22. Характеристика Кутюмів Бовезі.

Найбільшого поширення кутюми набули у Північній Франції, де вони існували спочатку в усній формі. Строкатість кутюмів була зумовлена феодальною роздробленістю країни. Як джерела права кутюми визначали васальні зв'язки і взаємовідносини феодалів, правове становище городян, селян, майнові та сімейні відносини, склад судових органів, порядок судочинства тощо.[1] На зміну їм в умовах феодальної роздробленості прийшли територіальні правові кутюми окремих регіонів, сеньйорів і навіть громад. Звичаї складалися в усній формі. Сила і авторитет звичаєвого права визначалися тим, що воно відображало реальні потреби територіальних колективів феодального суспільства, виникало з компромісу і не цілком залежало від свавілля державної влади. Тому й дотримання кутюмів в більшості випадків було добровільним. Для визнання звичаїв в судах було необхідно, щоб вони були відомі з давніх часів. Починаючи з XII ст. окремі кутюми стали записуватися, а до середини XIII ст. в Нормандії був складено порівняно повну збірку звичаєвого права — «Великі кутюми Нормандії» (бл. 1255), які використовувалися в судовій практиці. З цього часу з'являється ряд приватних записів місцевого звичаєвого права, зроблених королівськими суддями та легістами. У 1273 році складається писаний збірник законів «Установлення Людовіка Святого». Найбільш відомим і популярним у середньовічній Франції став збірник звичаїв — «Кутюми Бовезі» (старофр. Coustumes de Beauvoisis, фр. фр. Coutumes de Beauvaisis) „, укладений близько 1280 року королівським бальї Філіппом де Бомануаром (1250—1296)

23. Виникнення держави в Стародавньому Римі

Розвиток скотарства і землеробства спричинило за собою майнову диференціацію і появу приватної власності. Виникає і патріархальне рабство, джерелами якого стають переважно війни, а разом з тим і зачатки класового поділу суспільства.

З майнової диференціацією соціальна структура громади ускладнюється. У родах виділяються окремі багаті аристократичні родини. До них переходять кращі земельні ділянки, які вважаються ще колективною власністю громади. Вони отримують і велику частку військової здобичі. Разом з тим з'являється і відокремлена соціальна група клієнтів з обедневшіх общинників, прийнятих до складу родів прийдешніх та, іноді, відпущених на волю рабів. Будучи особисто вільними, але обмеженими в правах, вони знаходилися під заступництвом патронів з патриціїв, за що, в свою чергу, повинні були надавати їм майнові та особисті послуги.

Сприятливі для скотарства та землеробства кліматичні умови, вигідне з точки зору обміну та торгівлі географічне положення та війни залучали в Рим все більше зайшлого населення з сусідніх племен. Вони не входили в римську громаду. Обмеженість земельного фонду поставила в цих умовах під загрозу саме добробут громади. Це спричинило перетворення громади в замкнуту організацію, що не допускає до свого складу нових родів або осіб і захищає права тільки своїх членів. Населення поза римською родовою громадою отримало назву плебсу. Плебс поповнювався і за рахунок банкрутів і тих що втратили зв'язок з громадою. Плебеі залишалися вільними, але були обмежені в майнових і особистих правах. Вони могли отримувати земельні наділи лише з вільній частині общинного земельного фонду, не мали права вступати в шлюб з членами громади і були позбавлені можливості брати участь в управлінні її справами.

На чолі римської громади стояв виборний вождь - рекс. Хоча за традицією його називали царем (звідси "період царів"), його повноваження були обмежені. Як і у афінського базілевса вони зводилися головним чином до військових, жреческім і судовим. Органом управління був рада старійшин родів - сенат. Загальні питання розглядалися на народному зібранні. Однак його рішення могли бути відкинуті сенатом і рексом. Останній міг видавати загальнообов'язкові постанови.

В організації римської громади привертає увагу її стрункість. У громаду входило 300 родів, що поєднують у 30 Курій, які, в свою чергу, входили в 3 Трібо. Якщо Трібо виникли в результаті об'єднання трьох племен, то стрункість організації громади носить на собі явний відбиток свідомої діяльності, викликаної потребою "замкнути" общину в умовах обмеженості її земельного фонду та необхідності його розширення військовим шляхом. Останнє підтверджується і тим, що народні збори скликаються за куріям (куріатні коміціі). Кожна курія в зборах була представлена тільки воїнами (100 піших і 10 кінних) і мала один голос.

