66. Наукове пізнання і інтуїція

Процес мислення не завжди здійснюється розгорнуто і логічно доказово. Трапляються випадки, коли людина надзвичайно швидко, майже миттєво схоплює складну ситуацію і знаходить правильне рішення. Спроможність осягнути істину шляхом прямого її розсуду, без обґрунтування з допомогою дискусії (від discursus — міркування, доказ, аргумент) називається інтуїцією.

В історії філософії поняття інтуїції включало різний зміст. Інтуїція з'ясовувалась як форма безпосереднього інтелектуального знання або споглядання (інтелектуальна інтуїція). Так, Платон стверджував, що споглядання ідей (прообразів речей чуттєвого світу) є вид безпосереднього знання, що приходить як раптове надчуттєве осяяння, що допускає, однак, тривалу підготовку розуму. Починаючи з античності, інтуїція протиставлялася не тільки чуттєвим формам пізнання, але й дискурсивному (логічному) мисленню. Рене Декарт, наприклад, стверджував: «Під інтуїцією я розумію не віру в хитке свідчення почуття і не обманливе судження безладної уяви, але поняття ясного і уважного розуму, настільки просте і виразне, що не залишає жодного сумніву в тому, що розмірковуємо, чи що одне і те ж тривке поняття ясного і уважного розуму, що породжується лише природним світлом розуму і завдяки свої й простоті, більш вірогідне, ніж сама дедукція...». У свої і і системі філософ Георг Гегель діалектично суміщав безпосереднє і опосередковане знання. А філософ Людвіг Фейєр бах трактував інтуїцію як пізнання у вигляді чуттєвого споглядання (чуттєва інтуїція). Інтуїцію розуміли і як інстинкт, безпосередньо, без попереднього навчання визначальної форми поведінки організму (Анрі Бергсон), і як прихований, несвідомий першопринцип творчості (Зігмунд Фрейд). В деяких течіях сучасної філософії (інтуїтивізм та ін.) інтуїція трактується і як Божественне осяяння, як цілковито несвідоме явище, несумісне з логікою і життєвою практикою, досвідом.

Матеріалістична діалектика вбачає раціональне зерно поняття інтуїції в характеристиці моменту безпосередності в пізнанні, що є єдністю чуттєвого і раціонального. Процес наукового пізнання, а також різноманітні форми художнього засвоєння світу не завжди здійснюються розгорнуто логічно і фактично доказово. В процесі інтуїтивного пізнання не усвідомлюються всі ті ознаки, за якими здійснюється висновок, і ті методи, за допомогою яких робиться висновок. Інтуїція є своєрідний таи мислення, коли окремі ланки процесу мислення проносяться у свідомості більш-менш несвідомо, а гранично ясно усвідомлюється саме підсумок думки — істина.

Інтуїтивній здібності людини властиві: по-перше, раптовість рішення завдання; по-друге, неусвідомленість шляхів і засобів їх вирішення і, по-третє, безпосередність розуміння істини на суттєвому рівні об'єктів.

67-69 .Емпіричні на теоретичні методи наукового пізнання

Емпіричні методи пізнання

Метод — спосіб, знаряддя, алгоритм; послідовність операцій, завдяки яким здійснюється пізнання чи практичне перетворення предмета. Методи бувають спеціальнонаукові, загальнонаукові (аналіз - синтез, індукція — дедукція, моделювання і т. ін.) і філософські (діалектика, феноменологія, герменевтика і т. ін.). Загально-логічні методи та засоби дослідження. Це: аналіз — реальний чи мислений поділ об'єкта на складові та синтез — їхнє поєднання у ціле, абстрагування — процес відходу від певних якостей та відносин досліджуваного явища з одночасним виділенням потрібних для дослідника властивостей, ідеалізація — мислительна процедура, яка пов'язана з утворенням абстрактних, ідеалізованих об'єктів, реальне здійснення яких є принципово неможливим, індукція — це рух думки від одиничного до загального, від досвіду, фактів — до їхнього узагальнення та висновків, і дедукція — сходження у пізнанні від загального до одиничного, аналогія — встановлення подібності, відповідності в певних сторонах, властивостях та відношеннях між нетотожними об'єктами. На основі виявленої схожості робиться відповідний висновок — умовивід за аналогією; моделювання — це метод дослідження певних об'єктів, який передбачає відтворення їхніх властивостей на іншому об'єкті — моделі, що є аналогом оригінального об'єкта. Всупереч дедуктаивному методу, який був головним у вченнi Арiстотеля, у схоластицi, Бекон залропонував метод дедукцції — це хiд думки вiд загального (поняття, аксiоми) до одиничного. В iндукцiї думка рухаеться навпаки, вiд одиничного до загального. Недолiк iндукції полягае в тому, що вона рiдко бувае повною. Як правило, висновок робиться на основi перелiку обмеженоi кiлькостi предметiв даного класу, що породжуе курйози типу: «всi лебедi бiлi». Не обмежуючи пiзнання iндуктивними висновками, вiн визнавав i дедукцiю — рух вiд загальних iндуктивних висновкiв до фактiв. Загальнi, отриманi через iндукцiю судження, на його думку, слiд перевiряти фактами, зокрема експериментом. Бекон вiрив, що чуттевий досвiд е джерелом загальних iдей. Ця переконанiсть з часом слабшала в кожного наступного емпiрика. Недолiком його методу була недооцiнка ролi математики в новому природознавствi, провiсником якого вiн був. Т. Гоббс посилив роль дедуктивного методу в пiзнаннi, вiддавши належне математицi в науковому знаннi. Мислитель визнавав роль як емпiричного, так i рацiонального пiзнання, щоправда, рацiональне тлумачив як механiчне поеднання та роз’еднання чуттевих iдей. Гоббса спорiднюе з емпiриками номiналiзм щодо розумiння природи загальних понять.

