- •Тема 4. Художня культура. Мистецтво як естетичний феномен – 6 год.
- •4.1. Зміст понять «художня культура», «мистецтво». Проблема виникнення мистецтва.
- •Теорії походження мистецтва
- •4.2. Функції мистецтва.
- •4.3. Специфіка художнього образу та проблема виділення видів мистецтва.
- •4.4. Характеристика основних видів мистецтва.
- •4.5. Проблема художньої творчості в естетиці
Тема 4. Художня культура. Мистецтво як естетичний феномен – 6 год.
4.1. Зміст понять «художня культура», «мистецтво». Проблема виникнення мистецтва.
4.2. Функції мистецтва.
4.3. Специфіка художнього образу та проблема виділення видів мистецтва.
4.4. Характеристика основних видів мистецтва.
4.5. Проблема художньої творчості в естетиці.
4.1. Зміст понять «художня культура», «мистецтво». Проблема виникнення мистецтва.
Зміст поняття «художня культура», «мистецтво». Художня культура виступає одним з найважливіших компонентів духовної культури. Разом з пізнавальною, релігійною, моральною, політичною культурою вона покликана формувати внутрішній світ людини, сприяти розвитку людини як творця культурних цінностей. Ядром художньої культури є мистецтво як форма художньо-образної інтерпретації дійсного і уявного.
Художня культура - це складне, багатошарове утворення, яке об'єднує всі види мистецтва, сам процес художньої творчості, його результати і систему заходів по створенню, збереженню і розповсюдженню художніх цінностей, вихованню творчих кадрів і глядацької аудиторії.
Художня культура суспільства поєднує такі рівні:
1) організаційно-інституційний;
2) духовно-змістовий;
3) морфологічний.
1. Організаційно-інституційний рівень полягає в налагодженні культури організації творчого процесу: процесу спілкування творів мистецтва з глядачами; їх збереження та поширення тощо. Так з'явилися різноманітні специфічні інститути художньої культури — кіностудії, художні студії, музеї, бібліотеки, театри, цирки, кінотеатри, книгарні, художні виставки та ін.
2. Суть духовно-змістового рівня культури полягає у тому, що на кожному етапі історії, попри особливості видів мистецтва, існує їх певна духовна єдність. Приміром, єдиний тип художньої свідомості характерний для художників, драматургів, композиторів XX ст.
3. Морфологічний рівень культури пов'язаний з тим, що кожна епоха переживає зміну видо-родо-жанрового «лідера» (скажімо, основними мистецтвами Античності були театр скульптура; Середньовіччя — архітектура; епохи Відродження — живопис; ХVII-ХVIII століть — музика, театр; XIX ст. — література, музика; ХХ-ХХІ століть — кіно).
Художні, естетичні цінності, зберігаючи величні досягнення людського генію у творах мистецтва, стоять на сторожі цілісності культури і життєвого досвіду, зібраного людством протягом тисячоліть. Мистецтво стимулює творчу діяльність, освячує і збагачує життя людини емоційними переживаннями та роздумами.
У давні часи мистецтвом називали вміння, навички, які були необхідні для того, щоб виготовити будь-який виріб. До деякої міри це значення слова зберігається і до сьогодні. Адже будь-яку діяльність, що сягає рівня найвищої майстерності, ми називаємо «мистецтвом».
У стародавніх греків такого значення набувало слово «techne», від якого походять слова «техніка», «технологія». Латинське слово «аrt», добре відоме нам, було більше зорієнтоване на гуманітарні знання і в перекладі теж означало «ремесло, заняття».
У Стародавній Греції та Стародавньому Римі було унормоване розмежування між мистецтвами «високими» і так званими «сервільними» (від лат. - бути рабом, служити). Вільні громадяни не займалися тяжкою фізичною працею або обслуговуванням. Всі їх зусилля були спрямовані на відвідування театрів, музеїв, участь у філософських диспутах, поетичних змаганнях тощо.
Для цього потрібні були такі мистецтва, як логіка, астрономія, музика та інші. А ремеслом - будівельним, сільськогосподарським, шевським тощо - займалися раби та бідняки. До ремесел або сервільних мистецтв відносили колись живопис і скульптуру. Ця традиція до деякої міри зберігалася і в добу Середньовіччя. Університетський курс наук, в який входили граматика, риторика, логіка, арифметика, геометрія, астрономія і музика, називали «вільними мистецтвами», а праця художників вважалася лише відповіддю на заклик Божественної сили.
А в епоху Відродження, коли з новою силою зазвучали ідеї про достоїнство людини, мистецтво стало об'єктом дослідження в його орієнтації на реальну дійсність.
Нову сторінку у дослідженнях природи мистецтва відкрили твори Вольтера, Дідро, Лессінга, Вінкельмана, представників німецької класичної філософії Канта і Гегеля. Їх ідеї заклали основи сучасної естетичної науки.
Існує досить багато визначень поняття «мистецтво», кожне з яких, опрацьовуючи багатовіковий досвід вчених - дослідників мистецтва, - по-своєму висвітлює його призначення і сутнісні риси. Одним із них є таке: мистецтво - це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образній формі.
Особливості впливу мистецтва на людину:
1) за його допомогою людина здатна сприймати оточуючий її світ у цілісності;
2) воно може проникати в найпотаємніші куточки людської душі, хвилювати і роботи людину величною;
3) безпосередньо контактує з емоційною сферою особистості, найбільш рухливою і пластичною сферою людської психіки;
4) за допомогою мистецтва ідея втілюється в такій формі, яка збуджує емоції, активізує уяву, викликає особливі переживання, які називають естетичними, або художніми.
Вагу емоційного впливу твору мистецтва підкреслював у далекому минулому Аристотель, великий давньогрецький філософ. Поняття «катарсис» (дослівно - очищення) було базовим у його теорії прекрасного. Результатом естетичного впливу мистецтва на людину він вважав особливий стан психіки, коли виникають сильні почуття (жалю, гніву, захоплення), від яких, за словами
Аристотеля, виникає очищення і полегшення, пов'язане із задоволенням. Мистецтво посідає унікальне місце у духовному житті суспільства завдяки своїй поліфункціональності. Майже кожна з функцій мистецтва являється «дублером» тої чи іншої форми практичної діяльності людини: існує наука, призначення якої - вивчення і пізнання оточуючого світу, але і мистецтво - пізнання, є педагогіка, але і мистецтво - засіб виховання, існують мова та сучасні засоби комунікації, а мистецтво - особлива мова і засіб інформації.
Різноманітні види діяльності людини не підміняють мистецтво, або мистецтво не заміщає ні одну з форм діяльності людини, а навпаки, воно специфічно відтворює, моделює кожну з них. В цьому і полягає основна особливість мистецької діяльності в її всезагальній формі.