ІДПЗК ЕКЗАМЕН

12.Реформи солона у Давніх Афінах Солон належав до евпатридів, розбагатів на торгівлі та користу­вався довір’ям серед широких верств населення. Головною метою його реформ було примирення різних ворогуючих угруповань афінського населення, внаслідок чого перетворення мали компро­місний характер. Перш за все, Солон провів так звану боргову реформу - си- сахфію („скидання тягаря”). За цією реформою всі борги бідняків були анульовані. Крім того, було ліквідоване боргове рабство. афі­няни, продані за борги, отримували свободу, а продані за кордон викуповувалися.  Окрім сисахфії Солон здійснив й ряд заходів, що значно пок­ращили матеріальне становище населення, зокрема, було встанов­лено максимальний розмір земельних ділянок, дозволено вивозити маслинову олію за кордон, заборонено вивозити хліб, заохочувався розвиток ремесел, була здійснена грошова реформа та ін. Наступною важливою частиною реформ Солона був поділ усього вільного чоловічого населення Афін на чотири розряди за майновим цензом (так звана цензова реформа): до 1-го розряду увійшли ті, хто одержував зі своєї землі не менше 500 медимнів сільсь­когосподарської продукції на рік. Вони отримали назву пентаксіо- медимнів (п’ятисотників) і утворили важкоозброєну піхоту; до 2-го розряду входили ті, хто отримував не менше 300 ме­димнів. Називалися вони вершниками і зараховувалися до кінно­ти; до 3-го розряду належали ті, у кого прибуток був не менше 200 медимнів. Звалися вони зевгітами і служили в піхотному опол­ченні; до 4-го розряду належали всі інші, у кого прибуток був менше .’00 медимнів. Вони називалися фетами і служили в легкоозброєній піхоті, а також на флоті. Крім того, на базі поділу афінського суспільства на чотири племені Солон створив новий державний орган - Раду чотирьох­сот, до якої щорічно обиралися з громадян перших трьох розрядів по сто представників від кожного племені (філи). Рада чотирьохсот керувала підготовкою справ для обговорення Народними зборами, а також займалася поточним управлінням. Ще одним новим державним органом, який створив Солон, став суд присяжних (геліея). До участі в суді присяжних були допущені громадяни всіх чотирьох розрядів. Геліея була не лише найвищим судовим органом країни з широкою компетенцією, але й мала важливі політичні функції. Показово, що Солон зберіг ареопаг - оплот родової аристок­ратії, який мав право нагляду за дотриманням законів й контролю за діяльністю Народних зборів.Збереження ареопагу переконливо свідчить про те, що ре­форми Солона мали компромісний характер й не задовольняли у повному обсязі вимог ні народу (демосу), ні представників родової знаті (евпатридів) 13.Реформи Клісфена та Перакла у Афінах Реформи Клісфена. Прийшовши до влади,Клісфен здійснив у 509р. до н.е. реформи, які призвели до остаточної лікві­дації залишків родового ладу. Свої перетворення Клісфен почав з нового адміністратив­ного поділу Аттики, заснованого на виключно територіальному принципі. Метою реформи було перемішати населення, роз’єднати роди й тим самим ослабити силу евпатридів. В результаті реформи Аттика була поділена на 3 територіаль­них округи: місто Афіни з передмістям, внутрішня центральна смуга і берегова смуга. Кожний округ складався з 10 рівних частинтріттій, тобто всього нараховувалося ЗО тріттій. Заміну Ради чотирьохсот на Раду п ’ятисот, до складу якої обиралося по 50 чоловік від кожної філи. Рада п’ятисот керува­ла політичним життям Афін у період між скликаннями Народних чборів й здійснювала виконання їх рішень. Також Клісфен створив новий державний орган - колегію стратегів, яка складалася з 10 осіб (по одному представнику від кожної філи) та здійснювала військові функції. У подальшому сфе­ру компетенції колегії стратегів було розширено.  