1. Державний лад Стародавніх Єгипту, Вавилону, Індії та Китаю.

Єгипет. Вся повнота влади зосереджувалась в руках фараона. Фараон також вважався втіленням бога на землі. Найближчий помічник фараона – джаті, або візир. Він є начальником королівського двору, контроль за всім керуванням у державі, розпоряджається земельним фондом і має вищу військову і судову владу. Місцеву владу здійснювали царські чиновники номархи, що мали місцеву судову владу, власні військові загони і поліцію. Існували 2 пануючі прошарки населення – воїни та жерці. Жерці окрім релігійної функції були ще й своєрідною політичною поліцією і переслідувала тих, хто сумнівався у божественності фараона абощо. Воїни за службу фараонові отримували землю.

Месопотамія. На чолі перших месопотамських міст-держав стояв правитель-цар, що звався енсі ("що очолює рід", "що закладає храм") або лугаль ("велика людина", "хазяїн", "пан"). У містах скликалися общинні збори і ради старійшин. Ці общинні органи не тільки обирали й у деяких випадках скидали правителів, але і визначали об’єм їхніх повноважень, надаючи їм більші або менші права у військовій і законодавчій областях. Лугаль, певне, відрізнявся від енсі великими військовими повноваженнями. Самим общинним зборам належали законодавчі, фінансові (право встановлення цін, усякого роду зборів), судові функції і функції по підтримці суспільного порядку. Правитель міста був главою общинного культу, відав іригаційним, храмовим і іншим суспільним будівництвом, головував військом, головував у раді старійшин або в народних зборах.

Індія. Правителі перших державних утворень (протодержав) раджі виконували найпростіші функції керування, забезпечували зовнішню безпеку, вершили суд, розпоряджалися як воєначальники фондом земель, наділяючи землею храми, брахманів, вищі верстви суспільства, збирали ренту-податок.

Центральний адміністративно-військовий апарат в Індії був слабкий у порівнянні з іншими державами Стародавнього Сходу, що було тісно пов'язано зі зберіганням важливої ролі в державі органів общинного самоврядування. Влада царя стримувалася самоізоляцією общин і положенням у державі пануючої спадкової знаті, що установились традиційними релігійно-етичними нормами. Релігія, зокрема, виключала законодавчі функції індійських царів, підтверджувала непорушність і незмінність норм права, укладених нібито у ведах. Веди же повинні були тлумачитися тільки мудрецями-брахманами. Ця традиція була похитнута лише при Ашоке, коли урядовий указ став включатися в число джерел права.

Відповідно до релігійних поглядів, як і у всіх країнах Стародавнього Сходу, царська влада обожнювалася.

Цар був главою адміністративного апарату. Від нього залежали призначення посадових осіб і контроль за їхньою діяльністю. Всі царські чиновники, відповідно до Артхашастри, ділилися на групи центрального і місцевого керування. Особливе місце займали радники царя - вищі сановники (мантріни, махаматри). З радників царя складався і дорадчий колегіальний орган - мантрипаришад, своєрідний пережиток органів племінної демократії. Членство в мантрипаришаді не було чітко встановлено, поряд із сановниками в нього іноді запрошувались представники міст. Цей орган зберігав деяку незалежність, але лише по ряду другорядних питань міг приймати самостійні рішення.

Поряд із призначенням чиновників царською владою існувала практика передачі чиновних посад у спадщину, чому сприяла кастова система. Для надання належної ефективності державному апарату Маур’ї створили мережу контрольних, наглядових посад, що інспектують чиновників - шпигунів, царських таємних агентів, яких цар "приймав і вдень і вночі".

Китай. У Китаї влада й особистість вана(царя) з часом остаточно сакралізується. Він носить титул "сина Неба", що "управляється Небом", його називають "батьком і матір'ю" своїх підданих. Ван - первосвященик.

Центром керування був двір вана. Палацева система керування замикала на палаці всю діяльність по обслуговуванню самого вана і по керуванню державними справами. Близько до вана стояв цзай - управитель, що разом із підпорядкованими йому чиновниками був провісником волі вана усередині палацу, відав палацевими ремісниками, стежив за храмами предків вана й ін. Особливе місце при дворі займали шаньфу (стольники), що обслуговують особисті потреби вана, що виконують універсальну й особо довірчу роботу з виконання його різноманітних адміністративних і військових доручень. Ряд посад був пов'язаний із функціями контролю над державною господарською діяльністю. Ліси, води, пасовища, наприклад, були об'єктом турбот особливих чиновників, підпорядкованих "наглядачу земель".

Шан Ян у IV в. до н.е. провів серію реформ, що призвели до централізації царства Цинь і його наступному посиленню, що завершилося створенням Циньської імперії. На підставі цих реформ були дозволені вільні купівля-продажі землі, введений податок на землю, що стягався з кожного землевласника в залежності від розмірів його земельного володіння. З податком на землю був введений чіткий адміністративно-територіальний поділ, а також кругова порука в десяти-, п’ятидворках, покликаних на основі взаємного стеження охороняти порядок на своїх територіях. З метою запобігання тривалих чвар сімейних кланів була заборонена кревна помста. Введено єдині міру і вагу й ін.

Центральний апарат імперії містив у собі ряд відомств: фінансове, військове, судове, обрядів, сільського господарства, відомство імператорського подвір'я, палацевої стражі. Глави головних відомств запрошувались на наради до імператора, на яких обговорювалися важливі питання державного життя.

У порівнянні з державним апаратом інших стародавньосхідних держав цей апарат відрізнявся і численністю, і великим об’ємом повноважень, що у свою чергу визначало соціальну значимість, престиж чиновництва.