1.1.2. Соціальна робота як галузь науки і навчальна дисципліна

У центрі уваги соціальної роботи перебуває людина, який стає клієнтом соціального працівника і вимагає науково обгрунтованого ставлення до розв'язання своїх проблем.

Соціальна робота передбачає вивчення вітальних (життєзабезпечуючих) і вищих потреб суб'єкта (особи, сім'ї, колективу, групи, громади та ін.), а також виявлення потенціалу соціальної сфери, який міг би задовольнити ці потреби згідно з науково обгрунтованими нормативами, тобто охоплює дослідницький (пошуковий), діагностичний і творчий (продуктивний) аспекти. Вихідною базою для збирання й аналізу різного за змістом емпіричного матеріалу, різноманітних спостережень, з'ясування суті конкретних соціальних процесів, ситуацій, фактів суспільного життя є практика. Вона дає змогу акумулювати, осмислити досвід соціальної роботи, теоретично її узагальнити і обгрунтувати, тобто надати їй форму системи наукових знань.

У цій системі розрізняються два основні розділи: теоретично-методичний, фундаментальний (методологія, категоріальний апарат, принципи, закономірності) і прикладний - галузь практичного застосування теоретичного й емпіричного знання, наукового забезпечення розв'язання конкретних завдань, що постають перед соціальними працівниками. А ці завдання багатогранні й різноманітні. На низовому рівні організації суспільства (сім'я, мікрорайон, трудовий колектив, поселення) ця діяльність передбачає регулювання міжособистісних і групових відносин, соціальне обслуговування населення, коригування девіантної (відхильної) поведінки, консультування, психопрофілактику та інші напрями. На місцевому й регіональному рівнях соціальні працівники задіяні до соціального планування, впровадження інновацій у соціальній сфері тощо.

Статус соціальної роботи як науки підтверджує чітко окреслений предмет її досліджень.

Предмет соціальної роботи як науки — соціальні процеси і соціальні явища, що безпосередньо стосуються життєдіяльності особистості, конкретної соціальної групи, громади, а також їх зміни під впливом психолого-педагогічних, економічних та управлінських чинників.

До проблем соціальної роботи як науки належать розроблення категоріального апарату, різні аспекти організації професійної соціальної діяльності кадрів і служб, специфічні дослідження соціальної політики, соціальних процесів, осмислення місця особистості в суспільстві і відповідальності суспільства за її адекватний розвиток, вивчення і розроблення технологій (способів і методів практичної соціальної роботи з різними групами клієнтів).

Об'єктом соціальної роботи як науки є соціальні відносини, процес їхнього формування, взаємодія людей, їхня поведінка, ціннісні орієнтації, конкретні форми й способи подолання труднощів, соціальні проблеми тощо.

Так формується і функціонує теорія соціальної роботи -сукупність сформованих у процесі пізнавальної, практичної діяльності уявлень, концепцій, понять, які з різною мірою наукової відповідності відображають закони, закономірності, принципи, тенденції розвитку соціальної роботи, обґрунтовують моделі практики та техніки втручання. За змістом соціальна робота є суспільно-гуманітарною наукою, за характером -інтегративною або міждисциплінарною. Адже вона спирається на досягнення та методи інших дисциплін - філософії, соціології, психології, педагогіки тощо.

Фундаментальною основою соціальної роботи як науки слугує філософія. Бо марно братися за розв'язання соціальних проблем без їх логічного осмислення, всебічної соціальної діагностики, що можливо лише на основі синтезу, аналізу та інших загально-наукових методів, які пропонує філософія.

