2. Критичний аналіз Закону України

<Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>

Передусім, викликає зауваження сама назва цього Закону -

<Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>. В усьому світі

позначення певними символами називається товарний знак. В

Паризькій конвенції 1883 р. такі позначення називаються фаб-

ричні або товарні знаки, знаки обслуговування. Узагальнюючим

поняттям є товарний знак. В Модельному кодексі (остання редак-

ція) відповідний розділ називається <Правова охорона товарного

знака>. Наведене зовсім не означає, що ми маємо обов'язково сліду-

вати сусідам і користуватись саме таким словосполученням. Але

для чіткості і однозначності все ж краще було б прийняти загаль-

новизнане словосполучення <товарний знак> і відповідно назвати

Закон <Про охорону прав на товарний знак>. Для фахівців зрозум-

іло, що мова йде як про знаки для товарів, так і про знаки для

послуг.

Закон <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> роз-

роблений по тій же схемі, і структурі, що і останні Закони про

промислову власність. Тому йому властиві ті ж огріхи.

Вище вже говорилось про те, що Закони про промислову

власність, у тому числі і Закон про товарні знаки, містять багато

формальних підстав для відхилення заявок. Так, відповідно до п. 6

ст. 10 Закону заявка, що не відповідає вимогам ст. 7 даного Зако-

ну, або документ про сплату збору за подання заявки - встанов-

леним вимогам, і недоліки, зазначені порушення, не будуть усу-

нуті протягом двох місяців. Відомство надсилає заявнику рішення

про відхилення заявки.

Які ж це можуть бути порушення ст. 7 Закону? Передусім,

заявка має бути складена українською мовою. Вимога справедли-

ва, але ж не беззастережна. А якщо заявка буде складена російсь-

кою мовою і заявник протягом двох місяців не перекладе на ук-

раїнську, то в такому разі заявка буде відхилена. Чи розумно лише

за такою формальною ознакою відхиляти заявку? Видається, це

просто формалізмом.

За іншою підставою, яка полягає в тому, що протягом двох

місяців має бути сплачений збір за подання заявки, заявка також

-178-

може бути відхилена. Але ж не тільки за несплачений своєчасно

збір. П. 6 ст. 10 цього ж Закону вимагає, що документ про сплату

збору за подання заявки має відповідати встановленим вимогам.

Яким саме вимогам має відповідати документ про сплату збору за

подання заявки. Закон не визначає. Тобі - заявнику - треба це

знати, ти і шукай відповідь на це запитання. Це вже, як кажуть,

чистої води формалізм. Причому ця вимога ставиться до всіх до-

кументів про сплату зборів за подання заявки на видачу правоохо-

ронного документа будь-якого об'єкту промислової власності. Так

що це не поодинокий випадок, а продумана лінія. Чи вірна вона,

чи відповідає ця тактика інтересам розвитку інтелектуальної діяль-

ності? В пресі появилось багато нарікань на те, що вимоги такого

роду занадто суворі(*214).

Істотним недоліком Закону України <Про охорону прав на

знаки для товарів і послуг> є також відсутність чітких строків для

розгляду заявки на видачу свідоцтва. Строки, встановлені в За-

коні, пов'язують тільки заявників, причому досить суворо. Якщо

не усунуті протягом становленого строку виявлені порушення ви-

мог до заявки, вона вважається відхиленою.

Звертає на себе увагу різноманітність тривалості строків від 6

до одного місяця. Видається, що можна було б їх уніфікувати без

шкоди для процесу розгляду заявки. Якщо усі ці строки будуть

дотримані, то заявка буде розглядатися понад два роки. Чи не

занадто для знаків для товарів і послуг? Правда, заступник дирек-

тора Науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ)

Держпатенту України Ніна Мошинська пише в своїй досить цікавій

статті: <Кожен знак, а їх в Держпатенті близько 40 тисяч, повинен

пройти детальну перевірку, результати якої ляжуть в основу рішення

про реєстрацію знака чи відмову у такій реєстрації>(*211). В цій цитаті

відчувається прихований натяк: <Надто багато заявок надходить, а

нас мало, тому строки розгляду затягуються>. Мабуть, це так. Але

це ні в якій мірі не виправдовує Держпатент України в занадто

тривалих строках розгляду заявок в цілому.

