2.6 Виробнича діяльність людини.

Для одержання високих і сталих врожаїв, необхідно, використовувати досягнення науки і передового досвіду, здійснення заходів по поліпшенню організації території, обробітку грунту, застосування добрив у сівозмінах, відповідно до ґрунтових відмін, поліпшенню природних кормових угідь, боротьбі з ерозією та інші заходи.

Для підвищення врожайності вирощування культур та родючості грунту в умовах господарства дуже велике значення має правильне застосування органічних, мінеральних та бактеріальних добрив. Під оранку доцільно вносити органо – мінеральну суміш: 10-15 ц/га – прегною, 2-2,5 ц/га – суперфосфату, 0,6-1,0 ц/га калійної солі. Сіяні луки, як осушені так і не осушенні, потрібно весь час тримати в культурному стані.

Правильний обробіток грунту, з рахуванням грунтово – кліматичних умов господарства та біологічних особливостей вирощуваних культур, для одержання високих і сталих врожаїв, сприяє найбільш повному використанню природної родючості грунту та створює умови для подальшого її зростання.

Оранку пласта проводять на недостатню глибину, а саме: 26-27 см., тоді, як оптимальною глибиною оранки на грунтах з достатньою глибиною гумусового горизонту повинно бути 28-30 см.

Оранку на схилах потрібно проводити виключно впоперек схилу, весняний обробіток потрібно проводити раніше, такий грунт просихає швидше.

Засміченість бур’янами, є одна з основних проблем, як урожайності грунту так і його обробітку. На дуже засмічених полях для успішної боротьби з бур’янами у перший період доцільно проводити повторне лущення. Найкращим періодом для цього є з’явлення сходів бур’янів на злущеному полі.

У системі заходів по підвищенню ґрунтової родючості, забезпечуючи безперервне підвищення родючості культур сівозміни, велике значення має правильна організація системи удобрень у сівозміні. У загальну виробничу діяльність людини входить система заходів на підвищення продукції землеробства, велике значення має окультурення сівозмін. При окультуренні сівозмін у грунті накопичується значно більше перегною і покращуються фізико – хімічні властивості грунту, що сприяє підвищенню її родючості.

РОЗДІЛ 3. Процеси ґрунтоутворення.

Всі гірські породи до утворення грунтів зазнавали процесів руйнування у результаті дії води, повітря і сонця. При цьому гірська порода, що вивітрювалась, перетворювалася у рухляк, який вбирає і утримує воду. Гірська порода, яка набуває властивостей рухляку, стає сприятливим середовищем для появи на ній живих мікроорганізмів процеси чисто абіотичного руйнування гірських порід змінюються процесами біохімічної зміни і стадія вивітрювання змінюється у стадію ґрунтоутворення.

Під впливом рослин і мікроорганізмів, які оселяються і розвиваються у верхніх шарах грунтоутворної породи, у грунті закріплюються зольні поживні елементи і нагромаджується азот. Це свідчить про те, що коли процеси чистого абіотичного вивітрювання, збіднюють утворюванні пухкі породи на елементи живлення, то рослинність і мікроорганізми призводять до нагромадження мінеральних елементів живлення та азоту в грунті.

Особливості ґрунтоутворення значною мірою залежать від складу материнських порід. Їх механічний і хімічний склад впливає на всі процеси формування органічної і мінеральної частини грунту, а отже, і на будову, склад, родючість. На одних і тих самих ґрунтотворних породах в умовах однакових клімату, рослинності і рельєфу формуються різні ґрунти. Рослинність є основним фактором ґрунтоутворення, хоч особливості рослинного покриву залежать від кліматичних умов. Під різною рослинністю за інших однакових умов ґрунтоутворення виникають неоднакові грунти.

Дерев’яниста рослинна формація створює у грунті особливі умови водного і температурного режиму, призводить до утворення підзолистих грунтів з невисокою родючістю.

Під лучно – трав’янистою рослинною формацією відбувається лучний дерновий процес, який призводить до формування родючих дерново-лучних і чорноземовидних грунтів.

Степова трав’яниста рослинна формація призводить до формування дерново-степових чорноземних та різних чорноземовидних степових грунтів.

Під час підзолистого процесу формуються підзолисті грунти. Підзолистий процес розвивається під покривом хвойних або мішаних лісів, де практично відсутня трав’яниста рослинність. Лісовий опад або лісова підстилка завдяки своїй пухкості легко пропускає крізь себе вологу і зменшує її випаровуваність. Опад дерев’янистих рослин містить порівняно велику кількість дубильних речовин, що мають кислотні властивості та збіднені на основі (кальцію і магнію), тому його розкладення проходить, в основному, в кислому середовищі.

Накопичення гумусу у грунті нагромаджується під час дернового процесу, це супроводжується утворенням чорноземних грунтів. При цьому продукти ґрунтоутворення та розкладання органічних залишків залишаються на місці і накопичуються у верхніх шарах грунту. Одночасно з накопиченням гумусу, у цих шарах накопичуються сполуки Ka, Mg, Mn, K та інших зольних елементів. Колоїдні системи, насичені кальцієм, з часом склеюють механічні елементи у водостійкі агрегати, утворюють найбільш цінну зернисто – грудочкувату структуру і горизонт набуває темно – сірого або чорного кольору. Так поступово формується гумусово – акумулятивний горизонт.