І нарешті, з метою охорони нового порядку від замахів на нього з боку ворогів було введено такий захід, як остракізм („суд черепків”). Сутністю остракізму було вигнання окремих громадян, визначених шляхом таємного голосування. При цьому кожний, хго мав право голосу, писав на черепку ім’я людини, яка здавалася йому небезпечною для народу. Якщо ім’я однієї людини повторю­валося 6 тис.разів, то ця людина виганялася з Афін строком на 10 років без конфіскації майна. Надалі остракізм почав широко засто­совуватися у політичній боротьбі. Підсумовуючи, слід відзначити, що реформи Клісфена були більш послідовними, ніж реформи Солона, й завершили тривалий (понад 100 років) період боротьби між родовою аристократією і демосом, яка закінчилася перемогою останнього та завершенням формування в Афінах рабовласницької держави. Реформи Периклу Після вбивства Ефіальта афінську демократію очолив Перикл – виходець зі знатного афінського роду, обдарований політик. З його ім'ям пов'язують не тільки проведення реформ, але й розробку нових принципів управління суспільством, в основі яких – вимога політичного професіоналізму й формування нової соціальної філософії. Аристотель пов'язує з ім'ям Перикла два найважливіших закона: про цивільні права й про оплату посадових осіб. Насамперед, була уведена плата суддям. Народний суд, заснований ще при Солоні, становив основу всієї демократичної системи афінської держави. До середини V століття до н.е. геліея поєднувала 6 тисяч афінських громадян, які повинні були засідати в різних судових комісіях, відриваючись від своїх повсякденних справ. Роль суду була багатогранна: він вирішував безліч питань як між самими афінськими громадянами, так і між союзниками Афін по морському союзу, перетворюючись одночасно в найважливіший інструмент контролю над ними.Отже, уводячи таке нововведення, як оплата праці чиновників, Перикл відкривав дорогу для участі в державних справах самого широкого кола афінських громадян, у тому числі – малозабезпечених. У тісному взаємозв'язку з початком виплат платні чиновникам перебувала й інша проведена Периклом реформа – цивільна. Відповідно до її вимог, громадянином Афін міг вважатися лише той, чиї мати й батько були афінянами. Значення цього нововведення дослідники оцінюють по-різному. Відповідно до Аристотеля, воно було наслідком занадто сильно розгалуженої цивільної громади. Крім того, як повідомляє Аристотель, Перикл відняв деякі права в ареопагів й «особливо рішуче наполягав на розвитку в держави морської сили…,» що по великому рахунку також було, насамперед, в інтересах середніх шарів афінського суспільства. Таким чином, у період правління Перикла відбувається більш чіткий поділ влади: законодавча належала Народним зборам, виконавча – Раді 500 і магістратам, судова – геліеї. Одночасно принцип жеребкування поширюється на більшість виборних посад, що також свідчить про зміцнення демократичних початків у керуванні. У цілому ж можна сказати, що реформи Перикла завершили процес формування системи афінської рабовласницької демократії, забезпечили механізм її успішного функціонування. Широкі кола громадян поліса одержали можливість брати участь у державній діяльності – як через обрання посад, так і через участь у роботі Народних зборів. Право бути обраним поширювалося на всіх громадян без обмеження. Введення плати за виконання суспільних функцій створювало реальну можливість для політичної діяльності малозабезпечених громадян. Був визнаний і став реальністю для будь-якого афінського громадянина принцип свободи слова.

