108. Визначення доведення як логічної процедури.

«Доведенням» називають логічну процедуру, в ході якої встановлюється істинність певного положення за допомогою положень, істинність яких уже встановлена раніше.

Саме це значення терміна «доведення» є об’єктом дослідження логіки.

109. Характеристика структури доведення.

Структура доведення складається із:

• тези;

• аргументів та

• демонстраціїї.

Т е з а – це думка або положення, істинність якого потрібно довести.

Наявність тези є обов’язковою умовою будь-якого доведення. Теза може бути сформульована як на початку доведення, так і в будь-який момент доведення. У природніймові тезу виокремлюють такими зворотами: а) «Осьмоя теза»; б) «Ось моє бачення»; в) «Це моя точка зору»; г) «Це моя позиція»; тощо.

У судовій практиці розрізняють:

• основну тезу і

• підлеглу тезу або часткову тезу.

О с н о в н о ю т е з о ю називають положення, із якого випливають (або йому підпорядковуються) декілька явно сформульованих положень.

Тому доведення основної тези передбачає обґрунтування цих підлеглих положень.

П і д л е г л о ю т е з о ю називається положення, яке стає тезою лише тому, що завдяки йому доводиться основна теза.

Це і обумовлює те, що доведена часткова теза стає аргументом для основної тези.

Однією із основних властивостей тези є те, що вона повинна бути істинною. Хибне положення, яке висувається як теза, неможливо обгрунтувати ніяким доведенням.

А р г у м е н т – це думка, істинність якої уже встановлена раніше, і яка може бути використана для обгрунтування істинності довільного положення.

До аргументів відносять:

1) Факти дійсності;

2) закони;

3) аксіоми;

4) дефініції;

5) раніше доведені положення.

Д е м о н с т р а ц і я – це спосіб, форма зв’язку тези і аргументів.

110. Основні форми демонстрації.

Д е м о н с т р а ц і я – це спосіб, форма зв’язку тези і аргументів.

Тому демонстрація не може бути виражена судженням. Самі мо собі теза і аргументи, поза логічним зв’язком ще не є доведенням. Довільне положення лише тоді стає аргументом, коли із нього виводиться теза. Демонстрація якпроцес виведення тези із аргументів завжди має формуумовиводу.

Зазначимо, якщо стверджують, що демонстрація – це завжди умовивід, то мають на увазі не те, що доведення це якийсь новий вид умовиводу, поряд із описаним вище з умовиводом як формою мислення. Це – по-перше, а, по-друге, не будь-який умовивід єдоведенням.

Можна розрізнити два види демонстрації:

• у формі дедуктивного умовиводу і

• у формі індуктивного умовиводу.

111. Визначення прямого доведення.

Усю множину доведень поділяють на прямі та непрямі. Підставою такого поділу є спосіб доведення.

П р я м и м називається доведення, в якому теза безпосередньо випливає із аргументів.

Пряме доведення застосовують тоді, коли наявна достатня кількість аргументів.

Наприклад, для доведення судження «Підручник з історії є джерелом інформації» застосовуємо пряме доведення.

112. Основа поділу доведень на прямі та непрямі.

На відміну від прямого доведення, у якому безпосередньо виводиться істинність тези із істинності аргументів, у непрямому доведенні обгрунтовують хибність суджень, які певним чином пов’язані з тезою. Тому у непрямомі доведенні можуть виникати помилки.

Підсумовуючи вищезазначене про непряме доведення, треба підкреслити його специфіку порівняно з прямим доведенням. У непрямому доведенні концентрують увагу або на отриманні наслідків із хибної антитези, або на встановленні хибності несумісних з тезою суджень. Це, з одного боку, обмежує сферу застосування непрямого доведення, а з іншого – вірогідність його результатів.