Невідкладні стани

61

посилення руху очних яблук, ригідність м'язів. Такі симптоми свідчать про гіпоксію, що спричинена різким зниженням кров'яного тиску, яке завжди передує цьому стану. Знову ж таки, найімовірнішою причиною непритомності

єпсихогенний чинник.

Утяжких клінічних випадках (сильний емоційний стрес, гострий біль і т.д.) можливе порушення кровообігу (інфаркт міокарда, інсульт та ін.).

Невідкладні заходи

При появі перших провісників непритомності (загальна слабість, блідість, посилене потовиділення, зниження тонусу скелетної мускулатури та ін.) потрібно:

∙негайно припинити всі маніпуляції;

∙покласти потерпілого в зручну горизонтальну позу на спину, забезпечивши при цьому короткочасне підвищене положення ніг (якщо непритомність виникає в стоматологічному кріслі, то кріслу слід надати горизонтального положення, опустивши при цьому дещо нижче його головну частину);

∙зняти теплий або тісний верхній одяг, розстібнути комір сорочки чи блузки, розслабити пояс (у жінок бюстгальтер);

∙забезпечити доступ свіжого, прохолодного повітря;

∙збризнути холодною водою обличчя та груди;

∙сильно поплескати пацієнта по щоках рукою або змоченим у холодній

воді рушником, а точніше – дати йому декілька міцних "ляпасів" по обличчю.

Якщо непритомність викликана тільки психоемоційним напруженням та страхом, то перелічених заходів повністю достатньо, щоб привести людину до тями. У випадках, коли наведені рекомендації не були ефективними, то не варто втрачати дорогоцінного часу на застосування парів нашатирного спирту, оцту чи інших подразнюючих хімічних речовин, оскільки в цій ситуації вони також не дадуть жодного позитивного результату. Єдиним правильним виходом з цього небезпечного становища буде як найшвидший початок фармакотерапії.

Зволікання лікарських заходів при непритомності пацієнта є неприпустимими. Через несвоєчасну допомогу може настати триваліша гіпоксія, яка загрожуватиме розвитком необоротних змін в головному мозку.

Фармакотерапія при непритомності

Якщо пацієнтові, котрий перебуває у стані непритомності, не допомагають рекомендовані вище заходи, медперсонал негайно розпочинає фармакотерапію.

Для нормалізації АТ хворому вводять:

∙кофеїн 1-2 мл 10% розчину внутрішньом'язово; при внутрішньовенному впорскуванні вміст ампули розвести у 10 мл 0,9% розчину NaCl (вводити повільно);

∙або ефедрин 0,5-l мл 5% розчину в м'яз;

∙або коразол 1 мл 10% розчину в м'яз; при внутрішньовенному

62

введенні вміст ампули розвести у 10 мл 0,9% розчину NaCI (вводити повільно);

∙або кордіамін 1 мл 25% розчину в м'яз або внутрішньовенно в розведенні 1 : 10 на ізотонічному розчині NaCl.

Після виведення потерпілого зі стану непритомності його потрібно заспокоїти, дочекатися появи ритмічного та доброго наповнення пульсу, підвищення артеріального тиску, відновлення кольору шкіри, задовільного загального стану. Подальші маніпуляції можна продовжувати тільки тоді, коли стан пацієнта не викликатиме найменших побоювань.

Профілактичне лікування непотрібне, але обов'язково слід усунути причини серцевого походження.

Тривала непритомність (синкопе)

При непритомності, яка триває понад 10-15 секунд, лiкap, крім вищенаведених заходів, повинен негайно вжити ще таких:

∙увести пацієнтові препарати, які нормалізують артеріальний тиск;

∙розтерти його руки та ноги сукном або щіткою, на маргінальні судини покласти грілки, накрити теплою ковдрою;

∙після опритомнення хворого, нормалізації пульсу та артеріального тиску

його треба заспокоїти, напоїти гарячим, міцним чаєм чи кавою, забезпечити відпочинок.

Якщо слабість, неприємні відчуття в голові, грудях, животі, потіння та гіпотензія зберігаються протягом 1 години і довше, а також виникають повторні стани непритомності щораз більшої тривалості, є всі підстави запідозрити розвиток небезпечної для життя внутрішньої кровотечі, передсердно-шлуночкової блокади, аритмії, гіпоглікемічної коми тощо.