14.Право давніх Афін Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’явилося писане право у вигляді Законів Драконта, за яки­ми відмінялася кровна помста, вводилися нові правила судочинс­тва, закріплювалися право приватної власності та відповідальність за його порушення. Закони Драконта стали великою перемогою демосу, оскільки обмежували свавілля родової аристократії при тлумаченні юри­дичних правил, які до цього ніде не були зафіксовані. На початку 6 ст. до н.е. Солон провів досить велику законо­давчу роботу, внаслідок чого у 5-4 ст. до н.е. закони стали в Афінах головним джерелом права. Афінське право власності не знало чіткої різниці між реча­ми. Однак при цьому був відомий поділ майна на рухоме (земля, раби, скот) та нерухоме (гроші, дорогоцінності). Серед речових прав були відомі володіння та власність, причому приватна влас­ність вважалася похідною від державної. Зобов ’язальні відносини виникали або з договору, або з факту спричинення шкоди. Договори укладалися частіше за все у пись­мовій формі, яка при цьому не була обов’язковою. Показово, що афінському праву на початкових стадіях його розвитку формалізм не був притаманний. Засобами забезпечення договорів виступали завдаток залог  і поручительство. Найбільшого поширення отримали! договори купівлі-продажу, займу, зберігання речей, найму та інше. Вступ шлюбув Афінах вважався обов’язковим, однак безшлюбність не тягла за собою покарань. Шлюбний чоловіків дорівнював 18 років, для жінок - 14 років. Шлюб являв собою договір що укладався главою сім’ї. Розлучення для чоловіків було вільним, а для жінок, які займали в сім’ї підпорядковане становище,було значно ускладнено. Афінському кримінальному праву були відомі злочини державні,сімейні,майнові та проти особи.Розрізнялися умисні та необережні злочини (зокрема вбивства). Відомим було поняття самооборони,проводилася різниця між підбурювачем і виконавцем злочину. Серед покраня були відомі смертна кара,продаж у рабство,штраф,конфіскація та інше. Покарання для рабів і вільних було різним.

15.Суспільний та державний лад Давньої Спарти Державний лад В основу державного ладу Спарти було покладено принцип єдності повноправних держав. Основи державного ладу були закладені ретрою (договором) легендарного царя Лікурга. Спартіати були зобов'язані займатися лише військовим мистецтвом та спортом. Землеробство, ремесля й торгівля стали справою ілотів та періеків. «Лікургів лад» трансформував військову демократію спартіатів у олігархічну рабовласницьку республіку, яка зберегла риси родоплемінного ладу. На чолі держави перебували одночасно два царі — архагети. Їхня влада була спадковою. Повноваження архагетів зводилися до воєнної влади, організації жертвопринесень та участі у раді старійшин. Герусія (рада старійшин) складалася з двох архагетів та 28 геронтів, яких обирали довічно народними зборами зі знатних громадян, що досягли 60-річного віку. Герусія виконувала функції урядової установи — готувала питання для обговорення на народних зборах, керувала зовнішньою політикою, розглядала кримінальні справи про державні злочини (включаючи злочини проти архагетів). Колегія ефорів (з'явилася у VIII столітті до н. е.) складалася з п'яти гідних громадян, яких обирали на один рік народними зборами. Спочатку повноваження ефорів обмежувались судочинством по майнових спорах. У VI столітті до н. е. їх влада зростає, вони витісняють герусію. Ефори почали скликати герусію та народні збори, керувати зовнішньою політикою, здійснювати внутрішнє управління державою та судочинство, контролювати посадових осіб (включаючи архагетів). Народні збори (апелла) у Спарті відрізнялися пасивністю. Право на участь у народних зборах мали повноправні громадяни-чоловіки, які досягли 30-річного віку. Спочатку народні збори скликались архагетами, згодом керівництво ними перейшло до ефорів. Апелла не обговорювала висунуті питання, а лише ухвалювала або відхиляла запропоноване рішення. Голосування проводилося примітивно - криком або учасники розходилися по різні боки та «на око» визначалася більшість. Народні збори мали законодавчі права, право на обрання посадових осіб, вирішували також питання війни та миру.

Суспільний Лад Спарта була державою з чітким соціальним поділом. Населення Спарти поділялося на клас вільних громадян та клас невільників — ілотів, державні раби. При цьому розрізняли власне лаконських ілотів та мессенських. Лаконські ілоти іноді отримували свободу (а з часів Пелопонесської війни також і неповне громадянство), мессенські ілоти, на відміну від інших рабів, мали свою общину, що після здобуття незалежності Мессенії послужило підставою для визнання їх вільними еллінами. До аристократії належали: гомеї — повноправні громадяни (саме їх найчастіше називають спартіатами, або спартанцями. Вони мали право брати участь у Народних зборах — апеллі); парфенії — нащадки дітей незаміжніх спартанок. До народу, демосу, належали кілька категорій громадян, що володіли лише частиною громадянських прав: гіпомейони — збіднілі або фізично неповноцінні громадяни, позбавлені за це частини цивільних прав; мофаки (буквально «вискочки») — діти негомеїв, які втім отримали повне спартанське виховання і тому мали певний шанс на отримання повного громадянства; неодамони — колишні лаконські ілоти, що одержали неповне громадянство (стан з'явилося під час Пелопонесської війни); періеки — вільні негромадяни (приблизний аналог афінських метеків).