Закон про товарні знаки, як і інші Закони про промислову

власність, не позбавлений формальних підстав для відхилення,

відкликання чи визнаною відкликаною заявок. При цьому в За-

коні немає тлумачення, що варто розуміти під цими поняттями:

відкликана, визнана відкликаною, чи відхилена заявка. Які пра-

вові наслідки настають, коли заявка відхилена, відкликана чи виз-

нана відкликаною. Між тим, ці правові наслідки мають значення.

Заявка вважається відкликаною, тобто вважається, що сам заяв-

ник відкликав свою заявку на знак для товарів і послуг. Чи має він

право подати ту ж саму заявку вдруге, з яким пріоритетом (маєть-

ся на увазі національний пріоритет, тобто дата надходження заяв-

(**214) Див.: Бугаєв С. Налог на сообразительность. Всеукраинские ведомости 1996,

21 февраля.

-179-

ки до Держпатенту України), та інші наслідки. Все це відкриває

широкий простір для свавілля.

В цьому Законі вживаються ті ж самі терміни - заявка не

вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена (ст. 5 п.

6); заявка вважається відкликаною (ст. 8 п. 3); заявка відхилена

(ст. 10 п. 6); вважається відкликаною (ст. 10 л. 8). Проте, в самому

Законі зміст цих понять не розкривається, що, безумовно, може і

буде приводити до різного тлумачення цих понять.

Але мало того, що ці поняття не розкриті в Законі. Їх просто

багато в Законі. Вони часто встановлюють просто формальні підста-

ви для відхилення заявки, ставлять перешкоди на шляху проход-

ження заявки.

Викликає заперечення ст. 19 Закону, в якій йдеться про підстави

визначення свідоцтва недійсним. Серед цих підстав наведені такі:

невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової

охорони і наявність у свідоцтві елементів зображення знака та

переліку товарів, яких не було в поданій заявці.

Передусім, Закон не пояснює, хто має визнавати за цими підста-

вами свідоцтво недійсним. Ті юридичні факти, які стали підстава-

ми визнання свідоцтва недійсним, настали з вини працівників

Держпатенту. Адже вони мали перевірити заявку на відповідність

знака умовам надання правової охорони. Працівники Держпатен-

ту мали виявити елементи зображення знака та переліку товарів і

послуг, яких не було в заявці. Чи це працівники Держпатенту, чи

працівники науково-технічної експертизи, в даному разі особливо

значення не має, оскільки свідоцтво видає Держпатент і він, і ніхто

інший, не повинен нести відповідальність за його вірогідність.

Врешті-решт заявник платить гроші за проведення експертизи.

Мало того, що він оплатив неякісну роботу, на нього ще й покла-

дають відповідальність за свою вину. Це явно несправедливо.

П. 2 ст. 19 також сформульований не дуже чітко. Із нього не

зовсім ясно, про які мотиви заперечення проти видачі свідоцтва

йде мова. Чи цс ті мотиви, які викладені в п. 1, чи це можуть бути

й інші мотиви.

Не дивлячись на досить широкий перелік підстав для відмови

в реєстрації товарного знака, що міститься в Законі порівняно із

зарубіжною законотворчою практикою, він все ж не охоплює усіх

позначень чи символів, які не можуть бути зареєстровані в якості

товарного знака. Так, наприклад. Закон України <Про охорону

прав на знаки для товарів і послуг> не містить правил, відповідно

до яких не можуть бути зареєстровані в якості товарного знака

прапор ООН, емблеми, абревіатури і найменування міжнародних

урядових організацій, членами яких є країни-учасниці конвенції.

Проте, реєстрація дозволяється, якщо з точки зору Патентного

відомства емблеми, абревіатури або найменування, використання

яких передбачається:

- не створюють для громадськості ніякого зв'язку між орган-

ізацією і товарним знаком або

-180-

- не вводять громадськість в оману стосовно існування зв'яз-

ку між користувачем і організацією(*215).

П. 2 ст. 16 Закону також не охоплює всіх способів використан-

ня товарного знака. Він говорить лише про такий спосіб, як по-

значення товарів чи послуг, але не згадує про інші. Так, наприк-

лад, в практиці іноземних держав законодавство визначає викори-

стання товарного знака так:

- позначення знака на товарах або упаковці;

- пропозиція або виставлення товару для продажу, поставка

на ринок або зберігання з цією метою за умови позначення їх

знаком;

- імпорт і експорт товарів, маркірованих знаком;

- використання позначення в діловій документації або в рек-

ламі.

