3.Основні стратифікаційні тенденції в українському суспільстві на сучасному етапі.

Соціа́льна стратифіка́ція — диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація — це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя.

В Україні наявний процес демократизації та лібералізації соціальної структури, зумовлений руйнуванням старого су­спільства, відсутністю провідних ідеологічних важелів колиш­ньої соціальної структури. Наслідком цих процесів є урізно­манітнення соціальних груп, вільний вибір місця проживання, працевлаштування, способу життя, права власності тощо. Для України характерна ситуація паралельного існування двох різних соціальних структур: старої, що проявляється в традиційних солідарних утвореннях (робітничий клас, селян­ство й інтелігенція), котрі також зазнали певних змін, та нової соціальної структури, що склалася внаслідок інституційних змін і проявляється в таких соціокультурних одиницях, як підприємці, банкіри, фермери, особи вільних професій, безробітні, групи протиправної поведінки тощо.

Суттєві зміни відбулися також у системі визначальних чин­ників соціального статусу індивідів. За даними соціологічних досліджень, самоідентифікація соціального статусу від­бувається переважно за єдиним критерієм - економічним -за умов зниження ролі інших критеріїв - освітніх, кваліфіка­ційних, престижних тощо. Як відомо, тенденція зведення багатоманітних чинників соціальної стратифікації до еконо­мічного є провідною ознакою саме бідних країн.

Наслідком стрімкої висхідної соціальної мобільності у сфері матеріального добробуту є поява страти багатих. Вона має свої особливості, оскільки багатство вони набули за дуже короткий історичний період. Сучасна бізнес-еліта формується за рахунок поєднання носіїв капіталу й бюрократії та форму­вання фінансово-промислових груп.

Формування страти бідних унаслідок спадної мобільно­сті більшості населення - ще одна суттєва тенденція в соціаль­ній структурі українського суспільства. Бідність визначається як неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, що вважається нормальним і звичним для цього су­спільства.

Середній клас в Україні формується переважно від обслуговування багатих, а не від реального виробництва. Той середній клас, а фактично його зародок, який є в Україні, неспроможний ефективно виконувати роль буфера в дихотомії "багаті—бідні".

Ще одна суттєва тенденція в соціальній структурі України -це маргіналізація суспільства як наслідок посилення спад­ної соціальної мобільності. Маргінал — це людина на пере­тині шляхів, яка перебуває між двома культурами, не інтегру­ючись у жодну з них. Отож характерні риси такої людини: невизначеність соціального статусу, посилені рольові конф­лікти, амбівалентність поведінки, психологічний дискомфорт тощо.

4. Технократичні концепції суспільного розвитку

Технокра́тія (грец. τέχνη, «майстерність» + грец. κράτος, «влада») — ідеологія створення мерітократичного суспільства, де влада належить науково-технічним спеціалістам[1] та суспільство, створене на її основі. Ідею технократії, як влади науково-технічних спеціалістів, описав Торстейн Веблен у соціальній утопії «Інженери та Цінова Система» (1921) та інших творах.

Либеральные теории. Их авторами являются по преимуществу американские социологи: Дэниэл Белл, Джон Гелбрейт, Збигнев Бжезинский, Герман Кан, Элвин Тоффлер и др. Отличительной чертой этих теорий является отрицание классовой борьбы и социальных революций как движущих сил развития общества.

Радикальные теории. Их авторами являются европейцы (в основном французские социологи) – Раймон Арон, Ален Турен, Жан Фурастье, признающие роль классовой борьбы и революций в общественном прогрессе (очевидно, сказалось влияние так называемой «студенческой революции» 1968 г.).

Концепция постиндустриального общества представлена в теориях Д. Белла, З. Бжезинского и Э. Тоффлера.