(*107). Останнім часом здебільшого виво-

зять в України не креслення і дискети, а живих <носіїв> інфор-

мації, у яких зацікавлені за кордоном(*108).

За останні три роки кількість працівників НАН України змен-

шилась на третину. І йдуть переважно науковці віком до 40 років.

Заробітна плата в Академії в 5-10 разів менша за заробітки у при-

ватному секторі. Між тим розрахунки показують, що на відрод-

ження науково-технічного потенціалу України хоча б до рівня 1985

(**106) Див.: Вовканич Степан. Рушійна сила обраних. Голос України, 1995, 20 ве-

ресня.

(**107) Див.: Оніпко О. та ін. <Інтелект України> - шанс для держави. Голос Украї-

ни, 1994, 22 березня.

(**108) Див.: Сафонова Л. Все на спродаж. Голос України, 1994, 20 липня.

-44-

року будуть уже потрібні кілька десятиліть і неймовірні величезні

кошти. Але становище науки в Україні не дуже хвилює тих, хто за

цей стан несе відповідальність. Руйнація фундаментальної науки

відлунням озоветься в системі освіти, спричиняючи й там справді

катастрофічні наслідки(*109).

Як влучно відзначив гуморист-сатирик <Вчені вночі, якщо не

сплять, то мріють про посаду прибиральниці в офісі сучасного

підприємця аби мати пристойну їжу, бо це ж генератор винахід-

ництва. Письменники вдень вивчають життя - піднімають фер-

мерство, а вночі працюють машиністками своїх творів і опусів

графоманів, аби мати гроші на обмивку своїх повістей, коли вони

будуть опубліковані в журналах за гонорар, який менший вартості

найдешевшої півлітри. Інженери вночі підробляють на розванта-

женні, аби їх не приватизували рекетири>(*110).

Отже, з усією гостротою постає питання про збереження влас-

ної національної еліти від її остаточного знищення, чим буде на-

несена непоправна шкода Україні. І тут не треба прикриватися

псевдотеоретично-науковими висновками шановного академіка,

що Україна не має своєї національної еліти і їй, отже, немає чого

втрачати. Це дуже небезпечний і шкідливий висновок. Шкода, що

газета, яка нібито виступає заступницею інтересів України, надає

місце подібним виступам на своїх шпальтах.

Між тим, Україні є що зберігати. Україна мала і має потужний

науково-технічний і духовний потенціал. Досить нагадати тільки

окремі фрагменти із історії науки, техніки і мистецтва України,

історії, якої ще ніхто не написав. А вона була б вельми цікавою.

Нагадаємо, що в Україні народилося 6 (шість) Нобелівських лау-

реатів. На жаль, вони не стали громадянами України, але народи-

ла їх українська земля (серед них Ілля Мечніков, Ігор Тамм, Сай-

мон Кузнець). Могли б стати лауреатами премії імені видатного

шведа Іван Франко, Улас Самчук, Т. Осьмачка, П. Тичина, М.

Бажан, В. Стус, О. Гончар(*111). Видатному вченому Івану Павловичу

Пулюю належить пальма першості у відкритті променів, незаслу-

жено названих іменем Рентгена. Саме Рентгену І. П. Пулюй роз-

повів про встановлене ним явище, яке той відхилив на тій підставі,

що такого бути не може. Проте, саме за ці промені в 1901 році

одержав першу у світі Нобелівську премію. І. П. Пулюй поскар-

жився молодому тоді доктору теоретичної фізики Альберту Ейнш-

тейну. Але в того було своє розуміння порядності вченого. Мов-

ляв, за Рентгеном - уся європейська культура, а чи потрібний

пріоритет ученому, котрий афішує свою приналежність до народу,

що немає державності? Хіба йому не все одно, кому віддати свої

(**109) Див.: Семиноженко В., Бар'яхтар В. Наука: бути чи не бути? - Голос Украї-

ни, 1995, 30 серпня.

(**110) Марко Твань. Гуляє еліта. Вечірній Київ, 1994, 2 липня.

(**111) Див.: Гайчурський В. В Україні народилися шість Нобелівських лауреатів.

Голос України, 1995, 22 липня.

-45-

знання? Навіщо культивувати <обмежений місцевий патріотизм>

(дослівний вислів Ейнштейна)(*112).

Саме в Україні було створено перший в колишньому СРСР

прискорювач заряджених часток, здійснено першу штучну ядерну

реакцію, отримано <важку> воду, побудовано першу в континен-

тальній Європі електронно-обчислювальну машину(*113).

Наука України має здобутки світового значення в галузі мате-

матики, теоретичної фізики, фізіології, клітинної та молекулярної

біології, електрохімії, розробки препаратів медичного призначен-

ня та полімерних матеріалів, ракето- і літакобудування, вироб-

ництва програмного забезпечення, в сфері оборонних досліджень(*114).

