Зміст

Вступ 3

Стаття 1. «Вплив зростання зовнішнього боргу на економічний та інвестиційний розвиток України». 7

Стаття 2. «Особливості криз зовнішньої заборгованості у високо розвинутих країнах світу». 8

Стаття 3. «Міжнародний рух капіталу та проблеми зовнішньої заборгованості». 10

Стаття 4. «Сучасні боргові проблеми економічно розвинутих країн». 11

Стаття 5. «Фактори формування кризи системи зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються». 12

Висновки 13

Список використаної літератури 17

Вступ

Проблема зовнішньої заборгованості є нині актуальною для всіх країн світу: як розвинутих, так і тих, що розвиваються. Сьогодні міжнародне кредитування є тією всеохоплюючою сферою світової економіки, яка забезпечує акумулювання та перерозподіл всіх видів фінансових ресурсів

між країнами та їх резидентами. Внаслідок цього процесу – міжнародного кредитування – у кожної країни формується певний обсяг зовнішньої заборгованості.

Зовнішньою заборгованістю прийнято вважати суму фінансових зобов’язань країни перед іноземними кредиторами, що підлягають погашенню у встановлені терміни. До зовнішньої заборгованості належать переважно борги, платежі за якими здійснюються в іноземній валюті або в товарах і послугах, які впливають на платіжний баланс. Зовнішня заборгованість виникає переважно внаслідок залучення зовнішніх позик, а також у випадках націоналізації іноземної власності із зобов’язанням виплатити компенсацію попереднім власникам.

На мою думку, в першу чергу необхідно відповісти на запитання: «Навіщо ж державам залучати зовнішні позики?». Відповідь насправді є надзвичайно простою та зрозумілою: переважна більшість країн світу відчуває нестачу власних ресурсів для здійснення внутрішніх вкладень, покриття дефіциту державного бюджету, проведення соціально-економічних перетворень і виконання боргових зобов'язань за зовнішніми запозиченнями. А тому – з метою вирішення вищезазначених проблем – держава приймає рішення про залучення необхідних їй фінансових ресурсів ззовні. Запозичення здійснюються зазвичай на пільгових умовах, з низькою відсотковою ставкою і використовуються на реалізацію конкретних проектів розвитку і оплату імпорту інвестиційних товарів та представлені кредитами іноземних держав і міжнародних фінансових інститутів, таких, як МВФ, Всесвітній банк і регіональні банки розвитку.

Рівень зовнішньої заборгованості держави – один із вирішальних факторів динаміки її подальшого економічного розвитку. Проте важливо зазначити, що залучені ззовні фінансові ресурси дуже часто не лише допомагають державі вирішити актуальні проблеми її зовнішньої та внутрішньої політики, а й навпаки – створюють додаткову кількість цих проблем. Інакше кажучи, хоча залучення іноземного капіталу й збільшує ресурси економічного розвитку, за отримані кредити треба розплачуватися.

А за останні роки їх ціна настільки виросла, що витрати у багатьох випадках перевищують очікуваний ефект. В першу чергу при накопиченні великого зовнішнього боргу виникає проблема з його обслуговуванням. Обслуговування зовнішнього боргу, що включає його амортизацію (виплату основної суми) і виплату відсотків, обумовлюється угодами і є фіксованим вирахуванням з доходу і заощаджень країни-боржника. Якщо сума боргу збільшується і/або підвищуються відсоткові ставки, зростають і витрати

з його обслуговування, які необхідно оплачувати в іноземній валюті.

Як бачимо, тягар зовнішнього боргу країни здатний справити депресивний вплив на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, утрату довіру кредиторів та обмеження доступу до зовнішніх джерел фінансування. Борг – це не просто фінансове, а і загальноекономічне поняття, що має серйозну політичну підоснову. Життя в борг фактично означає пряму залежність країни-боржника від «рекомендацій», «побажань» і відкритих вимог ззовні, а відтак різке обмеження її здатності відстоювати власні інтереси. Якщо державна влада країни – потенційного позичальника – намагається відстоювати національні інтереси, подібний режим позичання навряд чи буде для неї прийнятним. У статутах міжнародних валютно-фінансових організацій зафіксовано принцип невтручання у внутрішні справи позичальників і зобов’язання керуватися у діяльності тільки економічними мотивами. Але відкриття кредитної лінії, особливо МВФ, зазвичай супроводжується додатковими умовами, що зачіпають не тільки економічні, а і соціально-політичні аспекти розвитку країн, що кредитуються. Так, у 80-х – на початку 2000-х рр. МВФ надавав кредити під певні соціально-економічні програми, націлені на зміну орієнтації у розвитку національної економіки, на створення нових моделей соціально-економічного розвитку країн-позичальників.

