11. Морфема і морф. Спільні та відмінні ознаки.

Основною одиницею морфеміки є морфема//морф як двоєдина – абстрактно// конкретна – сутність.

Морфема – одиниця мови, мінімальна, значеннєва, двобічна, інваріантна, парадигматична, виокремл. у слові.

Морф – одиниця мовлення, мінімальна, значеннєва, двобічна, варіантна (представник морфеми), синтагматична, виокремл. у слоформі.

Морфема реалізується у морфах.

Як двоєдинна сутність морфема//морф мають ряд спільних ознак:

• мінімальність (далі неподільні)

• значеннєвість;

• двобічність.

Як репрезанти різних сутностей морфема//морф відмінні за такими ознаками:

Морфема	Морф
Одиниця мови	Одиниця мовлення
Виокремл. у слові	Виокремл. у словоформі
Абстрактно онтологічна сутність: узагальнення суттєвих ознак конкретно реалізованих морфів	Конкретно онтологічна сутність: Конкретний лінійний представник морфеми в мовленні
Двобічна одиниця: ПЗ – певне значення ПВ – деяке (потенційне) звучання	Двобічна одиниця: ПЗ – певне значення ПВ – конкретне звучання

ПВ морфеми є морфонема (ряд фонем, що черг.), ПВ морфів є фонеми. Це питання залиш. Дискусійним.

12. Структурно-семантична характеристика кореневих морфем

Корінь — основна й обов’язкова морфема, звичайно спільна частина споріднених слів, що містить елемент денотатного й лексич¬ного значення слова і виражає ідею тотожності слова самому собі. Слів без кореня не існує. Корінь — це частина слова, морфема. Як морфема він не має лексико-граматичної єдності, морфологічного оформлення, поєдну-ється з іншими морфемами в межах слова, сполучуваність кореня обмежена.

• Значення

Значення кореня а с о ц і ат и в н е (І. Бодуен де Куртене, В. Солн¬цев). Поза словом кореню далеко не завжди можна приписати те чи інше значення: -віз-, -вод-, -н'іс-, -пол- (віз- і віз---, вод-а і вод-и- ти, н'іс- і н'іс---). Корінь — виразник елементу лексичного значення слова, оскільки все лексичне значення виражає лише основа.

Корінь є носієм не лише елементу лексичного, а й граматичного значення: R-сидж-, крім ЛЗ ‘перебувати в певному положенні’, містить ГЗ ‘1-ша ос. одн.’ (сибж---у), R -сид' - ГЗ ‘3-тя ос. мн.’ (сид'---ат') або ГЗ ‘Наказ, сп., 1-ша і 2-га ос. мн.’ (сид'---імо, сид'---іт'), а R -с'і- — ГЗ ‘мин. час’ (с'і--в-, -л-а...-л-и), R -с'ад'- — ГЗ ‘наказ, спосіб’ (с'ад'---, --мо, --те).

• Фонемне вираження

Корені завжди фонемно виражені.

• Функція кореня полягає у формуванні гнізд спільнокореневих слів.

• Позиція у слові

Місце кореня у слові чітко не фіксоване. Він може займати позицію абсолютного початку слова (дерев-о, червон-ий); після одного-чотирьох префіксів (роз-буд-ов-а, по-від-буд- ов-ува-ти), перед одним-п’ятьма суфіксами (фінанси-ов-ий, фінанс-ова-н-ий, буд'-ів-н-ик-0, буд'-ів-н-иц-тв-о); між префіксами і суфіксами (по-клон'-ін'н'-а, по-об-коп-ува-н-ий). У слові може бути кілька коренів, окремі з них можуть міняти свої позиції (с'н'іж-н-о-біл-ий і біл-о-с'н'іж-н-ий).

• Характер зв’язку з іншими морфемами

Корені вільні —ті, що можуть виступати самостійно, без ін¬ших словотвірних морфем (без префіксів і без суфіксів): при-віл'л'--а (R вільний, бо вол'-а), йун-ац-тв-о (R вільний, бо йун-ий), буж-ан-и (R вільний, бо Буг-).

Корені зв’язані — ті, що ніколи не вживаються самостійно, без інших словотвірних морфем (без префіксів або/і без суфіксів): ім-порт- (R зв’язаний, самостійно з елементом ЛЗ «везти куди-н.» -порт- не існує).

Корені напівзв’язані — корені непохідних дієслів, які без формозмінного суфікса не вживаються: дер--ти, нес--ти, чит-а- ти, ход-и-ти, хот'-і-ти.

• Походження

1) вторинні коренівиникають внаслідок процесів, переважно спрощення, перерозподілу, що відбувалися в певні періоди розвитку української мови (весн-а, ви-нахід-лив-ий, вітер-, жабр-и, жит-о).

2) Первинним є етимологічний, генетичний корінь. Первинні корені можна встановити лише шляхом етимологічного аналізу (за-бу-ти замість сучасн. забу--ти-).

3) питомі (велик-ий, див-о, йіс-ти, неб-о, сонц-е)

4) запозичені (долар-, джаз-, філ’м-)

Коренева підсистема української мови є відкритою.