ІДПЗК ЕКЗАМЕН

1.Поняття Нового Часу: … Новий час (або нова історія) - період в історії людства, що почався з Великих географічних відкриттів а закінч. напередодні 1 світ. війни у 1914 р. Період НЧ ділиться на 2 етапи: - ранній НЧ - з кінця 15 до сер. 17 ст. і власне НЧ - із сер. 17до початку 20ст. Перехід до НЧ був важким, складним і нерідко кривавим. Нескінченні війни розорювали країни й народи. У полум'ї битв хиталися королівські трони, й влада опинялася в руках нових правителів. Водночас це була епоха, коли розцвів гуманізм. Він приніс із собою розуміння цінності людини та її життя, усвідомлення необхідності розбудовувати нові відносини між людьми, нові порядки у д-вах. Нерідко 1 пол.17 ст. називають добою «великого прориву». І це не випадково. Великі геогр. відкриття познайомили європейців з невідомими землями й народами, розкрили перед ними нові життєві горизонти. Нові явища рішуче вторгалися в економіку та суспільне життя. Феодальні відносини поступово втрачали панівні позиції, а на зміну їм приходили нові - капіталістичні. Хоча спочатку вони швидко розвивалися лише в окремих європейських країнах. Виникла нова форма держави — абсолютна монархія. Чіткішими стали кордони між окремими д-вами,. Людина НЧ інакше підходила до питань віри та свого ставлення до Бога. Завдяки Реформації європейці здобули право обирати віру. Згодом це дозволило їм розробити п-ття свободи совісті - одне з головних у системі громад. прав і свобод. Реформація мала також величезний вплив на формування національних мов.Діяльність гуманістів сприяла виникненню нової системи університетської освіти, основні принципи якої зберігаються і в наші дні. Подією, яка знаменувала прихід власне НЧ, вважається Англ. Бурж. Р-ція 1640-1660 рр. її результатом стало перетворення Англії на справжній взірець для Європи й світу. Тут виникла політична система, заснована на владі парламенту, і сформувався економічний устрій, побудований на ринкових принципах. На зміну феодалізму прийшла ін. епоха, але нове ще довго існувало поряд зі старим. Зміни, які відбувалися у матеріальному світі, релігійних поглядах, життєвих цінностях і політ. переконаннях тогочасних людей, роблять цю епоху по-справжньому близькою і зрозумілою нам. 16-18 ст. - це той етап в історії людства, коли було пройдено важливий шлях у напрямі до сучасності.

2.Закономірності виникнення та основні характеристики права Нового часу.З перемогою буржуазних революцій затверджувалися нові сусп. відносини. Це викликало становлення нового, буржуазного права. Зберігаючи деяку наступність із феодальними правовими системами, буржуазне право формувалося на цілком нових засадах — єдності закону, юридичного рівності, законності, свободи. Буржуазна революція мала встановити для країни право. Прийняті тим часом закони діяли біля д-ви, завдяки чому досягалося певної єдності права. І потім зміцнення буржуазії при владі стали складатися єдині системи права.У буржуазному с-стві величезну роль грає договір. На договірних засадах будуються відносини між підприємцями, між підприємцем і робочим, нарешті, договір є основою сімейних відносин. Перед укладанням будь-якого договору має бути юридична рівність суб*єктів. Правоздатність багатьох категорій осіб обмежилася, визначалася становою приналежністю. Так, дворяни мали більше привілеїв, а правоздатність селян обмежилася у багатьох відносинах. У колоніях існувало рабство. Буржуазні революції знищили більшість із перелічених обмежень і встановили юр. рівність усіх громадян.З принципом юридичного рівності тісно пов'язаний принцип законності. Юр. рівність означає як рівних прав, а й рівні всім обов'язки, рівну перед законом. Правомірність як основа загальної поведінки забезпечує стабільність політ. й економічні відносин, необхідну розвитку с-ства. Важливим принципом буржуазного права є свобода. Буржуазне д-ва проголошує політичних свобод є основою свого суспільного устрою. Розвиток підприємництва забезпечується свободою приватної власності, свободою договору.. Разом із цим у рамках єдиного типу буржуазного права кожна д-ва має власну національну систему права з властивою їй особливостями. Можна звести дві основні групи: 1) становлять континентальні правові системи. Їх характеризує розподіл права на приватне та публічне. До приватного права ставляться громадянське, сімейне, торгове право. Публічне право визначає порядок організації і діяльності органів влади і захищає інтереси всього с-ства й д-ви від будь-яких зазіхань. Поняття публічного права включає право конституційне, адміністративне, міжнародне, кримінальна, процесуальне. -Континентальні правові системи чітко розмежовують право матеріальне і процесуальне. Основним джерелом права є закон, яким установлено загальні правил поведінки і правові принципи.

-Англосаксонські правові системи базуються спільною для праві Англії, яка виникла межі XI і XII ст., не знають розподілу права на приватне та публічне. Вони відсутня суворе розмежування матеріального і процесуального права. Основним джерелом права у країнах є судовий прецедент, який вважається обов'язковим всім судів. 3.Передумови, етапи та особливості англійської буржуазної революції. На початку XVIIст. економічний і політ. розвиток країни стримувався жорстокими середньовічними правилами. Тоді як англ. буржуазія виступала за вільну конкуренцію, монархи продовжували продавати патенти на виключне право виробництва і продаж різних товарів і виробів . Поштовхом до початку англ. буржуазної революції стало шотландське повстання 1637-1638рр., яке спалахнуло в результаті спроби англ. абсолютизму посилити контроль над Шотландією.  Існують 4 етапи анг. Бурж. Рев. :1. Конституційний етап. 2. Перша громадянської війни .3. Друга громадянської війни; 4. Индепендентская республіка; 5.Кінцевим етапом цієї революції може бути – реставрацію монархии. 1 етап революції. У квітні 1640 року Карл І з метою одержання грошей для ведення війни змушений був скликати парламент, але парл. не затвердив нових податків. Згодом Карл І розпустив цей парламент, який увійшов в історію під назвою Короткого. Почалася глибока політична криза. Зрозумівши, що без парламенту неможливо вийти з військової і політ. кризи, король в листопаді 1640р. скликає новий парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого парламенту, оскільки він проісну-вав до 1653р. Особливістю буржуазної революції в Англії було те, що буржуазія в союзі з новим дворянством боролася проти монархії, старої феодальної знаті і панівної церкви. Перша громадянська війна закінчилась поразкою короля і його полі тичного оточення. основна боротьба розгорнулася між групами так званих пресвітеріан і індепендентів. Якщо в пресвітеріан була більшість у парламенті, то в індепендентів – підтримка армії на чолі з Кромвелем. 2 етап революції. Страта короля стала заключним, формально – юридичним завершенням встановлення в Англії республіки. Парламент зосередив у себе практично всю повноту державної влади, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль. Вища виконавча влада передавалась Державній раді. 3 етап революції. В 1650р. Кромвель замінив Ферфакса на посаді генерала армії, що ще більше зміцнило його позиції серед офіцерів. 20 квітня 1653р., спираючись на підтримку армії Олівер Кромвель розігнав так зване “охвістя” Довгого парламенту. Ця подія була початком встановлення військової диктатури.Новий державний лад був юридично закріплений Конституцією від 13 грудня 1653р. під назвою “Знаряддя управління.

