65.Пропорційна виборча система.

пропорційна (Італія, Австрія, Фінляндія, Швейцарія, Норвегія, Бельгія, Австралія)

• в ос-ві - принцип пропорц.предс-ва політ.об’єднань, які беруть участь у виборах, кожна полі.партія, чи об’єд-ня, які беруть участь у виборах отримують к-сть мандатів, пропорційну к-сті поданих за них голосів, якщо партійний список збере голоси, необхідні лише для одного місця, то перемагає кандидат по списку, який стоїть на першому місці, частіше всього це буде партійний лідер;

• з метою виключення можл-сті засилля парл-нту політ.партіями, які відображають інтереси незначної к-сті виборців введено пр-ло «виборчого бар’єру», відповідно до якого встановлюється мінімум голосів, які необхідно набрати партією, щоб вона була представлена в парл-нті (в Турції – 10%, в Нім. – 5% голосів виборців, в Італії – 4%, Іспанії – 3%, Ізраїлі – 1%), це пр-ло вигідне крупним, добре організованим партіям.

• в цій с-мі використовується метод виборчої квоти – це найменша к-сть голосів, необх.для одного кандидата, для її вирахування число виборців розділяється на к-сть місць у парл-нті і таким чином вираховується к-сть голосів, необхідних для одного кандидата, (але тут формується залишок, який розприділяється відповідно до додаткових правил), потім к-сть голосів, які набрала партія ділиться на виборчу квоту і таким чином вираховується к-сть місць у парл-нті, отримана тою чи ін.політ.силою.;

• нерозприділені в парл-нті місця можуть роз приділятися відповідно до таких пр-л: а) «пр-ло найбільшого залишку», б) «пр-ло найбільшого виборчого числа», в) всі залишки можуть сумуватися вираховується ще одна квота для всієї кр-ни, нерозприділені місця таким чином розприділяються між партіями відповідно до цієї квоти, г) якщо нерозприділеними залишилися місця через дію пр-ла про виборчий бар’єр, то ці місця отримують партії, які пройшли цей бар’єр пропорційно до к-сті отриманих голосів

• виборець голосує за політ.партії, об’єд-ня, які пропонують партійний список, а не за конкрет.ос.;

• види пропорц.с-ми:

1. пропорц.с-ма зв’язаних списків

- самі партії формують списки кандидатів, проходять на виборах кандидати перші у списку, залежно від к-сті отриманих місць -2, 5 чи 20 і т.д. (принцип черговості);

2. пропорційна с-ма вільних списків

- з преференційним голосуванням, є список кандидатів, напроти яких виборці ставлять свої преференції, тобто виборець обирає сам, кого він хоче бачити у парл-нті.

• ця с-ми сприяє адекватному відображенню в парл-нті співвідношення політ.сил в сус-ві, укріпляє політ.плюралізм та стимулує багатопартійність;

• серед недоліків можна назвати віддаленість виборців від процедури висунення кандидатів, тому відсутній конкрет.зв’язок між ними;

66.Поняття та ознаки політичних партій в зк

Невід’єм.частиною політ.с-ми дем.сус-ва є політ.партії, як один з видів громадських об’єднань, основною ціллю яких є здійс-ня домінуючого впливу на держ.вл.

Етимологічно «партія» означає частина. Зародження партій пов’язане із виник.респ.форми правл-ня і може бути віднесено до часів античності. Але власне політ.партії виник.у 18-поч.19 ст. в Європі (у Великобрит., Фр.) та в пн.Америці в період бурж.рев-цій та формування парл-нту. Масовою причиною виник-ня політ.партій послужило поширення всезаг.виб.п-ва. Першопочатково вони діяли в період виб.кампаній і не мали постійно діючих місцевих орг-цій, не проводили регул яр.з’їздів та конф-цій. Їх члени не були зв’язані парт.дисц-ною. Кож.прат.ств-ся для захисту інтересів (як пр-ло ек.чи нац.) певної верстви нас.

В роз-ку партій виділяють три періоди:

1) 16-17 ст. – протопартійний (партії були аристократич.угрупуваннями, які об’єднували небагаточис.предс-ків політ.еліти;

2) 18-19 ст. – з’явилися близькі до суч.політ.партії, які являли собою мало чисельні політичні клуби, орієнтовані на залучення до актив.д-сті впливових гром-н в життєвоважл.сферах сусп.ж-тя.;

3) поч..20 ст. – теп.час. – період формування і д-сті суч.політ.партій, з’явилися з-ни про політ.партії.