У подібних випадках треба негайно викликати швидку допомогу. Такі пацієнти підлягають терміновому транспортуванню в спеціалізований відділ лікарні, де необхідно здійснити їх ретельне обстеження і розпочати лікування тієї хвороби, яка призвела до непритомності.

НЕПРИТОМНІСТЬ ПСИХОГЕННОЇ ЕТІОЛОГІЇ Основні форми

До найтиповіших форм непритомності, зумовленої психогенними реакціями, належать:

∙рефлексогенна (вазовагальна);

∙спричинена маніпуляціями в ділянці синусового вузла (при підвищеній чутливості каротидного клубочка);

∙викликана вколюванням ін'єкційною голкою під час здійснення місцевої анестезії.

РЕФЛЕКСОГЕННА НЕПРИТОМНІСТЬ Загальні положення

Рефлексогенна (вазовагальна) непритомність є одним з провідних ускладнень, яке виникає під час лікування у стоматолога. Внаслідок дії

63

рефлексогенного чинника порушується центральна регуляція судинного тонусу, після чого настають анемія судин головного мозку і скупчення крові в судинах черевної порожнини.

Рефлексогенна непритомність у більшості випадків трапляється в молодих людей, як правило, тоді, коли вони знаходяться у вертикальному положенні. Часто можна виявити симптоми, що свідчать про надмірну активність вегетативної нервової системи: дискомфорт в епігастральній дiлянці, нудота, блідість, потіння, затуманення зору та відчуття деперсоналізації.

Механізм рефлексогенного типу непритомності не до кінця зрозумілий. У відповідь на сильні емоційні подразники настає периферійна артеріолярна вазодилатація, яка, на відміну від спокійного стану організму, не компенсується підвищенням венозного тонусу і посиленням серцевого викиду.

Етіологія Серед причин, які найчастіше викликають рефлексогенну

непритомність, основне місце займають такі негативні емоції:

∙неспокій або страх перед втручанням;

∙тривале очікування на виклик до кабінету стоматолога;

∙деонтологічні огріхи медперсоналу (нетактовна поведінка, неохайний вигляд та ін.);

∙крики та стогін, що доносяться з кабінету, де здійснюють втручання;

∙неприбраний та душний кабінет;

∙вигляд крові або ріжучо-колючих інструментів (скальпель, шприц та ін.);

∙біль;

∙інструментальні маніпуляції.

Доцільно зазначити, що до рефлексогенної непритомності пряме

відношення має також підвищена чутливість каротидного клубочка. НЕПРИТОМНІСТЬ, ЗУМОВЛЕНА МАНІПУЛЯЦІЯМИ В ДІЛЯНЦІ

СИНУСОВОГО ВУЗЛА (НАДЧУТЛИВІСТЬ КАРОТИДНОГО КЛУБОЧКА) Загальні положення

Підвищена чутливість каротидного клубочка, як правило спостерігається у старших осіб, переважно чоловіків. Її виникненню сприяють цукровий діабет, гіпертонічна хвороба та атеросклероз. Можуть бути і місцеві причини: щільні рубці на шиї чи збільшені лімфатичні вузли, які розташовані поряд з каротидним клубочком і тиснуть на нього. Рідко трапляється його первинна пухлина.

Непритомність через надчутливість каротидного клубочка може виникнути у літньої особи, котра вдягнула сорочку з тугим комірцем та при цьому ще щільно затягнула краватку. Особливо це небезпечно при різкому повертанні голови.

Прояви надчутливості каротидного клубочка Рефлекси з каротидного клубочка посідають важливе місце в регуляції

величини серцевого викиду і периферійного судинного тонусу. В нормі

64

аферентні імпульси з каротидного клубочка передаються через n. glossopharyngeus у вазомоторний та кардіоінгібіторний центри стовбура головного мозку.

Еферентна частина рефлексу каротидного клубочка містить волокна блукаючого нерва і шийні симпатичні волокна. Аферентні імпульси з каротидного клубочка надходять у мозок з частотою, що залежить як від величини тиску на стінку артерії, так і від темпів його зміни. Зростання тиску викликає збільшення частоти аферентної стимуляції вазомоторного центру. Внаслідок цього підсилюється парасимпатична та знижується симпатична активність, що зумовлює системну вазодилатацію та зменшення частоти скорочень cepця.

Проявами надчутливості каротидного клубочка є шлуночкова асистолія тривалістю понад 3 секунди і зниження систолічного артеріального тиску більше ніж на 50 мм рт.ст. під час здійснення масажу в ділянці цього анатомічного утвору.