5. Еволюція виборчого права в Англій в ст:…Депутати нижньої палати парламенту представляли в основному невеличкі міста і поселення.Система виборів здійснювалася в такий спосіб, що депутати фактично призначалися землевласниками. Лондон з півмільйонним населенням мав лише 4 місця в парламенті, а в "кишенькових" містечках проживали 3-4 виборці, які обирали свого депутата. Депутатськими місцями часто торгували. До палати общин могли бути обрані особи, які мали річний прибуток у містах не менше 500 фунтів, у селах - не менше 300 фунтів. Право обирати у 1832 році мало лише 5 % дорослого населення .У 1793 році депутатів обрали 160 виборців. Реформа 1832 року ліквідувала 56 сільських містечок, знизила ценз для виборців до 10 фунтів стерлінгів і передала містам 143 місця у палаті общин. Право обирати одержало 376 тис. чол.Демократизація виборчого права виявилася в реформі 1867 року, проведеної під впливом чартистського руху. У результаті цього ще більше скоротилося представництво містечок і невеликих міст. Майновий ценз у графствах знизився до 5 фунтів стерлінгів річного прибутку, виборчі права одержали нові міські прошарки, у тому числі ремісники і робітники. Міста одержали 340 із 650 місць у палаті общин, виборчий корпус досяг 3 млн чол.Виборча реформа 1884-1885: представництво виборчих округів було чітко пропорційним чисельності населення. Унаслідок цього в Англії встановилося всезагальне чоловіче виборче право, яке рівною мірою поширювалося на мешканців міст і графств. Вибори проходили за мажоритарною системою, коли мандат одержував депутат, який набрав відносну більшість голосів. У 1883 році було ухвалено закон про карну в-сть за підкуп виборців. У виборчому праві залишилися феодальні пережитки: жінки не мали виборчих прав, деякі категорії осіб мали подвійне представництво. .6. Правові механізми виникнення північноамериканських колоній Англії. Перша постійна англійська колонія в Північній Америці була заснована в 1585 р.Новий етап освоєння Північної Америки розпочався у першій половині XVII ст. У цей час були засновані поселення, які сформували майбутнє американське суспільство Традиції ці дещо розрізнялись у різних колоніях, залежно від умов їх утворення.Залежно від того, кому належало верховенство влади, колонії ділилися в середині XVII ст. на три групи: коронні, які перебували під управлінням королівських чиновників (південні); приватновласницькі - вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер, Мериленд);колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд). На чолі колоній стояли губернатори, які призначалися королем чи власниками колоній або обиралися всім населенням. В усіх колоніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки. Проте губернатори могли накласти вето на законопроекти, прийняті зборами.У результаті високого майнового цензу виборчими правами користувалися від 2 до 10 % населення.У пвн колоніях панівне становище в сільськогосподарському виробництві займало вільне, середнє і дрібне фермерство. У пвд - велике плантаційне сільське господарство ґрунтувалося на праці білих і рабів.У пвд і центральних колоніях велике землеволодіння регулювалося нормами феодального права про невідчужуваність маєтку, майорату тощо. Проте феодалізм як економічна система в англійських колоніях не приживсяНатхненні ідеалами "природного права" переселенці, опинившись ізольованими від усього іншого світу, почали самі створювати закони, за якими збиралися жити. Уже на кораблі "Травнева квітка", яким відплили емігранти в Америку (1620 р.), була укладена угода про об'єднання колоністів у єдину общину, спільно вироблялися закони. У силу цього акта ми встановимо ті справедливі та праведні закони, ті порядки, правила й конституції, призначимо ту владу, яку будемо вважати потрібною й корисною для загального блага колоній". Поселення утворювали політичні спілки. Уряд Англії скріплював їх Хартіями. Так виникали колонії.Думка про об'єднання колоній у єдину федерацію виникла ще в середині XVIII ст. Перший проект федерації був вироблений знаменитим Франкліном у 1748 році. Але уряд Англії відхилив його: він хотів бачити колонії розрізненими, щоб легше їх було експлуатувати.Остаточний розрив колоній з Англією був спровокований прийнятим у травні 1773 р. "чайним законом"; який надав Вест-Індській компанії привілею на безмитну торгівлю чаєм в Америці. Боротьба проти ввозу чаю вилилась у знамените Бостонське чаювання , коли під керівництвом створеного в Бостоні комітету колоністів вантаж чаю був викинутий в океан. Колонії підтримували діяльність Конгресу, одержували від нього допомогу й різного роду вказівки. У травні 1776 року Конгрес прийняв постанову, у якій рекомендував колоніям розірвати зв'язки з Англією. Колонії відгукнулися на цей заклик. Вони проголосили себе незалежними державами – штатами 7. Декларація незалежності США від 1776р. : основні положення. Другого липня 1776 року Другий континентальний конгрес прийняв резолюцію Р. Лі, а четвертого липня 1776 року - Декларацію незалежності США.Д Н стверджувала: усі люди створені рівними, усі вони наділені своїм творцем певними невід'ємними правами, серед яких - життя, свобода і прагнення щастя. Для забезпечення цих прав установлюються уряди. І коли будь-яка форма правління стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її та встановити новий уряд."Звичайно, обережність, - було сказано в Декларації, - радить не змінювати уряду з неважливих або тимчасових причин". Але коли довга низка зловживань розкриває намір віддати народ під владу необмеженого деспотизму, то народ "не тільки має право, а й зобов'язаний скинути такий уряд". Саме таким і було правління короля Великобританії. На доказ даного висновку Декларація перелічувала всі зловживання і кривди, вчинені королем та урядом Великобританії щодо колоній (відмова затвердити корисні для колоній закони, свавільний розпуск законодавчих органів, податковий тягар, заборона переселення емігрантів, розквартирування війська без згоди колоністів, скасування суду присяжних тощо), які давали останнім підставу для розриву державних зв'язків з Англією.Д Н від імені і за уповноваженням народ проголошувала: "...колонії є і по праву повинні бути вільними й незалежними Штатами. З цього часу вони звільняються від усякого підданства британській короні й будь-який політичний зв'язок між ними і британською державою зовсім розривається". Колонії проголошували своє право на суверенітет, право оголошувати війну й укладати мир, вступати в міжнародні зв'язки, здійснювати всі ті права, які має незалежна держава.ДН зустріли .