31.Політика русифікації України в 60-х-80-хрр Наслідки цього процесу для української нації.

Русифікація — сукупність дій та умов, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної переваги в Україні або інших країнах, за допомогою переходу чи переводу осіб неросійської національності на російську мову й російську культуру та їхньої дальшої асиміляції. Русифікацію зумовила державна політика російських режимів — спочатку царського, а згодом радянського, та обставини, що в них перебували внаслідок своєї приналежності до Російської Імперії чи Радянського Союзу неросійські народи.

Головною метою русифікації є створення єдиного так званого радянського народу з російською мовою й культурою. Ініціаторами й пропагаторами русифікаці в УРСР стають також партійні й радянські діячі українського роду.

Процес русифікації охопив усі без винятку сторони духовного життя українського народу, став на перепоні подальшого розвитку науки, літератури і мистецтва, визначив зміст і спрямування засобів масової інформації, відповідним чином відбився на релігійних процесах.

23 січня 1960 р. – доповідна записка до ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР “Про заходи по поліпшенню викладання російської мови у школах УРСР”.

Негативні процеси виразно спостерігалися у видавничій справі. Протягом 60— 80-х рр. простежується стійка тенденція до зменшення кількості україномовних видань та їх тиражів. Своє національне обличчя поступово втрачав український театр. Молодь була позбавлена можливості ознайомитися з кращими зразками української літератури.

Переважно російськомовним ставало кіновиробництво. Після незаслуженої критики стрічок "Тіні забутих предків" (1965) С.Параджанова, "Джерело для спраглих" (1965), "Білий птах з чорною ознакою" (1972) Ю. Ільєнка та деяких інших, кінематографісти з винятковою обережністю бралися за українську тематику, за озвучення фільмів українською мовою.

З одного боку, посилювався наступ партійного апарату, його ідеології, з іншого -зростала національна самосвідомість. Виникли проблеми і в розвитку мистецтва. Проте на сцені були суворо заборонені п'єси, які викривали недоліки існуючого ладу. Український театр дедалі більше втрачав національну особливість. З нього за роки застою майже зовсім було витіснено українську мову. Втім, стало помітним зникнення інтересу до національної музики. В образотворчому мистецтві того часу надто багато місця займали образ В. Леніна, теми народу-творця. Твори художників-новаторів просто знищувались. У 70-х роках схвалення глядачів дістали такі визначні твори вітчизняної кінематографії, як "У бій ідуть тільки "старики"", "Ати-бати, йшли солдати..." Водночас С. Параджанов, Ю. Іллєнко, І. Мико-лайчук зазнали гонінь. Вкрай негативно партійна номенклатура сприйняла фільм "Білий птах з чорною ознакою" Ю. Іллєнка

32.Концепція «перебудови» в срср і Україна

Березень 1985 р. – прихід до влади М.С.Горбачова, який розпочав процес «перебудови». «Перебудова» – політичний курс КПРС, спрямований на оздоровлення суспільно-політичної, економічної і ідеологічної сфер життя.

Основні етапи перебудови:

І етап (1985 – 1988 рр.) – період розробки концепції перебудови, здійснення перших економічних реформ, визрівання політичного курсу перебудови: квітень 1985 р. – програма прискорення соціально-економічного розвитку країни; червень 1987 р. – реформа М.Рижкова та Л.Абалкіна (запровадження принципу трьох «С» - самостійність, самоокупність, самофінансування); перебування перебудовчих процесів під контролем радянської номенклатури; початок політичних реформ. Але замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку розпочалося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми, відбувся сплеск інфляції. У березні 1985 p., коли криза радянського суспільства сягнула апогею, до влади прийшов М. Горбачов. Поштовх до виходу з глибокої кризи дала перебудова, курс на яку М. Горбачов проголосив у виступі на квітневому пленумі ЦК КПРС (1985 p.). Задумані реформи були не чіткі. Вони починалися під гаслами "Гласність!", "Прискорення!", "Перебудова!". Завдання гласності полягало передусім у тому, щоб відкрити людям усе, що раніше від них приховувалося, і визнати кризу всієї системи. Гасло "Прискорення!" закликало до підвищення темпів економічного і суспільного розвитку. Гасло "Перебудова!" означало курс на реформування радянського суспільства в цілому.

Ситуація в народному господарстві продовжувала погіршуватися,зменшились обсяги сільськогосподарського виробництва,приріст промислового виробництва дорівнював нулю. розладнання економічних відносин. І державний, і приватний сектори економіки прагнули отримувати максимальний прибуток не завдяки ефективності та якості, а за рахунок підвищення цін. Усе це врешті-решт призвело до цілковитого ігнорування інтересів споживача, до стрімкого падіння життєвого рівня радянських людей. Щодо внутрішньої політики "перебудова" вважала пріоритетною не економічну, а політичну реформу. Суть її полягала у поступовому переході влади від партійного апарату до державних органів, які мали обиратися парламентським шляхом.

ІІ етап (1988 – 1991 рр.) – період активних політичних перетворень, курс на перехід до регульованої ринкової економіки: червень 1988 р. – ХІХ партійна конференція ухвалила рішення про кардинальне реформування політичної системи, взято курс на гласність, яка виявилася у поверненні із забуття історичних фактів, оприлюдненні інформації про події, які приховувалися, публікації заборонених творів радянських і зарубіжних авторів, було прийнято проект конституційної реформи ( двоступенева представницька система -з'їзд народних депутатів СРСР і Верховна Рада СРСР, яка обиралася з депутатів з'їзду); 1990 р. – перші демократичні вибори до Верховної Ради; погіршення економічної ситуації; неспроможність союзних структур здійснювати ефективне управління економікою республіки; червень 1990 р. – прийняття Верховною Радою СРСР програми переходу до регульованої ринкової економіки, яка з самого початку виявилася нежиттєздатною. Але безсистемна перебудова призвела до розвалу народного господарства, зростання інфляції, розбалансованості економіки.

Перші вільні вибори народних депутатів СРСР у березні 1989 р. виявили багато нових політичних лідерів, сприяли прискоренню політизації радянських людей. Виникають так звані неформальні групи та об'єднання. Політично активне населення об'єднується у народні фронти та рухи. У більшості радянських республік починається процес відновлення незалежності. Стало очевидним, що центральна влада не в змозі стримати процес розпаду Радянського Союзу. Найпомітніші зміни відбулись у зовнішній політиці. Радянське керівництво припинило інтервенцію в Афганістані: виведення радянських військ почалося 15 травня 1988 р. і завершилося 15 лютого 1989 р. За офіційними даними у цій війні загинуло понад 13 тис. солдатів і офіцерів, 87 тис. було поранено. Восени 1990 р. почався останній етап кризи тоталітаризму, адміністративно-командної системи. Розпочавшись ще за часів "перебудови", попри використання демократичних гасел на кшталт "нове політичне мислення", "демократизація", "гласність", криза поглибилася і через рік закінчилася розпадом Радянського Союзу. Радянська система зазнала краху