Україна має незаперечні досягнення у розробці і виробництві ком-

п'ютерів. Ідеї українських вчених щодо цього були <успішно> при-

душені 4 десятиліття тому компартійними наглядачами за наукою(*115).

Виступаючи на загальних зборах Національної академії наук

України, Президент України сказав про успіхи, яких досягли ук-

раїнські вчені останнім часом: запропоновано схеми ракетних дви-

гунів, засновані на принципово нових способах газифікації та ви-

користання твердого палива, розроблено простий і ефективний

спосіб утилізації рідкого ракетного палива - гептилу, розроблено

нові лікарські препарати та ін. Президент України, зокрема, ска-

зав: <Наша вітчизна має своїх пророків, і нічого їх шукати в дале-

кому чи близькому зарубіжжі>(*116).

Надзвичайно цікаві і перспективні розробки препаратів Іва-

нова О. П. <Біофонд> і <Пропес>(*117). Медичний препарат <Ербісол>

- це рівень XXІ століття(*118). В Дніпропетровську вчені фізики знай-

шли ефективний спосіб приборкати норовливе рентгенівське про-

міння. За їх відкриття Російська академія наук (зверніть увагу -

не українська) вручила їм дипломи. На основі цього відкриття вже

одержано 28 патентів і авторських свідоцтв. Тільки тепер в Києві

почали застосовувати безопераційний метод дроблення каменів в

нирках, винайдений у Києві ще в 1959 р.(*119).

(**112) Див.: Околітенко Н. Той, що подарував відкриття. Вечірній Київ, 1995, 18

липня.

(**113) Див.: Патон Б. Є. Про стан науки та її роль в економічному розвитку Украї-

ни. Доповідь на сесії в Верховній Раді України. Голос України, 1994, 7 лип-

ня.

(**114) Див.: Павловський М.А. Для виходу з кризи маємо все. Голос України, 1994,

7 червня.

(**115) Див.: Левицький М. Український персональний комп'ютер став реальністю.

Вечірній Київ, 1995, 30 червня.

(**116) Див.: Абліцов В. Наша Вітчизна має своїх пророків. Голос України, 1995, 18

квітня.

(**117) Див. Соколовская Я. Иванов против вечной болезни. Известия, 1995, 18

березня.

(**118) Див.: Писаренко С. Війна з баобабами. - Голос України, 1994, 1 жовтня.

(**119) Див.: Зінов'єв Р., Волошина О. Київські відомості, 1994, 9 червня.

-46-

Безперечні успіхи має українська наука в ракето- і літакобу-

дуванні. Літаком XXІ століття назвали АН-70(*120). Надзвичайно ціка-

вими є ідеї щодо космічних апаратів(*121). Доцент кафедри кіберне-

тики Національного університету ім. Тараса Шевченка Лужних В.

М. та його колеги працюють над розробкою високих технологій,

зосереджених у космічній індустрії України. Досягнення, відкрит-

тя, рівних яких досі немає у світі. Здійснення, приміром, телеко-

мунікаційного глобального космічного зв'язку з використанням

низьковисотних космічних апаратів дало б можливість усьому

людству скористатися з новітніх послуг різних видів зв'язку. Та-

кий уже добре відомий проект <Аріадна>. Він увібрав в себе ряд

науково-технічних і технологічних програм з виведенням на орбі-

ти висотою до 1,5 тисячі кілометрів космічних апаратів нового

типу. Зазначений проект набагато дешевший віл подібного амери-

канського <Іридіум> чи французького <Глобалстар>. Україна має

уже такі технології у цій сфері, про які іншим лишається тільки

мріяти. Найближчим часом передбачається презентація низькоор-

бітальної системи глобального супутникового зв'язку <Аріадна> в

Брюсселі, Токіо, Пекіні, Нью-Делі, Джакарті та інших містах Євро-

пи і країн азіатсько-тихоокеанського регіону. Здійснення цього

проекту саме по собі заявило про Україну як про високотехнічну

державу(*122).

Перспективні розробки технологій виплавки такого рідкісно-

го металу, як титан. Для його виробництва Україна має і сировин-

ну базу, і напрацьований науково-виробничій потенціал(*123).