16.Державний лад Давнього риму періоду царськог періоду Для зміцнення своєї влади царям необхідно було придушувати родову верхівку, і знайти соціальну опору крім родової аристократії. З цією метою царі зміцнювали своє майнове становище, розширювали свій земельний наділ. Всі вільніше розпоряджалися вони завойованими землями, що становили загальнонародну власність (agerpubliens). Особисто, починаючи з Ромула, роздавали вони землю окремим воїнам, а не за посередництвом курій. Сервій Туллій ввів поділ всієї римської території на 21 округ. Ці округи були названі трибами. Було 4 міських і 17 сільських триб. Таким чином, Сервій Туллій переміщував римське населення, як це зробив в Афінах Клісфен. Цьому ж царю приписується перерозподіл земель між багатими і бідними. Царі принижували значення патриціанської знаті також шляхом встановлення общеримскіх культів і жрецьких колегій. Поряд з шануванням богині вогню Нуми в кожному пологовому підрозділі був споруджений загальний храм на форумі.  Усі царі, крім Нуми, розширювали римські володіння, часом засновували в завойованих частинах Лація колонії. Військові акції здійснювалися силами родових загонів, тому найважливішим турботою царів було створення незалежного від родових ополчень війська. Вже Ромул, за традицією, створив загін з 300 охоронців-Целера. Тарквіній Давній подвоїв кількість вершників за рахунок висунутих ним вірних людей, а Сервій Туллій повністю змінила самий принцип комплектування війська. Античні автори передають, що Сервій поділив все чоловіче населення Риму, тобто і патриціїв, і плебеїв, на шість майнових розрядів.До 1-го розряду належали люди, що володіли майном, яке оцінювалося не менш ніж в 100 000 мідних асів (монет); до 2-го - ті, чиє майно оцінювалося, як мінімум, у 75 000 асів; до 3-го - у 50 000; до 4-го - у 25 000; до 5-го - в 11500 асів. Всі бідняки входили в 6-й розряд - пролетарів, багатством яких було лише їхнє потомство. Екіпірування воїнів різних розрядів по низхідній ставала все більш легкої і дешевою. Але реформа Сервія Тулія мала не тільки військове значення. Наоснові центуриатного порядку виріс новий вид народних зборів - центуріатних коміції, де центурія була голосуючої одиницею. Разом з тим поява нових коміцій витіснило на задній план куріатні зборів, у віданні яких залишилися переважно справи, пов'язані з родовими культами. Це послаблювало значення патриціїв в суспільстві і посилювало царя. У сучасній науці вважається, що Сервию Туллию приписаний в давнину ряд установлень більш пізнього часу. Але, безумовно, визнається установа їм: 1) територіального поділу Риму; 2) цензового принципу поділу суспільства; 3) загального війська з патриціїв і плебеїв. Посилення царської влади позначалося в тому, що останні царі опановували троном без обрання. Воно виражалося також у атрибутах царів, запозичених у етрусків: золотий короні, що імітує вінок з дубового листя; сидіння, прикрашеному слоновою кісткою; скіпетрі з орлом; пурпурової туніці, розшитій золотом; расписном плащі. Особливе значення мали фасції - пучок різок з увіткненим в них бойовою сокирою. Їх несли йшли перед царем служителі-ліктори. Це був символ влади караючої, апарату насильства, що з'явився для придушення експлуатованих і незадоволених. Царі, зміцнюючи свій вплив, лавірували між різними суспільними групами. Інтереси збіднілих патриціїв, а також плебеїв, особливо багатих, враховував Сервій Туллій. Тарквіній Гордий експлуатував простолюдинів на важких будівельних роботах, але одночасно залучав їх роздачами з військової здобичі і можливістю брати участь у заморській торгівлі. Про її розвитку говорить висновок першого торговогодоговору з Карфагеном. Разом з тим він тероризував родову знати і зовсім усунув сенат від управління, правил за допомогою помічників-префектів і наближених. Це призвело в 510 р. до н.е. до змови аристократів проти Тарквинія і вигнання його з Риму. 

