12. Визначальні чинники зовнішньополітичної поведінки держав. Роль лідерів у прийнятті зовнішньополітичних рішень.

Держави є основними зовнішньополітичними акторами, особами – суб’єктами.

Політика – поняття, більш спрямоване на досягнення мети, а поведінка – більш широке поняття (сукупність певних дій, що не спрямовані обов’язково в якомусь напрямку, тобто поведінка може бути і хаотичною).

Визначальні чинники зовнішньополітичної поведінки держав:

1. глобальні (географічне розташування) – геополітичні і геоекономічні чинники (наприклад, неоколоніалізм – з’ясування, є та чи інша держава неоколоніальною чи ні (неоколоніалізм дуже близький до імпералізму)), інтеграційні процеси;

2. державні (внутрідержавні) впливи – економічний потенціал держави (а також – військовий потенціал), тип політичної системи, погляди громадян, що час від часу стають виборцями;

3. індивідуальні впливи (особливості лідерів, їх цінності, ментальності, психологічні переконання).

Роль лідерів у прийнятті зовнішньополітичних рішень.

Є модель особистостей, що творять історію, і є модель особистостей, що творять політику.

Філософ Ральф Валдо Емерсон: нема власне історії, є біографії (їх сукупність), ці діячі творять історію, відповідно наявний негативний чи позитивний вплив цих осіб на МВ (Гітлер, Хусейн). Тепер говорять про негативну роль Буша, позитивну роль Горбачова (в цілому – бо виступав за загальнолюдські цінності (книга «Перебудова. Нове мислення»). Дослідник Роберт Айзек писав про американського дипломата Генрі Кісінджера як про найбільш впливового політика в 1970-х рр. Також дуже значимою є постать Збігнєва Бжезінського як політичного аналітика. На думку Маргарет Герман (1988 р.), вплив лідерів на МВ визначається такими чинниками: їхній світогляд, політичний стиль, мотиви, підготовка до міжнародної діяльності, міжнародний (політичний) клімат на початку їхньої діяльності, як відбувається соціалізація (суспільна адаптація) до (їх) посад (одразу призначили «по блату» чи поступове просування по ієрархічній службовій «драбині»).

Є й інша схема: «раціональний вибір в процесі прийняття рішень лідерами» (фактично, вибір з-поміж кількох альтернатив (варіантів):

1) визначення лідером проблеми (по суті, її формулювання чи формалізування);

2) вибір цілей (чи завдань);

3) знаходження альтернатив вирішення проблеми;

4) вибір (однієї з альтернатив).

Такий підхід чи схему було застосовано американським президентом Джоном Кеннеді під час Карибської кризи (жовтень 1962 р.).

Рівні аналізу мв.

1. індивідуальний: стосується особистісних характеристик людей, включаючи пересічних громадян, а також осіб, відповідальних за прийняття рішень (необхідне залучення даних соціологічних опитувань (узагальнена «карта» про певні орієнтації), інтерв’ю (особистісне ставлення людей до тих чи інших подій), але слід пам’ятати, що це узагальнення – усереднений

2. державний: пов’язаний з аналізом на рівні держави, народу, етносу, нації, перш за все з з аналізом на рівні державних інституцій, з точки зору інституцій держави (аналіз на рівні міністерства, прем’єра (тобто уряду), президента, його оточення). Цей рівень аналізу передбачає, як діє той чи інший державний інститут (з точки зору тих, хто є при при владі, їх інтереси є якби державними (ототожнюються);

3. глобальний чи міжнародний (міждержавний): зосереджується на тому, як впливає якась певна подія на МВ в певному регіоні (покращення чи погіршення відносин, укладення угод чи конфлікти, торгові війни).

13. Поняття системно-трансформуючих воєн. Причини і наслідки Першої світової війни.

Системно-трансформуючі війни – це війни, які визначають дух і спрямованість МВ певної епохи, панування певних цінностей та ідей, а також певної парадигми, певної теоретичної інтерпретації МВ.

Впродовж ХХ ст. було три системно-трансформуючі війни (третя – «холодна війна»). Також побутують думки про те, що нині йде четверта – партизанські рухи: Куба – Че Гевара (Латинська Америка – 60-ті рр.), Гватемала, Мексика, шиїтська революція в Ірані, посилення вакхабізму, суннітський і шиїтський екстремізм). Це були системно-трансформуючі війни, бо змінювались попередні уявлення про МВ і сама система МВ.