з величезним ентузіазмом. Вона водночас виражала класові інтереси буржуазії і плантаторів, тому в ній не обумовлювалися права корінного населення Америки - індіанців. Усупереч проголошеним у Декларації принципам, з її проекту був викреслений пункт, що засуджував рабство й торгівлю рабами як "жорстоку війну проти самої природи людства". І все-таки проголошені в Декларації ідея рівності людей, право народу на революцію і утворення нового уряду мали величезне прогресивне значення. З прийняттям ДН завершився перший етап американської революції і розпочався другий - формування нової держави й перемоги над її супротивниками. 8.Статті конфедерації. США від 1781 р. Одночасно з утворенням комісії для розробки проекту Декларації незалежності була сформована ще одна комісія для розробки конституції об'єднаних колоній. Уже 21 липня 1776 року Б. Франклін представив Конгресу проект під назвою "Статті конфедерації і вічної унії", за яким колонії мали утворити "постійний союз дружби" з центральними органами влади, але при збереженні повної внутрішньої автономії штатів. Цей союз мав називатися "Об'єднані колонії Північної Америки".Проект Б. Франкліна було покладено в основу роботи спеціального комітету, до складу якого ввійшли делегати від дванадцяти штатів. Опрацьований комітетом проект був представлений Конгресу, і після багаторазового обговорення його ухвалили у листопаді 1777 року і передали на обговорення та схвалення законодавчих органів штатів. Остаточно він набув чинності 1 березня 1781 року у вигляді першої конституції Сполучених Штатів Америки під назвою "Статті конфедерації і вічного союзу".Було створено союз тринадцяти штатів у формі конфедерації. Штати вступали "у міцний дружний союз... для спільного захисту, для забезпечення своїх вільностей, для взаємної і загальної користі, беручи на себе обов'язок допомагати один одному проти всякого насильства або проти всяких нападів" (ст. 3). За цією конституцією "кожний штат зберігав свій суверенітет, свободу і незалежність, так само, як і усю владу, всю юрисдикцію і права, не передані цією конфедерацією Сполученим Штатам, що зібралися на Конгрес".Верховним органом влади в конфедерації вважався однопалатний Конгрес, члени якого - по два - сім делегатів від кожного штату - обиралися законодавчими органами штатів. Кожний штат, незважаючи на кількість делегатів, мав у Конгресі один голос. Цим забезпечувався принцип рівності між членами конфедерації.До виняткових прав Конгресу належали оголошення війни і дозвіл ні морське каперство, укладення міжнародних договорів, призначення прийом послів. Крім того. Конгрес установлював правила карбування монет, регулював поштовий зв'язок, створював сухопутні й морські військові сили та ін. Він виступав також найвищою апеляційною інстанцією в спорах між штатами. Найважливіші питання вирішувалися конгресом при згоді дев'яти штатів з тринадцяти (ст. 9). Для ведення справ союзу в міжсесійний період Конгрес обирав комітет штатів на чолі з головою (один представник від кожного штату) Компетенція комітету була не такою широкою. Він не мав; права вирішу вати справи, для яких у Конгресі була потрібна кваліфікована більшість - 3/4 голосів (дев'ять штатівТаким чином, повноваження Конгресу були обмеженими. Створене статтями конфедерації об'єднання виявилося дуже слабким: конфедерація не мала союзної грошової системи, не було єдиного громадянства, не було створено сильного й постійного центрального виконавчого органу влади та ін.Безсилість конфедерації визнавалася як всередині, так і зовні США. Дж. Вашингтон образно називав конфедерацію "мотузкою з піску". 9.Конституція США 1787р. Конвент схвалив Конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька днів схвалив її і Конгрес конфедерації. 4 березня 1789 року після її ратифікації у 9 штатах вона набрала чинності.Конституція складалася з преамбули (вступу) і семи статей, які, у свою чергу, поділялися на розділи й абзаци. У статтях конституції були закріплені лише політичний устрій союзу, структура державних органів, їх взаємовідносини. Розділ про права та свободи громадян був відсутній, рабство ставало однією з основ нової Конституції. Вона засновувала федерацію держав, у якій штати передавали значні повноваження центральній владі, але зберігали широку автономію у вирішенні питань, які стосувалися виключно штатів.Конституція спиралася на принцип розподілу влади, і кожна з них -законодавча, виконавча і судова - діставала досить велику незалежність. За вл. за К передавалася двопалатному Конгресу- Палата представників обиралася загальними виборами на 9 роки прямим голосуванням з громадян, які досягли 25-річного віку. Виборчі округи на той час були однаковими - по ЗО тисяч жителів. Верхня палата - сенат - складалася з сенаторів, які обиралися законодавчими зборами штатів строком на 6 років по два сенатори від кожного штату.Поправка 17-та до Конституції, прийнята в 1913 році, установи-па що сенатори обираються безпосередньо населенням штату прямими виборами. Віковий ценз для сенаторів - 30 років. Через два роки 1/3 сенаторів переобирається. Головою сенату був віце-президент. До компетенції Конгресу належали справи податкові, митні, монетарні, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, федерального судочинства, справи війни і миру, армії і флоту тощо..Проте у Конституції не було переліку прав, що зберігалися за штатами, вона лише перелічувала справи, вилучені з їх компетенції. Штатам, зокрема, було заборонено укладати договори і союзи між собою, а також між штатами та іншими державами, стягувати без дозволу конгресу "будь-які збори або мита на довезені або вивезені товари", утримувати в мирний час армію або військові судна, "карбувати монету, випускати кредитні білети" та ін. Розширення компетенції штатів визнавалося неприпустимим. Однак у штатів зберігалися деякі важливі права: приймати свої конституції з умовою збереження республіканського устрою, до їх компетенції належало цивільне, кримінальне та процесуальне законодавство.Сильну федеральну виконавчу владу Конституція передавала президентові Сполучених Штатів, який обирався посередніми двоступеневими виборами на чотири роки. Його можна переобрати. Президент - одночасно і глава держави, і глава уряду. Отже, конституція наділила президента і його апарат сильною, майже незалежною виконавчою владою.а Судді призначаються президентом "за порадою і згодою сенату" і посідають своє місце доти, "доки поводяться бездоганно". До компетенції федеральних судів належать справи, які виходять з Конституції і федеральних законів, спори між штатами, спори між громадянами різних штатів та ін. Особливе місце у системі посів Верховний суд США, який привласнив собі право тлумачення Конституції і конституційного нагляду. 