Тема 8.8 Основні поняття та визначення пожежної безпеки

Вогонь, що вийшов із-під контролю, здатний викликати значні руйнівні та смертоносні наслідки. До таких проявів вогняної стихії належать пожежі.

Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогни­щем, що розповсюджується у часі і просторі.

Залежно від розмірів матеріальних збитків пожежі поділяють­ся на особливо великі (коли збитки становлять від 10000 і більше розмірів мінімальної заробітної плати) і великі (збитки сягають від 1000 до 10 000 розмірів мінімальної заробітної плати) та інші. Проте наслідки пожеж не обмежуються суто матеріальними втра­тами, пов'язаними зі знищенням або пошкодженням основних ви­робничих та невиробничих фондів, товарно-матеріальних цінно­стей, особистого майна населення, витратами на ліквідацію пожежі та її наслідків, на компенсацію постраждалим і т. ін. Найвідчутнішими, безперечно, є соціальні наслідки, які, передусім, пов'язують­ся з загибеллю і травмуванням людей, а також порушенням їх фізичного та психологічного стану, зростанням захворюваності на­селення, підвищенням соціальної напруги у суспільстві внаслідок втрати житлового фонду, позбавленням робочих місць тощо.

Не слід забувати й про екологічні наслідки пожеж, до яких, у пер­шу чергу, можна віднести забруднення навколишнього середовища продуктами горіння, засобами пожежегасіння та пошкодженими матеріалами, руйнування озонового шару, втрати атмосферою кис­ню, теплове забруднення, посилення парникового ефекту тощо.

Основні положення Закону України «Про пожежну безпеку»

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні пра­вові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної без­пеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяль­ності та форм власності.

Згідно з Законом, забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, праців­ників підприємств, установ, організацій та підприємців, всього населення України. Це повинно бути відображено у трудових до­говорах (контрактах) і статутах підприємств, установ та органі­зацій, посадових інструкціях тощо.

Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та органі­зацій покладається на їх власників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

Забезпечення пожежної безпеки в житлових приміщеннях дер­жавного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівель­них кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників, а в житлових будинках приватного житлового фонду та інших спо­рудах, на дачах і садових ділянках - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

Власники підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи (далі - власники), а також орендарі зобов'язані:

- розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати передові досягнення науки;

- забезпечувати дотримання протипожежних вимог стан­дартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

- організовувати навчання працівників правилам пожежної без -пеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

- у разі відсутності нормативних актів вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідні заходи, пого­джуючи їх з органами державного нагляду;

- утримувати в справному стані засоби протипожежного за­хисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не до­пускати їх використання не за призначенням;

- створювати, у разі потреби, відповідно до встановленого по­рядку, підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціону­вання матеріально-технічну базу;

- подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;

- здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних за­собів виявлення та гасіння пожеж і використання з цією метою ви­робничої автоматики;

- своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання , а також про закриття доріг і під’їздів на території;

- проводити службове розслідування випадків пожеж.

Процес горіння, його форми та види

Для кращого розуміння умов утворення горючого середови­ща, джерел запалювання, оцінки та попередження вибухопожежонебезпеки, а також вибору ефективних заходів і засобів систем пожежної безпеки, треба мати уявлення про природу процесу го­ріння, його форми та види.

Горіння - екзотермічна реакція окислення речовини, яка супро­воджується виділенням диму та виникненням полум'я або світінням.

Для виникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох чинників - горючої речовини, окисника та джерела запалювання. При цьому горюча речовина та окисник повинні знаходитися в не­обхідному співвідношенні один до одного і утворювати таким чи­ном горючу суміш, а джерело запалювання повинно мати певну енергію та температуру, достатню для початку реакції. Горючу су­міш визначають терміном "горюче середовище". Це - середовище, здатне самостійно горіти після видалення джерела запалювання. Для повного згоряння необхідна присутність достатньої кількості кисню, щоб забезпечити повне перетворення речовини в його на­сичені оксиди. За недостатньої кількості повітря окислюється тільки частина горючої речовини. Залишок розкладається з виді­ленням великої кількості диму. В цих умовах також утворюються токсичні речовини, серед яких найбільш розповсюджений продукт неповного згоряння - оксид вуглецю (СО), який може призвести До отруєння людей. На пожежах, як правило, горіння відбувається за браком окисника, що серйозно ускладнює пожежогасіння внас­лідок погіршення видимості або наявності токсичних речовин у повітряному середовищі.

Слід зазначити, що горіння деяких речовин (ацетилену, оксиду етилену), які здатні при розкладанні виділяти велику кількість тепла, можливе й за відсутності окисника.

Горіння може бути гомогенним та гетерогенним.

При гомогенному горінні речовини, що вступають у реакцію окислення, мають однаковий агрегатний стан - газо- чи паропо­дібний.

Якщо початкові речовини знаходяться в різних агрегатних ста­нах і наявна межа поділу фаз в горючій системі, то таке горіння називається гетерогенним.

Пожежі, переважно, характеризуються гетерогенним горінням.

У всіх випадках для горіння характерні три стадії: виникнення, поширення та згасання полум'я. Найбільш загальними властивос­тями горіння є здатність осередку полум'я пересуватися по всій го­рючій суміші шляхом передачі тепла або дифузії активних частинок із зони горіння в свіжу суміш. Звідси виникає й механізм поширення полум'я, відповідно тепловий та дифузійний. Горіння, як правило, проходить за комбінованим теплодифузійним механізмом.

За швидкістю поширення полум'я горіння поділяється на:

- дефлаграційне горіння - швидкість полум'я в межах декіль­кох метрів за секунду;

- вибухове - надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу. Ця робота може призводи­ти до руйнувань, які виникають при вибуху у зв'язку з утворен­ням ударної хвилі - раптового стрибкоподібного зростання тиску. При цьому швидкість полум'я досягає сотень метрів за секунду.

Детонаційне - це горіння, яке поширюється із надзвуковою швидкістю, що сягає кількох тисяч метрів за секунду.

Виникнення детонацій пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорілої суміші перед фронтом полум'я, що при­зводить до прискорення поширення полум'я і виникнення в суміші ударної хвилі, завдяки якііі і здійснюється передача теплоти в суміші.

За походженням та деякими зовнішніми особливостями розріз­няють такі форми горіння:

- спалах - швидке згоряння горючої суміші без утворення стис­нених газів, яке не переходить у стійке горіння;

- займання - горіння, яке виникає під впливом джерела за­палювання;

- спалахування - займання, що супроводжується появою полум'я:

- самозаймання - горіння, яке починається без впливу джерела запалювання;

- самоспалахувапня - самозаймання, що супроводжується по­явою полум'я;

- тління - горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається за появою диму.

Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі, за ГОСТ 27331-87, поділя­ються на відповідні класи та підкласи:

клас А - горіння твердих речовин, що супроводжується (підклас А1) або не супроводжується (підклас А2) тлінням;

клас В - горіння рідких речовин, що не розчиняються (підклас В2) у воді;

клас С - горіння газів;

клас Д - горіння металів легких, за винятком лужних (підклас Д1), лужних (підклас Д2), а також металовмісних сполук (підклас ДЗ);

клас Е - горіння електроустановок під напругою.

Самозаймання

Деякі речовини за певних умов мають здатність до самозайман­ня - без нагріву їх зовнішнім джерелом до і_с:іш1ч.

Виділяють три види самозаймання:

- теплове;

- хімічне;

- мікробіологічне.

Суть теплового самозаймання полягає у тому, що схильні до такого самозаймання речовини при їх нагріві до порівняно незнач­них температур (60...80 °С), за рахунок інтенсифікації процесів окислення і недостатнього тепловідводу, саморозігріваються, що, в свою чергу, призводить до підвищення інтенсивності окислення і, врешті, до самозаймання.

До хімічного самозаймання схильні речовини, до складу яких входять неорганічні (ненасичені) вуглеводні, які включають тільки вуглець і водень, за наявності подвійних і потрійних зв'язків між атомами вуглецю.

Для таких вуглеводнів характерним є приєднання по лінії цих зв'язків окисників, у тому числі і галогенів, що супроводжується підвищенням температури речовини і інтенсивності її подальшого окиснення. За певних умов цеіі процес може завершуватись само­займанням. Хімічному самозайманню сприяє наявність у речовині сполук сірки.

Вугільний пил, з підвищеним вмістом сполук сірки, і тканини, просочені нафтопродуктами, до складу яких входять сполуки сірки, особливо небезпечні для самозаймання.

До мікробіологічного самозаймання схильні продукти рослин­ного походження - трава, подрібнена деревина, зерно тощо. За пев­них умов вологості і температури в рослинних продуктах виникає павутинний глет - специфічний ниткопавутиноподібний білий грибок. Його життєдіяльність пов'язана із підвищенням темпера­тури. При температурі 80...90 °С павутинний глет перетворюється в тонкопористий, схильний /то подальшого самоокислення з підви­щенням температури самозаймання.