Форми підвищеної чутливості

Розрізняють три варіанти підвищеної чутливості каротидного клубочка:

∙кардіоінгібіторний, що супроводжується пригніченням як синусового, так і атріовентрикулярного вузлів; це найпоширеніша форма, що складає понад 70% усіх випадків; запобігти їй можна внутрішньом'язовим введенням атропіну;

∙вазодепресивний, що характеризується глибокою гіпотензією внаслідок периферійної вазодилатації, але без істотної брадикардії, це досить рідка форма (10%), яка, на відміну від попередньої, блокується не атропіном, а адреналіном;

∙змішаної форми, що поєднує в собі як кардіоінгібіторну, так і вазодепресивну реакції; спостерігається у 20-25% випадків.

Діагностування надчутливості каротидного клубочка

Одним з найпоширеніших методів, за допомогою якого можна

визначити наявність у хворого надчутливості каротидного клубочка, є каротидний масаж. Варто підкреслити, що патологічна реакція на цю маніпуляцію лише дає підставу запідозрити зв'язок з недавно виниклою непритомністю або її можливим розвитком. Згідно зі статистичними даними, близько 30% пацієнтів з надчутливістю каротидного клубочка втрачали притомність. Приблизно 60% випадків непритомності незрозумілого походження виникають в осіб з наведеною патологією цієї рефлексогенної ділянки.

Масаж каротидного клубочка рекомендований при первинному обстеженні, проте не в тих випадках, коли прослуховується шум над сонними артеріями чи є прояви цереброваскулярної патології (хоча делікатний масаж часто допомагає правильно з'ясувати причину).

Під час масажу, який роблять пацієнтові окремо з кожного боку протягом 5-10 секунд, з точки зору безпеки необхідно мати підготовлений доступ до вени, а також набраний у шприц атропін.

65

Достовірним позитивний тест вважають тоді, коли при цьому відтворюються клінічні прояви надчутливості каротидного клубочка, а інші можливі причини відкинуто. Профілактика непритомності, зумовленої надчутливістю каротидного клубочка

До основних запобіжних заходів, спрямованих на попередження непритомності в осіб з надчутливістю каротидного клубочка. належать:

∙грунтовне збирання анамнезу про випадки непритомності та ретельний аналіз можливих причин їх розвитку;

∙обов'язкове вимірювання частоти серцевих скорочень та величини артеріального тиску перед початком втручання та під час його виконання; визначення цих показників потрібне також при пальпації чи масажі ділянки каротидного клубочка з метою діагностики ( 5-10 секунд);

∙профілактика можливих подразнень каротидного клубочка:

1.у побуті – уникати тісних комірців сорочок, краваток, різких рухів головою;

2.у клініці – зняти тісний гольф чи краватку, послабити комір

сорочки, обережно здійснити пальпацію в ділянці каротидного синуса, не допускати несподіваних рухів голови.

НЕПРИТОМНІСТЬ, СПРИЧИНЕНА ВКОЛЮВАННЯМ ІН'ЄКЦІЙНОЮ ГОЛКОЮ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ МІСЦЕВОЇ АНЕСТЕЗІЇ

Загальні положення

Спостереження за пcиxoeмоцiйним станом пацієнта до початку місцевої анестезії є надзвичайно важливим елементом безпеки втручання. Тому перед введенням знеболюючого засобу лікар повинен з’ясувати, як пацієнт переносить уколювання ін'єкційною голкою взагалі. Такий підхід часто дозволяє встановити причинно-наслідковий взаємозв'язок.

Пацієнти з підвищеною функціональною лабiльністю в гострих стресових ситуаціях реагують на фізичний фактор (бiль, ін'єкцію) затримкою дихання, через це зменшується доступ кисню в тканини, що найчастіше і стає причиною непритомності. З наведеного можна дійти висновку: першою передумовою безпеки анестезії та втручання у цій ситуації є заспокоєння пацієнта і обов’язкове здійснення попереднього знеболення слизової в місці запланованої ін'єкції.

Профілактика непритомності, спричиненої виключно вколюванням ін'єкційною голкою під час місцевої анестезії; полягає в тому, що лікар до початку втручання повинен пояснити пацієнтові особливості цієї маніпуляції; зокрема пояснити, що після поверхневого знеболення слизової оболонки здійснюватиметься введення голки на висоті вдиху.