10. Біль про права в США . конгрес 1789 року прийняв десять поправок до Конституції, запропонованих штатами. У 1791 році вони були ухвалені більшістю штатів і дістали назву "Білль про права". .Поправка перша проголошувала, що Конгрес не має права видавати закони, які обмежували б свободу совісті, "свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися і звертатися до уряду з петиціями".Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, про що йшлося в другій поправці, то "право народу зберігати і носити зброю не підлягає обмеженню".У мирні часи заборонялося розміщувати солдатів на розквартирування до будь-якого будинку без згоди його власника (поправка третя).Поправка четверта декларувала право народу на охорону особи, житла, паперів та власності "від необґрунтованих обшуків чи затримань". Ордери на обшук чи затримання не повинні видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистою обіцянкою.Особливе значення мала поправка п'ята, яка забезпечувала охорону особи та приватної власності. Ніхто не повинен притягатися довідповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розширеною колегією присяжних."Білль про права" надавав громадянам право "на скорий і прилюдний суд без сторонніх присяжних" у випадках карного переслідування (поправка шоста). Звинувачений мав право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення, дали очну ставку зі свідками, які свідчать проти нього. Звинувачений міг вимагати примусового виклику своїх свідків і "користуватися допомогою адвоката для захисту". У цивільних судових справах "з ціною позову, яка перевищує двадцять доларів", також зберігалося право на суд присяжних на основі положень загального права (поправка сьома).Поправка восьма забороняла вимагати надмірно великі застави, стягувати завеликі штрафи, "накладати жорстокі і незвичайні покарання".При цьому перелік даних прав і свобод зовсім не розглядався у "Біллі про права" як вичерпний або "як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за народом" (поправка дев'ята). Права і повноваження, не віднесені Конституцією до компетенції Союзу і не заборонені нею ж окремим штатам, "залишаються відповідно за штатами або за народом" (поправка десята)."Білль про права" органічно ввійшов у Конституцію 1787 року, яка відобразила дві тенденції у становленні незалежної американської держави: прагнення буржуазії та плантаторів всіляко обмежити завоювання Революції, з одного боку, і активну діяльність народних мас, завдяки яким було здобуто перемогу у війні за незалежність, - з другого. Так, у запеклій боротьбі лише після прийняття, "Білля про права" у 1791 році була остаточно ратифікована Конституція США. Однак офіційною датою прийняття Конституції вважається 17 вересня 1787 року. 11. Передумови винекнення,основні етапи французької революції 18 століття та еволюція державності Франції. Велика французька революція ( фр. Rvolution franaise ) - Найбільша трансформація соціальної та політичної систем Франції, що відбулася в кінці XVIII століття, в результаті якої був знищений Старий порядок і Франція з монархії стала республікою де-юре вільних і рівних громадян. Девіз - Свобода, рівність, братерство. У XVIII ст. французькі королі володіли абсолютною (необмеженою) владою. Король міг установлювати та стягувати будь-які податки, видавати та скасовувати закони, оголошувати вій ну та укладати мир, вирішувати всі адміністративні та судові справи. Вершиною французького абсолютизму було правління Людовіка XIV (1638-1715 pp.). «Держава — це я», — любив повторювати він. Свавілля королівської влади, привілеї дворянства, феодальні побори та тяжкі податки, обмеження купівлі-продажу землі, внутрішні митниці, цехи, відсутність політичних прав спричинили глибоке незадоволення абсолютної більшості населення на чолі з буржуазією. З 26 млн. населення Франції лише 270 тис. (130 тис. представників духовенства + 140 тис. дворян) належало до привілейованого класу. 9 липня 1789 р. Національні збори проголошують себе Установчими зборами, тобто такими, які мають установити нові державно-правові інститути, розробити та затвердити конституцію держави. У Парижі почалося повстання, і 14 липня 1789 р. повсталі взяли фортецю-в'язницю Бастилію. Цей день вважається днем початку Великої французької революції. 26 серпня 1789 р. Установчі збори прийняли «Декларацію прав людини і громадянина» У Декларації викладалися основи законності: нема злочину — нема покарання (ст. 7), презумпція невинності (ст. 9), принцип співрозмірності злочину і покарання. Декларація стверджувала рівність людей перед законом, суверенітет нації, виняткове право народу на створення законів, відповідальність посадових осіб, принцип розподілу властей (законодавча, виконавча, судова), рівномірне (відповідно до майнового становища громадян) обкладення податками. Заключна 17 стаття проголошувала святенність і недоторканність приватної власності. Знаменита триєдина формула «Свобода, рівність, братерство» навіки вкарбувалися в історію людства. З вересня 1791 р. було прийнято першу Конституцію Франції. Законодавча влада мала належати Законодавчим зборам, а виконавча — королю; Виборче право було обмежене (з 26 млн. його отримали 4,5 млн. осіб). 21 вересня 1792 р. обраний загальним голосуванням Національний конвент оголосив про скасування королівської влади й оголосив Францію республікою. Короля судили, визнали винним у зраді на підставі знайдених у його сейфі документів. 21 січня 1793 р. короля стратили. Почався третій етап революції. На першому етапі (1789-1792 pp.) при владі перебувала велика буржуазія. Середня буржуазія в особі жирондисті була при владі в 1792-1793 pp. Період 1792-1794 pp. ознаменувався переходом політичної влади в країні у руки дрібної буржуазії та її політичного крила — якобінців. 12. Державний лад Франції за Конституцією Другої республіки (1848р).