Глава 10. Державний контроль за випуском і обігом цінних паперів

Стаття 38. Органи, що здійснюють державний контроль за випуском та обігом цінних паперів

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та її відповідні територіальні органи здійснюють контроль за випуском та обігом цінних паперів, за винятком приватизаційних. Контроль за обігом приватизаційних паперів здійснює Фонд державного майна України. ( Частина перша статті 38 в редакції Закону N 283/96-ВР від 09.07.96; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2800-IV ( 2800-15 ) від 06.09.2005 )

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку призначаються державні представники на фондових біржах. Вони уповноважені здійснювати контроль за додержанням положень статуту і правил фондової біржі та мають право брати участь у роботі керівних органів фондових бірж. ( Частина друга статті 38 в редакції Закону N 283/96-ВР від 09.07.96 )

Антимонопольний комітет України здійснює контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції при обігу цінних паперів. ( Статтю 38 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 82/95-ВР від 02.03.95, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 )

Стаття 39. Санкції, що застосовуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та її відповідними територіальними органами

( Назва статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законами N 283/96-ВР від 09.07.96, N 2800-IV ( 2800-15 ) від 06.09.2005 )

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та її відповідні територіальні органи у разі відхилення від ліцензійних умов на здійснення діяльності по випуску і обігу цінних паперів, а також у статуті та правилах фондової біржі, можуть застосовувати такі санкції: ( Абзац перший частини першої статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2800-IV ( 2800-15 ) від 06.09.2005 )

а) виносити попередження;

б) зупиняти на строк до одного року передплату і продаж цінних паперів;

в) зупиняти на певний строк укладення угод з окремих видів діяльності по випуску і обігу цінних паперів;

г) анулювати ліцензію, видану на ведення діяльності по випуску і обігу цінних паперів у разі повторного застосування санкцій, передбачених підпунктами "а - в" цієї статті. ( Пункт "г" частини першої статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2800-IV ( 2800-15 ) від 06.09.2005 )

( Частина перша статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 283/96-ВР від 09.07.96 )

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку може зупиняти діяльність фондової біржі в разі порушення нею статутної діяльності і вимагати приведення її у відповідність з статутом та правилами фондової біржі. ( Частина друга статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 283/96-ВР від 09.07.96 )

Стаття 40. Оскарження дій державних органів у зв'язку із здійсненням ними контролю за випуском та обігом цінних паперів

Скарги на дії відповідних територіальних органів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в зв'язку із здійсненням ними контролю за випуском та обігом цінних паперів розглядаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. ( Частина перша статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2800-IV ( 2800-15 ) від 06.09.2005 )

Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку може бути оскаржено до суду. ( Частина друга статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 ) ( Стаття 40 в редакції Закону N 283/96-ВР від 09.07.96 )

Стаття 41. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про цінні папери і фондову біржу, то застосовуються правила міжнародного договору.

№59. Суть і форми зовнішньо-економічної діяльності.

Зовнішньоекономічна діяльність сприяє розвитку перспективних напрямів експортного потенціалу; саме за рахунок зовнішньоекономічної діяльності наша країна вирішує проблему нестачі енергоносіїв, новітніх машин та устаткування, технологій, деяких товарів народного споживання.

Економічна сутність зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) виявляється в такому:

o це важливий і потужний фактор економічного зростання і розвитку кожної країни (національний аспект ЗЕД);

o це спосіб включення економіки кожної країни до системи світового господарства, а отже, і до процесів міжнародного поділу праці та міжнародної кооперації, що особливо актуально в умовах зростаючих тенденцій до глобалізації (регіональний і глобальний аспект ЗЕД) [3].

Поняття "зовнішньоекономічна діяльність" з'явилось в Україні з початком економічної реформи 1987 року, сутність якої полягала у поступовій відміні монополії держави на здійснення будь-яких економічних операцій, у тому числі й зовнішньоекономічних, наданні підприємствам права безпосереднього виходу на зовнішні ринки, а також стимулюванні розвитку ЗЕД на рівні суб'єктів господарювання.

