61. Президентство л.Кучми. Оцінки цього періоду в сучасній політичній літературі.

Перемога Леоніда Даниловича Кучми на президентських виборах 1994 р. не виглядає несподіванкою: він просто реалізував набуті навики — зібрав сильну команду, розробив «техплан», послідовно провів його у життя. І почав виводити Україну із страшного інфляційного шоку 1992—1993 рр., піднiмати «лежачу» економіку.саме його зусиллями вдалося відвернути набагато гірші варіанти розвитку подій, зокрема фінансово-економічний обвал на кшталт російського або ж «чеченізацію» чи «балканізацію», тобто громадянське протистояння і кровопролиття. Активна зовнішньополітична та зовнішньо-економічна діяльність дозволила вирішити такі нагальні проблеми, як уладнання територіальних претензій Румунії, підписання і ратифікація Великого російсько-українського договору й угоди по Чорноморському флоту. Україна отримує вкрай потрібні енергоносії. За безпосередньої участі Л.Кучми здiйснилася інтеграція України до європейських і світових структур: відбувся вступ до Ради Європи, укладено угоди з Євросоюзом та іншими міжнародними об’єднаннями.

У внутрішній політиці Леонід Кучма відзначається обережною послідовністю і передбачуваністю. Його зусиллями врегульовано надзвичайно складну проблему кримського сепаратизму. Завдяки ініціативі Президента держави Верховна Рада України 28 червня 1996 р. ухвалила довгоочікувану Конституцію України. Врятовано стратегічно важливу для України аерокосмічну галузь, яскравими успіхами якої останніх років стали проекти «Морський старт» і «Глобал Стар». Утримується стабільність національної валюти. Завершується приватизація, розвиваються реальні елементи ринкової економіки — вільні економічні зони. Зміцнено підмурок відродження й оновлення вітчизняного виробництва.

Ще на початку свого президентства Леонід Кучма окреслив основні напрямки розвитку України в доповіді «Курсом ринкових реформ» і з того часу не відступав від них ані словом, ані ділом. Він прагне виходу українського народу на шлях світового цивілізованого розвитку і протистоїть спробам повернення країни до часів тоталітарного минулого. Президент переконаний: «Добром, порядністю і рішучістю дій на обраному шляху ми збудуємо кращу Україну».

Цей період оцінюють так: одні кажуть, що про це десятиріччя залишилися два записи – про колосальну деградацію країни і про прийняття Конституції, а все інше було за межею того, що зацікавить людей майбутнього. Інші дають протилежну оцінку, що цей період був періодом збереження миру і злагоди, президентство Л.Кучми допустило конфронтації в суспільстві, яка призвела до складних наслідків. Україна подолала важку економічну кризу, страшну інфляцію. Це відбулося завдяки послідовній політиці держави і особисто Президента Кучми.

62. Політична боротьба в Україні під час президентських виборів восени 2004 р. Обрання в.Ющенка президентом України (грудень 2004 р.).

Вибори Президента України 2004 р., як і перед­бачалося, стали переломними в історії України. Ще задовго до офіційного початку передвиборчої кам­панії всі політичні сили країни, як урядові, так і опозиційні, стали готуватися до них. Тривалий час незрозумілою залишалася позиція Президента України Л. Кучми. Конституційний Суд України визнав, що згідно з Конституцією України (1996 р.) він перебуває при владі лише перший термін, хоча фактично залишається при владі вже два терміни. Зрештою Л. Кучма відмовився від участі у виборах 2004 р. Кандидатом від влади став діючий Прем'єр-міністр України В. Янукович.

Однією з особливостей передвиборчої кампанії стала велика кількість кандидатів у Президенти України — більше двадцяти. Проте головна перед­виборча боротьба точилася між двома кандидата­ми: В. Януковичем і В. Ющенком.

31 жовтня 2004 р. відбулися президентські ви­бори. У результаті голосування голоси виборців розподілилися таким чином: В. Ющенко — 39,26 % голосів, В. Янукович — 39,11 %, О. Мороз — 5,82 %, П. Симоненко — 4,97%, Н. Вітренко — 1,53%, А. Кінах — 0,93 %. Решта кандидатів набрали мен­ше 1 % голосів кожен.

Такий розподіл голосів не виявив переможця, який мав би набрати більше 50 %. Другий тур ви­борів було призначено на 21 листопада 2004 р. Ос­новними політичними суперниками в цьому турі, як і в першому, були В. Ющенко і В. Янукович.

За результатами другого туру виборів ЦВК ого­лосило переможцем у виборах В. Януковича. Проте екзитполи засвідчували перемогу В. Ющенка, звинувачуючи кандидата від влади у фальсифікаціях і махінаціях. Унаслідок цього 21 листопада опо­зиція зібралася на мітинг на центральній площі Києва — майдані Незалежності. Наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і дістала назву «Пома­ранчева революція».

На вимогу частини депутатів відбулося поза­чергове засідання Верховної Ради України, щоб обговорити ситуацію, яка склалася, і прийняти відповідне рішення. Проте, проурядові фракції і комуністи відмовилися взяти в ньому участь. На цьому засіданні В. Ющенко як політичний акт прийняв присягу Президента України.

27 листопада відбулося засідання Верховної Ра­ди України, на якому було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, визнано факт фальсифікації виборів та фактично анульовано рішення ЦВК. Парламент висловив недовіру ЦВК і назвав неприпустимим застосування сили проти учасни­ків акції громадської непокори.

Для розв'язання складної ситуації до Україні: з посередницькою місією прибули представник:: Польщі, Литви, Росії, ОБСЄ та ЄС. Зрештою за допомогою міжнародних посередників сторони кон­флікту (Президент України Л. Кучма і кандидати у Президенти України В. Ющенко і В. Янукович) виробили формулу політичного врегулювання кризи. Але все залежало від рішення Верховно­го Суду України, який 29 листопада приступив до розгляду скарги, поданої довіреними особами В. Ющенка про визнання незаконними дій ЦВК щодо оголошення переможця другого туру виб­орів і відміну відповідної постанови про його під­сумки.

З грудня 2004 р. Верховний Суд України виз­нав недійсними результати другого туру прези­дентських виборів, оголошених ЦВК 26 листопада 2004 р., і призначив на 26 грудня 2004 р. переголосування.

7 грудня Л. Кучма підписав Указ про відпуст­ку В. Януковича на період передвиборчої кампанії і призначив М. Азарова виконуючим обов'язки Прем'єр-міністра України.

Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за В. Ющенка проголосувало 51,99 % виборців, які взяли участь у голосуванні, за В. Яну­ковича — 44,21 %. Інавгурація нового Президен­та України В. Ющенка відбулася 23 січня 2005 р.

Прем'єр-міністром України було обрано Юлію Тимошенко.

63. Зміни до Конституції України в грудні 2004 р. Трансформація політичної системи від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської. Вплив цього чинника на подальший розвиток політичних процесів в Україні.

Прийняття змін до Конституції України в грудні 2004 р. проходило у вкрай напруженій політичній обстановці. 8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила закони про внесення змін до Конституції та про внесення змін до закону про вибори Президента (дозволили провести переголосування 2-го туру виборів Президента). Того ж дня Президент України Леонід Кучма підписав ці документи.

Закон про зміни до Конституції передбачає перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років.

Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями закону, він мав набрати чинності з 1 вересня 1995 року в разі, якби на той час були ухвалені зміни до Конституції стосовно реформування системи місцевого самоврядування. Позаяк до 1 січня 1996 року ці зміни не були ухвалені, то (згідно з прикінцевими та перехідними положеннями) закон набув чинності самостійно з 1 січня 1996 року.