5.1 Будова профілю та морфологічні ознаки.

Чорноземи, як тип степового грунту поширені в Україні у межах двох зон – Лісостепу і Степу.

Чорноземи утворилися внаслідок розвитку дерново ґрунтового процесу. Серед інших грунтів вони різко виділяються високою природною родючістю, властивостями та будовою ґрунтового профілю. Дерновий процес ґрунтоутворення відбувається під покривом лучно – степової рослинності.

На поверхню та у метрову товщу грунту надходила значна кількість органічних решток та зольних речовин. Їх розкладання відбувається за участю мікроорганізмів і мезофауни. Наявність карбонату кальцію у породі та у профілі грунту є причиною насичення ГВК обмінним кальцієм, який сприяє нейтралізації кислих продуктів розкладання органічних речовин та закріпленню гумусових речовин. Отже, гумус у чорноземах майже нерухомий, він закріплюється на місці свого утворення, тобто розвивається акумулятивний процес нагромадження гумусу. При цьому чорноземи набувають сприятливих водно – фізичних та фізико – механічних властивостей. Велике значення для акумулювання гумусу мають контрастні кліматичні умови – чергування теплового і холодного сезонів.

Висока біологічна активність чорноземів, великий запас поживних речовин зумовлюють їх високу природну родючість.

Профіль чорнозему формується за гумусово – акумулятивним типом розподілу речовин. Верхній гумусовий горизонт (Н) має рівномірне темно – сіре забарвлення, у вологому стані майже чорне. Він поступово переходить у темно – сірий з буруватим відтінком горизонт (Hp), де є ледь виражені ознаки грунтоутворної породи. Із глибиною гумусність зменшується, забарвлення гумусового горизонту стає сірим з жовтувато – бурим відтінком – це горизонт Ph, а далі знаходиться материнська порода Р.

У профілі чорноземів часто помітні сліди діяльності землериїв (дощових черв’яків, кротів). Загальна потужність профілю чорноземів становить від 150 до 200 см. Гумусовий горизонт орних чорноземів містить від 3% до 8% гумусу, а у верхньому шарі цілинних чорноземів вміст гумусу може досягати 10 – 12%.

Чорнозем, як тип грунту за своїми генетичними особливостями та властивостями поділяється на підтипи. В Україні зустрічаються такі підтипи чорноземів: у Лісостепу – типовий, вилугуватий, опідзолений та реградований, у Степу – звичайний та Південний.

ГВК чорноземів насичений здебільшого катіонами, що сприяє утворенню агрономічно цінної структури. Реакція ґрунтового розчину чорноземів близька до нейтральної (рН=6,9…7,1) або слабо лужна (рН=7,2…7,5).

Чорноземи типові і вилугуваті найбільш поширені у зоні Лісостепу.

H/k(A) – гумусовий горизонт (0-45-55 см.), темно -

сірий, на цілинні структура грудкувато –зерниста,

в орних грунтах порохувато – грудкувата, в

підорному шарі зернисто – дрібно грудкувата.

У нижній частині є карбонати, зустрічаються

червориїни, поодинокі ходи землериїв, перехід

Hpk – перехідний гумусовий горизонт (55-86),

темно – сірий з буруватим відтінком,

нерівномірно гумусова ний, інтенсивно

переритий землериями, карбонатний з нестійкою

зернисто – грудкуватою структурою, пухкий,

перехід поступовий.

Phk - нижній перехідний горизонт (85-180 см.)

сірий з буруватим відтінком, нерівномірно

гумусова ний, слабо ущільнений, переритий

землериями, карбонати у вигляді псевдо міцелію;

перехід поступовий.

Pk - грунтоутворна порода – лес бурувато –

палевий або палевий, карбонати у вигляді

прожилок і псевдо міцелію.

Лучно – чорноземні грунти поширені на площі 18,0 тис. га., приурочені до плоских ділянок плато і терас, в південних районах до пологих схилів, де близько до поверхні залягають щільні глини.

Ці грунти поєднують у собі ознаки чорноземів і лучних грунтів – тому їх і називають лучно – чорноземними.