Причини і наслідки Першої світової війни.

Три групи причин:

1. з точки зору структуралістів (структурних реалістів) війна була ненависною (не була спричинена якимись цілеспряспрямованими діями, вона була породжена обставинами, що були поза контролем тих, хто до неї був втягнений (це досить фаталістський підхід, не визначається і конкретна відповідальність чи провина)). Марк Трахтенберг (американський історик німецького походження) на початку 90-х рр. ХХ ст. заявив, що система двох ворогуючих коаліцій у Європі передбачала механізми (мобілізацію, військові плани) з наголосом на швидкості (миттєвості) (у німців план «бліцкрігу» – «блискавичної війни»). Це все працювало з певною «інерцією» (запущено – вже ніхто змінити чи зупинити не може). Достатньо було початися конфлікту на Балканах, і далі все розкрутилося само по собі. Барбара Тукман на початку 60-х рр. наголосила на тому, що зусилля великих держав, спрямовані на переозброєння, спричинили інерцію, певну кінетичну енергію, яка втягнула держави Європи у війну.

2. Теорія раціонального вибору. Згідно з нею, Перша світова війна була результатом прагнень німецької еліти до війни проти Франції і Росії, щоб зміцнити становище Німеччини на континенті (тобто, це були раціональні мотиви дій – вибір німецької еліти (насамперед кайзера і його оточення) – не повністю перемогти чи підкорити своїх противників, а забрати лише частину їхньої території, закріпити за Німеччиною роль світової держави (можливо – як гегемона в Європі), відвернути увагу від внутрішніх проблем. Представники теорії: Джек Леві (американський історик) – 1999 р. – «Влада, політика і сприйняття.Нариси про причини війни» (в-во ун-ту Південної Кароліни); американський політолог й історик-міжнародник Девід Кайзер (1990 р. – праця «Політика, війна, європейський конфлікт. Від Філіппа ІІ до Гітлера» (в-во Гарвардського ун-ту). Фолькер Берган (теж американець німецького походження) (1995 р. – праця «Імперська Німеччина» (мається на увазі період 1871-1914 рр.)): «саме імперський палац у Берліні підштовхнув Європу до війни».

3.На державному рівні аналізу МВ (аналізу на рівні держави, народу, етносу, нації). Вказується на зростання націоналізму (заохочуваного державою) – державного націоналізму. Джеффрі Блейні звертає увагу на велику роль виховання (Франція – в підручниках у школах і вузах писалось, що Франція завжди була великою державою, гегемоном, але зазнала приниження, що, однак, є тимчасово, а німці спиралися на тезу німецького філософа ХІХ ст. Гегеля про те, що германці вище слов’ян (це випливало з його ідеї про історичні (тобто провідні) і неісторичні народи).

4.Ряд істориків стверджували: причина війни – англо-німецьке торгове суперництво (дві германські нації). Наслідки Першої світової війни:

• знищила приблизно 10 мільйонів людських життів, змінилось обличчя Європи – розпад імперій (Австро-Угорської, Османської, Російської і Німецької (останні дві – частково збереглися у інших територіальних рамках і державно-політичних формах)), виникнення на їх руїнах нових держав (Австрія, Польща, Чехословаччина та ін.);

• докорінні (здебільшого недемократичні) зміни в ряді країн Європи.

• Перемога коаліції на чолі з Великобританією і Францією.

• Війна спонукала до рішучих зусиль з метою побудови нової міжнародної системи, яка мала би запобігти іншій, новій війні.

Як результат – перше післявоєнне десятиліття – ера (піднесення ідей) лібералізму («14 пунктів» Вудро Вільсона, Ліга Націй, Пакт Бріана-Келлога та ін).

• зростання національно-визвольних рухів, частина з яких увінчалася створенням нових національних держав (серби, поляки та ін.).

• певне зростання ролі США у МВ (хоча і не в таких масштабах, як вони прагнули)

• поява нової держави – СРСР, що з часом нарощував свою могутність і протиставляв себе як єдину (на той час) «соціалістичну» державу іншому (тобто «капіталістичному») світу.