Лучно – болотні ґрунти формуються у процесі болотного процесу. Основною ознакою болотного процесу є накопичення на поверхні слабо розкладеної органічної речовини та оглеєння мінеральної частини профілю грунту. Утворення відновлених сполук заліза, марганцю та інших речовин веде до зміни кольору мінеральної частини грунту, з’являються сизувато – зелені, іноді блакитно – брудні відтінки, що є морфологічною ознакою оглеєння.

Також ґрунтоутворення може змінюватись під впливом господарської діяльності людини. Під час обробітку грунту, вирощування багаторічних трав, внесення добрив, осушення заболочених і зрошення недостатньо зволожених грунтів, залісення. Під таким впливом може змінюватися не лише властивості та родючість грунту, а і його морфологічні ознаки.

РОЗДІЛ 4. Номенклатурний список та агровиробниче групування

грунтів.

Номенклатура грунтів – це назва грунтів залежно від їх властивостей та місця у класифікації. Наукова номенклатура грунтів була створена М. М. Сибірцевим, який творчо використав вітчизняну народну традицію, згідно з якою грунти називають за характерною особливістю або за екологічним принципом. Так появилися терміни для генетичних типів: чорнозем, підзол, сірі лісові грунти, сіроземи, жовтоземи, каштанові, коричневі.

Деякі типи грунтів були названі за ландшафтним положенням: болотні, лучні, тундрові, арктичні.

Повна назва грунту починається з назви типу, далі називають підтип, рід, вид, різновид, розряд.

Таблиця 5

Номенклатурний список грунтів.

Ши фр	Тип	Підтип	Рід	Вид	Різновид	Розряд (літологіч на серія)	Варіант
24	Чорнозем	типовий	карбонатний вилугов.	потужний середньогум усний	важко суглинко вий	лес	окульту рений
42	Чорноземний	лучні	оглеєні	середньогумусний	важкосуглинковий	лес	окультурений
53	Лучно - болотний	лучно- болотний	оглеєні	потужний	середньо суглинковий	лес	окультурений

Агровиробниче групування грунтів – це об’єднання видів і різновидів грунтів у більші агровиробничі групи за спільністю агрономічних властивостей, близькістю екологічних умов, якісними особливостями та родючістю, одно типовістю необхідних агротехнічних та меліоративних заходів.

Дані агровиробничого групування грунтів використовується для обліку якості ґрунтових ресурсів і оцінки земель, що необхідно для правильного розміщення культур та спеціалізації сівозмін, ефективного застосування агротехнічних і меліоративних заходів вирішення питань трансформації угідь.

Розрізняють загальнодержавне, регіональне та господарське агровиробниче групування грунтів. Кожне з них передбачає загальне або комплексне угрупування, яке визначає весь комплекс сільськогосподарських культур, вирощуваних на цих грунтах і спеціалізовані угрупування – стосовно до потреб окремих сільськогосподарських культур.

Для грунтів, об’єднаних в одну агровиробничу групу, передбачається однаковий напрям їх сільськогосподарського використання і загальний комплекс агротехнічних заходів. Агрогрунтове районування території дає змогу планувати різні заходи хімізації та меліорації, застосувати способи обробітку грунту та ґрунтозахисні прийоми відповідно до природних умов і особливостей кожного району. Основною одиницею агровиробничого районування є агрогрунтовий район – частина території агрогрунтового округу, що відрізняється одноманітним ґрунтовим покривом, який зумовлює однотипний характер заходів щодо відновлення і підвищення ефективності родючості грунтів.

Таблиця 6

Агровиробниче групування грунтів

Назва грунту даного в завданні	Назва грунту з яким можна об'єднати з даним в завданні грунтом	Назва агровиробничої групи
Чорнозем звичайний середньогумусний	Чорнозем типовий слабо змитий	Чорноземи суглинкові
Лучно – чорноземні грунти	Лучний пилуватий Важко суглинковий	Чорноземи лучні та лучно – суглинкові
Лучно – болотні грунти	Мулувато – болотні та торфувато – болотні грунти.	Болотні грунти

З виділених агровиробничих груп грунтів найбільш родючими є чорноземи звичайні середньогумусні та лучно – чорноземні. Ці грунти доцільно використовувати для вирощування різних сільськогосподарських культур. Найбільшу родючість на цих грунтах має пшениця, цукровий буряк, кукурудза, а також овочеві культури.

Лучно – болотні грунти мають гірше сільськогосподарське використання, вони потребують збільшення витрат на вирощування продукції.

РОЗДІЛ 5. Характеристика ознак, складу і властивостей грунтів.

Невід’ємною частиною грунту є гумус, який являє собою особливу форму органічних речовин і впливає на забарвлення верхньої частини профілю. Органічна частина грунту складається з органічних решток, які не втратили анатомічного складу і специфічної речовини – гумусу. Коли ми знаємо ознаки складу та властивості грунту це дає змогу охарактеризувати придатність того, чи іншого типу грунту для вирощування сільськогосподарських культур, підібрати правильний обробіток та внесення мінеральних добрив.