-181-

3. Зауваження до окремих статей

Передусім, звертає на себе увагу неоднозначність вживання

деяких понять. Зокрема, мається на увазі реєстрація знака чи реє-

страція свідоцтва на цей знак? Ці поняття вживаються неодноз-

начно. Так, в ст. 1 Закону про товарні знаки <Визначення> наво-

диться таке тлумачення: <Реєстр - Державний реєстр свідоцтв

України на знак для товарів і послуг>. Таке ж визначення наво-

диться і в Законі України <Про охорону прав на винаходи і ко-

рисні моделі>: <Реєстр - Державний реєстр патентів України на

винаходи або Державний реєстр патентів України на корисні мо-

делі>; в Законі України <Про охорону прав на промислові зразки>

- <Реєстр - Державний реєстр патентів України на промислові

зразки>.

В Законі України <Про охорону прав на сорти рослин> йдеть-

ся про два реєстри. Перший - просто Реєстр сортів рослин, дру-

гий - Державний реєстр сортів рослин. Але в обох реєстрах мова

йде про реєстр саме об'єктів правової охорони, а не про реєстр

правоохоронних документів. В Законі України <Про племінне тва-

ринництво> багато йдеться про облік, але нічого не згадується про

державний реєстр племінного тваринництва.

Проте, повернемося до Закону про товарні знаки. В тексті цього

Закону йдеться про реєстрацію знака, а не про реєстрацію свідоц-

тва на знак. Отже, маємо два поняття: <Державний реєстр свідоцтв

України на знаки для товарів і послуг> і <реєстрація знака> (ст. ст.

10.3, 10.10, ІІ, 12, ІЗ, 14, 7.4, 7.5).

Працівники Держпатенту України вживають поняття відпові-

дно до Закону (тлумачення): <Державний реєстр свідоцтв України

на знаки для товарів і послуг>(*216).

(**215) Див.: Дахно И. И. Патентно-лицензионная работа. Киев, <Блиц-информ>,

1996, с. 199.

(**216) Див.: Матвієнко К., Кістєрська С. Про ведення Держреєстру свідоцтв Украї-

ни на знаки для товарів і послуг. Закон і Бізнес, 1995, № 8, 22 лютого.

-181-

Маємо також і два види самих реєстрів - реєстри правоохо-

ронних документів і реєстри об'єктів промислової власності, зок-

рема нових сортів.

Така розбіжність в понятійному апараті в законодавстві не-

припустима.

П. 2 ст. 5 Закону наводить перелік позначень, які можуть бути

знаками для товарів і послуг. В ньому немає звукових знаків. Про-

те, законодавча практика інших країн до позначень відносить і

звукові сигнали, словосполучення чи музичні позивні. Так, на-

приклад, кожна радіостанція має свої звукові позивні, які відрізня-

ють її від інших. Тому видається доцільним визнати правову охо-

рону і на позначення послуг шляхом звукових сигналів.

Окремо постає питання про позначення буквами або цифра-

ми. В переліку позначень, що містяться в Законі, вони не згаду-

ються. Із статті заступника директора Науково-дослідного центру

патентної експертизи (НДЦПЕ) Держпатенту України Ніни Мо-

шинської можна зробити висновок, що такі позначення не можуть

визнаватися товарними знаками(*217). Вона пише: <Якщо знак є на-

бором цифр чи букв або просто геометричних фігур, то це може

сприйматися як кількісне позначення, кодове, сертифікаційне

тощо>. У цьому міркуванні, видається, є резон. Справді, такі по-

значення можуть приводити до плутанини, а товарний знак має

сприйматися однозначно, споживач не повинен розмірковувати

- це знак чи ні.

Невдало сформульований п. 1 ст. 7, який проголошує: <Особа,

яка бажає одержати свідоцтво, подає до Відомства заявку>. В цій

же статті визначаються вимоги до заявки. Але викликає певний

сумнів занадто широкий простір для заявників. Можливо, все ж в

певній мірі треба обмежити право на одержання свідоцтва на то-

варний знак. Закон таких обмежень не містить. П. 5 ст. 5 надає

право на одержання свідоцтва будь-якій особі, об'єднанню осіб

або їх правонаступникам. П. 1 ст. 7 також проголошує повну сво-

боду на одержання свідоцтва. Але ж може заявник навмисне подає

заявку на одержання свідоцтва, аби перешкодити своєму конку-

ренту, використати знак в недобрих цілях, з іншими зловмисними

намірами. Видається, що право на одержання свідоцтва на знак

можна було б зумовити фактом реального заняття підприємниць-

кою діяльністю. Простіше сказати, право на одержання свідоцтва

на товарний знак повинен мати той, хто доведе його необхідність

у своїй діяльності.

