Міністерство освіти і науки України

Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя

Кафедра методики викладання української мови і літератури

Українська мова ( за професійним спрямуванням )

Реферат на тему:

Літера ґ в українській мові

Підготувала студентка ІІ курсу

Факультету культури і мистецтв

Групи ММ-22

Оленченко В.Ю.

Ніжин 2015

План

1. Вступ………………………………………………………………………...……..3

1.1. Історія виникнення літери Ґ.

2. Практична частина

2.1. Загальна характеристика та класифікація мовних звуків…….............……6

2.2. Використання літери Ґ в українській мові………………………………….7

2.3. Перелік слів з літерою Ґ за словником Бориса Грінченка………………..10

3.Висновки…………………………………………………………………….…..19

3.1. Чи потрібна літера Ґ в українській мові?

4. Список використаної літератури…………………………………………..21

.

Вступ

Історія виникнення літери Ґ

"Мово моя! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б`ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в Тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала силу, здоров`я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо “Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог”.                                                                                                                                                                                                      К. Мотрич

Українська мованалежить до тих індоєвропейських мов, у яких проривний звук [ґ] колись перейшов у [г]. У праслов'янській мові всі слова вимовлялися з [ґ]. Потім у деякихслов'янських мовах: в українській, убілоруській, учеській, условацькій, уверхньолужицькійвін перейшов у [г], який позначає гортанний задньоязиковий приголосний, фарингальний звук, четверта літера нашої абетки.

Але звук [ґ] залишився у деяких українських словах, а згодом в українську мову почали потрапляти іншомовні слова і виникла потреба відтворювати цей проривний [ґ]. Тому у пам'ятках староукраїнської мовизXIV століттявін передавався на письмі буквосполукою «кг» (кгвалт, кгрунт, Кгедимінович, Скиркгайло, розкга, мозкгови). Вживали його і за пізніших часів, хоч дедалі рідше. У XIX столітті на цю давню традицію орієнтувалися лише поодинокі автори —Олексій Павловськийу першій граматиці живої української мови (1818), С. Писаржевський (1840), видавці альманаху«Молодик»(1843), «Записок» Південно-західного відділу Російського географічного товариства (1873) та видавецьІван Бецький(1843).

На думку сучасних дослідників, в українську мову літера 'ґ' проникла завдяки численним їдишизмамтагерманізмам. Зокрема зїдишузапозичені такі слова: ґанок, ґвалт, ґрати, ґешефт та ін. Знімецької мовив свою чергу запозичені: ґвинт, ґрунт, дзиґа та ін.

Також існував варіант запису цього звука через запозичену з латинської абетки літеру g (gраты, gроно, проgресъ, Gанжа, Gалаgанъ). У 19 столітті цю літеру вживали Амвросій Метлинський(1839),Левко Боровиковський(«Байки й прибаютки», 1852),Пантелеймон Куліш(«Граматка», 1857, та ін.), видавці журналу«Основа»(1861–1862), упорядник збірника «Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номис (1864). Останнім прихильником цього варіанту запису був харківський літератор М. Лободовський, який 1910 р. обстоював латинську літеру, бо «і чепурна, і навчає чужої мови букву». Свої окремі, нетрадиційні знаки пропонували, щоправда безуспішно,Микола Гатцук,Каленик Шейковський.

Літери Ґґ прописом

Історично, звук [ґ] чергувавсяз [дз], хоч у більшості сучасних говірок таке чергування занепало, поступившись місцем [ґ]-[з].

Починаючи з XVIIIст. у більшості діалектних зон нові слова зі звуком [ґ] перестали приходити, оскільки, перебуваючи під російською владою, їх запозичували через російське посередництво, а з огляду на фрикативний [ɣ] у південноросійських говорах і наявність лише одного [g] в літературній російській, що йому регулярно відповідав український [г], кожне [g] літературної російської систематично замінювали українським [г].

З 30-40 років XIX ст., передусім у Галичині, починає більше поширюватись й зрештою переважати літера «Ґ». Першим з галицьких граматистів увів її до своєї граматики 1834 р. Й. Левицький. Звертає на неї увагу М. Шашкевичу брошурі «Азбука і абецадло» (1836), спростовуючи закиди прихильників польської латинки, що нібито українська кирилиця бідна, неспроможна передавати багатьох звуків.

Зі скасуванням 1905 р. заборон на українське друковане слово й розвитком преси, видавничої справи в Україні ця літера була введена й тут. Вона ввійшла до складу абетки, схваленої комісією Петербурзької АН. Вживана в класичній лексикографічній праці Б. Грінченка — «Словарі української мови»(1907–1909), в основних органах прес, у виданнях творів, листуванні видатних тогочасних письменників та вчених.

Рекомендовано вживати цю літеру «Найголовнішими правилами українського правопису»(1921) іправописом 1928 року. В1933році з ідеологічних міркувань її було вилучено з української абетки, під час реформи українського правопису, проведеного Н. Кагановичем і А. Олінтером. УГаличиніта наЗакарпаттілітеру «ґ» вживано до 1939–1944 років.

Літеру поновили у третьому виданні «Українського правопису» (1990), і тепер вона має п'яте місце в українській абетці, використовується при класифікаційних позначеннях і означає «п'ятий».

Не є бажаним зловживати реабілітованою сьогодні літерою ґ, намагаючись наближати українську вимову до вимови західних чи східних сусідів і таким чином нехтуючи нашою старою культурою, настільки ж не варто відкидати уже засвоєні у мові слова на зразок ґрунту чи ґвалту, оскільки вони також є частиною тієї ж старої культури. За висловами І. І. Огієнка:

«Ознакою української мови є тільки г (h), чому й чужі слова з [ґ] ми українізуємо, цебто вимовляємо інтелігенція, гімназія, агітувати...» «Вимова г як [h] єсть наша характерна споконвічна ознака, руйнувати яку було б непотрібним нехтуванням своєї старої культури.»