Стоматолог інформує хворого, що просування голки відбуватиметься тільки за умови його постійного рівномірного дихання. Такий підхід дозволить лікареві не лише відвернути увагу пацієнта, але й попередити можливу гіпоксію мозку з подальшим розвитком непритомності.

66

Диференціальна діагностика реакцій, зумовлених виконанням місцевої анестезії

Основна кількість ускладнень у стоматологічній практиці зазвичай є наслідком підвищеної рефлекторної реакції пацієнта, тобто неспокою, страху, надто тривалого очікування виклику в клінічний зал, нетактовної поведінки медперсоналу, вигляду крові чи шприца тощо.

Значно менше ускладнень спричинюється неправильною позою тіла хворого (голова, тулуб), зокрема її швидкою зміною (ортостатичний колапс). Дуже рідко виникають стани, зумовлені підвищеною чутливістю до певного препарату або його передозуванням. Проте, якою б не була причина захисної реакції організму, лікар повинен якнайшвидше її виявити та усунути.

Диференціювання причин гострої загальної реакції на впорскування місцевого анестетика переважно є досить простим. Якщо причина ускладнення психогенна реакція, то її симптоми проявляються миттєво, як правило, тривають короткочасно.

Коли ж виникнення реакції пов'язане з підвищеною чутливістю до препарату або його передозуванням, то потрібен певний проміжок часу, щоб уведений анестетик потрапив у русло крові. У таких випадках прояви ускладнення починаються пізніше і тривають значно довше.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗАГАЛЬНИХ РЕАКЦІЙ ПСИХОГЕННОЇ ЕТІОЛОГІЇ

Загальні положення Як відзначалось, зміни в організмі, спричинені страхом перед

ортопедичним втручанням, нерідко виявляються навіть у психічно здорових пацієнтів. Зрозуміло, що з віком, при зниженні компенсаторних можливостей та опірності організму, а особливо за наявності у хворих супутньої патології, загальні реакції стають більш вираженими.

Порушення серцевої діяльності, а також зміни показників функціональної активності вегетативної нервової системи, що виникають при місцевому знеболенні та під час ортопедичних втручань, зазвичай мають психоемоційне забарвлення. Інтенсивність цих порушень залежить від висхідного стану серцево-судинної системи та мобільності нервоворефлекторної діяльності пацієнта.

Психогенні зміни, що можуть порушити обмін речовин, гемодинаміку та дихання, зумовлюють такі чинники:

∙вік хворого;

∙його фізичний стан;

∙ступінь тяжкості основної та супутніх хвороб, інформація про характер

втручання (обсяг, тривалість та ін.).

Все це, як правило, не тільки робить неможливим здійснення безпечного та високоефективного знеболення, але й загрожує низкою різноманітних реакцій чи ускладнень. Запобігти їм можна за допомогою відповідних профілактичних, психологічних та медикаментозних заходів.

Якщо псиxологічну і медикаментозну підготовку не проводити, то під впливом страху в пацієнта може настати виділення значної кількості

67

адреналіну та норадреналіну, які зворотно стимулюватимуть гіпоталамус. У таких випадках для гальмування згаданих процесів треба застосувати значно більшу дозу анестетика, ніж це мало б місце після здійсненої премедикації. Крім того, через неспокій пацієнта не виключена можливість розвитку різноманітних ускладнень (неефективність знеболення, травма м’яких тканин від різкого руху голови, а навіть розвиток загрозливих для організму станів).

Основні засади профiлактики психогених реакцій

Для запобігання розвитку в пацієнтів психогенних реакцій, зокрема непритомності, потрібно:

∙зібрати ретельний анамнез щодо перенесення хворим страху, болю, вколювання ін'єкційною голкою, реагування на інструментальні маніпуляції;

∙здійснити об'єктивне обстеження психоемоційного та фізичного стану хворого;

∙не припуститися довгого очікування пацієнтом виклику в кабінет;

∙створити у відділенні спокійну обстановку, гарантуючи тактовне ставлення медперсоналу до хворих;

∙забезпечити доступ у кабінет чистого, свіжого, бажано прохолодного повітря;

∙запобігти розвиткові страху та негативних емоцій (вигляд крові та ріжучо-колючих інструментів, брудне робоче місце, неохайний вигляд медперсоналу, тощо);

∙усунути психоемоційне напруження (неспокій, страх) шляхом психотерапії та премедикації седативними, зокрема анксіолітичними препаратами;

∙звільнити хворого від тісного чи теплого одягу, ослабити комір сорочки або блузки, зняти тісний гольф чи краватку, розслабити пояс (у жінок бюстгальтер);