17.Рефрми Сервія Тулія Важливе соціальне значення реформи Сервія Тулія полягало в тому, що вона заклала основи нової організації римського суспільства не тільки по родовому, а за майновим і територіальною ознакою.  Тим не менш, родовий лад ще не був знищений остаточно. Причому тільки поступово, центуріатних зборів витіснили родову організацію. У всьому процесі утворення римського держави значне місце займають війни, військова організація населення.  Створенням Сервієм Туллієм нового ополчення, який змінив родові дружини, послужило руйнування древнього патріархального ладу і оформлення нових порядків, які носять політичний характер. Усунувши родоплемінне розподіл населення і розділивши все суспільство, включаючи плебеїв, на майнові розряди, Сервій Туллій тим самим позбавив майже будь-якого значення родову знати і родову організацію. Разом з тим його реформа послужила основою для створення римської армії вформі рабовласницької міліції. Військо складалося тепер тільки з заможних громадян, озброєння і характер військової служби яких залежав від величини майна.  Центуріатних коміції представляли собою зборів війська, в якому 98 центурій першого розряду вже складали більшість проти 95 центурій всіх інших розрядів разом узятих. Мета такої політичної організації цілком очевидна. Вона визначена Цицероном: голосування в нових коміцій повинно було знаходитися у владі багатих, а не маси народу.  Таким чином, в VI-V ст до н.е. майнова різниця в Римі знайшла відображення в його військової організації. Участь того чи іншого громадянина в захисті общинної власності і в спільному розпорядженні її залежало від величини належить земельної ділянки. На даному етапі публічна влада зосередилася в руках військовозобов'язаних громадян.  Для оформлення і утвердження держави в Римі велике значення мало поділ населення згідно з реформою Сервія Тулія за територіальними округами - триб. За територіальним трибам проводився ценз, згідно з яким громадяни зараховувалися в той чи інший сервіанскій розряд в залежності від їх майнового стану. Крім того, по трибам проводився набір до війська і стягувався податок з громадян на військові потреби. Основою нового поділу населення полягала в задоволенні, перш за все військових потреб держави та організації державної єдності, тому це можна назвати військово-адміністративним поділом.  Верховне командування в армії здійснював орган патриціанської знаті - сенат. Сенат грав величезну роль в оголошенні війни та всіх справах, пов'язаних з веденням воєн, розподіляв командування між магістратами, нагороджував полководців, виділяв кошти на ведення війни.  Магістри отримували верховне командування від центуріатних коміцій (претори, консули) або від сенату (диктатори). Вони втілювали інститут верховного командування.  Всі головні римські магістри, згідно з реформою Сервія Тулія, були пов'язані з військовим відомством: квестори відали військовими витратами; цензори, проводячи ценз, визначали військову і податкову повинність громадян.  Офіцери ділилися на вищих і нижчих. Нижчі офіцери були, за вказівкою Сервія Тулія, командирами центурій. Вище офіцерство становили військові трибуни, легати, квестори і начальники кінноти. Військові трибуни належали до сенатському або всадническому стану і зазвичай починали цією службою свою політичну кар'єру. У кожному легіоні було по шість трибунів. Легати, безпосередні помічники головнокомандувача, призначалися сенатом і самі були сенаторами. Вони командували легіонами або їх сполуками.  Військовозобов'язаними вважалися громадяни у віці від 17 до 60 років, задовольняють вимогою майнового цензу. Звільнялися від військової повинності піхотинці, які прослужили не менше 16-20 років (учасники - 16-20 походів), і вершники, які прослужили не менше 10 років.  Особи, які володіли землею, але непридатні до військової служби, замість військової повинності платили гроші на утримання всаднических коней. Набір здійснювався для кожної військової кампанії.  