П. 7 ст. 10 ще раз нагадує, експертиза заявки по суті може буде

проведена лише за умови, що документ про сплату збору за по-

дання заявки оформлено правильно. Але в Законі ніде не гово-

риться, що означає <документ оформлено правильно> чи <доку-

мент оформлено неправильно>.

(**217) Див.: Мошинська Н. Як одержати свідоцтво на знак для товарів і послуг.

Закон і Бізнес. 1995, № 20, 17 травня.

-182-

Викликає певний сумнів редакція п. 6 ст. 16 Закону. Вона про-

голошує: <Договір про передачу права власності на знак та ліцен-

зійний договір вважається дійсним, якщо вони складені в пись-

мовій формі і підписані сторонами. Зазначені договори набира-

ють чинності стосовно будь-якої іншої особи лише після їх

реєстрації у Відомстві>.

Вказівка в першій частині цієї норми про необхідність скла-

дання договору в письмовій формі зовсім недоцільна, оскільки є

загальна вимога до такого роду договорів про їх обов'язкову пись-

мову форму. Це договори досить складні і усна форма тут абсо-

лютно неприпустима. Дещо наївно звучить припис, за яким такі

договори мають бути підписані сторонами. Це настільки очевид-

но, що спеціально передбачати в Законі норму про що вимогу

просто недоцільно. Адже будь-який договір, не підписаний од-

нією із сторін, не набуває чинності.

Що стосується другої частини цього пункту, то погоджуючись

із за значеним приписом в цілому, варто було б визначити, які ж

правові наслідки наступають, якщо такий договір не буде зареєст-

рований в Держпатенті, чи має чинність такий договір чи ні. Отже,

постає питання, яка із сторін зобов'язана зареєструвати такий до-

говір і, отже, сплатити збір за його реєстрацію. Без визначення

зазначених обов'язків реєстрація може повиснути в повітрі.

Істотним недоліком Закону про товарні знаки слід визнати

відсутність в ньому норм про те, які дії визнаються порушенням

прав власності на свідоцтво на знак для товарів і послуг. В Законі

є лише загальна норма (ст. 20), яка в п. 1 визначає, що <будь-яке

посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16

цього Закону, вважається порушенням прав власника свідоцтва,

що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодав-

ством України>.

Вище уже зазначалось, що ця загальна норма не охоплює со-

бою усіх можливих способів порушення прав власника свідоцтва.

Тут видається доцільним доповнити сказане раніше. В законодавстві

про товарні знаки зарубіжних країн порушення прав власника

свідоцтва розуміється дещо ширше. Так, наприклад, в законодавстві

Великобританії порушенням прав на зареєстрований товарний знак

визнається в торговій діяльності використання ідентичного по-

значення або позначення, здатного ввести в оману споживача. Але

що ще більш цікаво, це те, що порушенням вважається викорис-

тання ідентичного або дуже схожого позначення не тільки стосов-

но ідентичних або подібних товарів і послуг, але й використання

позначення, подібного або ідентичного товарному знаку, що зас-

тосовується для неідентичних або для неподібних товарів і послуг,

якщо останній із названих товарів чи послуг користується попи-

том, а використання позначення створює безпідставні переваги

над товарним знаком або буде шкодити товарному знаку(*218).

(**218) Див.: Дахно И. И. Патентно-лицензионная работа, с. 199.

-183-

В зарубіжній законодавчій практиці порушенням визнається

використання зареєстрованого товарного знака, якщо особа, що

його використовує, знала або мала підстави для припущення, що

застосування знака є порушенням прав власника свідоцтва.

Наведені норми не були б зайвими в законодавстві України

про товарні знаки. Норми Закону України <Про охорону прав на

знаки для товарів і послуг> викладені занадто стисло і не розкри-

вають сутності порушення прав власника свідоцтва. Тому було б

бажано відповідні норми уточнити і доповнити. Адже такі пору-

шення прав власника свідоцтва можуть мати місце І в межах Ук-

раїни.

Стосовно захисту прав власника свідоцтва на знаки для то-

варів і послуг, то варто висловити побажання, щоб в законодавстві

про товарні знаки було застереження щодо чинності права на знак.