Значний інтерес і проблему складають газові турбіни і агрега-

ти для перекачування газу і вироблення електроенергії. Україна в

особі Сумського АТНВП ім. Фрунзе (нагнітачі і газоперекачувальні

агрегати, блокові електростанції), запорізьких МКБ <Прогрес> і

підприємства <Мотор Січ> (авіаційні двигуни і агрегати на їх базі),

Харківського <Турбоатома> (газові турбіни великої потужності)

миколаєвських НВП <Машпроект> і ВО <Зоря> (корабельні і ста-

ціонарні газові турбіни та агрегати на їх базі) має могутній науко-

во-технічний і виробничий потенціал і входить до числа країн-

грандів, виробників газових турбін і газотрубної техніки. Українські

газові турбіни та їхні розробники й виробники відомі в усьому

світі. До них виявляють великий інтерес.

Проте, зверніть увагу, інтерес різний - одні країни будують

на українських турбінах свої плани зміцнення й розвитку, другі -

(**120) Див.: Марцинковський А. Літак із XXІ століття. Голос України, 1994, 20 груд-

ня.

(**121) Див.: Король С. Розробник НЛО живе у Києві. Вечірній Київ, 1995, 17

серпня.

(**122) Див.: Менжуліна Л. Скільки можна про сало з самогоном? Адже є в Україні

дещо істотніше. - Голос України, 1995, 7 вересня.

(**123) Див.: Краснодемський В. Титан - метал міцний і прибутковий. Голос Ук-

раїни, 1994, 8 жовтня.

-47-

спостерігають і чекають загибелі своїх конкурентів(*124). Ось тут і

пригодиться міф, що в Україні немає своєї національної еліти.

Україна має також потужний науково-технічний і виробничий

потенціал по виробленню військової зброї. Добре відомі ракети

дніпропетровського заводу <Південмаш>. На міжнародний ринок

виходить Україна із стрілецькою зброєю(*125). Недавно відбулася пре-

зентація нового ракетного комплексу С-300, який не має аналогів

у світі. За деякими параметрами він переважає відомий амери-

канський комплекс <Петріот>. Новий ракетний комплекс розроб-

лено українськими фахівцями за участю російських колег(*126). Цей

ракетний комплекс закуповується США(*127), а продала не Україна, а

Росія.

Проте, це не перший і не єдиний випадок, коли українські

розробки продає її старший брат. В 1993 р. в Росії конкурс на

видобуток нафти на шельфі Охотського моря виграла американсь-

ка фірма на українській технології підводного зварювання труб,

яку розробив Інститут електрозварювання ім. Патона. Яскравим

прикладом того, що наш потенціал не використовується, є ство-

рення програми автомобілебудування. Виявилося, що у нас багато

творчих рук, лабораторій, які працювали на замовлення різних

фірм: ВАЗ, КамАЗ, навіть<Мерседес>. Але жодна з цих лабора-

торій не працювала на замовлення наших відомих автомобільних

фірм, організацій. Зараз у нас керівники навіть високого рівня,

переконані що ми не маємо високих технологій, що треба їх купу-

вати за кордоном (*128).

Зараз в Україні є багато технічних ідей, які потребують роз-

робки і здатні принести не тільки казкові прибутки, а й підняти

науково-технічний престиж України в очах світу. Україна буквально

перенасичена різного роду ком'ютерами. Іноземні фірми не скуп-

ляться на рекламу і похвальбу своїх виробів. Проте, всі ці іно-

земці, щедрі на рекламу фірми могли б залишитися далеко поза-

ду, якби в Україні вдалося налагодити виробництво комп'ютерно-

го модуля <Ю-55>. Варто нагадати, що Україна була однією з трьох

країн світу, де було виготовлено перший персональний комп'ю-

тер(*129). Чи знає, крім фахівців, хто-небудь про це.

До такого рівня відноситься ідея про створення силового аг-

регату легкового автомобіля <Хорт-1>, який дає змогу прискорити

еру електромобільного транспорту. При швидкості 60 і більше кіло-

метрів на годину силовий агрегат може одержувати важливі, не

(**124) Див.: Сорочан В. Два підходи до однієї проблеми. Голос України, 1995, 19

вересня.

(**125) Див.: Матяш В. Україна виходить на міжнародний зброярський ринок. Час-

Tіrne. 1995, 30 травня.

(**126) Голос України, 1995, 2 вересня.

(**127) Див.: Пашков А. Россия вооружает Америку. Известия, 1995, 14 апреля.

(**128) Див.: Павловський М. Для виходу з кризи маємо все. Голос України, 1994, 7

червня.

(**129) Див.: Михайлюта О. Проект <Тризуб>. Вечірній Київ, 1995, 27 липня.

-48-

досліджувані досі ні в Америці, ні в Японії функціональні можли-

вості. Можна сказати, він їх розкриває(*130).

Третя ідея в проекті <Тризуб> - це найсвіжіша і найважливі-

ша ідея. Мова йде про Геліоелектростанції (ГелЕС). Ці станції -

альтернатива усім існуючим електростанціям(*131).