Після проголошення в 1991 р. незалежності України були здійснені заходи, спрямовані на суттєву лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності в країні, розширення прав підприємств і організацій у цій сфері. У цей період прийняті важливі законодавчі акти (додаток А), зокрема, Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (199і) (додаток Б), "Про митну справу в Україні" (1991), "Про єдиний митний тариф" (1992), "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (1994), "Про операції з давальницькою сировиною" (1995), "Про режим іноземного інвестування" (1996) та ін.

На підставі основних господарських підходів до ведення ЗЕД відокремлені та сформувалися два основні поняття - "зовнішньоекономічні зв'язки" (ЗЕЗ) і "зовнішньоекономічна діяльність" (ЗЕД).

Зовнішньоекономічні зв'язки (ЗЕЗ) - це сукупність форм, засобів і методів зовнішньоекономічних відносин між країнами. Як економічна категорія "зовнішньоекономічні зв'язки" відображає систему економічних взаємин, що виникають внаслідок руху ресурсів всіх видів між державами та економічними суб'єктами різних держав. Ці двосторонні відносини охоплюють всі сфери економічного життя держави і передусім виробничу, торговельну, інвестиційну та фінансову діяльність.

Через механізм зовнішньоекономічних зв'язків попит на товари і послуги світового ринку переноситься на внутрішній ринок тієї чи іншої держави. Це обумовлює розвиток виробничих сил, що, в свою чергу, сприяє розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, сфери послуг і фінансових установ.

За напрямом товарного потоку зовнішньоекономічні зв'язки поділяються на такі види - експортні та імпортні, а за структурною ознакою - на зовнішньоторговельні, фінансові, виробничі та інвестиційні. До форм зовнішньоекономічних зв'язків відносять торгівлю, бартер, туризм, інжиніринг, франчайзинг, лізинг, інформаційний обмін, консалтинг тощо.

Зовнішньоекономічна діяльність як економічна категорія висвітлює передусім відповідні (пов'язані зі здійсненням міжнародного бізнесу) функції виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань та ін.). Згідно з Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" поширеним є таке визначення: зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [8].

ЗЕД в усіх країнах спрямована на таке:

o реалізація переваг міжнародного поділу праці, що сприяє зростанню ефективності національних економік;

o сприяння вирівнюванню темпів економічного розвитку;

o порівнянність витрат виробництва на національному і світовому рівнях.

Функції ЗЕД:

o організація міжнародного обміну природними ресурсами і результатами праці в їх матеріальній та вартісній формах;

o міжнародне визначення споживної вартості продуктів, що виготовляються відповідно до міжнародного поділу праці;

o організація міжнародного грошового обігу.

Матеріальною основою ЗЕД є зовнішньоекономічний комплекс країни (регіону), що являє собою сукупність галузей, підгалузей, об'єднань, підприємств і організацій, які виробляють продукцію на експорт чи використовують імпортну продукцію та здійснюють інші види і форми ЗЕД.

Важливим завданням розвитку зовнішньоекономічного комплексу кожної країни є об'єднання виробничих і зовнішньоекономічних видів діяльності в єдину органічну, успішно функціонуючу систему. Для України умовами успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу у наш час є:

o зміцнення і нарощування експортного потенціалу;

o розширення самостійності суб'єктів господарювання у провадженні зовнішньоекономічної діяльності;

o підвищення конкурентоспроможності виробничо-господарського комплексу країни взагалі та суб'єктів її господарювання зокрема.

Одним із основних суб'єктів ЗЕД є підприємство. Світова практика показує, що близько 85 % зовнішньоекономічних операцій здійснюють підприємства, фірми, організації, а 15 % - міністерства, відомства, союзи підприємців.

Підприємство - це самостійний суб'єкт господарської діяльності, який виготовляє продукцію або надає послуги з метою задоволення потреб суспільства та одержання прибутку.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства ґрунтується на можливості одержання економічних вигод виходячи з переваг міжнародного поділу праці, міжнародних ділових відносин. Це пов'язано з тим, що виробництво певного товару, його збут або надання певного виду послуг в іншій країні має більше переваг, ніж така діяльність всередині країни. Таким чином, ЗЕД здійснюється в тій країні і з тими партнерами, які є найвигіднішими

№60. Тарифне і нетарифне регулювання ЗЕД, органи, що його здійснюють та контролюють.

