88. Громадянське суспільство і правова держава: філософський зміст понять:

Громадянське суспільство – це суспільство, в якому спосіб життєдіяльності індивідів, потреби та інтереси задовольняються не державними та політичними методами, а сукупністю природних форм їх життєдіяльності.Важлива ознака громадянського суспільства – його саморегульованість. Діяльність політичних інститутів та організацій в ньому перебуває під суворим контролем народу або вони зовсім відсутні.Суттєвою ознакою громадянського суспільства є також економічна і соціальна свобода його індивідів. Останні не відчувають відчуженості від власності, від результатів своєї праці, можуть вільно вибирати різні форми власності, не зазнають обмежень при переході з однієї соціальної групи в іншу, мають право на вираження і захист своїх інтересів.Ознакою громадянського суспільства є специфічний характер влади. Влада виступає не як влада сили, а як влада авторитету, що спирається на загальнолюдські принципи. Основні функції влади зводяться до захисту соціальних прав та інтересів кожної людини, створення необхідних умов для самореалізації індивіда. Важливою ознакою громадянського суспільства є те, що воно в своїй життєдіяльності спирається на природні, органічно властиві права людини. Тобто воно створює необхідні сприятливі умови для найбільш повного задоволення потреб та інтересів кожної особистості, кожної соціальної групи. Громадянське суспільство тісно пов'язане з правовою державою. Успішне функціонування, виконання суттєвих принципів громадянського суспільства можливе лише в умовах правової держави. Основною характерною рисою правової держави є беззаперечне панування закону в усіх сферах суспільно-політичного життя.Правова держава:– створює закони і одночасно обмежує свою діяльність законами, виконання яких має бути святим;– забезпечує непорушність свободи індивіда;– охороняє і гарантує права, інтереси, честь і гідність особи;– забезпечує реалізацію громадянських прав і свобод людини на рівні міжнародно визнаних норм.

Взаємозв'язок громадянського суспільства і правової держави проявляється в обов'язковій взаємній відповідальності держави та особистості. А це, у свою чергу, передбачає, по-перше, чіткий розподіл влади і, відповідно, чітке функціонування законодавчої, виконавчої і судової гілок влади. По-друге – чітке законодавче закріплення та дотримання політичного і правового статусу особистості.

89. Періодизація історії. Формаційний та цивілізаційний підходи до розгляду історії

Теорію формаційного підходу до розгляду історії розробили К. Маркс та Ф. Енгельс. Згідно з їхньою концепцією суспільство у своєму розвиткові проходить ряд суспільно-економічних формацій, кожна з яких має специфічні соціально-економічні, класово-політичні, національні та інші ознаки. Сутністю формацій є характер економічних відносин залежно від форм власності:– первісне суспільство – общинна власність;– рабовласницьке – повна власність рабовласника на засоби виробництва і раба;– феодалізм – повна власність феодала на засоби виробництва і неповна – на робітника;– капіталізм – власність капіталістів на засоби виробництва і відсутність її на найманого робітника;– соціалізм – суспільна власність на засоби виробництва в особі держави.

Цивілізацію характеризують насамперед як культурно-історичну систему. Її ознаками є технічна оснащеність суспільного виробництва, тип культури, роль людського фактора та культури і суспільно-політичних інститутів у розвиткові соціальних процесів та інше. Визначальний вплив на них залишається за економікою, але тільки в кінцевому результаті.

Відповідно до цих ознак визначають якісно різні типи цивілізацій, через які проходило людство у своєму розвиткові:– космогенна, що охоплює стародавнє суспільстві й епоху Середньовіччя;– індустріальна, або техногенна, що відповідні капіталістичній і соціалістичній суспільно-економічним формаціям;– інформаційна, або антропогенна, що формується в наш час.

Для цивілізаційного підходу характерним є більш широке бачення: акцентується увага на тих факторах (культура, свобода особистості, техніка тощо), що пов'язані з діяльністю суб'єкта історичного процесу, його свободи, інтелектуальної діяльності, ролі в суспільстві тощо. Процес становлення цивілізації нового типу, яка отримала назву інформаційно-технологічної або постіндустріального суспільства, почався із середини 50-х років XX ст. Використання інформаційної технології суттєво змінює технічну основу матеріального і духовного виробництва, визначає нові організаційні форми суспільного життя. Відбуваються кардинальні зміни в соціальній структурі, де значна частина робочої сили перетворюється в середній клас. Виникає потреба в постійному підвищенні духовної культури особистості й суспільства. Інтелектуальний потенціал суспільства стає вирішальною умовою його успішного функціонування і розвитку. Основна увага суспільства зосереджується на науково-інформаційних ресурсах, рівневі соціально-політичної свідомості, її маніпулюванні, моральних критеріях, духовно-культурних орієнтаціях. Висловлюють думку, що антропогенна (інформаційна) цивілізація є передумовою або навіть умовою побудови суспільства соціальної справедливості, орієнтованої на людину.

Класична періодизація історії:

В європейській історичній науці прийнято таку періодизацію історії:

Доісторичність: поява людини — 3000 до Р.Х. (поява писемності);

Античність: 3000 до Р.Х. — 476 (зруйнування Риму);

Середньовіччя: 476—1492 (відкриття Америки);

Ранній новий час: 1492—1789 (Французька революція);

Новий час: 1789—1914 (Перша світова війна);

Новітній час: 1914 — сьогодення.

Радянська періодизація:

В радянській марксистській історичній науці була прийнята пятичленна періодизація, пов'язана з п'ятьма способами виробництва:

Первісність (від появи людини до появи цивілізацій);

Рабовласництво (від появи цивілізацій до падіння Риму);

Феодалізм (від падіння Риму до англійської буржуазної революції);

Капіталізм (від англійської буржуазної революції до російської жовтневої революції);

Комунізм (від російської жовтневої революції до сьогодення).