38. Суспільно-політичний рух в Україні в першій половині хіх ст. Кирило-Мефодіївське товариство

Прагнення поляків здобути свободу серйозно вплинуло на молоду українську інтеліґенцію. Одним із центрів демократичного руху став Харків. 1826 р. у Харківському університеті виник таємний політичний гурток, очолюваний студентами. Другим центром суспільно-політичного і національно-визвольного руху стала гімназія вищих наук у Ніжині. Центр його у другій чверті XIX ст. перемістився в Петербург. Тут друкувалися російською мовою присвячені Україні видання, серед яких велике значення мали твори вихідця з Полтавщини М. Гоголя.

Кирило-Мефодіївське товариство

Під впливом шевченківських ідей у січні 1846 р. в Києві виникло Кирило- Мефодіївське товариство. Ініціаторами його створення виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич. У квітні 1846 р. до товариства вступив Тарас Шевченко. Організація була названа на честь слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св.св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці» В. Білозерського.

Концепція кирило-мефодіївців містила: 1.створення демократичної федерації рівноправних слов'янських республік; 2. знищення самодержавства та скасування кріпацтва і станового поділу суспільства; 3.утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод громадян; 4.досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами.

Головною метою товариство вважало досягнення Україною державної незалежності. Члени товариства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поши­рювали свої ідеї за допомогою творів Т. Шевченка, піклувалися про розвиток національної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, видання книг.

Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. У березні 1847 р. за доносом воно було викрите. Члени товариства були вислані у різні губернії Російської імперії. Т. Шевченка, відданого на військо­ву службу із забороною писати і малювати. Розгром товариства завдав великої шкоди українському національному рухо­ві, загальмувавши його розвиток на більше ніж десятиліття.

39. Основні тенденції хіх – на початку хх ст.. Громади. Створення політичних партій, їх програми

Українська еліта взяла курс на культурно-просвітницьку діяльність, на пробудження в українцях національної свідомості, а не на політичну боротьбу за відродження державності.Організаційною формою українського руху 60—90-х рр. XIX ст. були напівлегальні об'єднання інтеліґенції, які увійшли в історію як громади. Перша з них виникла в Петербурзі 1859 р. за ініціативою колишніх кирило-мефодіївців В. Білозерського, М. Костомарова і Т. Шевченка, що протягом 1861—1862 рр. видавали перший український журнал «Основа». Ще одним піонером громадівського руху став гурток «хлопоманів», очолений Володимиром Антоновичем. Але царський уряд з великою підозрою ставився до громадівського руху. В червні 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав циркуляр (наказ), що забороняв публікацію українською мовою шкільних підручників та релігійних видань на тій підставі, що такої мови не існує..Вже на початку 1870-х рр. інтеліґенція відновила громади в Києві, Полтаві, Чернігові, залучаючи до роботи нових членів. 1873 р. громадівці заснували Історичне товариство Нестора-літописця, а деякий час по тому Південно-Західне відділення Російського географічного товариства. Київсь­кі ка громада у 1874—1875 рр. випускала газету «Київський телеграф». 1876 р. в місті Емс Олександр II видав указ про повну заборону української мови, згідно з яким не дозволявся будь-який друк українською мовою, заборонялись театральні постановки і концерти з українськими піснями. Було заборонено також ввезення в межі Російської імперії україномовних видань з-за кордону.

Однак український рух не був знищений. Важливим його етапом стала закор­донна діяльність Михайла Драгоманова, що організував видання пропагандистської і наукової літератури українською мовою. На початку 1890-х рр. утворилося «Братство тарасівців», біля витоків якого стояли київські і харківські студенти Іван Липа, Борис Грінченко, Микола Міхновський.