Прийнята 4 листопада 1848 Конституція Другої республіки була документом, що відбив протиріччя своєї епохи. У ній закріплювалися інтереси не революційною, романтично налаштованої буржуазії, а буржуазії помірній і навіть консервативної, що перетворилася на панівну силу в суспільстві та державі, яка прийняла на себе відповідальність за конституційний порядок. Грунтуючись на доктрині народного суверенітету і розглядаючи народ як джерело влади, конституція поєднала цю доктрину з католицькими догматами про божественне приречення. У ній підкреслювалося, що вона прийнята "перед Богом і від імені французького народу". Конституція 1848 р., що закріплює республіканський устрій і систему республіканських інститутів, не могла проігнорувати монархічна недавнє минуле Франції. У ній особливо декларувалося, що "публічна влада не може передаватися у спадок" (ст. 18). Вона також закріпила загальне виборче право, яке розглядалося суспільною думкою як одна з основних показників демократичного характеру Другої республіки. Конституція 1848 р. зробила перший крок у визнанні права на працю. У ній передбачалося, що суспільство "організовує за посередництвом держави, департаментів або комун громадські роботи, призначені доставляти безробітним заняття".Система державних органів Другої республіки за Конституцією 1848 будувалася на принципі поділу влади ( "поділ влади є найпершою умовою вільного правління" - ст. 19). Однак центральне місце у цій системі було відведено виконавчій владі, яка делегувала народом "громадянинові, який отримує звання президента республіки". Президент не залежав від парламенту і обирався на 4 роки безпосередньо населенням. Президент наділявся широкими повноваженнями: правом внесення законопроектів, правом відкладеного вето, правом помилування і т. д. Він призначає і зміщує міністрів, а за порадою останніх - дипломатів, головнокомандуючих флоту й армії, префектів, а також ряд інших посадових осіб. президент не міг бути переобраним відразу на другий термін, що не мав право розпуску Національних зборів, але в силу своєї незалежності від представницького органу він міг безконтрольно розпоряджатися всіма важелями виконавчої влади: міністрами, могутнім поліцейсько-бюрократичним апаратом, армією. Національні збори, що обирається на 3 роки за допомогою таємного голосування французами старше 21 року на основі загального виборчого права, тобто без майнового цензу, був наділений законодавчою владою. Воно налічувало 750 депутатів, не ділилося, як це було передбачено більшістю попередніх конституцій, на дві палати. Національне збори не мають реальних можливостей впливати на політику виконавчого апарату і тим самим було приречене перетворитися на орган, який не має авторитету і політичної сили. 13. державний лад Франції за Конституцією Третьої республіки (1875 р. )Конституційні закони 1875 року не визначали загальних принципів державного ладуПринципове значення в цьому відношенні мала стаття 2 Конституційного закону про організацію державної влади, де було сказано: «Президент республіки обирається абсолютною більшістю голосів сенатом і палатою депутатів, об'єднаних у національні збори. Він обирається на сім років.Дуже поверхово визначався статус урядуКонституція була зорієнтована лише на визначення структури та компетенції вищих органів державної влади.Державний лад Третьої республіки за Конституційними законами 1875 року базувався на принципі розподілу влади.Законодавча влада здійснювалася двома зібраннями: палатою депутатів і сенатом, які об'єднувалися в Національні збори. Палата депутатів обиралася населенням Франції терміном на чотири роки. В Конституції йшлося про «загальне голосування», але жінки, військові, населення колоній були позбавлені виборчих прав. Верхньою палатою був сенат, який складався з трьохсот сенаторів, сімдесят п'ять з яких були довічними, а двісті двадцять п'ять обиралися особливими колегіями виборщиків за департаментами терміном на дев'ять років. Сенат був постійно діючою установою. Його не можна було розпустити, а кожні три роки він оновлювався на одну третину. Сенат розглядався монархістами як противага палаті депутатів. За згодою сенату президент мав право розпустити палату депутатів, сенат міг перетворюватися на найвищий суд Франції. Главою держави був президент, який обирався Національними зборами на сім років.. У нього було право законодавчої ініціативи. Він оголошував закони, прийняті обома палатами, стежив за їх виконанням і забезпечував його, мав право помилування. Президент розпоряджався збройними силами, призначав на всі цивільні і військові посади, міг розпустити за згодою сенату палату депутатів. Такі права президента наближали його до конституційного монарха. Згодом почало відбуватися суттєве обмеження влади президента. Він втрачав деякі конституційні повноваження (розпуск палати, відстрочка сесій і т.д.). На посаду президента стали підбирати маловпливових політичних діячів.Третя республіка вистояла, а монархісти остаточно втратили свій вплив. У 1884 році була прийнята конституційна поправка, згідно з якою «республіканська форма правління не може бути предметом перегляду». 14.Цивільний кодекс Наполеона 1804 року: структура,положення, що регулюють правовий статус особи та шлюбно-сімейні відносини. Кодекс Наполеона , масштабний кодекс цивільного права Франції, розроблений групою юристів під час правління першого консула Французької республіки (потім імператора) Наполеона Бонапарта. Кодекс закріпив завоювання Французької революції, став першим подібним правовим документом європейської буржуазної  епохи . При розробці особлива увага зверталася на чіткість і несуперечність формулювань. Містить фундаментальні положення про правоприватної власності, відшкодування збитків, договірне право та інше. Значна кількість статей Кодексу за 200 років жодного разу не піддавалися поправці.Документ був прийнятий в імперську епоху, коли країна виходила з революційної смути, а перед Бонапартом стояло завдання стабілізувати державу і дати тверду юридичну базу новому порядку. Кодекс скасував все попереднє цивільне законодавство, гарантував цивільні свободи, включаючи свободу віросповідання, і закріпив рівність всіх перед законом. Структурно ЦК Наполеона поділявся на вступ і три книги, що нараховували всього 2281 статей. Головними джерелами для його написання послужили дореволюційна доктрина, що була своєрідним сплавом римського та кутюмного права, а також революційне законодавство.Як зазначалось вище, ЦК Наполеона складався з трьох книг: до першої “Про осіб” входили розділи про громадянські права, про акти громадянського стану, про сімейне та опікунське право, до другої “Про майно та різноманітні зміни власності” – інститути речового права та до третьої “Про різні способи придбання власності” - розділи про спадкове право, про обіг майна в сім’ї, про договори та інші зобов’язання. Сама система викладення норм в ЦК Наполеона носила повчальний характер. Таким чином, зрозуміло, що необхідність прийняття Цивільного кодексу Наполеона була зумовлена змінами, які сталися у французькому суспільстві та економіці. Норми, які існували до цього часу було дедалі важче застосовувати в сучасних умовах. Тому суспільна практика і вимагала ретельної роботи законодавців з метою адаптації всього цивільного законодавства до реалій. Науковці вважають, що цей Кодекс був створений буржуазією, яка прийшла до влади, зокрема, що інтереси буржуазії виражені в змісті ЦК у наступних нормах: наявність абсолютного права приватної власності, повна свобода у накопиченні капіталів, безправне становище робітників, обмеження прав позашлюбних дітей, встановлення влади чоловіка над дружиною та дітьми та інше. 15.