Тарифне (митне) регулювання передбачає введення певних видів мит і розглядає та надає детальну характеристику дії таких митних режимів, як:

o випуск для вільного обігу;

o реімпорт;

♦ транзит;

♦ митний склад;

♦ вільний склад, магазин безмитної торгівлі;

♦ переробка на митній території;

♦ тимчасовий ввіз (вивезення);

♦ вільна митна зона;

♦ переробка поза митною територією;

♦ експорт;

♦ реекспорт;

♦ знищення;

♦ відмова на користь держави.

Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) і складні (багатоколонні) тарифи.

Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару незалежно від походження цього товару.

Складний митний тариф передбачає для кожного товару дві та більше ставок мита. Як правило, найвища ставка складного тарифу називається максимальною, або генеральною, і застосовується щодо товарів тих країн, з якими немає торговельних угод. Більш низька, мінімальна, ставка, як правило, застосовується до товарів тих країн, з якими підписані торговельні договори та угоди і (це особливо важливо), яким надано режим найбільшого сприяння.

Нетарифне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності - комплекс заходів обмежувально-заборонного характеру, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни. Нетарифні обмеження є заходами прихованого протекціонізму. Нетарифні методи регулювання за характером діїподіляються на: o кількісні (квотування, ліцензування, добровільні обмеження, ембарго);

o приховані (державні закупівлі, вимоги до вмісту компонентів, технічні бар'єри, податкові збори, імпортний депозит);

o фінансові (субсидії, кредитування, демпінг);

o неекономічні (торговельні угоди, правові режими).

За рівнем юридичного забезпечення нетарифні методи поділяють на: формальні і неформальні. Формальні нетарифні методи зафіксовані у законодавчих актах і нормативно-розпорядчих документах і включають кількісні та подібні специфічні обмеження, пов'язані з ними політику, державну участь у торгівлі, обмежувальну ділову практику, митні процедури і практику їх застосування, інші технічні бар'єри.

Неформальні нетарифні методи вводяться як результати дії уряду чи похідні від політики і практики органів державного управління і включають бар'єри, які виникли через адміністративні процедури та неопубліковані нормативно-розпорядчі документи, ринкову структуру, політику і практику органів державного регулювання, соціальних і культурних установ.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) — діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [1].

Державне регулювання ЗЕД — це система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалити ЗЕД в інтересах національної економіки. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності передбачає створення певних умов та механізмів для ефективного розвитку відносин суб'єктів господарювання в різних країнах [2].

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

• захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

• заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з Законом України «Про зовнішньоеконмічну діяльність» та іншими законами України [1].

Мета регулювання:

• сприяння забезпеченню збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку;

• стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

• створення найсприятливіших умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур зарубіжних країн;

• захист економічних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• створення рівних можливостей для всіх суб'єктів зовнішньоекономічних відносин незалежно від форм власності;

• заохочення до конкуренції та ліквідації монополізму в цій сфері[2].

Принципи регулювання:

• адекватності національним інтересам та забезпеченню економічної безпеки країни;

• врахування вимог сучасного світового розвитку, поділу праці, глобалізаційних процесів;

• формування нової моделі зовнішньоекономічного розвитку, зорієнтованої на європейську інтеграцію, набуття повноправного членства в ЄС;

• забезпечення відповідно до світових стандартів і критеріїв оптимальних параметрів відкритості національної економіки;

• паритетності у відносинах з іншими державами;

• демократизації, демонополізації та деідеологізації зовнішньоекономічних зв'язків;

• підтримки експортного виробництва на основі критеріїв ефективності та конкурентоспроможності[2].

Адміністративні засоби й інструменти державного регулювання ЗЕД:

1)порядок реєстрації суб'єктів ЗЕД;

2)виконання вимог міжнародних документів, зокрема статутів міжнародних організацій;

3)нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі;

4)оперативне реагування на різноманітні події економічного і неекономічного характеру;

5)інші форми [3].