Методи теоретичного пізнання

-Абстрагування - уявне відволікання від несуттєвих властивостей, звязків, відносин обєктів і одночасно виділення, фіксування однієї або декількох цікавлять дослідника сторін цих обєктів.

Абстракції ототожнення-уявне відволікання від несуттєвих ознак предметів, виділення істотних та утворення на цій основі загальних понять типу "людина", "дім"

-Ідеалізація - прийом науково-теоретичного дослідження, заснований на процесі абстракції, формування ідеалізованого обєкта.

Ідеалізовані обєкти не існують у дійсності - наприклад, геометрична точка, абсолютно пружне тіло, пряма, абсолютно чорне тіло, ідеальний газ і т.п. Ідеалізація може здійснюватися різними шляхами і грунтуватися на різних види абстракцій.

Уявний експеримент - побудова уявної моделі (ідеалізованого «квазіобекта») і ідеалізованих умов, що впливають на модель, планомірне зміна цих умов з метою дослідження поведінки системи в них.

-Уявний експеримент припускає оперування з обєктом ідеалізованим (заміщує в абстракції обєкт реальний), яке полягає в уявному доборі тих чи інших положень, ситуацій, що дозволяють виявити якісь важливі особливості досліджуваного обєкта.

Зберігаючи подібність з реальним експериментом, уявний експеримент в той же час істотно відрізняється від нього. У уявному експерименті можна абстрагуватися від дії небажаних факторів, проводячи його в ідеалізованому, «чистому» вигляді.

- Системний підхід (метод) - це спосіб теоретичного уявлення і відтворення обєктів як систем.У центрі його уваги знаходиться вивчення не елементів як таких, а перш за все структури обєкта (характеру і особливостей звязку між елементами) та їх функцією.

Основні моменти системного підходу:

• встановлення складу цілого, його елементів;

• дослідження закономірностей зєднання елементів в систему, тобто структури обєкта;

• у тісному звязку з вивченням структури необхідне вивчення функцій системи та її складових, тобто структурно-функціональний аналіз системи;

• дослідження генезису системи, її кордонів і звязків з іншими системами.

- гіпотетично-дедуктивний метод. Він полягає у створенні системи дедуктивно повязаних між собою гіпотез, з яких, у кінцевому рахунку, виводять твердження про емпіричних фактах. Цей метод почав використовуватися ще у XVII в., але обєктом методологічного аналізу став порівняно недавно.Найчастіше гіпотетично-дедуктивний метод застосовується в емпіричних науках.

- Аксіоматичної суть методу полягає в наступному - задається (вибирається) набір вихідних положень що не вимагають доказів - аксіом (що входять в них поняття явно не визначаються в рамках даної теорії).Потім з них шляхом логічної дедукції будується система вивідних пропозицій. Сукупність вихідних аксіом і виведених на їх основі пропозицій утворює аксіоматично побудовану теорію.

Спочатку аксіоми вибиралися як інтуїтивно очевидні (змістовно-аксіоматичний метод). Це накладало певні обмеження на змістовну аксіоматику. Вони були подолані при переході до формальної, а потім формалізованої аксіоматики.