Кримінально-процесуальний кодекс 1808 р. та Кримінальний кодекс 1810 р. у Франції: загальна х-ка,класифікація,різновид неправомірної поведінки та видів покарань. В 1808 році був прийнятий кримінально-процесуальний кодекс, який закріпив принцип призначення суддів урядом і затвердив трьохступеневу систему суду, яка відповідала діленню на три види правопорушень, встановленому Кримінальним кодексом. Мировий суддя, який здійснював по кримінальних справах функції суду простої поліції, був першою інстанцією. Друга інстанція була представлена судом виправної поліції, це був колегіальний суд, але діяв він без присяжних засідателів. Третьою інстанцією являвся апеляційний суд, він був колегіальним з присяжними засідателями і складався з двох відділень: по кримінальних та цивільних справах. Очолював всю судову систему касаційний суд. При суді перебувала прокуратура, яка підтримувала обвинувачення і здійснювала нагляд за законністю дій посадових осіб судового апарату. Структура Кримінального кодексу 1810 року була більш складною, хоча в цілому дотримувалася побудови Кримінального кодексу 1791 року. Складався Кодекс 1810 року з чотирьох книг. Перша книга присвячена покаранням кримінальним (болісним і ганебним) і виправним.  Покараннями болісними та ганебними Кримінальний кодекс вважав смертну кару, каторжні роботи, депортацію—довічне заслання в одну з французьких колоній, гамівний дім. У деяких випадках ще додатково призначалися таврування і загальна конфіскація. До покарань ганебних належали виставляння біля ганебного стовпа, вигнання, громадська деградація — усунення від усіх публічних посад і служб та позбавлення багатьох цивільних прав. Виправними покараннями були тюремне ув'язнення, штраф, тимчасове позбавлення деяких прав – політичних, громадянських та сімейних.  Книга друга кримінального кодексу встановлює підстави відповідальності і підстави звільнення від відповідальності ( божевілля і примушення до скоєння злочинів силою).Детально описуються різні форми співучасті: підмовництво, пособництво. Кодекс не встановлював мінімального віку кримінальної відповідальності. Але до осіб, які не досягли 16 років, застосовувалось більш м’яке покарання. Третя книга кодексу присвячена злочинам і проступкам, які були двох видів: публічні і приватні. До публічних правопорушень відносили дії, спрямовані проти безпеки держави, проти імперської конституції, проти громадського спокою. Серед публічних злочинів кодекс, на відміну від феодального права, не називає релігійні. Правопорушення, спрямовані проти приватних осіб, мали об’єктом посягання на особу чи власність. Крім конкретного переліку кримінальних діянь, ця частина кодексу визначила також, в кожному конкретному випадку, вид і міру покарання. Четверта книга була присвячена поліцейським порушенням і покаранням. Поліцейськими покараннями могли стати короткострокове ув’язнення, штраф, конфіскація певних предметів. Кримінальний кодекс Франції 1810 року мав велике прогресивне значення. Він ґрунтувався на буржуазному принципі рівності всіх громадян перед законом, закріплював основні положення буржуазної законності.Позитивною рисою кодексу була ясність, точність і виразність його формулювань. Вплив Кодексу 1810 року позначився на розвитку кримінального права в багатьох країнах. 16. Державний лад Пруссії за Хартією Прусії від 1850 рокуV другій половині XIX століття Пруссія перетворилася на найбільшу німецьку державу яка відіграла виключну роль у процесі об'єднання раніше розрізнених німецьких земель у єдину німецьку імперію. У 1850 році прусський король Фридрих-Вільгельм IV Конституційну хартію, яка стала основним законом Прусського королівства. Вона установила в Пруссії лад конституційної монархії з виборним народним представництвом. Але Хартія мала консервативний характер, передбачаючи мінімум цивільних і політичних прав. Главою держави залишався прусський король, якому надавалися значні законодавчі, виконавчі, адміністративні та судові повноваження. Він володів і правом законодавчої ініціативи, і правом абсолютного вето на рішення парламенту. Принцип поділу влади не було реалізовано у політичній практиці Пруссії. Уряд у разі необхідності збереження суспільної безпеки мав право видавати закони, які не суперечать Хартії. Судова влада здійснювалася від імені короля, він же призначав суддів. Формально призначені королем судді мали довічно виконувати свої обов'язки, хоча існували й формальні можливості для їхнього усунення.Представницький орган - Ландтаг одержував за конституцією право ухвалювати закони, які потім затверджувалися королем. Ландтаг складався з двох палат. Верхня палата називалася першою палатою, або палатою панів. Вона наполовину була вибірною і наполовину такою, яка призначалася короною. З 1853 року всі члени цієї палати стали призначатися королем. їхня посада ставала довічною і спадковою (статті 65-68 Хартії). Друга палата, або палата депутатів, обиралася виборцями від населення на п'ять років (стаття 73). Палати парламенту скликалися і розпускалися королем (стаття 51). Формально Хартія встановлювала (тільки для чоловіків) всезагальне виборче право, але фактично воно не було рівним і здійснювалося за куріальною системою. Виборці поділялися на три курії. Кожна курія одержувала третину місць у нижній палаті. Курії формувалися з таким розрахунком, аби вони сплачували рівні суми податків. Але через те, що до першої курії входили заможні виборці, до другої - виборці середнього достатку, а до третьої - малоспроможні, то перша курія на меншу кількість виборців одержувала стільки ж місць, скільки і найчисленніша третя куріяКонституційна хартія скасувала старий становий лад, проголосивши громадянську рівність і скасування привілеїв. Титулом II Хартії громадянам Пруссії гарантувалися свобода особистості і релігії, недоторканність власності й житла, свобода слова, зборів та спілок. Встановлювалася загальна військова повинність. Особлива увага приділялася розвиткові шкільної освіти. Хартія проголосила свободу науки і викладання (стаття 20). Конституційна хартія 1850 року оформила в Пруссії конституційну монархію з сильною владою короля і вторинним статусом Ландтагу. 