14. Словотвірна категорія. Типові словотвірні категорії укр. Мови.

Словотвірна категорія — комплексна одиниця словотворення, що об’єднує похідні різних словотвірних типів зі спільним словотвірним значенням та однаковим способом творення, але з різними за фонемним вираженням словотвірними формантами.

Словотвірна категорія є зручним інструментом лінгвістичного опису та впорядкування лексики різних частин мови. Відповідно до частиномовної належності всі словотвірні категорії поділяють на іменникові, прикметникові, дієслівні, прислівникові. У межах кожної частини мови з урахуванням семантики твірної основи і способу творення похідних встановлюються власні словотвірні категорії. Наприклад, є такі іменникові словотвірні категорії (суфіксальні похідні з твірною основою дієслова) зі значенням:

1) ‘абстрактна процесуальна ознака’:

(збира-н'н'-а, мал'ува-н'н'-а, чита н'н'-а і под.; би-тп'т'-а, ми-тп'т'-а, ши-т'т'-а і под.);

2) ‘особа — діяч/носій процесуальної ознаки’:

(мр'ій-ник-, настав-ник-,розвід-ник- і под.; вод'ій-, крут'-ій-е, плакс'-ій- і под.);

3) ‘предмет’:

(довід-ник-, пройав-ник- і под.; вимик-ач-в, програв-ач-, т'аг-ач- і под.)

4) ‘місце’:

(ковза-нк-а, стойа-нк-а і под.; спа-л'н-а, чита-л'н-а і под.; друк-арн'-а, л'ік-арн'-а і под..).

15.Поняття валентності твірних основ. Види обмежень при словотворенні: семантичні, формальні, стилістичні.

Вале́нтність (від лат. valentia - сила) — здатність слова визначати кількість і якість залежних від нього словоформ, зумовлена його семантичними і граматичними властивостями. Так, властивості дієслова «керувати» передбачають його поєднання з іменними формами називного й орудного відмінка у позиціях підмета і додатка. Дієслова, здатні визначати залежні від них словоформи, називаються валентними, а дієслова без такої здатності — невалентними. Словоформи — поширювачі валентних дієслів мають статус необхідних; вони можуть бути обов'язковими або потенційними (нереалізованими). Конститутивні поширювачі валентних дієслів (їх можна назвати актантами) протиставляються факультативним, тобто таким, які не зумовлені валентністю дієслова.

Валентність відрізняється, з одного боку, від інтенції як поняття, співвіднесеного з рівнем семантики, а з другого — від керування (валентність, на відміну від керування, стосується не лише додатка, а й підмета, обставини). Розрізняють ліву і праву валентність. Ліва валентність пов'язується з підметом, вираженим іменником у формі називного відмінка або його субститутом, включаючи підрядне речення, права — з додатками й обставинами. Сукупність валентного дієслова, вжитого в певному значенні, утворює його валентну структуру. На валентній структурі дієслова ґрунтується валентна структура речення.

Мовна продуктивність СТипів зумовлена внутрішньомовними факторами – чинниками, що обмежують творення похідних (семантичними, формальними, стилістичними)

Семантичні обмеження – основний вид; викликані несумісністю твірної основи і СФ. Суфікс –ісʹтʹ- поєднується переважно із прикметниковими твірними основами (скуп-ісʹтʹ-нульовий суфікс, швидк-ісʹтʹ -0, ), рідше із дієслівними (рад-ісʹтʹ, жалʹ-ісʹтʹ). Префікс пра- - переважно із твірними основами іменників (прадід, падуб, праліс) рідше – із прикметниками (прас лов*Янський, праіндоєвроп). .Виділяють також часткові семантич обмеження: суф-с –ин- зі значенням «одиничність» утворює похідні лише на баз іменників з речовинним значенням, і до того ж не всіх, а тільки від тих, від яких можна утворити похідні зі знач «збірність» (картопля – картоплиння – картоплина; зерно-зернові-зернина).

Формальні обмеження зумовлені морфонологічними чинниками. Вони виникають тоді, коли при приєднанні до твірної основи СФ на морфемному шві опиняються морфонолог несумісні фонемо сполуки. В такому випадку пристосування ТО до СФ відбувається через усічення, чергування, накладання….

-к-// -н/к-, -ів/к- перевір-к-а але ковза-н/к-а, лазʹ-ів/к-а

-н-// -ов/н- - холод-н-ий але такт-ов/н-ий

-а-//-к/а- - ох-а-ти-нуль і – ох-к/а-ти-нуль

Стилістичні обмеження зумовлені функціональною несумісністю ТО і СФ. ТО книжного стилю не поєднуються з афіксами розмовно-побутового стилю. (здоров-ий – здоров-енн-ий, активний - … (нічо немає. )

15. Загальна характеристика способів словотворення сучасної української мови.

У науковій літ-рі спосіб словотворення немає єдиного загальноприйнятого поняття.

1. як одиниця класифікації похідних, об’єднаних спільним словотвірним засобом (Є. Клобуков, В. Лопатін. О. Тихонов)

2. як засіб вираження словотвірного значення (О. Земська)

3. як узагальнено-диференційне відображення засобів словотворення (О. Моїсеєв)

4. як шляхи і прийоми творення слів (В. Горпинич, І. Ковалик, Н. Клименко)

Фактично, способи словотворення враховують ті словотвірні форманти, за допомогою яких утворюються прості (на твірній базі одного слова) та складні (на твірній базі кількох слів) похідні та які є виразниками відповідних словотвірних значень. Творення простих слів називають словотворенням, а складних – словоскладанням.

Найдавніша класифікація способів творення слів за В. Троїцьким, який назвав їх відповідно до підсистеми мови і розділів мовознавства – морфологічним, синтаксичним, семантичним. Наявність/відсутність афіксів передбачає протиставлення морфологічних та неморфологічних способів. Неморфологічні: морфологічно-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний. Основний словотвірний засіб творення слів – словотвірний формант – є одиницею словотворення. Сучасна класифікація базується на словотвірних засобах. Похідні від цього поділяються на : афіксальні (й конфіксальні) – безафіксні; прості похідні – складні похідні.