Формуються вони у зниженнях, де грунтові води залягають на глибині 3 -5 м., тому нижня частина профілю знаходиться під впливом капілярного зволоження, яке зумовлює оглеєння нижніх горизонтів. Цей горизонт має жовте з сизуватим відтінком забарвлення і велику кількість вохристих плям. Частина профілю, що розташована нижче постійного рівня капілярної кайми, має сизе забарвлення, залізо – марганцеві бобовини та тверді конкреції вуглекислого кальцію.

Вміст гумусу у цих грунтах 4,3 – 4,5%, висока забезпеченість елементами мінерального живлення. Сума обмінних основ 30 – 36 мг екв/100г. грунту, низька гідролітична кислотність, ступінь насичення основами становить 92 – 94%. Реакція ґрунтового розчину нейтральна. Структура – грудочкувато – зерниста, у них добре розвинутий дерновий процес, що свідчить про високу природну родючість лучно – чорноземних грунтів.

Лучно – чорноземні грунти є двох типів: лучно – чорноземні і чорноземно – лучні. У лучно – чорноземних грунтів більш виражені риси гігроморфізму. Грунтові води залягають на глибині 1,5 – 3,0 м. Тому оглеєння у них розвивається у верхніх горизонтах, а потужність профілю – менша. Основними родами даних грунтів є роди: звичайні, карбонатні, вилугувані, опідзолені, солонцюваті, осолоділі (глибоковилугуваті).

Профіль лучних гунтів складається гумусно акумулятивного горизонту глибиною 40 -70 см. та перехідного 70 – 100 см. Далі розміщена оглеєна порода.

Н (А) – гумусовий горизонт 0 – 45 см., темно – сірий,

вологий, середньо суглинковий; 0 – 25 см. – орний

шар, структура порохувато – зерниста, рихла;

у підорному шарі – зернисто – дрібно грудкувата,

щільна; перехід поступовий.

Hpk – верхній перехідний горизонт 46 – 83 см.,

добре гумусовий, карбонатний, забарвлення темно-

сіре, вологий; структура горизонту грудкувата –

середньо суглинкова, крупнозерниста, ущільнений,

зустрічаються червориїни, кротовини, у нижніх

шарах видимих – карбонатів немає. Перехід

поступовий.

Phk –нижній перехідний горизонт 84 – 136 см.,

нерівномірно слабогумусний, карбонатний,

бурувато – сірий, вологий; структура грудкувато –

легкосуглинкова, зерниста. У нижній частині

ущільнений, сильно переритий землериями, по

ходам коренів помітні виділення карбонатів.

Перехід поступовий.

Pk/gl –грунтоутворна порода, лес карбонатний,

сизувато – жовтого кольору, оглеєний, липкий,

карбонати у вигляді нечітких прожилок.

Лучно – болотні грунти поширені в заплавах річок та днищах балок на площі 28,7 тис. га. (1,5%), де вони утворюються в умовах надмірного зволоження. Основною ознакою утворення лучно – болотних грунтів є болотний процес у наслідок якого відбувається накопичення на поверхні слабо розкладеної органічної речовини та оглеєння мінеральної частини профілю грунту. Оглеєння відмічається в перехідному горизонті. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить більше 5%, реакція грунту близька до нейтральної. Верхня їх частина добре аерується у сухий сезон, органічна речовина швидко мінералізується, грунти збагачуються киснем з річкової води, тому сильних відновлюваних процесів не спостерігається. Ці грунти не є придатними для сільськогосподарського використання, вони в основному використовуються, як кормові угіддя.

Hd – 0 -2 см. – спостерігається дернина.

Hiks/gl – гумусовий горизонт 3 – 26 см.,

слабопептизований, засолений, карбонатний, темно –

сірий, вологий; структура легкосуглинкова, у нижній

частині глеєвий.

Hpiglks – перехідний горизонт 27 – 56 см., нерівно-

мірно гумусова ний, слабопептизований, карбонат-

ний, засолений, темно – сіро – сизий; структура

даного горизонту легкосуглинкова; перехід ясний.

PGlks – алювіальна частина горизонту 57 - 66 см.,

глеєва, карбонатна, засолена, сизо – бурого кольору.