Цей далеко неповний перелік ідей і готових розробок укра-

їнських вчених, винахідників, дослідників тощо, які поки що не

знайшли раціонального використання, не навіває будь-якого оп-

тимізму. Проте, особливим песимізмом проникнуте інтерв'ю з та-

лановитим вченим Віктором Кулішем. Його розробки в сфері елек-

тромагнітних імпульсів (ЕМІ) виконані на такому рівні, якого світ

ще не знає. У своєму інтерв'ю. В. Куліш згадує ще одного талано-

витого, проте сумної долі, вченого Ігоря Олександровича Береж-

ного. Надзвичайно великої ваги розробки В. Куліша в Україні нікого

не зацікавили. Пригнічений холодною байдужістю чиновників,

Віктор Куліш змушений був заявити про свій відхід вад подальшої

розробки поза будь-яким сумнівом перспективної теми.

Наведений перелік ідей і розробок свідчить, з одного боку,

про невичерпність такого джерела державного багатства, як інте-

лектуальна діяльність, а з другого- про непробивну стіну холод-

ної чиновної байдужості до проблем, від розв'язання яких зале-

жить доля України. Поки не буде встановлена відповідальність

чиновників за долю тієї чи іншої справи, до тих пір в державі не

буде належного порядку. Зараз в Україні склалося таке становище

з проблемами науково-технічного прогресу, що буцімто ці про-

блеми нічого не варті і тому вони в державі нікого не цікавлять.

В державі багато органів, які мають нібито займатися пробле-

мами науково-технічного прогресу. Але жоден з них не несе най-

меншої відповідальності за стан справ. В Україні ніхто не знає, що

ми маємо в галузі науково-технічних та інших досягнень, як вони

використовуються і чи взагалі використовуються. Між тим Украї-

на від цього втрачає надзвичайно багато і не тільки у виразі гро-

шових сум чи інших прибутків. В людей наполегливо і цілеспря-

мовано убивають творче натхнення.

Як же використовується цей творчий потенціал в Україні?

Сказати, що він використовується недостатньо, не раціонально,

невміло, то нічого не сказати. Організацією використання твор-

чих здобутків в Україні ніхто не займається, ця робота пушена на

самоплив. Якогось спрямовуючого начала в ній не помітно. Саме

тому науково-технічний, духовний і творчий потенціал України

розвалюється, у здобутті науково-технічних досягнень ніхто не за-

цікавлений. Проте, це стосується не лише науково-технічної твор-

чості, а будь-якої іншої.

Автори літературних, наукових чи мистецьких творів мають

самі піклуватися за їх використання, якщо вони бажають, щоб їх

(**130) Див.: Там же.

(**131) Див.: Там же.

-49-

твори побачили світ. Про це писалося вже дуже багато і тому по-

вторюватися нема чого. Бо якщо для видання дешевої бульварної

літератури сумнівного змісту є папір, кошти і відповідна матері-

альна база, а для видання навчальної, художньої, наукової та іншої

необхідної літератури немає ні коштів, ні паперу, ні останнього

необхідного, то вочевидь в такій ситуації винні не творці, які буцім-

то створюють не те, що користується попитом. І це діється при

прямому потуранні нашої держави.

Ще складніш справа з науково-технічними досягненнями. Різко

падає творча активність винахідників, раціоналізаторів тощо(*132).

Держпатент України скромно замовчує результати винахідницької

діяльності за минулі роки. Офіційних повідомлень з цього при-

воду не публікує. Рада товариства винахідників, раціоналізато-

рів України опублікувала у своїй постанові деякі узагальнені дані.

В минулому 1994 році в Україні використано всього 1953 винахо-

ди. В технічній творчості взяли участь лише 80,7 тисяч чоловік,

що майже наполовину менше, ніж у 1993 р. Різко знизилась кількість

використаних винаходів. В порівнянні з 1993 р. їх кількість змен-

шилась в 3,1 рази(*133).

Постійно знижується продаж ліцензій за кордон. За станом на

1 січня 1994 р. за кордоном діяло всього 174 патенти на винаходи,

авторами яких були доктори наук України(*134). Це ще зовсім не оз-

начає, що зазначені винаходи будуть там використані і принесуть

прибуток. Ліцензії на право використання винаходів, куплені за

кордоном, використовуються не раціонально. Так, на придбання

таких ліцензій витрачено 383,8 мільйонів крб. за цінами до інфляції,

а прибуток віл їх використання всього лише 85,3 млн. крб(*135).