Не може вважатися порушенням прав на товарний знак його не-

санкціоноване використання до дати публікації про його реєстра-

цію. З таким застереженням не можна не погодитися. Відповідно

до цього не може порушуватися ніяка справа в суді про порушен-

ня прав на товарний знак до його фактичної реєстрації.

Звичайно, щодо Закону України <Про охорону прав на знаки

для товарів і послуг> можна зробити ще багато істотних і окремих

зауважень. Але справа не в тому, аби знайти ці окремі недоліки.

Закон уже працює в інтересах України. Його застосування вия-

вить ще й інші недоліки. Їх необхідно узагальнювати, проаналізу-

вати і зробити відповідні висновки, дати їм належну оцінку і роз-

робити заходи по їх усуненню.

На сучасному етапі законодавчої діяльності у сфері правової

охорони промислової власності постає питання про подальше удос-

коналення цього законодавства. Саме з цією метою провадиться

цей аналіз законодавства про інтелектуальну власність.

Зрозуміло, що не всі міркування, оцінки і пропозиції, вислов-

лені в цій роботі, є безспірними. Але висловлені міркування, мож-

ливо, зможуть в певній мірі сприяти удосконаленню в цілому добро-

го Закону України <Про охорону прав на знаки для товарів і по-

слуг>.

-184-

Глава ІХ. ПРАВО НА НАЙМЕНУВАННЯ

МІСЦЯ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ

Право на найменування місця походження товару - це новий

цивільно-правовий інститут, який в Україні ще тільки складається.

До цього часу такого інституту ні радянське цивільне законо-

давство, ні українське не знало. В Основах цивільного Законодав-

ства Союзу РСР і республік від 31 травня 1991 р.(*219) про цей інсти-

тут ще не згадується. Але вже в Законі Російської Федерації <Про

товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місця поход-

ження товару> від 23 вересня 1992 р.(*220) він виступає як сформова-

ний цивільно-правовий інститут. Треба сказати, що в країнах з

розвинутою ринковою економікою цей інститут відомий уже дав-

но. Він згадується в Паризькій конвенції про охорону промисло-

вої власності від 20 березня 1883 р.(*221). Конвенція, зокрема, прого-

лошує, що вказівка на походження або найменування місця по-

ходження товару відноситься до об'єктів промислової власності і

підпадає під дію Паризької конвенції (ст. 1). Ст. 10 Конвенції про-

голошує, що в разі прямого чи побічного використання непра-

вильного зазначення походження виробу або особи виробника,

фабриканта чи комерсанта є правопорушенням, яке тягне за со-

бою відповідальність за цивільним законодавством. Якщо при ви-

роблені чи виробництві товару або торгівлі ним буде неправильно

зазначено місце походження, чи місцевості, де знаходиться цей

пункт, або неправильно вказано країну чи країну, де застосовуєть-

ся неправдива вказівка про походження, це визнається порушен-

ням прав фізичної чи юридичної особи, які є виробниками чи

комерсантами цього товару.

Зміст цих статей Паризької конвенції про охорону промисло-

вої власності наведено для того, щоб підкреслити вагу наймену-

вання місця походження товару в умовах ринкових відносин ще

наприкінці минулого століття. Протягом цього століття значення і

роль права на найменування місця походження товару не тільки

не знизилась, а навпаки, ще більше зросла. Свідченням цього є

розробка і прийняття законодавства про місце походження товару

в країнах СНД, де до цього часу його ніколи не було(*222). Не було

такого законодавства і в Україні.

(**219) Див.: Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета

СССР, 1991, № 26. ст. 733.

(**220) Див.: Сборник официальных документов по охране объектов промышлен-

ной собственности в Российской Федерации. Киев, 1993, с. 30.

(**221) Див.: Богуславский М. М. Патентные вопросы в международных отношени-

ях. М., 1962, с. 283.

(**222) Див.: Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. М., 1995.

-185-

Розробка і прийняття зазначеного законодавства - це не да-

нина моді ринкових відносин. Це гостра потреба нашого часу.

