Розділ ііі. Навчальний процес
Навчальний рік у німецьких вузах розділений на 2 семестри; зимовий і літній. Оскільки розпочати навчання в німецькому вузі можна з будь-якого семестру (зимового — з вересня-жовтня, літнього — з березня-квітня), є два терміни прийому документів; на зимовий семестр треба зареєструватися до 15 липня, на літній — до 15 січня.
Навчання в будь-якому німецькому вузі поділяється на базовий курс (Grundstudium) І наступний професійний курс (Hauptstudium), кожен тривалістю мінімум 4 семестри. Перший затверджується здачею проміжних іспитів (Zwischenprüfung) або переддипломного іспиту (Diplom-Vorpruefung). У цей період навчальний план має включати 20 і більше годин занять у тиждень з обов'язкових предметів і семінари (кількість обов'язкових годин може змінюватися в залежності від факультету). У завершальний період навчання з'являється більше предметів на вибір.
У навчальному процесі застосовують різні види занять: лекції, семінари, контрольні роботи, практичні заняття та екскурсії. Під час семінарів, контрольних і практик вимагаються усні чи письмові роботи, за які студент отримує курсовий сертифікат, необхідний як під час заключного іспиту, так і під час переходу на наступний рівень навчання. Він є головним засобом контролю якості навчання упродовж навчального року. Розширюється залучення старших студентів до різного виду тьюторської роботи з молодшими студентами (оплачуваної).
Дані про успішність заносяться в аналог нашої залікової книжки (Scheine). Тривалість навчання у вузі — від 8 до 12 семестрів. По закінченні навчання в залежності від спеціальності і типу вузу здається або дипломний іспит (Diplom), або іспит на ступінь магістра (МА), або державний іспит (Staatexmen). Знання студентів оцінюється за 6-бальною системою: дуже добре (1); добре (2); задовільно (3); достатньо (4); недостатньо (5); незадовільно (6).
Існує чотири категорії викладачів: професор, асистент, науковий працівник і викладач спеціальних дисциплін (іноземних мов, спорту тощо). Функції перших двох виконують доктори, але професор повинен мати чималий досвід і обирається за національним конкурсом. Науковий працівник мусить мати вищу освіту, виконувати наукові дослідження і проводити практичні заняття зі студентами. Увесь викладацький склад має статус державних службовців. Викладачі університетів витрачають на наукову роботу приблизно 1/3 робочого часу, їхні колеги з вищих фахових шкіл мають удвічі вище тижневе лекційне навантаження, тому на дослідження у них залишається менше можливостей.
Як і в Україні, у Німеччині прийнято видавати диплом про вищу освіту. Його одержують випускники більшості математичних, природничих, економічних і соціально-наукових факультетів. Найбільш розповсюджений ступінь, присуджуваний після закінчення навчання на гуманітарних факультетах — магістр.
Випускники університетів мають право продовжити наукову діяльність в аспірантурі (докторантурі) і по закінченні захистити дисертацію. Після закінчення аспірантури можна отримати ступінь Ph (Доктор).
Розділ іv. Зв'язок освіти з наукою та практикою
У відповідності з принципом, який вперше висунув відомий реформатор прусських вузів XIX ст. Вільгельм фон Гумбольдт, навчання і наукова робота в університетах взаємопов'язані.
Політика федерального уряду націлена на посилення співробітництва вузів з дослідницькими центрами і промисловими фірмами. Це співробітництво здійснюється у формі спільних досліджень, стажувань працівників фірм у вузах, а студентів та молодих вчених - на фірмах (особливо це характерно для професійних вищих шкіл, технічних університетів), створення при вузах демонстраційних і консультаційних центрів. Ряд німецьких фондів і суспільств (наприклад, Фонд Олександра фон Гумбольдта, Фонд ім. Конрада Аденауера, Фонд ім. Фрідріха Еберта, Товариство Макса Планка, Німецьке науково-дослідне суспільство) надають вітчизняним і зарубіжним студентам і вченим спеціальні стипендії для проведення наукових досліджень і підвищення академічної кваліфікації. Велика увага в Німеччині приділяється міжнародним академічним обмінам студентами та вченими. У завдання Німецької служби академічних обмінів (Deutscher Akademischer Austausch Dienst, DAAD) входять залучення іноземної молодої наукової еліти для навчання й науково-дослідної діяльності в Німеччині, підвищення кваліфікації молодих німецьких учених у дусі відкритості і взаєморозуміння, допомога країнам, що розвиваються і країнам-реформаторам у Центральній і Східній Європі в побудові працездатних структур в області вищої освіти, а також підтримка германістики, німецької мови, літератури та країнознавства в іноземних вищих навчальних закладах.
Тісна співпраця вузівської та невузовской науки дозволяє виключити дублювання досліджень, полегшити обмін новітніми технологіями і розробками, прискорити процес практичного впровадження винаходів, і, в кінцевому рахунку - збільшувати науковий потенціал країни. У 2000 р. витрати на наукові дослідження та розвиток у Німеччині склали 2,48% від ВВП (що вище, ніж у середньому по країнах ОЕСР - 2,24%). Промислові кола інвестують в науку та розвиток в два рази більше, ніж держава (на 2000 р. ці інвестиції склали 66,11% проти 31,44% відповідно). За даними на 1999 р., більше половини (56,25%) загальних витрат на наукові дослідження і розвиток припадало саме на університетську науку. Багато університетів і вищі професійні школи (університети прикладних наук) розробляють свої навчальні та дослідницькі програми відповідно до потреб регіональної економіки. Поєднання науки і практики в ході навчання, тісний зв'язок економічної і освітньої політики перетворюють ВНЗ в «кузні кадрів» для німецьких фірм і промислових підприємств, сприяють регіональній економічній профілізації.