Як свідчать сьогоденні реалії, розвиток фінансової системи різних країн світу в умовах фінансової глобалізації характеризується значними темпами зростання зовнішнього боргу. Про що ж свідчить ця тенденція? Про те, що стан світової економічної безпеки, особливо її найважливішої складової – фінансової безпеки – стрімко послаблюється. А тому урядам країн – на макроекономічному рівні – слід негайно розробляти та вживати всіх необхідних заходів щодо оптимізації обсягу зовнішнього боргу та вирішення проблеми зовнішньої заборгованості з метою уникнення світової боргової кризи.

Мікроекономічний рівень – тобто представники наукової спільноти – може також посприяти вирішенню даної проблеми. Саме тому метою даного есе є розгляд поглядів економістів на проблему зовнішньої заборгованості країн світу та шляхи її вирішення.

Інформаційною базою есе слугують 5 наукових статей українських вчених за останні 5 років (2010 – 2013 рр.)¹:

1. «Вплив зростання зовнішнього боргу на економічний та інвестиційний розвиток України». Автори: С. М. Фролов (д-р екон. наук, доцент), І. М. Кобушко (канд. екон. наук, доцент), А. М. Забіяка (магістр, Сумський державний університет). Рік: 2012.

2. «Особливості криз зовнішньої заборгованості у високо розвинутих країнах світу». Автори: В. С. Корчун (канд. географічних наук, доцент), К. В. Дацишин (студентка IV курсу факультету міжнародних відносин Волинського національного університету ім. Лесі Україники). Рік: 2012.

3. «Міжнародний рух капіталу та проблеми зовнішньої заборгованості». Автор: О. Боришкевич (канд. екон. наук, доцент кафедри менеджменту

банківської діяльності КНЕУ ім. Вадима Гетьмана). Рік: 2012.

4. «Сучасні боргові проблеми економічно розвинутих країн». Автори: А. Марункевич, М. Сидорович. Рік: 2010.

5. «Фактори формування кризи системи зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються». Автор: Д. І. Тюпа (викладач кафедри міжнародної економіки та менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємства, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця). Рік: 2013.

Шлях реалізації мети – критичний аналіз наукових статей.

Стаття 1. «Вплив зростання зовнішнього боргу на економічний та інвестиційний розвиток України».

Автори розпочинають дану статтю одразу з повідомлення нас, читачів, про те, що «за оцінками експертів, на зміну банківській кризі може прийти боргова, яка може завдати сильного удару по економічному розвитку світових економік». Від себе хочеться додати, що це вже не новина. Справа в тому, що світ вже давно звик жити в борг. І чи не найпарадоксальнішою, як на мене, особливістю такого життя є погашення старих боргів за рахунок

залучення нових.

В цілому перевагою даної статті є велика кількість статистичних даних, що представлені у графічній формі. Так, завдяки ним, ми можемо наші знання перевести у, так би мовити, цифрову площину. Цікавим фактом є те, що лише за 10 років (з 2000 по 2010 р.) сукупний державний борг країн світу збільшився у 2 рази. Структурний же розподіл боргів між державами показав, що лідерами із позик є дві країни – США і Японія (їх сумарна частка становить приблизно половину всіх боргів). Особливо вражає те, що резервне покриття державних боргів у багатьох країнах, насамперед G-7, вкрай низьке – менше 10 %. Тоді як у деяких країнах G-20 цей показник сягає 260 % (Китай) і 344 % (Росія).