У період реформи Сервія Тулія армія "брала" на себе виконання цілого ряду найважливіших функцій, внутрішніх і зовнішніх, економічних: постачання господарства рабами і матеріальними цінностями. і мали приватні землі. Одночасно вони були об'єднанням воїнів, що охороняє землі.  Ця ж військова організація втілює головну силу влади панівного класу і відіграє провідну роль всередині держави. Його елементами виступали центуріатних і трибунатні коміції, де зосереджуються три види влади. Військо тут виступає органом влади і примусу одночасно.  Висновок.  Таким чином, реформа Сервія Тулія проводилася як військова реформа, проте соціальні наслідки її вийшли далеко за межі тільки військової справи, надавши вирішальне значення в утворенні давньоримської державності.  Вона заклала основи нової організації римського суспільства не за родовою, а за майновим і територіальною ознакою. Підсумком станової боротьби плебеїв з патриціями було те, що родовий лад був підірваний поділом на класи і замінений державною організацією, а плебеї вийшли зі свого ізольованого положення по відношенню до римської громаді.  Тим не менш, родовий лад ще не був знищений остаточно. Організація влади, заснована на родовому ладі, продовжувала існувати поряд з новою, причому тільки поступово нова витісняла її.  Війна і організація для війни були регулярними функціями суспільного життя; публічна влада зосередилася в руках військовозобов'язаних громадян. Військова організація втілювала головну силу влади панівного класу і відігравала провідну роль всередині держави.  Для оформлення і утвердження держави в Римі велике значення мало поділ населення згідно з реформою Сервія Тулія за територіальними округами - триб.  Також реформа дозволила створити потужну, навчену армію Стародавнього Риму, щоб вести загарбницьку політику. 

18. Державний лад періоду республіки

У 509 р. до Р. X. у Римі встановилася республіка, центральними органами якої були Народні збори, Сенат і магістрати. Народні збори формально вважалися найвищим органом влади й поділялися на три види: а)центуріатні коміції- приймали закони, вирішували питання війни та миру, обирали вищих магістратів, виконували судові функції (у злочинах, за які було передбачено смертну кару); б)трибутні коміції - збори мешканців територіальних триб, на яких ухвалювалися менш важливі рішення: обирали нижчихмагістратів, розглядали скарги громадян, з III ст. до Р. X. набули права приймати закони. Існували два види зборів по трибах: для патриціїв і плебеїв (постанови яких називалися "популісцита"), і лише для плебеїв (постанови називалися "плебісцита"); в) куріатні коміції-в їх роботі брали участь тільки патриції, але вони спочатку втрачають політичні функції, а згодом і зовсім зникають. Народні збори скликали вищі посадові особи, що головували на них. Важливу роль у Римській державі відігравав Сенат, який був постійним органом і відав фінансами держави, чеканкою монет, розподілом провінцій, керував військовими справами, розглядав законопроекти, затверджував рішення Народних зборів, приймав рішення із зовнішньополітичних питань, затверджував вибори посадових осіб. Посада сенатора була довічною. Магістрати - сукупність посадових осіб, які виконували різно­манітні управлінські та судові функції. Вони обиралися центуріатними зборами чи трибутними коміціями на один рік. Найважливішими принципами організації та діяльності магістратів були: виборність, колегіальність, строгість, відповідальність перед народом, без­оплатність. Усі магістрати поділялися на ординарні й екстраординарні, а ординарні - на вищі та нижчі. Вищими ординарними магістратами були консули. Їх було двоє, обиралися на один рік і очолювали всю систему магістрату, стежили за виконанням законів, командували військом, головували в Сенаті й Народних зборах, мали право скасовувати рішення інших магістратів, вирішували питання управління. Претори були помічниками консулів і здійснювали керівництво судо­чинством, охороною громадського порядку, мали право видавати загальнообов'язкові постановию. Цензори обиралися один раз на п'ять років і встановлювали майновий ценз громадян, складали списки сенаторів, слідкували за дотриманням норм моралі.