Лише один приклад використання іноземних ліцензій. За

міжнародною програмою <ТАСІС> із розвитку сільського госпо-

дарства на Луганщині до облплемоб'єднання надійшло три з по-

ловиною тисячі спермодоз елітних іспанських биків - щоб розво-

дити рогате потомство поліпшеної породи. Однак в управлінні

сільського господарства мають, схоже, тореадорський хист і успі-

шно перемагають биків. Безплатний іспанський дарунок вартістю

45 мільярдів карбованців пролежав без діла три місяці, потім зале-

жалий товар послали на експертизу, де забракували 560 доз, у тому

числі і від кращого бика Іспанії. В результаті тими дозами, що

залишилося, запліднено.. .три корови. Мабуть, тому, шо спермо-

дози дісталися безплатно.

Спад промислового виробництва, нестабільна фінансова по-

літика негативно вплинули на винахідницьку й раціоналізаторську

(**132) Див.: Арист Л. Подолаємо кризу з допомогою винахідників. Голос України,

1994, 5 липня.

(**133) Див.: Інновація, 1995, № 5-8. с. 11.

(**134) Див.: Прудка Н. У кого патент на наших вчених. Триває процес втрати нау-

кового потенціалу України. Вечірній Київ, 1995, 4 січня.

(**135) Див.: Андрощук Г. Україна на ринку ліцензій. Урядовий кур'єр, 1993, 9

вересня.

-50-

діяльність і, як наслідок, різко знизилась (на 20 відсотків) кількість

підприємств і організацій, що займалися впровадженням ново-

введень, значно скоротилася кількість підприємств та організацій,

які використовували раціоналізаторські пропозиції та винаходи.

Спостерігається спад творчої активності винахідників і раціоналі-

заторів(*136).

Між тим Японія, досягла таких відчутних успіхів у розвитку

своєї економіки тільки завдяки піднесенню активності творчої

діяльності свого народу. У кращі часи Радянського Союзу до тод-

ішнього Держкомвинаходів надходило біля 200 тисяч заявок на

винаходи, а в Японії приблизно у 2 рази більше. Сьогодні Японія

менше займається власним виробництвом, а головна увага зверну-

та на генерування і продаж нових ідей. Виробництво, власне ка-

жучи, винесено за межі власної території Японії(*137).

За радянських часів від України до Держкомвинаходів СРСР

надходило більше 30 тисяч заявок. В 1994 році Держпатент Украї-

ни розглянув лише 6 тисяч заявок на одержання патентів на вина-

ходи, в тому числі понад 1000 заявок від заявників-іноземців, а

також близько 10000 заявок на видачу свідоцтв на знаки для то-

варів і послуг, в тому числі понад 7000 від іноземних заявників. Не

важко порівняти ці дані і зробити висновок, який буде аж занадто

песимістичним. Навіть зараз кожний четвертий винахід реєструєть-

ся в Росії. До цього спонукають кращі економічні та фінансові

умови (*138).

Проте, узаконений грабунок промислової власності України

готує Держпатент України. За його поданням у Верховній Раді

України готується ратифікація угоди про створення євроазійсько-

го патентного простору. На думку незалежних експертів, це зав-

дасть непоправної шкоди національним інтересам України. Ця

шкода буде багатогранною. Вона почнеться з перерозподілу інве-

стицій, що будуть спрямовуватися на наукоємні виробництва у

Москву, а закінчиться повною втратою Україною своєї економіч-

ної незалежності. Бо хто не має інтелектуальної незалежності, той

не може мати економічної. Ратифікація зазначеної угоди саме на

це спрямована. Хоча Євразійська патентна конвенція претензійне

називається євразійською, в ній марно шукати розвинені євро-

пейські чи азіатські держави. Вона розрахована тільки на СНД, а

підписали її далеко не всі. Туркменія і Узбекістан поки що не

підписали. Проте Україна прикрасила цю Конвенцію своїм підпи-

сом. Чи принесе Україні ратифікація угоди про створення Євраз-

ійської патентної конвенції які-небудь вигоди, чи, навпаки, при-

веде до втрати своєї незалежності?

(**136) Див.: Яблонський В. Наука, закони і дійсність. Голос України, 1995, 22 бе-

резня.

(**137) Див.: Микитюк Л. Ми вибираємо, нас вибирають. Голос України, 1995, 7

квітня.

(**138) Див.: Нагорнюк С. Кожний четвертий - у Росію. Голос України, 1994, 24

червня.

-51-

На нашу переконаність, створення єдиного патентного про-

стору в рамках України - це втрата її політичної, економічної та

іншої незалежності. Як уже не раз підкреслювалось, держава, яка

не має своєї інтелектуальної незалежності, не може мати ніякої

іншої незалежності, вона не може бути по-справжньому суверен-

ною. Раніше наведеними прикладами ми намагалися довести цю

істину, яку стверджує світовий досвід.

Передусім, Україна втратить свої найкращі науково-технічні

досягнення, оскільки вони стануть надбанням Росії, а не України.

