50.Які існують найуживаніші дефініції судження?

Судження – це одна із форм мислення. Існує декілька його визначень. Наведемо найуживаніші з них:

«Судження – це думка, у якій стверджується наявність або відсутність властивостей у предметів, відношень між предметами, зв’язків між ситуаціями»;

«Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмети дійсності і яка об’єктивно є або істинною, або хибною і при цьому неодмінно однією із двох»;

«Судження – це думка, у якій стверджується або заперечується зв’язок між об’єктами і ознаками»;

«Судження – це думка, що виражається розповідними реченнями і є істинною або хибною».

Фактично всі ці визначення при їх різних мовних відмінностях – ідентичні.

51.Логічна структура судження.

Те, про що говориться у судженні, називається «предметом думки у судженні» або «логічним підметом судження», або «суб’єктом судження» і позначається буквою латинського алфавіту «S».

Те, що говориться у судженні про предмет думки, називається «ознакою предмета думки» або «логічним присудком судження», або «предикатом судження» і позначається буквою латинського алфавіту «Р».

Відношення між предметом думки і ознакою предмета думки фіксується логічною ознакою «є /не є», «суть / не суть».

Отже, логічна структура судження складається із суб’єкта S, предиката Р і логічної зв’язки «є /не є».

52.Співвідношення понять: «судження», « речення», «висловлювання».

Співвідношення «речення», «судження» і «висловлювання» розглядається ще й у такій площині. Оскільки речення розглядається як знак, то знак, з точки зору семантики, повинен мати смисл і значення. Виявляється, щосмислом розповідного речення (як знака) є судження (тобто, думка, зафіксована у реченні) або інформація, яку несев собі речення («щось про щось стверджується або заперечується»), а значенням – оцінка відповідності реченнятому, про що говориться у реченні (тобто, «істина» чи«хиба»).

53.Типологія атрибутивних суджень за кількістю і якістю.

А т р и б у т и в н и м називається таке просте судження, предикат якого представляє таку ознаку, як властивість. Можна ще й так визначити атрибутивне судження: «Атрибутивним судженням називається такий вид простих суджень, в яких йдеться про притаманність предметам якихось властивостей, або про їх відсутність у предмета». Наприклад, «Франція є республікою», «Жоден мій знайомий не має вищої освіти» тощо.

Атрибутивні судження поділяються на види на кількістю і якістю.

За якістю виділяють:

• стверджувальні і

• заперечувальні атрибутивні судження.

Наприклад, «Злочин є суспільно небезпечним вчинком» – сверджувальне судження; «Жоден мій приятель не має посвідчення водія» – заперечувальне судження..

За кількістю розрізняють:

• одиничні;

• загальні;

• часткові атрибутивні судження.

О д и н и ч н и м називається таке атрибутивне судження, у якому суб’єктом виступає одиничне поняття. Наприклад: «Автор «Кобзаря» є відомим художником».

З а г а л ь н и м називається таке атрибутивне судження, у якому суб’єктом є загальне поняття.Наприклад: «Трапеція є геометричною фігурою».

Ч а с т к о в и м називається атрибутивне судження, у якому суб’єкт представляє частину класу досліджуваних предметів. Наприклад, «Деякі книжки мають довідковий характер».