Основні економічні засоби й інструменти регулювання держави:

1)пряме й непряме фінансування, зокрема кредитування експортерів;

2)державне страхування;

3)фіскальні пільги й обмеження;

4)тарифне регулювання;

5)валютне регулювання;

6)інші форми [3]

Суб'єкти державного регулювання ЗЕД:

• держава;

• недержавні органи управління, економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки тощо), які діють на основі статутних документів;

• безпосередньо суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (підприємства, фірми, організації); міждержавні та міжрегіональні органи регулювання зовнішньоекономічної діяльності (СОТ, ГАТТ, ЄБРР, МВФ)[2].

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою:

• відповідних законів України;

• засобів тарифного і нетарифного регулювання;

• економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного);

• рішень недержавних органів управління економікою;

• укладених угод між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності[2].

На території України згідно із Законом запроваджуються такі правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності:

1. національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;

2. режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

3. спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно зміжнародними договорами за участю України [1].

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України належать:

1. прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

2. затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

3. розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

4. укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами;

5. затвердження нормативів обов'язкового розподілу валютної виручки державі та місцевим Радам народних депутатів України, ставок та умов оподаткування, митного тарифу, митних зборів та митних процедур України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

6. встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

7. затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких забороняється;

8. прийняття рішень про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань шляхом встановлення повної/часткової заборони (повного/часткового ембарго) на торгівлю; позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму [1].

Кабінет Міністрів України:

1. вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

2. здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

3. приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

4. проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

5. відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які він має згідно з законами України;

6. забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

7. відповідно до своєї компетенції має право зменшувати та скасовувати тимчасову надбавку до діючих ставок ввізного мита на деякі товари згідно з процедурою, визначеною міжнародними угодами України;

8. здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України;

9. забезпечує виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з питань зовнішньоекономічної діяльності;

10. приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань шляхом запровадження режиму ліцензування[1].

Національний банк України:

• здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

• представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

• регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

• здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

• виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;

• здійснює інші функції відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України [1]. Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики:

• забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;

• здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

• проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;

• виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики [1].

Державна митна служба України:

здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України[1].

Антимонопольний комітет України:

здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції [1].

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:

• здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України;

• приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів;

• приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань у межах компетенції, визначеної законами України[1].

До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать:

• місцеві Ради депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи;

• територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України

№61. Валютне регулювання ЗЕД.

Валютні відносини – це форма організації грошових відносин (розрахунків та платежів) на міжнародному, міждержавному рівні. Тобто, це економічні відносини, які пов’язані з реалізацією однієї з функцій грошей функціонуванням світових грошей. За допомогою даних відносин здійснюється міжнародний платіжний обіг, формуються валютні ресурси для відтворення як усередині країни так і в рамках світового господарства.

Формами прояву даних відносин є: валютні цінності, валютні операції, валютний обмін, зовнішня торгівля, експорт та імпорт капіталу, надання позик та субсидій, інвестування прибутків, науково-технічний обмін, міжнародний туризм, державні та приватні перекази та ін.

Основним документом нормативно-правової бази, що регулює валютні операції учасників ЗЕД, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р. Цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

До валютних операцій належать операції, пов’язані з:

– переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, які здійснюються між резидентами у валюті країни;

– використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передачею заборгованості та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

– ввезенням, перерахуванням та вивозом з території країни валютних цінностей.

Розрізняють світову і національну валютні системи.

Світова валютна система являє собою форму організації міжнародних валютних відносин, обумовлених розвитком світового господарства і зафіксованих у міждержавних угодах. Її основними елементами є:

– національні і колективні резервні валютні одиниці;

– склад і структура міждержавних і ліквідних активів (валютні кошти та золоті резерви);

– механізм валютних паритетів і курсів;

– умови взаємного обертання валют (наявність чи відсутність валютних обмежень);

– форми міжнародних розрахунків;

– режим міжнародних валютних ринків і світового ринку золота;

– статус міждержавних валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини.

Основним суб’єктом регулювання міжнародних валютних відносин на міждержавному рівні є Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Під національною валютною системою розуміють частину грошової системи, форму організації валютних відносин країни, яка визначається національним законодавством. Основними елементами національної валютної системи є: національна валютна одиниця; склад офіційних золотовалютних резервів; паритет валюти і механізм формування валютного курсу; умови обертання валюти (наявність чи відсутність валютних обмежень); порядок зовнішніх розрахунків країни; режим національного валютного ринку і ринку золота; положення національних органів регулювання валютних відносин країни.