Отже, Україна втрачає значну частину свого інтелектуального ба-

гатства. Але це не просто багатство, це ще й втрачена вигода, ос-

кільки Україна позбавляється дуже цінного товару на міжнарод-

ному ринку - інтелектуального товару, а, отже, відчутних при-

бутків від реалізації цього товару.

Крім того, Україна втрачає значні суми віл втрати збору за

надання патентних послуг, оскільки ці послуги будуть надаватися

Москвою. А ці суми не такі вже й малі. За даними Держпатенту за

1994 рік збори за надання юридичне значимих послуг склали у

грошовому виразі понад 600 мільярдів карбованців. На утримання

ж самого Держпатенту держава витратила всього лише 8,6 мільяр-

да карбованців(*139). Різниця пішла до державного бюджету. При вход-

женні України до єдиного патентного простору це джерело попов-

нення бюджету буде також втрачено.

Безумовно, створення єдиного патентного простору має свої

безсумнівні переваги, про які не умовкають його прихильники(*140).

Але вони ніщо в порівнянні з утратою Україною своєї інтелекту-

альної незалежності. Треба відзначити й таке, що ратифікація

Конвенції призведе не тільки до руйнації власної патентної систе-

ми (з фінансових причин), а й до істотних збитків. Подання зая-

вок винахідникам з України безпосередньо до Європатенту без

санкції Держпатенту України веде до втрати на макроекономічно-

му рівні контролю за напрямами й тенденціями науково-техніч-

ного прогресу в країні, знизить можливості впливу на власну еко-

номіку, а також створить труднощі у сфері охорони державних

таємниць. Конвенція носить явно дискредитаційний характер(*141).

Продовжується пряме розкрадання нашого інтелектуального

багатства. Центр уваги іноземних розвідок переключився на про-

мислове шпигунство. Як тільки десь появились ознаки цінної ідеї,

вона майже офіційно закуповується на корню. Укладаються

<вигідні> як за наших мірок договори, за якими за мізерну плату

(до 100 дол. США) вимагають передачі їм усіх одержаних дослід-

ником результатів. Спеціальні центри, фінансовані спецслужба-

(**139) Див, Глухівський Л. Про ще один суспільний простір для України (До рати-

фікації Європейської патентної конвенції). Голос України, 1995, 6 червня.

(**140) Див.: Козлюк Г., Григорчук Ж. Захищаючи інтелект. Голос України, 1994,

29 вересня.

(**141) Див.: Глухівський Л. Згадувана праця.

-52-

ми, діють за добре продуманою тактикою і стратегією. За виснов-

ками одного із зарубіжних аналітиків, <вивезення> вчених з Украї-

ни буде справжнім крахом для неї і ніколи не дасть їй змоги на-

близитися до рівня західної Європи. Зазначені центри мають своїм

завданням визначення розробок, що можуть мати інтерес для іно-

земних фірм, встановлення контактів, спільних підприємств, екс-

пертну оцінку щодо можливості використання технологій на рин-

ку тієї чи іншої держави, отримання усієї документації, доопра-

цювання зазначених розробок і доведення їх до відповідних

кондицій і впровадження в промисловість, зрозуміло не України.

Україна фактично витісняється з міжнародного ринку сучасних

технологій, обладнання і техніки, шо уже набуває політичного ас-

пекту. Може, нарешті, пора зрозуміти, що нам є що втрачати(*142).

Парадокс полягає ще й в тому, що в Україні після усіх пер-

турбацій зараз ніхто не може сказати, який науковий чи науково-

технічний доробок ми маємо. Ніхто не розібрався, що потрібне

самій Україні, а що можна з вигодою продати в інтересах держави.

Проте, що ми маємо у цій сфері, добре знають іноземні гості.

Голова Верховної Ради України О. Мороз, виступаючи перед вче-

ними Харкова, сказав про два почуття: гордості за те, що створено

вченими, і провини - за те, що могутній потенціал не використо-

вується. <Потрібно зробити ревізію наукового заділу, визначити

напрями прориву, зробити все, щоб жила українська наука>(*143).

Президент України також визнав, що <наша Вітчизна має своїх

пророків, і нічого їх шукати у далекому чи близькому зарубіжжі>(*144).

Залишається не тільки констатувати те, що є, а й докласти, на-

решті, зусиль, щоб те, що маємо, запрацювало в інтересах народу

України. Поки що все залишається по-старому.

В пресі повідомлялось, що в Україні налагоджено монетне ви-

робництво. Проте, належна якість монет не може бути забезпече-

на через відсутність відпалювальних печей з регульованим газо-

вим середовищем, які не виробляються в Україні та країнах СНД.

Кабінет міністрів України вирішує питання про надання півтора

мільйона німецьких марок для придбання цього обладнання в

Німеччині(*145).