17.Державний лад Північнонімецького союзу за конституцією 1867р.Північнонімецький/союз перша федеральна німецька держава в історії/Німеччини, яка лягла в основу створення німецької національної держави. Створений 1866 року військово-політичний блок німецьких держав, із прийняттям конституції 1867 року перетворився на першу німецьку федеративну державу.Північнонімецький союз 1866-1871 був федеративним об'єднанням 22 незалежних держав північної Німеччини, без Австрії. Створений на основі конституції, ухваленої країнами-членами союзу 1867 року. Федеральна влада контролювала армію та зовнішню політику. Був створений Рейхстаг, парламент, у виборах якого могли голосувати чоловіки із збереженням таємниці голосування. Рейхстаг міг мати справу з бюджетами, але він мав обмежені повноваження порівняно з Федеральною Радою, в якій були представлені члени федерації. Влада в Союзі більшою мірою знаходилась під впливом його засновника, першого та єдиного канцлера Отто фон Бісмарка, прем'єр-міністра Королівства Пруссія, в якому знаходилось 80% населення конфедерації Північнонімецький союз був створений після перемоги Пруссії над Австрією та рештою держав Німецького союзу в Австро-Прусській війні 1866 року.Північнонімецький союз посилив економічний вплив Пруссії на північну Німеччину, особливо завдяки, членами якого були південнонімецькі країни, які не входили до Північнонімецького союзу. Основним завданням федерації було забезпечення свободи промисловості, чого вимагали ліберально налаштовані представники підприєницького середовища. Наприклад, мита та митні обмеження були скасовані, та бла створена федеральна поштова та телеграфна служба.На основі Північнонімецького союзу в 1871 р. була створена Німецька імперія. Великою мірою вона зберегла Конституцію, яка залишилась в силі до 1918 р. Конституція давала великі повноваження канцлеру, Отто фон Бісмарку, якого призначав Президент Бундесрат (Пруссія). Таким чином, канцлер «відповідав» але не був підзвітий перед Рейхстагом. Після конституційної кризи 1862 року Канцлер отримав контроль над військовим бюджетом. Після перемоги Північнонімецького союзу над Другою французькою імперією та новоствореною Третьою Республікою у Французько-Прусській війні 1871 року, Баварія, Вюртемберг, та Баден  об'єднались з державами Союзу в Німецьку імперію, а Вільгельму I було присвоєно титул Німецького імператора (а не Імператор Німеччини, оскільки до її складу не входила Австрія). 18. державний лад німецької імперії за конституцією 1871 Виходячи з конституції 1871 року, державна влада в Німецькій імперії повинна була ґрунтуватися на принципі поділу влади й представницькому правлінні. Однак відсутність системи стримувань і противаг, наявність ряду юридичних казусів робило демократизацію влади неможливою й вело до формування режиму, при якому уряд на чолі з імператором домінував над парламентом. Конституція обмежувала владу імператора Союзною радою, але як прусський король, він був міг наказати своїм представникам у бундесраті провалити будь-який неугодний йому закон, що стосується конституції, фінансів і військової справи. Імператор був зв'язаний контрассігнатурою канцлера, якого він же міг призначати й зміщати за своїм розсудом. Отже, за конституцією Німецької імперії імператор прусський мав вагомі повноваження й був главою держави, від якого залежали ключові питання розвитку імперії. Разом з тим укладачі Конституції 1871 р. законодавчо закріпили «тверду» модель федеративно-адміністративного політичного устрою, передавши Союзній раді – бундесрату й рейхстагу законодавчу компетенцію з питань армії, флоту, зовнішньої політики, митниці й торгівлі, судноплавства, залізниць та інше. 19. Цивільне уложення Німеччини від 1896 року: загальна х-ка, регулювання інститутів фізичної і юридичної особи, права власності.Німецьке цивільне уложення виконало ґрунтовну правову роботу, пов’язану з подальшим розвитком цивільного права.1896 рік – прийняття Німецького цивільного уложення. З 01.01.1900 року набрало чинності Німецьке Цивільне уложення.Німецьке Цивільне уложення почало створюватися після об’єднання земельні Німеччини. Савін’ї був проти загальної Німецької кодифікації.Більше 20 років працювали над Німецьким Цивільним уложенням і були схвалені проекти Німецького Цивільного уложення і Німецького Торговельного уложення.За правовою технікою ці уложенні відрізнялися казуїстичністю і детальністю.Німецьке Цивільне уложення побудоване на пандектним принципом – 5 книг.І книга "Загальна частина". містить норми, що стосуються правового статусу фізичних та юридичних осіб, кваліфікації речей, правових угод, представництва, строків, здійснення та забезпечення прав.ІІ книга "Зобов’язальне право". присвячена загальним положенням про зобов'язання та окремим їхнім видам.ІІІ книга "Речове право".  вміщено інститути володіння, права власності, іпотеки, заставного права. Сімейному і спадковому праву відведено четверту та п'яту книги.IV книга "Сімейне право".V книга "Спадкове право". Наявний великий за обсягом "Вводний закон".Німецьке Цивільне уложення – перший кодифікований акт епохи імперіалізму.У ньому є наука обмежень принципу недоторканності приватної власності (особливо об’єктів нерухомості).З’явилися оціночні поняття "добросовісність", "розумність" і т.д.Німецьке Цивільне уложення писалося для юристів – мало багато складних формулювань.Не відбулося значної рецепції Німецького Цивільного уложення.Японія стала прибічником, у ній практично діє рецептоване німецьке право. Запозичення з Німецького Цивільного уложення можна зустріти в Австрії, Швейцарії.Укладачі не дали чіткого поняття права власності. Для Уложення характерна відсутність скільки-небудь помітних обмежень в правовому режимі власності на рухомі речі. Характеризуючи юридичну конструкцію власності, важливо виділити деякі особливості правомочностей власника за розпорядженням речами. Тут виступають відмінності між нерухомими і рухомими речами. Так, при переході права власності на речі рухомі закріпив старогерманське правило: "Hand muss Hand wahren". ("Рука має застерігати руку"). Воно означало підвищену захист прав добросовісного набувача речі. Власник речі, що довірила її продавцеві, позбавлявся права витребувати її у добросовісного набувача. Таким чином, останній, згідно із зазначеним правилом, міг отримати більше прав, ніж їх мав відчужувач. Це старогерманском правило виявилося досить вигідним для капіталістичного обігу, надаючи йому необхідну міцність і мобільність. 