Існ.багато підходів до визначення суті політ.партії:

• розуміння партії як групи людей, що притримується однієї ідеологіч.доктрини (фр.філ-ф Бенжамен Констант);

• партія як виразник інтересів певних класів (марксизм-ленінізм);

• партія як орг-ція, що діє в с-мі д-ви (М.Дюверже, суч.фр.держ.діяч.);

• партії-канал зв’язку між відповідними інтересами та їх реалізацією в держ.структур.ор-нах;

• партії-охоронці к-ції, виступають в ролі арбітра при виріш.конст.пит.

Політ.партія – це найбільш активна і організована частина соц.групи, об’єднана загальними цілями, інтересами та ідеалами, яка бореться за владу чи за участь у здійс-ні влади шляхом впливу на формування заг.волі гром-н, участь у виборах і д-сті ор-нів держ.вл.і місц.самовр-ня.

Партії мають свою організаційну стр-ру., програму, с-му цілей, захист і пропаганду якої вони ведуть. Програма виражає соціально-політичну сут-сть партії, показує чиї інтереси вона захищає, які політ.сили за нею стоять. Д-сть партій є одним із важливих форм реалізації принципів нар.сув-ту і представницького правління.

В к-ціях різ.кр-н по-різ.визначаються партії, так

ст.4 К-ції Фр.: «політ.партії сприяють вираженню поглядів під час голосування».

Акт про форму правл-ня Швеції:«під партією розуміється будь-яке об’єд-ня чи група виборців, які виступають на виборах під особл.найменуванням».

Ст.29 К-ції Греції: «партії повинні служити вільному функціонуванню демократичного устрою».

Д67.Організація побудови політичних партій в ЗК.

Політ.партія – це найбільш активна і організована частина соц.групи, об’єднана загальними цілями, інтересами та ідеалами, яка бореться за владу чи за участь у здійс-ні влади шляхом впливу на формування заг.волі гром-н, участь у виборах і д-сті ор-нів держ.вл.і місц.самовр-ня.

Партії мають свою організаційну стр-ру., програму, с-му цілей, захист і пропаганду якої вони ведуть. Програма виражає соціально-політичну сут-сть партії, показує чиї інтереси вона захищає, які політ.сили за нею стоять. Д-сть партій є одним із важливих форм реалізації принципів нар.сув-ту і представницького правління.

Членство в партії – самос.конс/прав.інс-тут прав і свобод л-ни. В кож.політ.партії є рядові члени і правлячі ор-ни, які координують і направляють д-сть рядових членів.

Є певна процедура вступу в партію (інколи навіть вимагається кандидатський стаж), члени партії мають спец.док-нт (парт.квиток), сплачують парт.внески, підпорядковуються парт.дисц-ні.

Вищим керівним ор-ном партії є з’їзд.

Поточна робота партії направляється центр.керівним ор-ном. Вони здійс.кадрову політику, тобто підбирають кандидатури на державні посади.

Місцеві партійні ор-ни ств-ся як пр-ло за тер.принципом, це полегшує передвиборчу агітацію, оск.саме за таким принципом утворюються виб.округи.

Партійний електорат – сукуп-сть виборців, які віддають свої голоси за кандидатів даної партії.

В ряді країн для забезпечення рівних умов у виборчій боротьбі прийнята с-ма фінансування передвиборних видатків, але вона розрахована лише на певні партії, які зберуть певний мінімум голосів у їх підтримку (0,5% - Нім., 2% - Швеція) чи висунуть кандидатів в певну к-сть виб.округів (Італія).

Для ефектив.роботи і залуч-ня нових членів партії створюють свої аналітичні центри, які налагоджують контакти з відповідними формально незалежними орг-ціями, так, в США діє Бруклінський інс-тут, який орієнтований на дем.партію, Фонд населення чи Ентерпрайз – на Респ.парт. Ці фонди готують пропозиції для передвиборних платформ, генерують нові ідеї та стратегії і тактики політ.б-би, вивч.зміни в сусп.поглядах.

Невід’єм.п-во всіх політ.партій – робота із засобами мас.інформації