Справа в тому, що на якісні характеристики, крім технічного рівня,

технології, якості матеріалів, впливають ще й інші фактори, які

часто не залежать навіть від технічного рівня виробництва чи будь-

яких інших умов вироблення товару. Такими додатковими факто-

рами, що зумовлюють в значній мірі якісні та інші характеристи-

ки товару, можуть бути певні властивості того чи іншого географ-

ічного району. Це можуть бути різноманітні фактори - вода,

повітря, грунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови. Наприк-

лад, певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується

тільки в такій-то місцевості, на виробництво пива впливають ряд

властивостей саме даного географічного району - вода, ячмінь,

хміль тощо. Тканини даного сорту можуть бути вироблені тільки

із вовни овець певної породи, що вирощується в такій-то місце-

вості.

Це природні фактори географічного району, які можуть зу-

мовлювати певні якісні показники виготовленого товару, наприк-

лад мінеральної води тощо. Але на якісні характеристики товару

можуть впливати люди - виробники цього товару: наприклад, гу-

цульські киптарики, мабуть, ніхто краще не зробить, як самі гуцу-

ли. Виробництвом оптичних приладів прославив себе київський

завод <Арсенал>, миколаївські та херсонські суднобудівники ко-

ристуються високим авторитетом у світі. Таких прикладів можна

навести багато, коли саме майстерність, професіоналізм виробни-

ка, технічний рівень виробництва зумовлюють більший попит то-

вару на ринку і, отже, його конкурентоздатність на ринку.

Можливий ще й третій напрям впливу на конкурентоздатність

товару - це поєднання географічного фактору з людським. Уміле

використання спеціалістами високого класу, фахівцями переваг,

властивостей та інших якостей даного місцевого району істотно

підвищує його конкурентоспроможність, значно підвищується

ефективність виготовленого товару, зростає попит на нього, ши-

риться чутка про особливі властивості товару, виробленого в тому

чи іншому певному географічному районі. Наприклад, з виногра-

ду, що має особливі властивості, винороби високого класу вироб-

ляють вино, яке користується великим попитом на ринку. Зрозу-

міло, що некваліфікований спеціаліст навіть з хорошого виногра-

ду не зможе зробити добре вино. Таке поєднання місцевого фактору

з людським дає високий ефект, підвищує конкурентоспроможність

товару.

Таким чином, на ринку складається певна оцінка товару, ви-

робленого в певному географічному об'єкті, та ще й в поєднанні з

людським фактором. Зростає значення найменування місця по-

ходження товару, виникає необхідність його правового регулю-

вання.

В умовах переходу України до ринкових відносин постає по-

треба впровадити цей інститут і в нашому цивільному законодавстві.

-186-

Власного досвіду в розробці такого законодавства України не має.

Але є досвід зарубіжних країн, в тому числі і Російської Федерації,

який має бути використаний. Тим більше, що в зарубіжній зако-

нодавчій практиці виробилися уже певні стереотипи, якими мож-

на скористатися при розробці власного законодавства України.

Це має особливе значення саме тепер, коли в Україні провадяться

активні кодифікаційні роботи.

Видається доцільним взяти за основу Закон Російської Феде-

рації <Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування

місця походження товару>. Це пояснюється тим, що рівень рин-

кових відносин в Російській Федерації і в Україні приблизно од-

наковий, тому і рівень правового регулювання цих відносин має

також бути приблизно однаковим.

При цьому слід мати на увазі особливість права на наймену-

вання місця походження товару. Вона полягає в тому, що право на

найменування місця походження товару не носить виключного

характеру, тобто право на найменування місця походження товару

не є монопольним. Найменування місця походження товару може

належати кільком користувачам одночасно. Ця своєрідна особ-

ливість покладає певний відбиток на інститут в цілому.

Безумовно, правова охорона найменування місця походження

товару може здійснюватися нормами, викладеними в окремому

законі, чи у відповідному розділі Цивільного кодексу України, чи

в будь-якому іншому законодавчому акті. Це принципового зна-

чення не має.

В такому акті (далі - Закон) має бути дано визначення понят-

тя місця походження товару. В ньому повинні бути визначені його

основні правові ознаки. По-перше, найменування місця поход-

ження товару є назва країни, населеного пункту, місцевості чи

будь-якого іншого географічного об'єкту. Це може бути історична

назва географічного об'єкту.

Законодавства зарубіжних країн, як правило, містять певні об-

меження щодо найменування місця походження товару. Так, не

визнаються місцем походження товару позначення, які хоча і є

або містять назву географічного об'єкту, проте увійшли в загаль-

новживаний обіг як позначення товару певного виду, не пов'яза-

ного з місцем його вироблення.