Соціальна робота послуговується такими універсальними філософськими категоріями, як людина, соціум, свобода, гуманізм, конфлікт, соціальний час і простір, суспільна діяльність та ін. Вона також пов'язана з постійним аналізом, систематизацією емпіричних фактів, для узагальнення яких спирається на філософські ідеї щодо різних аспектів людського буття (сенс, спосіб життя, умови і механізми розвитку особистості, права людини, правова свідомість тощо), пізнання навколишньої дійсності, діалектичного взаємозв'язку різноманітних процесів і явищ. У своїй діяльності соціальні працівники спираються на філософське розуміння людини як унікальної, відкритої, інтенціональної (цілеспрямовано залученої до певної діяльності, до довкілля), амбівалентної (яка може одночасно мати сильні протилежні почуття), здатної до самопізнання та саморозвитку. Рушієм соціального розвитку людини є протиріччя між зростаючими потребами та реальними можливостями їх задоволення.

Важливим для соціальної роботи є розуміння того, що стабільні періоди розвитку чергуються з нестабільними, які наступають як перехідні етапи і несуть у собі можливості якісних перетворень особистості.

Соціальна робота також застосовує філософські принципи до аналізу соціальних груп, спільнот, соціальних інститутів, особистості тощо. До таких принципів належать:

1. принцип детермінізму (висвітлює причинну зумовленість соціальних явищ економічними й політичними чинниками, що визначають стан суспільних відносин, специфіку їх формування і прояву);

2. принцип гносеологічного підходу (орієнтує на ретельне вивчення і порівняння соціально-історичних особливостей процесів у суспільстві, допомагає з'ясувати їх специфіку, тенденції розвитку і закономірності);

3. принцип особистісного підходу (при вивченні соціальних процесів вимагає врахування ціннісних орієнтацій, думок, почуттів та потреб конкретної людини);

4. принцип єдності свідомості і діяльності (озброює соціальну роботу правильним розумінням сутності різновидів діяльності, до якої залучений клієнт, впливу рівня свідомості на неї, її форми та наслідки).

Крім філософії як методології наукового пізнання, як науки щодо найзагальніших законів розвитку природи, суспільства і людського мислення, важливими для соціальних працівників є такі філософські дисципліни, як етика, естетика, логіка, філософія права, філософія політики та ін. Наприклад, основні категорії етики (добро, зло, благо, обов'язок, відповідальність тощо) не тільки описують взаємини в групі або суспільстві, а й виражають ставлення особистості до себе та інших людей, зокрема відносини між соціальними працівниками і клієнтами. Соціальна робота більше, ніж інші професії, перебуває в межах морального вибору та етичної поведінки. Тому такі чинники регулювання людської поведінки, як суспільна мораль, індивідуальний моральний контроль, є важливими моральними регуляторами самої соціальної роботи. Окрім загальних вимог суспільної моралі, цей фах регулюється такими принципами професійної етики, як конфіденційність і толерантність. Водночас соціальна робота емпірично перевіряє філософські ідеї, вивчає й оцінює їх у реальному середовищі.

Незамінним засобом дослідження, здобуття і систематизації наукового знання, своєрідними "східцями" проникнення в сутність явищ і процесів є специфічні категорії, тобто загальні поняття, що відображають істотні властивості й особливості предмета соціальної роботи.

Як і будь-яка наука, соціальна робота має специфічний концептуально-категоріальний апарат — сукупність понять про соціальні явища і процеси. Це згадуваний раніше термін "соціальне" і похідні від нього — сфера, простір, структури, відносини, практика, зв'язки, діяльність, проблеми тощо, які розкриває соціологія. Водночас існують специфічні категорії і поняття, які допомагають реалізувати творчий потенціал цієї науки. Так, американська "Енциклопедія соціальної роботи" вміщує понад 200 статей, багато з яких присвячено висвітленню сутності її вузлових термінів. Ось лише деякі з них, що пов'язані з базовою категорією: соціальні — відповідальність, відхилення, дискримінація, діагноз, забезпечення, захист, планування, проблеми, послуги, робота, спілкування, страхування, технології. Ця наука щодо власних завдань адаптувала поняття суміжних галузей теоретичного знання - агентство, асоціація, група, зайнятість, здоров'я, імунізація, клієнт, лідер, меншина, мобільність, натуралізація, норма, об'єкт, опіка, партнер, профілактика, репатріація, служба, субсидія, трансакт та ін.