Воєнізований характер римської родової організації дозволяв їй якийсь час підтримувати свій замкнутий характер. Але в Римі розвивалися процеси, які неминуче повинні були прискорити її крах. Зростання чисельності плебсу, концентрація в його руках ремісничої виробництва і торгівлі перетворили плебеїв в своєрідну, правда, етнічно строкату громаду. Соціальне значення і сила цієї громади зростали. Всередині неї, також як і в римській громаді, розвивається майнова диференціація. З'являються плебеі - багаті ремісники і торговці, які починають відігравати все зростаючу роль в економіці Риму. Вони гостро відчувають своє безправ'я. Разом з тим збільшується число плебеїв-бідняків, багато з яких стають неоплатними боржниками патриція і потрапляють в боргову кабалу. Бідніюча частина плебсу в умовах зростаючої чисельності рабів стає ще більш небезпечною для римської громади силою.

Положення ускладнювалося й тим, що римляни були змушені залучати плебеїв до участі у військових походах. Розвивається невідповідність між великою роллю, яку в житті Рима став грати плебс, і його безправним положенням породило боротьбу плебеев за рівняння в правах з членами ослабленої внутрішніми протиріччями римської родової громади, представленою її провідною силою - патриція. Перипетії цієї боротьби невідомі, але її результат очевидний - вона закінчилася перемогою, зруйнувавши замкнуту римську родову організацію і розчистивши тим самим шлях до утворення держави.

Таким чином, виникнення держави в Стародавньому Римі було результатом загальних процесів розкладання первобитнообщінного ладу, породжених розвитком приватної власності, майнової і класової диференціації. Але ці процеси були прискорено боротьбою плебеев за рівноправність із членами римської громади, остаточно зруйнувавши основи родового ладу Стародавнього Риму. На зміну полісу як політичній громаді приходить держава.

Історична традиція зв'язує закріплення перемоги плебеев й виникнення держави в Стародавньому Римі з реформами рекс Серво Туллія, що відносяться до VI в. до н.е., хоча, очевидно, ці реформи були результатом досить тривалих змін у суспільному житті Риму, растянувшіхся, може бути, на сторіччя.

24. Характеристика Чорного кодексу. Приєднання нових територій призвело до необхідності легалізації стосунків між корінним населенням та колонізаторами. В березні 1685 Людовик затверджує "Чорний кодекс", який деякі історики вважали "найжахливішим юридичним документом, створеним в наші часи"[7]. Цей документ, окрім вигнання євреїв з Антильських островів, визначає та регулює громадські стосунки в колоніях, фактично, легалізуючи рабовласництво та надаючи йому офіційного статусу. Кодекс визначає різні міри покарання для рабів, наприклад, смертну кару за побиття власника, крадіжку корови або коня, третю спробу втечі тощо. В кодексі також визначаються обов'язки рабовласників, наприклад, достатнього харчування для рабів, а також певні релігійні та юридичні права рабів. Проте ці норми фактично ніколи не виконувалися завдяки тиску рабовласників на правосуддя.

25. Шлюбно-місейне право Арабського халіфату. Главою сім’ї є чоловік, який тільки і вважається людиною. На дружин і дочок дивилися як на річ. Шлюбна угода в ісламі більш близька до договору купівлі-продажу, воля жін-ки не має ніякого значення.

За мусульманським правом чоловіки можуть одружуватись з немусульманками, але мусульманкам заборонено од-ружуватися з невірними. Шаріат дозволяє чоловіку мати чо-тирьох законних дружин і будь-яку кількість наложниць. Шлюб розривається за фізичних недоліків одного з подружжя, при зраді, якщо кревна рідня, а чоловік може розірвати шлюб без будь-яких причин.

Дружина може купити право на розірвання шлюбу, може розлучитись, коли чоловік не виконує своїх обов’язків (не утримує її, чинить стосовно неї дискримінацію на користь інших дружин).

Вийшовши заміж, жінка переходила під владу чоловіка і повинна була ухилятися від зустрічі із сторонніми мужчинами, не з’являтись у громадських місцях, носити паранджу.