По-друге, однією із необхідних ознак такого визначення має

бути вимога, що найменування місця походження товару викори-

стовується для позначення певного роду товарів, які виробляють-

ся в даному географічному об'єкті, тобто в конкретно визначеній

місцевості.

По-третє, позначення вказує на особливі властивості товару,

якого не мають товари такого роду, що виробляються в іншій місце-

вості, іншому географічному об'єкті.

По-четверте, ці особливі властивості товару зумовлені саме

природними або людськими факторами даного географічного об-

'єкту або природними і людськими факторами одночасно.

-187-

Тільки у своїй сукупності ці правові ознаки географічного

об'єкту дають йому найменування місця походження товару, яке здат-

не до реєстрації.

Найменування місця походження товару набуває значення лише

за умови його державної реєстрації в установленому чинним зако-

нодавством порядку або в силу міжнародних договорів держави.

Заявником на реєстрацію найменування місця походження

товару в принципі може бути будь-яка юридична чи фізична осо-

ба, яка має намір виробляти товар з характерними для даного гео-

графічного об'єкту властивостями або вже виробляє зазначений

товар. Проте, слід мати на увазі ту особливість цього інституту,

що право на використання найменування походження товару не є

монопольним, тобто воно не є виключеним правом. Це означає,

шо одне і те ж найменування місця походження товару може бути

зареєстровано на ім'я кількох заявників-користувачів цим найме-

нуванням.

Особа, яка зареєструвала на своє ім'я найменування місця по-

ходження товару, одержує право на його використання, якщо ви-

роблюваний нею товар відповідає вимогам, викладеними в заявці

на реєстрацію.

Проте, для користування найменуванням місця походження

товару не обов'язково усім користувачам його реєструвати, дос-

татньо однієї реєстрації на ім'я будь-якої фізичної чи юридичної

особи.

Право користування цим найменування місця походження

товару на підставі державної реєстрації може бути надано будь-

якій фізичній чи юридичній особі. Але таке право може бути на-

дано за однієї неодмінної умови - виробник товару знаходиться в

тому ж географічному об'єкті і виробляє товар з тими ж властиво-

стями, які визначені у свідоцтві про реєстрацію найменування місця

походження товару.

Безумовно, в Законі про найменування місця походження то-

вару має бути чітко визначено порядок і вимоги до заявки на його

реєстрацію, склад заявки та інші умови, які визначаються Зако-

ном. Заявка має бути піддана відповідній експертизі, порядок про-

ведення якої також має бути визначений в законі. Коротше кажу-

чи, в законі має бути передбачена процедура розгляду заявки у

Відомстві, якому буде доручено їх розгляд.

Якщо в результаті експертизи заявки на реєстрацію наймену-

вання місця походження товару буде встановлено, шо заявлене

найменування відповідає вимогам закону і охороноздатності, то

на підставі результатів експертизи приймається рішення про ви-

дачу свідоцтва на право використання найменуванням місця по-

ходження товару. На підставі цього рішення провадиться його реє-

страція в Державному реєстрі найменувань місця походження то-

вару держави, а на підставі реєстрації видається свідоцтво на право

користування найменуванням місця походження товарів.

-188-

Свідоцтво на право використання найменування місця поход-

ження товару надає його володарю певні права і накладає на нього

певні обов'язки. Основним правом, що надається свідоцтвом, є

право на користування найменуванням місця походження товару.

Використанням найменування місця походження товару прий-

нято вважати застосування на товарах, для яких воно зареєстрова-

но, а також на його упаковці; застосування в рекламі, проспектах,

рахунках та іншій діловій документації, друкованих виданнях,

офіційних бланках, вивісках, а також при демонстрації товару на

виставках і ярмарках, які проводяться на території держави.

Як уже підкреслювалось, право на користування найменуван-

ням місця походження товару не є виключним і тому володар

свідоцтва на нього не має права видавати ліцензії на використан-

ня цього найменування іншим особам. Цим іншим особам можна

просто одержати свідоцтво на право користування цим же найме-

нуванням місця походження товару.

В законодавстві зарубіжних країн передбачається право юри-

дичних і фізичних осіб, які здійснюють посередницьку діяльність,

використовувати свій товарний знак разом з найменуванням місця

походження товару на підставі договору.

Для більш ефективної правової охорони свого права на кори-

стування найменуванням місця походження товару володар свідоц-

тва має право проставляти поряд з найменуванням місця поход-

ження товару попереджувальне маркірування. Воно має застеріга-

ти про те, що використовуване найменування місця походження

товару, зареєстроване в установленому порядку.