19.Державний лад періоду принципату Принципат як специфічно римський різновид монархії, зберігаючи зовнішні республіканські атрибути, проіснував до кінця ІІ ст. н.е. Влада принцепса спиралась на могутню мате-ріальну і військову базу. Наприклад, Єгипет вважався влас-ною провінцією Августа. Ще на початку принципату управлінський апарат Риму та провінцій зазнав серйозних змін. Роль магістратів зменшилась. Консули, претори, квестори були усунені від державних справ і займались переважно влаштуванням публічних видовищ та ігор. Їх витісняла армія професіональних чиновників, що одержували платню із скарбниці і були підзвітними принцепсу. Були введені посади: – префекта преторія – командуючого імператорською гвардією; – начальника постачання продовольством. У провінціях функції управління здійснювали намісники, легати, проконсули, пропретори. Їхні адміністративні права та обов’язки фіксувались у мандатах, інструкціях, які складались у канцеляріях монарха або ним особисто. Наглядові функції за діяльністю намісників здійснювали прокуратори, обов’язками яких було інформувати імператора про стан справ у провінції, про зловживання чиновників. За вказівкою імператора Клавдія (10 р. до н.е. – 54 р. н.е.) прокуратори були уповноважені виносити судові рішення. Сформована ними канцелярія керувала імператорським майном, фінансами, розсилала скарги і сигнали про зловживання чиновників. Важливі державні посади звичайно займали родичі імператора. Однак його доля часто залежала від прихильності військ трьох головних армій, що стояли на Рейні, Дунаї, Євфраті. Армія висувала (акламувала) імператора, потім він формально затверджувався сенатом. Таким чином, були створені всі умови для встановлення домінату – необмеженої монархії.

20.Періоду домінанту Період домінату в Римі почався з правління імператора Авреліана (270 –275 р.), який навіть за походженням був не римлянином, а варваром. Влада імператора була необмеженою. Формування бюрократичного апарату фактично завершив Адріан (117 –138 рр.). Створену Августом раду при принцепсі він перетворив на консиліум – постійно діючу ви-щу урядову установу – і доручив їй розробку імператорських конституцій. Утворились нові канцелярії, колегії кур’єрів, яким доручалось притягати до судової відповідальності чи-новників фінансового та судового відомств, винних у зловживаннях, здирствах. Збір податків було вилучено з відання від-купників і передано чиновникам. З’явилась державна пошта. Служба чиновників стала почесною і добре оплачувалась.Перехід до домінату супроводжувався занепадом рабовласницького ладу і зародженням феодальних відносин. Колони і раби стали зближатись за своїм походженням. Функції сенату перейшли до імператорської ради, до складу якої увійшли впливові родичі, друзі імператора, преторіанські префекти, начальники відомств.До ради входила канцелярія імператора, яка складалася з ликторів, що відали фінансами, особистим майном імператора, його верховним судом, офіційним листуванням.Важливу роль в управлінні відігравали юристи, найбільш відомі з них навіть входили до імператорської ради. Безвладний сенат був остаточно замінений імператорською радою при імператорі Септимії Севері наприкінці ІІ ст.. Для провінцій була заснована колегія кураторів, покликаних виконувати функції імператорських контролерів. Імператор Діоклетіан (284 – 305 рр.) провів велику адмі-ністративну реформу, увів тетрархію – чотиривладдя. Він по-ділив владу з Максиміліаном Геркулієм. Їхніми співправителями були оголошені цезарі Галерій – зять Діоклетіана і Костя Хлор. Отже, при владі були чотири співправителі. За Діоклетіана почався поділ імперії на Східну і Західну. Кожна мала свого Августа та його заступника – цезаря. Крім того, з’явились 12 діоцез – великих територіальних округів на чолі з вікарієм, що підпорядковувався безпосередньо імператорові. Цивільна адміністрація відокремлювалась від військової. Кожний із співправителів імператора як полководець був наділений владними повноваженнями і міг приймати самостійні рішення. Перебудовувалась судова система. Правитель провінції став тепер ординарним суддею першої інстанції. На його рі-шення було дозволено подавати апеляцію імператору або його уповноваженому. У Римі була проведена реформа поліцейської служби. За Діоклетіана її очолював префект, що ніс відпові-дальність за охорону громадського порядку в столиці. У про-вінціях служба безпеки та охорони громадського порядку бу-ла в руках легата.