- •Мікрогетерогенні системи, розчинни високомолекулярних сполук. Системи з рідкою дисперсною фазою
- •Практичне значення емульсій і емульгування
- •3.1 Системи з твердим дисперсійним середовищем
- •Напівколоїди і розчини високомолекулярних сполук
- •1. Мила та їх властивості
- •Високомолекулярні сполуки (вмс)
- •Набухання вмс та елементи теорії їх розчинення вмс
- •Розчини високомолекулярних електролітів. Властивості розчинів білків. В'язкість розчинів вмс, залежність в'язкості від рН середовища. Ізоелектричний стан. Характеристика деяких властивостей вмс
- •Поліелектроліти
- •Білки як поліелектроліти
- •Ізоелектрична точка білків
- •Порушення стійкості розчинів вмс. Висолювання, коацервація Коагуляція розчинів високомолекулярних сполук
- •Коацервація
- •Гелі, їх виникнення, будова і властивості
- •Синерезіс гелів
- •Б – розділення гелю на дві фази
- •Тиксотропія
Білки як поліелектроліти
Білки – найважливіші біополімери, з діяльністю яких пов'язані всі процеси існування живої матерії на Землі. Білки побудовані із залишків амінокислот, сполучених між собою пептидними зв'язками.. Амінокислоти є амфотерні електроліти, молекули яких містять карбоксильну (–СООН) і амінну (–NH2) групи. До складу різних білків входить в основному 20 амінокислот. Схематично молекулу білка можна зобразити як NH2–R–СООН, де R – залишок молекули білка без функціональних груп. Цей залишок виникає в результаті взаємодії сотень і сотень тисяч амінокислот:
NH2–R'–СООН + НNН–R"–СООН + НNH–R'"–СООН →
NH2–R'СОNH–R"–СОNH–R'"–СООН + 2Н2О.
Молекулярна маса білків коливається від 5700 (інсулін) до 322 000 000 (білок вірусу грипу). У молекулі білка є одна або декілька поліпептідних ланцюгів, що мають вид спіралей, закріплених між собою внутрішньомолеку-лярними водневими зв'язками. Розрізняють чотири рівні структурної організації молекули білка – первинні, вторинні, третинні і чeтвертинні. Є дві основні форми молекули білка – глобулярна (куляста) і фібрилярна (витягнута). У фібрилярних молекул білків довжина макромолекули в сотні і тисячі раз перевищує товщину. Так, довжина молекули проколагена – 300 нм, ширина – десяті частки нанометра, довжина молекул глобулярних білків – 30 нм, ширина – 20-30 нм.
На поверхні молекули білка є велика кількість гідрофільних груп, які створюють гідратну оболонку . Гідрофобні частини молекули в основному розміщуються всередині. При формуванні молекули білка деяка частина молекул води залучається всередину неї і складає інтермицелярну воду. Між молекулами білка циркулює вода, яка називається інтерміцелярна.
Білки є амфолітами. У водному середовищі молекула білка дісоціює на іони, як звичний електроліт. Так, при дисоціації карбоксильних груп молекули білка проявляють властивості кислоти:
NH2 −R−COOHNH2−R−COO-+ Н+,
а при взаємодії молекул білка з молекулами води виявляються основні властивості.
NH2−R−COOH + HOH H3+N−R−COOH + HO-.,
Ці властивості виявляються і при взаємодії білка з кислотами і основами. Так, якщо в розчин білка додати сильну кислоту, то карбоксильні групи молекул білка не можуть дисоціювати і макромолекула приймає позитивний заряд:
NH2−R−COOH + HOH H3+N−R−COOH + HO-,
Якщо в розчин білка додати основу, то білок проявляє властивості кислоти
NН2—R—СООН + NаОН → NH2→NH2—R—СОONa + Н20.
В даний час відомо понад 3000 білків. Вони діляться на прості (протеїни) і складні (протеїди). При гідролізі простих білків в основному утворюються амінокислоти; при гідролізі складних білків утворюються прості білки (а з них амінокислоти) і простетичні групи. По хімічній природі простетичних груп складні білки діляться на нуклеопротеїди фосфопротеїди, хромопротеїди, ліпопротеїди, глікопротеїди і металопротеїди.
По хімічних властивостях білки можуть бути кислими, нейтральними і основними. Кислі властивості білків визначаються переважанням у складі молекул залишків моноамінодикарбонових кислот (аспарагинової і глутамінової), а в складних білках, окрім цього, кислотних функціональних груп (наприклад у фосфопротеїдах — ортофосфорної кислоти). Основні властивості білків-протеїнів залежать від наявності у складі їх молекул великої кількості залишків диаміномонокарбонових амінокислот (наприклад, аргініну, лізину), а в складних білках, окрім цього, простетичних груп, що володіють основними властивостями. Нейтральні білки в молекулах містять однакову кількість основних і кислотних груп.
Молекули кислих білків у воді заряджають негативно, оскільки відщеплювання від молекули кожного іона Н+ повідомляє полімеру один негативний заряд. Молекула основного білка у воді заряджає позитивно. Білки, що володіють у однаковій мірі основними і кислотними властивостями, у водному розчині відщеплюють і приєднують однакову кількість іонів Н+, що обумовлює їх нейтральність.
Процесом відщеплювання і приєднання іонів Н+ молекули білка можна управляти. Так, якщо збільшити сН в розчині кислого білка (наприклад додати кислоти), то рівновага реакції зсунеться вліво і негативний заряд молекули білка зменшиться:
NH2–R–СООН NН2–R–COO- + H+.
Якщо в розчині основного білка збільшити концентрацію іонів Н+, то зрушення рівноваги реакції відбудеться вправо:
HOOC−R−NH2 + H+ HOOC−R−NH3+.