Загалом теорія соціальної роботи має переважно прикладний характер. Вона не займається абстрактними пошуками, академізуванням, а вивчає живі соціальні факти, конкретний практичний досвід. Сукупність цих фактів є основою для наукового аналізу, узагальнень і висновків, дає змогу виявити й науково пояснити тенденції в розвитку досліджуваних подій і процесів, а отже, компетентне обгрунтувати управління однією з найскладніших галузей соціальної сфери.

Негативні прояви стихійності та невизначеності при зміні планових засад на ринкові механізми в економіці актуалізують пріоритетність регулюючої і гарантуючої функцій держави в забезпеченні соціальної захищеності громадян. Для реалізації цієї функції потрібні розгалужена структура соціальних служб і цілеспрямована професійна підготовка для них кадрів. Щоб бути кваліфікованим фахівцем у цій сфері, потрібні знання біології, в.алеології, теоретичної і прикладної соціології, права, педагогіки, психології тощо.

Будь-яка навчальна дисципліна є систематизованим внеском із навчальною метою основ відповідної науки. Це стосується і соціальної роботи. Між наукою і навчальною дисципліною є певні відмінності. Так, для теорії соціальної роботи головне полягає в пізнанні тієї галузі предметного простору, яка або зовсім не досліджена, або не Досліджена достатньою мірою. Завдання навчальної дисципліни - донести нагромаджені наукою знання до студентів у найсприйнятнішій, доступнішій відповідно до рівня їхньої підготовки формі. При цьому враховуються нахили студентів, їхня майбутня спеціалізація, місце професійної діяльності тощо.

Завдання навчального курсу виражається в його цільовій установці.. Призначення курсу із соціальної роботи полягає в тому, щоб студенти засвоїли знання теорії і методики цього виду професійної діяльності, набули практичних навичок здійснення соціальної роботи з тими групами клієнтів, котрі потребують підтримки і захисту, виховали у собі високоморальні, гуманістичні якості, необхідні спеціалістам цього профілю.

У процесі опанування професійних дисциплін майбутні соціальні працівники повинні оволодіти знаннями про:

• специфіку роботи в різному соціальному середовищі;

• передовий вітчизняний і зарубіжний досвід соціальної діяльності;

• основні психічні функції та їх фізіологічні механізми, співвідношення природних і соціальних факторів у становленні психіки, значення волі та емоцій, потреб і мотивів, несвідомих механізмів у поведінці людей;

• дані наукових досліджень стосовно особистості, її формування в процесі соціалізації, основні закономірності й форми регуляції соціальної поведінки у соціальних спільнотах і групах, особливості перебігу соціальних процесів;

• основи соціологічного аналізу;

• типологію, основні джерела виникнення і розвитку масових соціальних явищ, форми соціальної взаємодії, фактори соціального/розвитку, типи і структури соціальних організацій та інституцій;

• основи загальної педагогіки, психології та їх спеціальні розділи;

• форми, засоби, методи психолого-педагогічного впливу, форми і методи виховної роботи і просвіти;

• норми сімейного, трудового, житлового законодавства, які регулюють різноманітні аспекти охорони материнства і дитинства, права неповнолітніх, пенсіонерів, людей з особливими потребами і забезпечують їхній соціальний захист; основи кримінального і цивільного права;

• порядок та організацію опіки, піклування, всиновлення, позбавлення батьківських прав, направлення До спеціальних навчально-виховних закладів;

• організацію медико-соціальної роботи, санітарної просвіти і пропаганди здорового способу життя.