Група авторів на чолі з академіком НАН України А. К.

Шидловським повідомляє газету, що необхідне обладнання для

технологічного процесу відпалювання металевої стрічки вироб-

ляється в Україні. Спеціалісти Інституту електродинаміки НАН

(**142) Див.: Сафонова Л. Все на продаж. Голос України, 1994 р. 20 липня; Оніпко

О.) Кунцевич В., Сосенко П., Лановий В., <Інтелект України> - шанс для

держави.

(**143) Див.: Косий М., Правденко С. - Коли стає холодно - притуліться один до

одного. Голос України, 1995, 23 січня.

(**144) Див.: Абліцов В. Наша Вітчизна має своїх пророків. Голос України, 1995, 18

квітня.

(**145) Див.: Прудка Н. В Україні налагоджено монетне виробництво. Вечірній Київ,

1994, 12 травня.

-53-

України вже на протязі 15 (п'ятнадцяти) років виробляють індук-

тори для відпалювання металевої стрічки(*146).

Ще однією досить серйозною перепоною в активізації техніч-

ної творчості і у використанні її результатів є (дуже влучно назва-

ний журналістами) науково-технічний рекет. Він полягає в тому,

що особи, від яких в тій чи іншій мірі залежить доля винаходу чи

іншого технічного рішення, ставлять автору рішення умову - або

включай мене в співавтори, або пропозиція не піде. Таких при-

кладів можна навести досить багато - хвороба досить поширена.

Ці люди (якщо їх можна назвати людьми) керуються одним -

побільше здерти з самого винахідника у свою кишеню. Більше їх

нічого не цікавить - ні інтереси держави, ні науково-технічний

прогрес, ні то ні інше. Я - співавтор, або пропозиція твоя нікуди

не піде. Умовою може бути не тільки співавторство, а й інші осо-

бисті чи корпоративні інтереси. Ці людці знайдуть свій інтерес

скрізь.

Чинне законодавство про промислову власність не містить

досить ефективних норм, які б стояли на перепоні таким рекети-

рам. Вести з ними боротьбу дуже складно, але необхідно. Дуже

шкода, що прикладом такого науково-технічного рекетирства став

Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона(*147).

Як ставиться держава до негараздів в сфері інтелектуальної

творчості) в тому числі науково-технічної? Найкраще це ставлен-

ня висловив заступник директора Науково-дослідного центру па-

тентної експертизи пан С. Новіков. Він пише: <Майбутній патен-

товласник, тобто заявник, має чітко усвідомлювати, що одержан-

ня патенту - це насамперед його власна справа. І якщо всі права

і прибутки матиме він сам, то і весь клопіт і витрати, пов'язані з

одержанням патенту, також припадають на його долю. На якусь

окрему спеціальну допомогу з боку патентного відомства чи дер-

жави йому, як правило, розраховувати не слід>(*148). Отак, не більше,

і не менш. Державі в особі Держпатенту України немає ніякого

діла до справ винахідників і винахідництва. Це справа самих ви-

нахідників.

Чи можна визнати державу зацікавленою у розвитку винахід-

ництва при такому ставленні? Вочевидь, що ні. І справа не тільки

в тому, що якийсь там чиновник зробив таку заяву. Справа в тому,

що все чинне законодавство про промислову власність пронизане

саме цією ідеєю. Воно має своєю метою як можна більше обмежи-

ти надходження заявок до Держпатенту і якомога більше зідрати із

(**146) Див.: Шидловський А.К.., Ращепкін А.П., Ісаков В.М., Крутилін В.О., Плу-

гатор О.П. Не шукайте за кордоном те, що є у нас дома. Вечірній Київ, 1994,

26 травня.

(**147) Див.: Максимович Б.. Скачко Ю., Пустовіт Ю. Вовча зграя, або науково-

технічний рекет проти науково-технічної революції. Вечірній Київ, 1994, 22

січня,

(**148) Новіков С. Кому і навіщо потрібен патент на винахід. Інновація, 1995, №5-

8, с. 15.

-54-

заявників різного роду зборів. Слід відзначити, що в цьому Держ-

патент досяг неабияких успіхів.

Із викладеного напрошуються певні висновки:

1. Для того, щоб найскоріше вивести Україну із кризового ста-

ну, необхідно невідкладно проголосити пріоритетним напрямом

державної діяльності прискорення науково-технічного прогресу в

Україні. Це лозунг радянської влади. Але він не втратив своєї ак-

туальності і сьогодні, бо одним із самих головних факторів, які

можуть сприяти виведенню України із кризового стану, є розви-

ток науки і техніки та раціональне використання їх результатів га

інших науково-технічних досягнень. В програмних доповідях ке-

рівників нашої держави про необхідність прискореного розвитку

науки, техніки та інших видів інтелектуальної діяльності або зовсім

не згадується, або згадується як про щось другорядне. Тим більше,

ці проблеми не проголошуються пріоритетними, їм не приділяється

належна увага з боку держави. Між тим, науку в усьому світі уже

давно визнано за не лише важливу, а й високорентабельну галузь(*149).

