8. Основні школи і напрями розвитку сучасної політичної науки

Американська школа

Політична наука в США виникла на базі соціології і довгий час мала сильний соціологічний нахил з використанням соціологічних методів. Сьогодні американська політологія є найавторитетнішою у світі.

Характерна риса: конкуренція між університетами, які борються як за престижних викладачів, так і за авторитет в конкретних галузях.

Представники: Зб. Бжезинский, І. Шапиро, Р. Эриксон, Р. Либерман, С. Хантингтон, Дж. Най, П. Норрис, Г.Алмонд та інші.

Французька школа.

Політична наука у Франції виникла та розвивалась на базі конституційного права. Тому найкращих результатів французька політологія досягла у питаннях функціонування державних інститутів.

Представники: Леон Дюгі, Моріс Оріу, Моріс Дюверже, Мішель Крозє.

Пріоритетними напрямками діяльності французької політології є: 1) дослідження поведінки виборців (Жан Шарло, Жак Ранже); 2) політичні партії (М.Дюверже, Жан Шарло); 3) громадська думка.

Майже не приділяється увага проблемам: 1) порівняльної політології, 2) політичній комунікації; 3) політичному лідерству; 4) політичній культурі.

Німецька школа

Політична наука в Німеччині розвивалась на базі філософії (в онові – класична німецька філософія, праці Канта, Гегеля, Фіхте). Тому в першій третині ХХ ст. політична наука мала в основному вигляд скоріше політичної філософії.

Сучасні представники: Ральф Дарендорф, Генріх Майєр, Фолькер Норман, Арнольд Гелен.

Британська школа.

1895 р. – створення Школи економіки та політичної науки.

Політична наука у Великобританії мала в основному нахил у бік історії, в її межах розвивалась історія політичних вчень та політичної теорії. Довгий час політологія в Англії розвивалася в тісному взаємозв’язку з американською політичною наукою (чому сприяла спільна мова), але в той же час вважалась провінційною, відсталою.

Політична наука у Великобританії є суто теоретичною, прикладні дослідження становлять незначну частку.

Представники: 1) Ісая Берлін, Карл Поппер, Майкл Оукшот, Гарольд Ласкі; 2) Р.Роуз, М.Девіс, Х.Вайсман (теорія політичних систем – вплив Д.Істона та Т.Парсонса).