∙визначити частоту серцевих скорочень та величину артеріального тиску перед будь-яким втручанням;

∙розпочати анестезію, зокрема введення ін'єкційної голки, тільки після попереднього пояснення пацієнтові деяких особливостей знеболення (відчуття при вколюванні, тривалість введення анестетика, прояви блокади та ін.);

∙здійснити всі маніпуляції безболісно, без грубого тиску на тканини, а також уникаючи висловлювань, які могли б викликати страх або посилити психоемоційну реакцію;

∙реакції на приймання деяких ліків (гіпотензивні засоби, діуретики, гангліоблокатори та ін.);

∙харчові та алкогольні інтоксикації;

∙гострі перебіги хвороб (тяжкі пневмонії, інфекційні процеси);

∙недокрів'я;

∙пригнічений імунітет, перевтома, голод та ін.;

∙виснаження від тяжкої хвороби, перенесеної пацієнтом.

68

З наведених даних видно, що існує достатня кількість факторів, які можуть викликати вищенаведену непритомність, а тим самим ускладнити діагностування етіологічних чинників.

Непритомність, зумовлена дією медикаментів

Як уже відзначалось, повне збирання анамнезу та його критична оцінка дуже часто дозволяють лікареві уникнути різноманітних загальних реакцій. Важлива роль у профілактиці небезпечних станів належить ретельному розпитуванню пацієнта про медикаменти, які він приймав чи приймає протягом останнього часу. Такий підхід часто допомагає з'ясувати причину непритомності.

Встановлено, що непритомність може бути наслідком дії багатьох препаратів.

Запобігання психогенним реакціям шляхом медикаментозної підготовки

Щоб уникнути психогенних реакцій, пацієнтам з незначними порушеннями ритму серця профілактично призначають:

∙аймалін табл. по 0,05 всередину 3-4 рази на добу

∙або етмозин табл. по 0,025 всередину 3-4 рази на добу.

Для хворих, які відзначаються схильністю до зменшення просвіту

бронхів, рекомендується приймання таких препаратів:

∙ефедрин табл. по 0,0 1 всередину 3-4 рази на добу

∙або ізадрин табл. по 0,005 під язик 3-4 рази на добу

∙або інтал 2 вдихи дозованого аерозолю двічі в день

∙або атровент 1-2 вдихи дозованого аерозолю тричі в день

∙або інгакорт 2 вдихи дозованого аерозолю 1 раз у день.

Запорукою профілактики психогенних реакцій у пацієнтів перед

операційним втручанням є пильність лікаря, його чуйне ставлення до хворої людини та правильно здійснена психологічна і медикаментозна підготовка.

Додаткові рекомендації

Профiлaктикa розвитку тяжких психогенних реакцій в осіб, яким заплановане ортопедичне втручання під місцевим знеболенням, полягає у створенні сприятливого психоемоційного фону та проведенні безболісного і безпечного лікування. Все це, зрозуміло, досягається завдяки високому професіоналізму лікаря.

Здійснення місцевої анестезії при ортопедичних заходах без попередньої оцінки психоемоційного та фізичного стану хворого, а також при негативному його ставленні до лікаря є неприпустимим. Тільки за умови дотримання цих правил, а також при застосуванні відповідної психологічної та медикаментозної підготовки пацієнта лікар може розраховувати на безпеку втручання.

При виявленні у хворого тих чи інших супутніх недугів, зокрема середнього та тяжкого ступенів, стоматолог-ортопед повинен вжити всіх запобіжних заходів, щоб втручання не викликало загострення наявної патології, а тим більше розвитку загрозливого стану. Для цього лікарстоматолог має отримати висновок відповідного спеціаліста (кардіолог,

69

ендокринолог, психіатр та ін.) про можливість безпечного здійснення заходів у порожнині рота.

Злагодженість дій, взаєморозуміння між стоматологом та лікарями інших спеціальностей є запорукою безпеки втручання й високоефективної медичної допомоги.

ІНШІ ФОРМИ НЕПРИТОМНОСТІ

Непритомність, зумовлена ортостатичною гіпотензією Ортостатична гіпотензія викликана зменшенням циркулюючого об'єму

крові або первинною чи вторинною вегетативною дисфункцією. У нормі рефлекторна тахікардія та вазоконстрикція, які є наслідком симпатичної стимуляції, можуть компенсувати периферійне депонування крові, зменшення серцевого викиду й різке зниження артеріального тиску при зміні положення тіла з горизонтального на вертикальне. Втрата цих компенсаторних механізмів зумовлює істотну гіпотензію при ставанні на ноги, особливо у літніх людей.