20. Торговий кодекс Німеччини 1897Нова редакція Торгового кодексу (Handelsgesetzbuch, скорочено HGB) була затверджено 10 травня 1897 і набула чинності одночасно з Цивільним кодексом - 1 січня 1900 року. Торговий кодекс вже не є більш самостійним кодексом, яким він був до видання Цивільного кодексу, і являє собою лише доповнення до нього, що містить регулювання спеціально торгових інститутів і спеціальні правила для торговців. Згідно зі ст. 2 вступного закону до Торгового кодексу по торговельних справах застосовуються правила Цивільного кодексу. Поряд з Торговим кодексом взаємини торговців значною мірою регулюються торговими звичаями і традиціями.Торговий кодекс складається з 905 параграфів і ділиться на чотири книги. У першій книзі даються загальні правила про те, хто вважається торговцем, про торговий реєстр (так називається офіційний список підприємств), про фірму (тобто про назву підприємства), про торгові книги, про торгових службовців і про маклерів. Друга книга присвячена торговим товариствам. Процеси концентрації та централізації капіталу призводять до того, що вже наприкінці ХГХ ст. основними діячами торговельного обороту не є одноосібні торговці, а різні об'єднання, в основі яких лежить з'єднання капіталів. Торговий кодекс дає і правила про ті види товариств, які користуються найбільшим поширенням. Учасники цих товариств не відповідають за зобов'язанням товариств своїм особистим майном але частки участі в цих товариствах не можуть відчужуватися настільки вільно і безконтрольно, як паї (акції) акціонерного товариства. Третя книга Кодексу говорить про торгові угоди. Крім загальних правил про ці угоди, ця книга містить постанови про торгову купівлю-продаж, про договір комісії, про договори експедиції товарів, зберігання товарів і перевезення Четверта книга присвячена морській торгівлі і спеціальним інститутам, пов'язаних з торговельним мореплавством. 21. В умовах кризи, краху державної фінансової системи, загрози перетворення країни на сировинний придаток розвинутих держав у Японії виник могутній антизарубіжний, в якому брали участь найширші кола населення. Об'єднані сили опозиції (представники самурайських князівств Тесю, Сацума та інших, великої торгової буржуазії)" котрі прагнули модернізувати феодальний режим, здійснили урядовий переворот. Його назвали революцією Мейдзі (1867—1868), що привела до повалення сегуна та реставрації влади імператора. Новий імператор виконував нову програму реформ, що створювали передумови, необхідні для становлення капіталістичної системи. Цей переворот вважають буржуазною революцією. У результаті перевороту Мейдзі в Японії встановилася абсолютна монархія й відкрилися перспективи для швидкого завершення центра-лізації країни. Реформи в Японії мали специфічний характер: з одного боку, всі прошарки суспільства, у тому числі й військовий стан, були зацікавлені в зростанні економіки країни, але з іншого боку – самураї й великі землевласники, відновивши владу імператора й повернувши собі частину споконвічних привілеїв, не бажали втратити їх знову. Новий уряд намагався зберегти феодальні порядки, але погроза захоплення Японії західними країнами обумовила прихід нових капіталістичних порядків, що гарантували зростання впливу й незалежності Японії. Для подальшого розвитку країни необхідним стало проведення реформ, які були здійснені в 1868-1873 роках. У 1869 р. відбулося так зване добро-вільне повернення країни й народу імператору . Дайме спочатку були залишені на чолі їхніх колишніх володінь як спадкоємні губернатори, але після повного знищення розподілу Японії на князівства їх зовсім відсторонили від справ керування. Замість князівств був уведений новий адміністративно-територіальний поділ з 72 кен і 3 фу. Здійснення верховної влади в префектурах стало входити вже в компетенцію урядових чиновників.У 1872 р. було скасовано складний і суворий становий розподіл, прийнятий під час токугавської Японії. Все населення країни (не торкаючись імператорського прізвища – кодзоку) стало ділитися на три стани: кадзоку, що утворився із представників придворної й військової знаті; сидзоку – колишнього військово-служивого дво-рянства, й хеймін – простого народу Всі стани були формально зрівняні в правах. Селяни й городяни одержували право мати прізвище. Паралельно станово-правовим перетворенням уряд провів аграрну реформу. Були скасовані заборони на продаж і купівлю земель, що існували з 1643 року; проведене межування земель, у ході якого власникам стали видавати особливі посвідчення про права на землю. Метою реформ Мейдзі було прагнення якнайшвидше наздогнати Захід, «модернізація». Реально ж потреба в цьому була викликана необхідністю якнайшвидшого посилення країни з метою збереження незалежності Японії.. Конституція 1889 р. виявилася досить формальною при надмірному значенні імператорради збереження базової сутності його підвалин. Отже, безсумнівним є той факт, що революція Мейдзі мала позитивні результати, призвела до відкриття Японії світу, нового шляху розвитку, нових перспектив зовнішньої політики та в цілому до цілковитої «модернізації» суспільства та всіх сфер життя й існування японського населення.22. Перша японська конституція була прийнята 1889 року, в часи існування Японської імперії. Вона була створена колективом юристів під проводом Іто Хіробумі за зразком прусської конституції, що передбачала конституційно-монархічний устрій. Японська конституція була жалуваною конституцією, тобто надавалася населенню Імператором. Вона передбачала широкі права для японського монарха, який був носієм державного суверенітету. Імператор міг приймати рішення в сферах внутрішньої і зовнішньої політики в обхід рішень кабінету міністрів чи парламенту, мав право видавати рескрипти і накази, що мали силу законів, був верховним головнокомандувачем японських армії та флоту. Головним законодавчим органом держав був двопалатний Імперський парламент. Він складався з Палати представників і Палати перів. Перша формувалася з депутатів, що обиралися на загальнонаціональних виборах; друга — з депутатів, що призначалися Імператором і належали до стану титулованої шляхти. Функції парламенту були обмеженими — він лише затверджував законопроекти, які надсилав уряд від імені монарха. Уряд імперії називався Кабінетом міністрів. Він створювався за наказом Імператора й виконував роль органу, що допомагав монарху в управлінні країною. Судочинство також велося від імені Імператора. Суди поділялися на адміністративні й особливі. Населення Японії вважалося підданими Імператора. Інституту громадянства не існувало. Конституція гарантувала основні права і свободи населенню країни, які однак обмежувалися законами.