63. Реформи м. Хрущова, їх суперечливий і непослідовний характер.

У другій половині 50-х — першій половині 60-х років з ініціативи М.Хрущова та його однодумців у країні відбувся відхід від терористичних методів управління державою, характерних для сталінського режиму, до більш поміркованих. Однак реформи були непослідовними, суперечливими, часто породжували нові проблеми. Характер тоталітарної системи не змінився. І все ж це не применшує значення змін, що відбулися в країні. Припинилися масові репресії, мільйони в'язнів ГУЛАГу повернулися додому, Мертвим повернули чесне ім'я. Матеріальний рівень життя народу значно підвищився.

Проте М. Хрущов не зміг вийти за рамки тоталітарної системи. Партапарат не збирався повністю демонтувати сталінізм. Хоч багато йшлося про злочини часів культу особи, все ж у критичних для системи ситуаціях партійно-державне керівництво вдавалося до репресивних дій. Жорстко діяла цензура, будь-яке інакомислення, дисидентство негайно каралося. Партійна номенклатура утримувала всю повноту влади в країні, все життя регламентували центральні відомства. Інтереси України та інших республік СРСР цілком підпорядковувалися центру. Продовжувалася русифікація українського народу.

Усе ж роки "відлиги" справили вплив на суспільство. Повернути країну до сталінських часів уже ніхто не зміг. На ідеях критики культу особи постало "шістдесятництво", виростало нове покоління людей, яке протестувало проти тоталітарної системи. Безумовно, після смерті Сталіна була можливість розвитку країни на демократичних засадах, але в середині 50-х — середині 60-х років для реалізації цієї перспективи не було ні об'єктивних умов, ні реального бажання партійно-державного керівництва. Тому половинчасті реформи М. Хрущова були приречені на невдачу.

64. Економічні реформи другої половини 60-х років хх ст., їх непослідовність.

Після усунення від влади М. Хрущова в жовтні 1964 р. економіка країни продовжувала перебувати в стані кризи. Перед новим радянським керівництвом (в жовтні 1964 р. першим секретарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва, а згодом головою Ради міністрів СРСР було призначено О. Косигіна) для його подолання було два можливих шляхи:

- радикальні реформи (такі, що стосуються основ соціалістичного ладу, його характерних принципів);

- часткові реформи (які не стосувалися основ соціалістичного ладу і спрямовувалися на пом'якшення економічної кризи, але не були здатні подолати її в цілому).

Керівництво СРСР обрало другий шлях, що в підсумку і визначило їхній

крах.

Реформи в сільському господарстві. Перша з реформ зводилася до запровадження ряду невідкладних заходів щодо розвитку аграрного сектору економіки. Основні положення цієї реформи були прийняті в березні 1965 р. на пленумі ЦК КПРС. Їхня сутність зводилася до такого: збільшення капітальних вкладень у с/г; розвиток матеріальної та соціальної бази села; зменшення планів з обов'язкового постачання основних видів с/г продукції; підвищення закупівельних цін на с/г продукцію; уведення гарантованої оплати праці колгоспників.

Перші кроки щодо здійснення реформи дали позитивні результати: оживилося с/г виробництво, збільшилися постачання продовольства в міста, у селах з'явилося більше техніки. Але з другого боку, збереглося централізоване планування і регламентація с/г виробництва; не діяли економічні стимули для підвищення продуктивності праці та якості продукції, що випускалася. He виправдалися надії на кооперування і спеціалізацію господарств. Хімізація і меліорація не дали очікуваних результатів.

У цілому негативні тенденції розвитку сільського господарства домінували над спробами його реформування.

У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у промисловості. Основні положення реформ:

- оцінка діяльності промислових підприємств повинна була здійснюватися не за валовими показниками зробленої продукції, а за її реалізацією;

- скорочення обов'язкових планових показників, що доводилися до підприємств із центру;

- ліквідація раднаргоспів і здійснення переходу від територіальної системи керівництва до галузевої (відновлення міністерств і відомств);

- реформи спрямовувалися на посилення економічного стимулювання і підвищення матеріальної зацікавленості трудових колективів.

На 1968 р. у СРСР на нові економічні умови діяльності перейшло близько 27 тис. підприємств. Намітилося зростання продуктивності праці. Збільшувалися фонди суспільного споживання, почали вирішуватися деякі соціальні проблеми. Однак уже в 70-ті pp. реформи в промисловості пішли на спад.

Отже, через внутрішню суперечливість і непослідовність реформи були приречені на провал.