Пацієнти з ортостатичною гіпотензією погано переносять навіть незначні коливання кров'яного тиску. В цій ситуації стрес сам по собі може спричинити у них непритомність. Біль, що нашаровується на страх, пришвидшує розвиток такого стану.

До основних причин непритомності у хворих на ортостатичну гіпотензію належать приймання ними деяких медикаментів (гіпотензивні засоби, діуретики, препарати МАО, фенотіазини, гангліоблокатори).

Щоб уникнути непритомності, зумовленої ортостатичною гіпотензією, лікар, який здійснює стоматологічне втручання під місцевою анестезією, повинен насамперед перевірити ортостатичну реакцію пацієнта. Для цього йому потрібно здійснити контроль за частотою серцевих скорочень та зміряти величину артеріального тиску відразу і через кілька хвилин після зміни положення тіла на вертикальне.

Раптове зниження систолічного тиску на 10-25 мм рт.ст. нижче від 90 мм рт.ст. (або величини, яка викликає симптоми) після кількох хвилин стояння пацієнта дає підставу запідозрити, що ортостатична гіпотензія може призвести до виникнення непритомності.

Профілактика непритомності, спричиненої ортостатичною гіпотензією

Для профілактики розвитку непритомності, зумовленої ортостатичною гіпотензією, потрібно:

∙запобігати емоційно-стресовим станам пацієнта, зокрема страху та болю;

∙при виявленні у хворого ортостатичної гіnотензії обов'язково превентивно застосовувати засоби, що тонізують та нормалізують кров'яний тиск;

∙обережно використовувати гіпотензивні препарати (альфа-блокатори, вазодилататори), діуретики, трициклічні антидеоресанти та фенотіазіни;

∙забезпечувати оптимальну (напівлежачу та лежачу) позу пацієнта;

∙запобігати швидкій чи раптовій зміні положення хворого з горизонтального на вертикальне.

70

Непритомність, викликана подразненням рецепторів, що задіяні в регуляції гомеостазу

До основних причин ускладнень, зумовлених надмірним подразненням рецепторів, що задіяні в регуляції гомеостазу, належать:

∙інтоксикації місцевими анестетиками:

1.Передозування;

2.Надто швидке введення в сильно васкуляризовані ділянки;

3.Помилкове введення анестетиків у судину.

∙отруєння судинозвужувальними засобами:

1.Застосування неампульованих розчинів;

2.Потрапляння більшої частини вазоконстриктора в русло крові.

Медикаменти, які можуть викликати непритомність

Профілактика непритомності, спричиненої дією медикаментів

Для запобігання непритомності, зумовленої дією медикаментів, лікар не повинен розпочинати жодної маніпуляції без таких заходів:

∙ретельного розпитування хворого про ліки, які він приймає або приймав при основній чи супровідній недугах (наприклад, у випадках вживання антидепресивних препаратів анестезію можна здійснювати тільки через два тижні після закінчення курсу медикаментозного лікування);

∙обов'язкового попереднього визначення частоти серцевих скорочень та величини артеріального тиску;

∙чіткого дотримання правил, які визначають можливість розвитку

фармакологічної несумісності.

Стани непритомності, що повторюються

Непритомність, не пов`язана з патологією серцево-судинної системи організму, як правило, не створює загрози для людини. Небезпечними в основному можуть бути травми під час падіння, особливо в осіб старшого віку. Якщо ж стан непритомності у пацієнта повторюється, то це вже симптом, що заслуговує на увагу лікаря для ретельного з'ясування його причини.

Часті випадки непритомності лякають людину: вони можуть загрожувати їй, наприклад, втратою посвідчення водія чи навіть роботи. Тому стоматолог-ортопед, котрий з анамнезу дізнається про повторне виникнення у пацієнта цієї патології, має вжити всіх заходів для вияснення її причини та подальшого усунення шляхом лікування.

Лікар стоматолог-ортопед повинен пам'ятати, що повторні стани непритомності кардіогенної етіології можуть призвести до летальних наслідків. Якщо в людини з хворобою серця настала непритомність, яка швидко і без наслідків минула, це вже поганий провісник. Наступний випадок може бути за своїми наслідками фатальним (фібриляція шлуночків, поширений інфаркт міокарда).