13.Монастир в системі християнства

Монастир— релігійна громада ченців або черниць, що володіє належними їм землями та капіталами, і становила релігійно-господарську організацію. Відповідно до статуту, життя в монастирі бувало суворо спільне, напівспільне і пустельниче. Крім ченців у монастирі жили послушники — світські особи, що готувалися стати ченцями. Монастирі очолювали настоятелі і при них монастирський собор, який звичайно обирав настоятеля. Релігійним осередком монастиря був монастирський храм.1Лаври

2.Ставропігійні монастирі, залежні від найвищої церковної влади3.Кафедральні монастирі4.Самоправні монастирі5.Приписані монастирі.

Монастирі засновували подвижники-ченці, князі, аристократи.Монастирі були важливими осередками церковно-релігійного, науково-освітнього та культурно-мистецького життя. Монастирі грали велику роль в колонізації незайманих земель, а оборонні споруди міських монастирів мали неабияке військове значення.

Монастирі були головними осередками української освіти та науки.

14.Основні причини походження християнства

Зародилося християнство в середині І ст. н.е. у східних провінціях Римської імперії серед єврейського населення Палестини у процесі злиття іудаїстських сект, існуючи на перших порах як сектантське утворення в межах іудаїзму. Різні чинники прислужилися до його виникнення.Особливо глибокою була криза в палестинській провінції Іудеї, яка гостро переживала втрату незалежності. Однак серед іудейського народу не було єдності в оцінках свого соціально-політичного становища і в поглядах на майбутнє, що засвідчувало спрямування різних суспільно-політичних рухів.Подібні процеси відбувалися і в інших землях Римської імперії, в якій усе гострішало протистояння між рабами і вільними громадянами, між населенням Риму і про­вінцій, між спадковою знаттю і новою соціальною силою.У формуванні християнства відіграла помітну роль і централізація державної влади, що потребувала відповідної релігійної опори, якою було уявлення про єдиного Бога.Головними ідейними джерелами християнства були іудаїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки, ідеологія кумранської общини есеїв, релігії схід­них народів Римської імперії. Християнство тісно пов'язане з іудаїзмом, від якого воно успадкувало найдавнішу частину Біблії — Старий Завіт (в іудеїв він називається Танах), вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, кінець світу, а також багато інших сюжетів та образів.На перших порах християнські общини існували розрізнено, не мали спеціальних місць для богослужінь. Нерозвинутими були тоді вчення, культова система.истиянства охоплює три етапи: первісне християнство (середина І ст. — середина II ст.), раннє античне християнство (середина II ст. — початок IV ст.) та пізнє античне християнство (початок IV ст. — кінець V ст.).

15.Етапи розвитку релігійного світогляду

В історії людства релігія посідає надважливе місце. Вона постає засобом будівництва ціннісно-смислової картини світу для особи, виконує функцію комунікації між людьми. Фактор релігійності вже традиційно посідає важливе місце в житті українського соціуму. Релігія є феноменом людства, який у повному обсязі не підлягає сприйняттю на чуттєвому рівні. Для проникнення в сутність цього феномена людина користується певними абстрактними категоріями, які сприймаються на рівні припущення, а згодом на рівні віри у дійсність цих припущень.У релігійному світогляді буття осягається такими способами: а) у релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини і природи; б) світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного; в) у релігії надприродний світ недоступний органам чуття, а тому - в об'єкти цього світу треба вірити. Віра і виступає головним засобом осягнення буття; г) особливістю релігійного світогляду є також його практичність, оскільки віра без справ мертва.

Релігійний світогляд є значно пізнішою історичною формою світорозуміння, тому він, порівняноз міфологічним, досліджений значно ґрунтовніше. Релігія, як і міфологія, також виступає засобом осягнення буття людини, але в ній цей процес реалізується на принципово іншому рівні, оскільки в релігійній свідомості долається характерна для міфу невідокремленість людини від природи. А це свідчить про усвідомлення принципової різниці між суб'єктом і об'єктом діяльності. виникнення і розвиток релігійного світогляду поклало початок новому типу духовності людини. З цього часу найвищим критерієм земної реальності виступає саме духовність. релігія була першим історичним типом світогляду, який відобразив цілісну картину Всесвіту, показав особливе місце людини у світі. На певному історичному етапі релігійний світогляд став основою адаптації особистості в суспільстві. Феноменологічно релігія, спираючись на особистісний духовний досвід, розглядає сутність людини як істоту тваринного світу, і як носія будь-яких вищих частое. Тому релігія як світоглядна система через особистісне спілкування з Абсолютом компенсує людині

невирішеність нагальних соціальних і психологічних проблем. Спираючись на певні спільні релігійні уявлення і схожий релігійний досвід, певним чином адаптує людину до суспільного життя і навіть поєднує деякі групи соціуму.