• Соціальний працівник має вміти:

• забезпечити посередництво між особистістю і сім'єю, а також між різними громадськими і державними структурами;

• забезпечити зв'язок між особистістю і мікросередовищем, дітьми і дорослими, сім'єю і суспільством;

• впливати на стосунки між людьми і на ситуацію в малій групі, стимулювати клієнта до соціальне значущої діяльності;

• працювати за неформального спілкування, сприяючи ініціативі та активній життєвій позиції клієнта;

• надавати психологічну характеристику особистості (її темпераменту, здібностям тощо), інтерпретувати власний психічний стан, володіти прийомами психодіагностики і психічної саморегуляції;

• здійснювати організаційно-управлінську, дослідницько-аналітичну, науково-педагогічну і практичну роботу на різних об'єктах професійної діяльності;

- надавати першу медичну допомогу. Соціальний працівник повинен:

• використовувати гуманістичний підхід у роботі;

• мати високий рівень політичної, етичної та психологічної культури;

• чітко уявляти шляхи реалізації в сучасних умовах свого професійного призначення;

• володіти філософським, економічним, політичним, гуманістичним мисленням;

• орієнтуватися в особливостях ринкової економіки, соціальних, національних, історичних та демографічних процесах розвитку суспільства;

• брати активну участь у громадському житті, формуванні правової свідомості та цивілізованих взаємовідносин у суспільстві.

Неодмінними специфічними вимогами до підготовки таких фахівців є:

• створення умов для вільної реалізації розуму і почуттів майбутніх соціальних фахівців, що є основою освоєння принципів гуманізму і способів прояву людяності;

• прояв і постійне посилення творчої спрямованості навчального процесу, активне залучення до нього тих, хто навчається;

• підготовка студентів до входження в систему професійної діяльності "людина -людина" і успішної адаптації в ній;

• організація навчального процесу, коли б кожна навчальна група була своєрідною лабораторією для прояву і розвитку навичок спілкування, взаємодії, ефективної комунікації.

При цьому підкреслимо також важливість створення є навчальному закладі умов "ЯЯ заохочування унікальності і неповторності особистості майбутнього соціального працівника, що є основою вільного прояву його індивідуального стилю роботи.

Навчальна, трудова і громадська діяльність у межах професійного навчання має бути організована так, щоб сьогодні студент, а завтра -фахівець усвідомлював значимість майбутньої роботи, вимоги, які вона до нього висуває, вмів реально оцінювати свої можливості, достоїнства і недоліки. Це є чинником того, що людина починає усвідомлювати необхідність роботи над собою.

Початковою стадією професійного виховання соціальних працівників є профорієнтація, яка завершується фактом вибору професії, специфікою якої є надання допомоги людям і суспільству за їхніх умов стати вільними людьми у вільному суспільстві, іншими словами, відбувається свідомий вибір діяльності в системі "людина -людина", В подальшому складовими професійного виховання є підготовка до свідомого здійснення передбачуваної мети, оволодіння професією, початок і становлення самостійної трудової діяльності, безперервне підвищення кваліфікації.

Важливим в, професійному вихованні має бути дотримання таких принципів творчого саморозвитку, як:

• поєднання логічного і евристичного, раціонального і емоціонального;

• здійснення свого саморозвитку через безперервне самовдосконалення;

• поширення власного досвіду та знання і водночас запозичення досвіду колег. Серед принципів самопізнання варто визначити такі, як орієнтація на рефлексивне

мислення, усвідомлення своїх сильних і слабких якостей, опора на свої сильні якості і водночас визнання слабих і робота над їх подоланням, використання тестів, самоконтролю, договорів із самим собою, самоспостереження, самоаналіз, аналіз чинників своїх успіхів і причин невдач

Зараз в Україні сформувалась трирівнева система підготовки соціальних працівників. У ліцеях і коледжах готують молодших спеціалістів, в інститутах - бакалаврів, в університетах - магістрів із соціальної роботи. У вищих педагогічних закладах готують переважно соціальних педагогів. Але за відсутності національної фахової громадської організації, яка б опікувалась питаннями стандартів освіти, зміст навчання соціальній роботі у різних закладах суттєво варіюється.

Отже, соціальна робота як академічна дисципліна спрямована на опанування майбутніми соціальними працівниками знань і методів, які забезпечуватимуть розв'язання практичних фахових завдань, формування ціннісних орієнтацій і настанов, зорієнтованих на забезпечення гуманістичного характеру діяльності.