Система валютного регулювання являє собою діяльність державних органів у сфері обігу валюти, контролю за валютними опера-ціями, впливу на валютний курс національної грошової одиниці, обмеження використання іноземної валюти.

Так, в Україні здійснення валютного регулювання та контролю покладено на такі державні органи:

– Національний банк України є головним органом системи валютного регулювання. Він безпосередньо реалізує валютну політику, здійснює зберігання та використання золотовалютного резерву, контролює дотримання ліміту зовнішнього боргу;

– Кабінет Міністрів України забезпечує виконання бюджетної політики в частині, що стосується руху валютних цінностей, бере участь у складанні та контролі за виконанням платіжного балансу країни;

– уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами й нерезидентами через їхні банки;

– Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями;

– Міністерство зв’язку здійснює контроль за дотриманням правил поштових переказів за межі України;

– Державна митна служба України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. У практиці валютного регулювання розрізняють економічні та адміністративні інструменти валютного регулювання.

Розрізняють дві основні групи інструментів валютного регулювання: адміністративні та економічні.

Адміністративні інструменти – це, як правило, законодавчо закріплені та обов’язкові для виконання норми й нормативи.

Економічні інструменти використовують ринкові закони та закономірності розвитку міжнародних взаємозв’язків. При застосуванні економічних інструментів валютного регулювання держава виступає одним із суб’єктів ринку. До економічних інструментів відносяться: девальвація валюти, ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція облікових ставок, валютні обмеження, встановлення режимів конвертованості валют, диверсифікація валютних резервів.

Девальвація валюти передбачає дії відповідних інституційних структур, спрямовані на зниження обігового курсу валюти власної країни.

Ревальвація валюти – протилежна девальвації. Вона пов’язана з діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти.

Валютна інтервенція являє собою цілеспрямований вплив центрального банку країни на валютний ринок та валютний курс, який здійснюється шляхом продажу або закупівлі банком на валютному ринку великих партій іноземної валюти.

Валютні обмеження – це система державних заходів (адміністративних, законодавчих, економічних, організаційних) зі встановлення порядку проведення операцій з валютними цінностями.

Основним об’єктом системи валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Валютний курс – це ціна грошової одиниці валюти, що виражена у грошових одиницях іншої країни. Основними економічними факторами, що впливають на валютний курс, є: стан платіжного балансу країни, рівень відсоткових ставок, рівень інфляції, міграція короткочасних капіталів між країнами тощо.

Порушення норм валютного законодавства може тягнути за собою цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Важливим елементом зовнішньоторговельного контракту виступають валютно-фінансові умови, які регулюють розрахунки між контрагентами.

До валютних умов зовнішньоторговельних угод відносяться: встановлення валюти ціни та валюти платежу, а у випадку їх незбігу – курсу, перерахунку валюти ціни в валюту платежу, а також способів усунення можливих валютних ризиків.

Валюта ціни – це валюта, в якій виражена ціна товару, зафіксована в контракті. Як правило, валюту ціни виражають у найбільш стабільній на момент укладення угоди валюті.

Ціна товару може встановлюватись у валюті країни експортера, у валюті країни імпортера, чи у валютах третіх країн. Визначення валюти ціни є дуже важливою умовою контракту, оскільки валюти не рівноцінні за своєю якістю.

Валюта платежу – це валюта, в якій відбувається оплата товару за контрактом (або погашення кредиту, якщо в контракті передбачено його використання).

Валюта ціни і валюта платежу, як правило, збігаються, але є випадки, коли вони не збігаються, особливо при проведенні клірингових операцій чи при встановленні контрактних цін у традиційних валютах. Якщо валюта ціни та валюта платежу не збігаються, то в контракті мають бути зафіксовані умови перерахунку першої в другу. Якщо валюта ціни і валюта платежу збігаються, то її називають валютою контракту.

Відповідно до законодавчих та нормативних актів України, у розрахунках між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта.

58