2.2. Соціальний захист безробітних в Україні

Сутність соціального захисту і шляхи його досягнення, в умовах переходу до планомірно-ринкової економіки значно зростатиме армія безробітних, втрачатиметься впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає і проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємства,

Соціальна політика сучасної держави — це комплекс соціально - економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін. [15, c. 100] .

Основні принципи проведення соціальної політики такі: захист рівня життя через застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги найбіднішим сім'ям; надання допомоги у разі безробіття; здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації.

Проблема соціального захисту населення по-різному розв'язується в межах певної суспільно-економічної формації, конкретної країни. В умовах переходу України до соціальне орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту лягає на державу, але водночас зростає роль ринкового механізму у проведенні такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров'я, власного добробуту та добробуту сім'ї і право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості чи інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин [9].

Щоб забезпечити такий захист, держава насамперед мусить у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники — їх профспілкові організації.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне страхування, що складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне і медичне страхування здійснюються шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника. Коштами цих фондів управляють спеціальні ради, до складу яких входять представники трудящих і підприємців [15, c. 101].

Страхові виплати у разі безробіття проводяться із спеціальних страхових фондів. Розмір їх залежить, по-перше, від тривалості безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються в перші місяці безробіття на час законодавчо встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються.

У другому випадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізична здатність до праці, термін надання допомоги та ін.

Важлива ланка соціального захисту населення — програми працевлаштування та перекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на ці програми близько 30 млрд. дол. Держава витрачає на перекваліфікації працівників більшу частину відповідних коштів.

Оскільки людина залишається без роботи через об'єктивні причини розвитку ринкової економіки, то суспільство зобов'язане турбуватися про неї. Турбота суспільства реалізується державою у вигляді системи соціального захисту безробітних та членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні. Така система визначається законодавством кожної країни. В Україні її визначають Конституція України (ст. 46) і Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [14].

Умовами виплати допомоги по безробіттю є обов'язкова реєстрація в органах державної служби зайнятості особи як безробітної з восьмого дня після подання і реєстрації письмової заяви та заведення картки персонального обліку. На допомогу по безробіттю мають право особи залежно від страхового стажу, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) — 720 календарних днів [15, c. 101] .

Право на допомогу зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо громадянин після перерви протягом місяця зареєструвався в державній службі зайнятості як безробітний. У даному випадку поважними причинами є:

 навчання денної форми (ПТУ, вузи, аспірантура тощо);

 строкова військова служба;

 здійснення догляду за інвалідом І групи або дитиною — інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який потребує постійного нагляду.

Можуть бути і деякі інші причини, передбачені законодавством України.

Виплата допомоги припиняється у разі працевлаштування або поновлення на роботі безробітного за рішенням суду. Тривалість виплати допомоги по безробіттю може скорочуватися на строк до 90 днів при звільненні з останнього місця роботи за власним бажанням, відмові від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки, приховуванні відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу, при порушенні умов і строку реєстрації та перереєстрації.