Автори даної статті також вважають за потрібне прослідкувати динаміку державного боргу України по відношенню зовнішнього боргу до ВВП України, і роблять висновок – вона значно зросла. На кінець 2010 р. цей показник сягнув значення 85 %. У 2014 р. аналогічне відношення склало 80,32 %.

Перевагою даної статті є й логічність. Так, у ній наводиться ряд показників, які мають безпосередній зв'язок з величиною зовнішнього боргу:

• обсяг експорту – забезпечує надходження іноземної валюти для покриття зовнішніх запозичень держави. Граничний рівень відношення зовнішнього боргу до експорту становить 150 %.

• курс національної валюти. За період з 2000 по 2007 р. спостерігається обернена залежність між валютним курсом гривні до долара США та обсягами зовнішньої заборгованості.

Недоліком даної статті є те, що вона лише постійно «лякає» проблемами та «загрозливими» цифрами, а слушних порад щодо вирішення існуючої проблеми зовнішньої заборгованості взагалі не дає. Від себе хотілося б додати: Україна, як відомо її громадянам, дуже специфічна країна в тому розумінні, що члени її уряду користуються особливими методами управління держави. Так, в Україні запозичення неінвестиційно спрямовані – за допомогою них фінансуються поточні потреби, покривається дефіцит державного бюджету. Розширене відтворення та економічне зростання відсутні, адже значна частина фінансових ресурсів, наданих ззовні, просто губиться при перерахуванні на національний казначейський рахунок.

Стаття 2. «Особливості криз зовнішньої заборгованості у високо розвинутих країнах світу».

Автори даної статті (так само як і автори попередньої) стверджують, що вперше проблема зовнішньої заборгованості виступила як дестабілізуючий чинник під час світової економічної кризи 2008 р.. Дана стаття спрямована на руйнування стереотипів, що існують у свідомості багатьох людей, про зовнішню заборгованість: зовнішня залежність економічного розвитку є не лише характерною рисою країн, що розвиваються та слаборозвинутих країн, а й високорозвинутих економік.

Перевагою даної статті, по-перше, є те, що в ній на початку чітко визначено сутність зовнішньої заборгованості. Це дозволяє некваліфікованим читачам «налаштуватися на хвилю» зовнішньої заборгованості та уникнути непорозумінь у подальшому.

По-друге, автор нас скоріше не лякає, а попереджає про можливий сценарій розвитку подій. Так у статті зазначено, що для країн з відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набуває такої гостроти, як для країн, що розвиваються, оскільки державний борг не є чимось загрозливим. Крім того, у високорозвинутих країнах, зазвичай, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. Водночас надзвичайно великий зовнішній борг сьогодні припадає на країни, на яких фактично тримається вся світова економічна система – США, Японія, Італія, Іспанія, Франція. Автор припускає можливість дефолту економік цих країн. Якщо ж дефолт дійсно станеться, то його наслідки в умовах глобалізації відчують на собі всі економіки світу.

По-третє, перевагою статті є те, що автор не лише розповідає «суху» та не завжди цікаву теорію, але й дає нам можливість заглибитися у практику – події США 2011 р., коли було президентом було підписано закон про негайне збільшення боргової стелі на 400 млрд дол.. Розглянуто також нестабільні економіки Греції, Італії, Ірландії.

Автор вважає за необхідним навести приклад, як намагаються країни Єврозони боротися з проблемою зовнішньої заборгованості. Так, у 2012 р. було підписано договір, метою якого є фінансова координація між країнами (які є членами зони євро), контроль над проектами бюджетів цих держав.

Також у статті наведено ряд інших альтернативних способів вирішення даної проблеми:

1. Випуск спільних облігацій для заміни боргів.

2. Масштабна економія через:

   1. зменшення видатків державного бюджету;

   2. підвищення пенсійного віку

3. Реструктуризація.

На мою думку, запровадження в Україні на сучасному етапі її розвитку масштабу економію може призвести до значних соціальних потрясінь та обурень, а тому Україні слід шукати власні шляхи вирішенню проблеми зовнішньої заборгованості, адекватні особливостям її розвитку.

В цілому, стаття справила на мене позитивне враження, адже її багатого статистичного матеріалу та цікавих висновків достатньо, щоб зрозуміти суть проблеми, що досліджується.