Закон Російської Федерації <Про товарні знаки, знаки обслу-

говування та найменування місця походження товару> встановив

правило, за яким реєстрація найменування місця походження то-

вару діє безстроково. Проте в більшості країн строк чинності свідоц-

тва обмежений, як правило, десятьма роками. Але в законодавстві

багатьох країн міститься правило, за яким володар свідоцтва може

клопотати про подовження його чинності. Кількість разів подо-

вження строку чинності свідоцтва не обмежується. Проте, чинність

свідоцтва може бути подовжена лише за умови, що володар свідоц-

тва знаходиться в тому самому географічному об'єкті і виробляє

товар із зазначеними у свідоцтві властивостями. В законі має бути

встановлений порядок і умови походження чинності свідоцтва.

Володар свідоцтва на право користування найменуванням місця

походження товару повинен мати право реєструвати дане найме-

нування в зарубіжних країнах. В законі повинні бути визначені

умови і порядок реєстрації найменування місця походження това-

ру в зарубіжних країнах. Зарубіжна реєстрація найменування місця

походження товару є не тільки засобом його правової охорони,

але й своєрідною формою реклами товару.

В Законі мають бути передбачені підстави припинення право-

вої охорони найменування місця походження товару. Такими

підставами можуть бути встановлені:

-189-

- передусім реєстрація найменування місця походження то-

вару може бути визнана недійсною за скаргою будь-якої особи,

якщо вона була здійснена з порушенням вимог чинного законо-

давства;

- у зв'язку із зникненням характерних для даного географіч-

ного об'єкту умов і неможливістю виробництва товарів з зазначе-

ними в Реєстрі властивостями;

- дія реєстрації найменування місця походження товару на

ім'я іноземної юридичної або фізичної особи, крім зазначених

підстав, може припинитися також у зв'язку з утратою ними права

на дане найменування місця походження товару в країні поход-

ження товару.

Чинність реєстрації найменування місця походження товару

має припинятись з моменту публікації рішення Відомства про це

в бюлетені.

Крім зазначених підстав припинення чинності реєстрації, в

Законі мають бути визначені підстави припинення чинності свідоц-

тва. Такими підставами можуть бути:

- втрата товаром особливих властивостей, зазначених в Реєстрі

стосовно даного найменування місця походження товару;

- анулювання реєстрації найменування місця походження то-

вару;

- ліквідація юридичної особи - володаря свідоцтва;

- заява володаря свідоцтва, поданого до Відомства.

Зрозуміло, що в разі припинення чинності реєстрації місця

походження товару припиняється також і чинність свідоцтва на

право його використання. Адже зникає підстави права на викори-

стання найменування місця походження товару.

Безумовно, в Законі можуть бути передбачені й інші підстави

припинення чинності як самої реєстрації найменування місця по-

ходження товару, так і права на його використання.

Раз найменування місця походження товару набуває правово-

го захисту, то в Законі має бути передбачений захист цього права

в разі його порушення.

Володар свідоцтва має право забороняти використання най-

менування місця походження товару особами, що не мають свідоц-

тва на право його використання. Якщо свідоцтво на право вико-

ристання найменування місця походження товару мають кілька

осіб, то всі вони мають право забороняти його використання інши-

ми особами.

Порушенням права на використання найменування місця по-

ходження товару повинно визнаватися також і таке використання,

коли неправомірно позначається дійсне місце походження товару

або найменування використовується з такими висловами, як <рід>,

<тип>, <імітація> і тому подібними. Порушенням має визнаватися

також використання подібного позначення для однорідних товарів,

що здатне ввести в оману споживача стосовно місця походження і

особливих властивостей товару.

-190-

Крім заборони неправомірного використання найменування

місця походження товару, володар свідоцтва повинен мати право

вимагати від порушника:

- припинити його використання, а також відшкодувати усім

потерпілим завдану шкоду в повному обсязі:

- опублікувати судове рішення про визнання неправомірним

використання найменування місця походження товару іншими

особами з метою відновлення ділової репутації потерпілих;

- усунення з товару або його упаковки незаконно використа-

ного найменування місця походження товару або позначення, под-

ібного йому, або знищення виготовлених зображень найменуван-

ня місця походження товару чи позначення, подібного йому.

Всі спори, пов'язані з використанням найменування місця по-

ходження товару, мають розв'язуватися судом.

-191-