Писемність і освіта

Літературні та археологічні джерела засвідчують існування у східних слов’ян писемності ще до прийняття християнства. Болгарський письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма – примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки), та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов’янських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі.

Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов’ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам’ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах – пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

Важливими писемними пам’ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та інших містах, берестяні грамоти – переписка городян про господарські справи.

Оригінальними пам’ятками давньоруського письма є графіті ХІ – ХІV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт. Цікавими пам’ятками є стилі (залізні, бронзові і кістяні писала) для письма на воскових дощечках, бересті і штукатурці. Вони дають повне уявлення про грамотність прихожан соборів та широких верств населення Київської Русі. Усі ці пам’ятки вказують на те, що писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення.

Розвиток освіти у Київській Русі грунтується на власних національних традиціях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Після церковної реформи Володимира Великого виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Вони були потрібні не тільки для впровадження нового християнського культу, але й для функціонування органів державного управління та розвитку торгівлі. Тому шкільна освіта за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого набула державної ваги. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, школа «книжного вчення»для підготовки священників та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.

У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Тут складено літописний звід 1037 р., написано і виголошено «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, сформовано основи першого збірника законів Київської Русі «Руська Правда», створено «Ізборник» Святослава» 1076 р., написано у 1056–1057 рр. відоме «Остромирове євангеліє». Тут містилася книгозбірня Ярослава Мудрого, переписувалися книги.

Освітнім і художнім центром був також і Печерський монастир, у якому знаходились художня і книгописна майстерні. У його стінах була створена визначна пам’ятка історії Київської Русі «Повість минулих літ» та ін.

Утворення шкіл і поширення писемності були пов’язані з соціальними та культурними вимогами давньоруського суспільства.

Закономірно, що більшість зразків цієї писемної літератури мали релігійний характер. Тут у достатку маємо уривки зі СтарогойНового заповітів, гімни, проповіді, житія святих. Найвидатнішими серед них є«Патерик», тобто оповідь про життя святих, написана ченцямиКиєво-Печерської лаври, проповіді й гімни святогоКирила Туровського, писання київського митрополита серединиXI ст.Іларіона— можливо, найосвіченішого мужа Київської Русі. У своєму знаменитому«Слові про закон і благодать», прочитаному у1052 роців присутностіЯрослава Мудрого, Іларіон майстерно протиставляє християнство язичництву й описує хрещення Русі. У цьому творі він демонструє чудове володіння складними прийомами візантійської риторики, а також глибоке знанняБіблії. Проте при всій своїй повазі до грецької культури Іларіон не був грекофілом. У «Слові про закон і благодать» він підкреслює велич і значення Русі, применшує рольВізантіїв її наверненні до нової віри, приписуючи всю заслугу у здійсненні цього історичного крокуВолодимирові.

Якщо в релігійних творах грецькі впливи цілком домінували, то у літописах вони були менш помітними. Ранні київські літописи, створені переважно монахамий пройняті християнським світовідчуттям, характеризувалися реалізмом і багатством подробиць. У них відтворювалися й головні проблеми доби — такі як князівські чвари, боротьба з кочовиками, — й подробиці окремих подій. Найважливішим із них є літопис, відомий під назвою«Повість временних літ». Його пов'язують з іменами монахівНесторатаСильвестра, які склали літопис у1113–1116рр. Займалися літературною творчістю й представники світської верхівки. Незважаючи на постійну зайнятість політичними справами, написав своє зворушливе й сповнене роздумів«Повчання»князьВолодимир Мономах. Є підстави допускати, що анонімний автор найчудовішого поетичного твору Київської доби —«Слова о полку Ігоревім»(1185–1187) також належав до княжого двору. Вся його оповідь про невдалий похід на кочовиків дрібного руського князя пройнята пристрасним закликом до ворогуючих руських князів об'єднатися задля спільного блага. Застосувавши ритмізований вірш, яскраві образи, багату мову, дивовижні за своєю уособленістю картини природи, автор створив справжній літературний шедевр

Пам’ятки писемності:

¨ “Слово про закон і благодать”. Написане митрополитом Іларіоном між 1037 і 1050 рр. В цьому творі автор поставив питання про місце Київської Русі серед інших держав.

¨ “Повчання дітям” Володимира Мономаха. Твір, де автор виклав своїполітичніі філософсько-етичні погляди, зокрема, продіяльністьвладина користь людей і держави.

¨ “Повість минулих літ”, яку впорядкував у 1112 р. Нестор-літописець, “Київський літопис”, “Галицько-Волинськийлітопис”, які поклали початок вітчизнянійісторіографії.

¨ “Слово о полку Ігоревім”. Твір, в якому викладено історію походу 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославовичапроти половців

¨ ЦеркваБогородиці (Десятинна). Збудована протягом 989–996 рр., на її утриманнякнязьВолодимир дарував десяту частину своїх прибутків.

¨ Софіївський Собор. Його будівництво розпочалося 1037 р., тут відбувалися урочистідержавніцеремонії, укладалися договори.

¨ Золоті Ворота, споруджені у 30-х роках XI ст.