Україна має не лише багаті природні ресурси, а й володіє вагомим

науково-технічним потенціалом, і саме він може вивести країну із

кризового стану(*150).

2. В Україні жоден державний орган не знає її науково-техніч-

ного потенціалу, із чого він складається і як його раціонально

використати. Тому передусім треба визначити такий орган дер-

жавного управління, який мав би опікуватися проблемами інте-

лектуальної, а перш за все, науково-технічної творчості. Таким

органом, на нашу думку мав би стати Державний комітет України

з науки, техніки, промислової політики.

3. Основним завданням згаданого Комітету має стати вироб-

лення чіткої державної політики у сфері науки, техніки і народно-

го господарства. Необхідно розробити і прийняти ефективну пра-

вову організацію виявлення, обліку та використання усіх наявних

науково-технічних досягнень. Державна реєстрація винаходів, ко-

рисних моделей, промислових зразків тощо, безумовно, доцільна,

і її треба зберегти. Але ця реєстрація далеко не повна і вона не

охоплює усіх науково-технічних досягнень. Науково-технічні роз-

робки на основі винаходів, корисних моделей, промислових зразків

тощо, власне кажучи, ніде не реєструються. Інформація про них

поставлена погано, і часто споживачі шукають за кордоном те, що

самі маємо, про що не раз повідомляла наша преса, говорили ке-

рівники держави. Патентна інформація не налагоджена.

4. Необхідна не просто державна реєстрація усіх науково-тех-

нічних досягнень, а й визначення найбільш цінних серед них,

шляхів і способів їх використання. Причому, це має бути не <впро-

вадження>, а саме пропозиції до використання фізичними і юри-

(**149) Див.; Семиноженко В., Бар'яхтар В. Наука: бути чи не бути?

(**150) Див.: Яблонський В. Наука, закони і дійсність. Голос України, 1995, 22 бе-

резня.

-55-

дичними особами незалежно від форм власності на комерційній

основі.

5. Чинне законодавство про інтелектуальну власність не містить

норм, які визначали б правові форми державного стимулювання

науково-технічної творчості. Держава й тут йде визначеним шля-

хом - ніяка творчість й не цікавить. Хто хоче творити, то хай собі

творить - державі до цього діла нема. Державні форми стимулю-

вання відомі усім розвинутим країнам, бо там розуміють значення

творчості для розвитку й держави. Мають бути розроблені матер-

іальні і моральні правові форми державного стимулювання, які

закликали 6 і надихали б трудящих на створення і використання

найновіших науково-технічних досягнень. Таке стимулювання має

поширюватися не тільки на авторів, творців будь-яких науково-

технічних досягнень, а й тих фізичних і юридичних осіб незалеж-

но від форм власності, які активно використовують або не менш

активно сприяють використанню зазначених результатів інтелек-

туальної творчості. Для авторів будь-якої науково-технічної про-

позиції має діяти відомий у всьому світі <принцип банана>, за

яким будь-яка пропозиція, незалежно від й цінності, має бути ви-

нагороджена.

6. Стимулювання інтелектуальної творчості може виражатися

також у вигляді звільнення заявників від встановлених зборів. Мова

йде не про всіх заявників, а лише про заявників-індивідуалів, які

не працюють або створили ту чи іншу пропозицію не у зв'язку з

працею по найму. Таких заявників небагато - відсотків 5-10 віл їх

загальної кількості. Із цього числа в усякому разі мають бути

звільнені ті заявники, які передають свої досягнення Фонду вина-

ходів України. Варто було б звільнити від сплати зборів також

деяких інших заявників. Взагалі стягнення зборів з заявників за

надані їм юридичне значимі послуги не варто розглядати як одно

із джерел поповнення державного бюджету. Коли держава прагне

поправити свої фінансові справи за рахунок стягнення зборів із

заявників, то це далеко не кращий стимул для розгортання інте-

лектуальної діяльності. Скоріше, навпаки.

Проблема врегулювання сплати обов'язкових зборів потребує

свого невідкладного розв'язання. Багато заявників-індивідуалів і

патентовласників просто не спроможні сплачувати ті, на думку

чиновників із Держпатенту невеликі, збори. Якщо за одну заявку

чи патент, то й справді невеликі, а якщо десяток патентів або й

більше?

-56-

Глава ІІ. АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА