6. Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.

Слово "рецидив" походить від латинського recidivus — по­вернення, повторення явища після того, як воно нібито зникло.

Кримінальний кодекс України визначає рецидив злочинів як вчинення нового умисного злочину особою, яка має суди­мість за умисний злочин (ст. 34). У ньому зазначається також, що рецидив злочинів враховується при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, при вирішенні питання про можли­вість звільнення від кримінальної відповідальності й покаран­ня у передбачених законом випадках (ст. 35).

Саме окреслені в наведеному визначенні особи визнаються рецидивістами, а сукупність вчинених ними злочинів — реци­дивною злочинністю.

Ці особи і вчинені ними злочини становлять предмет дослі­дження у кримінології рецидивної злочинності. Цей вид зло­чинності пов'язаний із вчиненням особою одного й більше умисних злочинів у разі наявності судимості за хоча б один умисний злочин (так званий легальний рецидив (від лат. lex — закон), тобто оцінюваний на основі визначення у кримінально­му законі).

Отже, ідеться про такі категорії осіб, що були засуджені за вчинення будь-якого умисного злочину до будь-якого виду і розміру покарання і які знову вчинили будь-який умисний злочин: ще до початку відбування покарання; під час відбування покарання; після відбування покарання, але до погашення чи зняття судимості.

Розрізняють такі види рецидиву: кримінально-правовий, кримінологічний, пенітенціарний, пост пенітенціарний.

Кримінально-правовий рецидив охоплює випадки вчинення повторного умисного злочину особами, які мають непогашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення умисного злочину.

Кримінологічний рецидив передбачає вчинення особою повторного злочину незалежно від наявності судимості після її засудження або іншого впливу кримінально-правового характеру.

Кримінологічний рецидив ґрунтується на факті неодноразовості вчинення злочинного діяння й охоплює злочин, вчинений особами:

- зі знятою чи погашеною судимістю;

- які мають судимість;

- які відбувають кримінальні покарання;

- до яких за раніше вчинений злочин покарання не застосовувалося з різних причин.

Пенітенціарний рецидив – вчинення нового злочину особами, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, або повторне засудження особи до покарання у вигляді позбавлення волі.

Пост пенітенціарний рецидив – вчинення злочинів після відбуття покарання.

До специфічних характеристик рецидивної злочинності належать:

- кратність рецидиву (кількість повторних злочинів);

- інтенсивність рецидиву (вчинення однорідних злочинів – основа кримінального професіоналізму);

- диференціація рецидиву (ступінь неоднорідності вчинених особою злочинів).

Зрозуміло, рецидивіст небезпечніший, ніж первісний зло­чинець, бо вчинивши після засудження за умисний злочин но­вий умисний злочин, він тим самим довів, що покарання і здійснювані щодо нього виховні заходи не дали позитивних ре­зультатів; вибудовується певна лінія його поведінки, що має антисоціальний характер при збільшенні небезпеки для сус­пільства.

Разом з тим проблема рецидиву загалом і боротьби з ним ширша, ніж проблема рецидиву легального. Для кримінології в інтересах профілактики злочинів становлять інтерес дослі­дження осіб, які вчинили повторні злочини до того, як були притягнуті до кримінальної відповідальності й засуджені.

Із вчиненням нових повторних злочинів підвищується сус­пільна небезпека таких осіб. Окремі з них стають професійни­ми злочинцями, жодного разу не піддаючись покаранню: на­приклад, окремі кишенькові злодії.

До речі, це враховує й кримінальне право, визначаючи під­вищене покарання незалежно від наявності попередньої суди­мості (наприклад, повторне вбивство — п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, повторне зґвалтування — ч. 2 ст. 152 КК України). Таку повторність без наявності судимості в теорії називають фактичним рецидивом.

Як бачимо, іноді фактичний рецидив має також криміналь­но-правове значення. Ось чому у кримінальній статистичній звітності (картка форми № 2 на особу, яка вчинила злочин) мі­стяться пункти, що передбачають облік осіб, які є як легаль­ними, так і фактичними рецидивістами.

Заслуговують на увагу і такі випадки фактичного рецидиву, коли особа вчиняє новий злочин після звільнення її від кри­мінальної відповідальності за попередній злочин на підставі ст. 45-49 КК України.

За межі легального рецидиву виходять також випадки вчи­нення нового злочину особою, у якої попередню судимість зня­то або погашено.

Розглянемо окремо кримінологічну проблему легального ре­цидиву, бо тільки він має таку важливу особливість, що особа,яка була судима за попередній умисний злочин, умисно вчиняє новий злочин, що знаменує недосягнення відносно неї мети по­карання. І саме така рецидивна злочинність становить особли­во підвищену суспільну небезпеку.

Отже, проблема рецидивної злочинності багатопланова, тоб­то має кримінально-правовий, кримінально-процесуальний, кримінологічний і кримінально-виконавчий аспекти. Рецидив­на злочинність, як і злочинність взагалі, є загальносоціальною проблемою суспільства.

За однорідністю злочинів у кримінологічній теорії і практиці розрізняють рецидиви загальний (вчинення різнорідних злочинів: вбивство і крадіж­ка, зґвалтування і хуліганство), спеціальний (вчинення тотож­них або однорідних злочинів: крадіжка і крадіжка, грабіж і вимагання). Загальний рецидив – це повторне вчинення різнорідних злочинів. Спеціальний рецидив характеризується повторним вчиненням однорідних і тотожних злочинів. Серед форм спеціального рецидиву – рецидив умисних і рецидив необережних злочинів.

За кількістю раніше вчинених злочинів виділяють:

- простий (одноразовий) (повторна судимість) рецидив – вчинення 2-х злочинів;

- складний (багаторазовий) рецидив – вчинення 3-х і більше злочинів.

Співвідношення одноразового і багаторазового рецидиву має стійку залежність: частка вдруге засуджених у 2,5-3 рази більше за частку засуджених втретє, частка останні у стільки ж разів більша, аніж засуджених учетверте, тощо.

Сукупність рецидивних злочинів (легальний рецидив), що вчинені в державі (або в окремому регіоні) у певний період часу, створює рецидивну злочинність як складову злочинності взагалі, а тому може виражатись у найважливіших показни­ках: рівні, структурі, динаміці.

Рівень рецидивної злочинності — це сукупна кількість ре­цидивних злочинів і рецидивістів, які їх вчинили, за певний період часу в конкретному регіоні або у країні загалом.

Коефіцієнти рецидивної злочинності вимірюються як спів­відношення: кількості рецидивних злочинців до чисельності населення; кількості випадків рецидивної злочинності до зло­чинності взагалі; кількості рецидивістів серед виявлених зло­чинців взагалі; кількості рецидивістів серед злочинців окремих категорій.

У структурі рецидивної злочинності розрізняють такі показ­ники:

за кількістю попередніх судимостей;

за кваліфікацією раніше вчинених злочинів (найчасті­ше крадіжки, шахрайства, грабежі, розбійні напади, хуліганство — дві третини випадків рецидивної злочин­ності взагалі);

за характером і розміром раніше відбутого покарання;

за співвідношенням випадків одиничної і групової зло­чинності;

за інтенсивністю рецидиву (новий злочин під час відбу­вання покарання, у перший рік після відбування покаран­ня, у другий, третій тощо).

Динаміка рецидивної злочинності (тобто її зміна за певні періоди) загалом збігається із загальною динамікою злочиннос­ті. Вона залежить від соціальних та правових чинників і тісно пов'язана з динамікою первинної судимості. На динаміку реци­дивної злочинності істотно впливають амністії, зміни у кримі­нальному законодавстві (як у Загальній, так і в Особливій час­тині), діяльність правоохоронних органів та інші чинники.

За статистикою серед осіб, що притягуються до криміналь­ної відповідальності, таких, які раніше вчинили злочин, за останні роки налічується 15-16 %.

Серед звільнених з установ по виконанню покарань протя­гом року після звільнення вчиняють злочин 8-9 %, серед умов­но засуджених (нині — звільнених від відбування покарання з випробуванням) протягом іспитового строку вчиняють злочин 6-7 %.

Тенденціями рецидивної злочинностіє такі:

сталі показники рецидивної злочинності, що не маютьтенденції до зниження;

збільшення кількості злочинів "на рахунку" середньостатистичного рецидивіста (подовження тривалості злочин­ної діяльності рецидивіста);

"омолодження" рецидивної злочинності;

збільшення кількості професійних злочинців серед реци­дивістів;

підвищення рівня психопатизації і ступеня соціальноїдеградації особи рецидивістів (систематично вживають ал­коголь і наркотики майже 80 % рецидивістів).